Світовий досвід фінансового забезпечення культури та мистецтва

Не менш значну увагу розвинені країни приділяють культурному розвитку суспільства. Оскільки культура характеризує матеріальний та духовний рівень розвитку нації.

У більшості розвинених європейських країн бюджетне фінансування залишається однією з головних форм підтримки сфери культури і мистецтва. Бюджетні витрати на ці потреби в загальних витратах бюджетів країн складають від 0,2% до 2,5%. Наприклад, Франція на розвиток культури витрачає 1,1%, Німеччина - 1,35%, Португалія - 0,9% бюджетних коштів. В Італії державні інвестиції є також головним джерелом фінансування культури. Значну фінансову підтримку Міністерство культури одержує від проведення державних лотерей.

Фінансування культури з державного бюджету може здійснюватися таким чином: у формі прямого фінансування; за допомогою загальних і цільових трансфертів; на основі сумісної участі органів влади різного рівня у фінансуванні; через незалежні посередницькі структури; з використанням механізмів партнерства, на основі змішаного державно-приватного фінансування.

Пряме фінансування культури має місце в усіх країнах, але найбільша його питома вага припадає на європейські унітарні держави. Даний вид фінансування здійснюється у формі повного фінансування поточних витрат, спеціальних цільових трансфертів та у формі грантів.

Від повного прямого фінансування у більшості країн вже відмовились. Спеціальні цільові трансферти, як правило, використовуються при реалізації національних програм розвитку культури. А самою розповсюдженою формою державної підтримки на сьогодні є гранти, які виплачуються як установам культури, так і окремим працівникам цієї сфери.

Так, різноманіття грантів відрізняє шведську систему фінансування культури і мистецтва від інших. Особливе значення в Швеції надається індивідуальним грантам, покликаним забезпечувати «економічну безпеку» духовної творчості. До них відносяться безстрокові почесні гранти видатним діячам культури; гранти у формі гарантованого доходу, що присуджуються видатним письменникам; п'ятирічні гранти молодим письменникам; гранти, що дають авторам право на отримання доходу за користування їх творами в публічних бібліотеках.

Загалом, характерною рисою культурної політики Швеції є принцип децентралізації в організації культурного життя. Фінансування забезпечують, у першу чергу, місцеві та регіональні органи самоврядування.

Більша частина культурних закладів (бібліотеки, музичні школи, театральні групи тощо) знаходяться у віданні органів місцевого та регіонального самоврядування, а тільки центральні - під опікою держави.

Найбільш важлива роль у здійсненні культурної політики відводиться органам місцевого самоврядування - комунам (сільські, селищні, міські), тому що тільки-на цьому рівні культурні запити конкретних груп населення можуть бути обговорені, враховані та забезпечені найбільш оптимально. Для цього існують спеціальні комітети по культурі.

Діяльність ландстинга (орган самоврядування лена) охоплює більшість або всі комуни в межах одного лена (область, регіон). В його віданні знаходяться ленські театри, оркестри, музеї та бібліотеки, а до його завдань входить також організація та фінансування культурних заходів регіонального значення. Деякі ландстинги мають самостійні комітети по культурі, а відповідальність за здійсненням регіональної культурної політики несе Комітет з питань народної освіти та культури.

Загальні положення щодо напрямів культурної політики, принципів організації діяльності державних закладів культури, затвердження державного бюджету в галузі культури покладено на риксдаг. Усі питання розвитку культури та засобів масової інформації обговорюються спеціальною культурною комісією риксдага.

Державна рада з культури відповідає за здійснення культурної політики на практиці. До її завдань належить розподіл державних асигнувань на культуру в цілому і на культурні заходи, формування суспільної думки, розповсюдження інформації та подання допомоги комунам, ландстингам, організаціям і працівникам культури, обговорення та вирішення культурно-політичних проблем, підтримка досліджень у цій галузі.

Загальна сума асигнувань на культуру складається з приватних і державних витрат, при цьому останні становлять меншу частину. Половину державних витрат несуть комуни, 43% - держава і 7% - ландстинги.

Держава фінансує, в першу чергу, центральні організації та заклади культури, а також загальнодержавні культурні заходи. Підтримка місцевих та регіональних закладів становить четверту частину державних витрат. Більша частина фінансів призначається на театральне, танцювальне мистецтво та пресу. Головним об'єктом фінансової підтримки ландстингів є ленські музеї, театри, бібліотеки, а також образотворче мистецтво в регіоні. Кошти комун йдуть, насамперед, на фінансування публічних бібліотек та розвиток музичної культури (музичних шкіл).

Державне фінансування за допомогою загальних та цільових трансфертів передбачає перерахування останніх регіональним та місцевим бюджетам на культурні заходи.

Державна підтримка культури на основі сумісного фінансування з центральних і територіальних бюджетів здійснюється в рамках широких соціально-економічних програм, а також для субсидування окремих організацій культури. Наприклад, у Франції центр, регіони і території щорічно укладають трибічні контракти для сумісного фінансування культури.

Один з найбільш поширених і, на думку фахівців, найдемократичніших та ефективніших методів державного фінансування культури - це розподіл субсидій через посередницькі недержавні організації (добродійні фонди, суспільні інститути культури, асоціації творчих працівників). Особливо активно він застосовується в Німеччині, Великобританії і Франції.

Фінансування сфери культури на основі партнерської участі держави і корпоративних спонсорів стає в Європі все більш помітною формою субсидування, що сприяє значному притоку засобів з приватного сектора. У Великобританії, згідно введеному в 1984 році плану стимулювання корпоративного спонсорства, сумісні проекти фінансуються з центрального бюджету і спонсорських засобів в співвідношенні 1:1 для першого проекту (при цьому спонсорський внесок не повинен бути менше 1 тис. фунтів стерлінгів) і 1:3 для подальших проектів (при мінімальному внеску в 3 тис. фунтів стерлінгів). При цьому державна дотація складає не більше 25 тис. фунтів стерлінгів на один проект. Аналогічна система зустрічного фінансування, введена в 1987 році у Франції, передбачає набагато більшу частку державної участі. Співвідношення бюджетного внеску і засобів спонсора складає 5:1. Гроші виділяються за умови попереднього збору повної суми спонсорських засобів. Пріоритетними напрямами фінансування визнано збереження культурної спадщини (пам'ятників архітектури та ін.), проведення музичних і театральних фестивалів, виставок сучасного образотворчого мистецтва, випуск книг.

У Німеччині діє принцип розподілу фінансових обов'язків, згідно з яким федерація та землі окремо несуть видатки, пов'язані з виконанням своїх завдань. Ще у 80-ті pp. XX ст. відбулося зростання видатків на культуру у бюджетах земель за рахунок того, що держава делегувала свої повноваження з федерального на земельний рівень. Для федеральної адміністрації залишалися в основному завдання, які повинні були виконуватись виключно центральними органами держави. Федеральні органи управління культурою займалися розробкою напрямів державної культурної політики, надавали фінансову допомогу культурно-мистецьким проектам національного значення та запроваджували контроль за виконанням своїх рішень. Усі інші питання щодо функціонування цієї галузі стали вирішувати відділи культури, які створені на місцевому управлінському рівні.

Фінансова самостійність міст дозволяє їм утримувати велику кількість закладів культури. Невеликі міста мають щонайменше один народний університет, музей, бібліотеку та музичну школу. Основою сприяння розвитку музичної культури є мережа музичних шкіл, оркестрів та концертних закладів, які фінансуються як з місцевого, так і з бюджетів земель та федерацій, інших міністерств, за рахунок спонсорських коштів.

Бібліотеки хоча і знаходяться у віданні муніципальних органів влади, проте ці заклади також частково фінансуються з федеральних бюджетів. Охорона історичних пам'яток знаходиться в колі повноважень держави, федеральних земель та муніципалітетів. Театри у Німеччині є закладами, які дуже дорого коштують. На фінансування театрів у великих містах виділяється 1/3 коштів видатків місцевого бюджету на культурні потреби, у маленьких містах – до 3/4. Тому держава, як правило, частково допомагає субсидіями з федерального бюджету. Кошти на вистави йдуть і від благодійних фондів та спонсорів, тому що прибуток, одержаний від продажу квитків та реклами складає 1/8 бюджету проекту.

У багатьох країнах поряд з бюджетним набуло поширення державне фінансування з позабюджетних фондів. Традиційним джерелом засобів для таких фондів (наприклад, у Фінляндії, Норвегії і Ірландії) стали надходження від національних лотерей та спортивних тоталізаторів.

Поряд з державними формами фінансування культури, що розглянуті вище, країни Європи широко застосовують специфічні податкові джерела фінансування.

Так, у Франції і в країнах Північної Європи існує такий специфічний податок, як відрахування 1% від вартості будівництва державних установ на придбання витворів образотворчого мистецтва. Взагалі Франція досить активно використовує спеціальні податки - там стягується, наприклад, податок з обороту на торгівлю книгами (збір поступає в розпорядження Національного центру літератури), податок на доходи нових телевізійних каналів, зокрема кабельного і супутникового телебачення (надходження йдуть на субсидування виробництва кіно-, аудіо- та відеопродукції), податок на показ спектаклів (призначений для дотування театрів).

Ще одним із специфічних податків є ліцензійна плата за радіо- і телемовлення. Засоби, що поступають від збору цього податку, прямують, в першу чергу, на розвиток самих організацій ефірного віщання.

Значного поширення вкраїнах Європи набула система податкових пільг, що розповсюджується як на виробників товарів та послуг культурного призначення, так і на фінансових «донорів» культури. Введення податкових пільг для творчих працівників націлене на поліпшення матеріального становища артистів, художників, письменників та інших діячів культури. В Ірландії вже більше 35 років всі творчі працівники звільнені від прибуткового податку. У Франції аналогічна пільга розповсюджується тільки на художників і скульпторів. У Фінляндії не обкладаються прибутковим податком державні гранти, які отримують письменники та інші діячі культури.

Внески благодійних організацій у культурну сферу також не обкладаються податком. Це дозволило залучити значні кошти на ремонт і модернізацію театрів та художніх галерей.

Для стимулювання доброчинності у Великобританії діє так звана система «пожертвувань із зарплати», згідно якої підприємець відраховує на благодійні цілі частину заробітної плати працівників, яку вони жертвують для цього. Ця частина заробітної плати звільняється від оподаткування.

Все більш помітну роль у фінансуванні культурної сфери почав відігравати банківський кредит та кредитні пільги. Держави сприяють закладам культури в отриманні банківських позик, надаючи гарантії по кредитах

У Нідерландах з 2005 року запроваджено нову систему фінансування культури, яка базується на принципах бюджетування, орієнтованих на результат. Характерною особливістю даної форми бюджетування стають не річні, як раніше, а одноразові субсидії установам культури, що розподіляються на конкурсній основі і надаються відразу на чотири роки (а не траншами по роках). Така форма субсидування дає установам культури більше свободи в проведенні їх художньої і комерційної політики. Вони можуть зберігати будь-який операційний прибуток для додаткової діяльності, компенсувати дефіцит окремого року або сезону за рахунок інших років (сезонів) протягом всього чотирилітнього періоду субсидії. Установи культури дістають можливість, наприклад, протягом перших двох років накопичити засоби, щоб на третій рік почати розвивати новий напрям діяльності (якщо цей напрям був заявлений в проекті, під який отримані кошти). Таким чином, установи культури мають право вільно розпоряджатися всією сумою субсидії, але тільки в рамках проекту, на який вона була відпущена. А основним об'єктом контролю за цим методом бюджетування стає результативність, тобто соціальна та економічна ефективність витрачання бюджетних коштів.

Дата добавления: 2015-07-20