Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Альтернативні види палива та електроенергії

Читайте также:
  1. Альтернативні концепції розвитку.
  2. Альтернативні концепції розвитку.
  3. Коефіцієнт фільтрування палива не може бути більше „3” для всіх марок.
  4. Перелік питань при визначенні поточних знань впливу властивостей дизельного палива на роботу двигуна
  5. Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення конкурентних умов виробництва електроенергії
  6. Розрахунковий облік електроенергії- виконати відповідно до вимог ПУЕ та ПКЕЕ, місце встановлення визначити проектом та погодити з Луцькою міською філією.

Для забезпечення економіки України паливно-енергетичними ресурсами важливого значення набуває виробництво та споживання альтернативних видів рідкого та газового палива на основі залучення нетрадиційних джерел та видів енергетичної сировини. До нетрадицій­них джерел та видів енергетичної сировини належить сировина рос­линного походження, відходи, тверді горючі речовини, нафтові, газові, газоконденсатні родовища, важкі сорти нафти, природні бітуми тощо, виробництво і переробка яких потребує застосування принципово но­вих технологій.

До альтернативних видів рідкого палива належать:

• горючі рідини, одержані під час переробки твердих видів палива (вугілля, торфу, сланців);

• спирти, олії, інше рідке біологічне паливо, одержане з біологічної сировини;

• горючі рідини, одержані з промислових відходів, стічних вод та інших відходів промислового виробництва;

• паливо, одержане з нафти і газового конденсату нафтових, газових та газоконденсатних родовищ непромислового значення, якщо воно не належить до традиційного виду палива.

До альтернативних видів газового палива належать:

• газ (метан) вугільних родовищ, а також газ, одержаний у про­цесі підземної газифікації та підземного спалювання вугільних пластів;

• газ, одержаний під час переробки твердого палива (кам'яне та буре вугілля, горючі сланці, торф);

• газ, що міститься у водоносних пластах нафтогазових басейнів з аномально високим пластовим тиском, а також у газонасичених водоймищах і болотах;

• газ, одержаний з природних газових гідрантів;

• біогаз, генераторний газ, інше газове паливо, одержане з біологіч­ної сировини;

• газ, одержаний з промислових відходів (газових викидів, стіч­них вод промислової каналізації, вентиляційних викидів, відходів вугільних збагачувальних фабрик тощо).

Використання нетрадиційних джерел та видів енергетичної сиро­вини для виробництва альтернативних видів рідкого та газового палива спрямовано на забезпечення економії паливно-енергетичних ресурсів.

Для забезпечення виробництва альтернативних видів палива ство­рюються організаційно-економічні умови для підприємництва на ос­нові державного захисту інтересів підприємця, умови для розвитку науково-технічної бази виробництва та впровадження нових наукових досягнень у цій сфері. Обов'язковою умовою є створення системи дер­жавних стандартів: впровадження економічних важелів і стимулів для підприємств, діяльність яких пов'язана з впровадженням ресурсозбері­гаючих технологій при використанні альтернативних видів палива; стимулювання інвестиційної діяльності тощо.

Для забезпечення стабільності у розвитку економіки окремих ре­гіонів використанню альтернативних джерел енергії приділяється знач­на увага. До альтернативної енергії відносять енергію, виробленою з альтернативних джерел, це електрична, теплова та механічна енергія, яка виробляється на об'єктах альтернативної енергетики і може висту­пати товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.



Машинобудування відноситься до провідних галузей промисло­вості. На машинобудівельних підприємствах створюються засоби праці для підприємств інших галузей економіки, використовуючи досягнення наукових досліджень, передовий вітчизняний досвід та досвід розви­нутих країн. Діяльність цих підприємств спрямована на виготовлення машин і обладнання, що забезпечують загальне зростання обсягів ви­робництва та продуктивності праці, зниження собівартості продукції.

Ефективність роботи підприємств машинобудівельної галузі залежить від сукупності організаційно-економічних та соціальних факторів. Серед них — спеціалізація та кооперування виробництва.

Хімічна промисловість має надзвичайно складну галузеву струк­туру, що охоплює близько двохсот взаємопов'язаних виробництв з вели­кою номенклатурою продукції. Підприємства хімічної промисловості випускають продукцію більш як 100 тис. найменувань, об'єднані у чо­тири великих групи галузей: неорганічна або основна хімія, хімія ор­ганічного синтезу, гірничо-хімічна та фармацевтична промисловість.

Загрузка...

На регіональне розміщення підприємств хімічної промисловості впливають такі фактори, як наявність споживачів виготовленої продук­ції, а також паливно-енергетичних, водних та інших ресурсів. На розта­шування хімічної промисловості впливає також технологічний фактор. Якщо виробництво не схильне до внутрішньогалузевого комбінуван­ня і являє собою технологічно самостійні спеціалізації підприємства, воно зосереджується практично на всій території України. Таким є ви­робництво мінеральних добрив, фарб, лаків, переробка пластмас.

Навпаки, якщо комбінування є необхідною умовою функціону­вання підприємств, їхнє розміщення має форму взаємопов'язаних виробництв-комплексів. Таким є нафтохімічні комплекси, що вироб­ляють полімерні матеріали та напівфабрикати для їхнього одержання, барвники та неорганічні хімікати.

Виробництву мінеральних добрив належить важлива роль підпри­ємств хімічної промисловості. У структурі виробництва мінеральних добрив переважає випуск азотних добрив, що наближений до цент­рів коксу та переробки природного газу.

Деревообробна промисловість включає заготівлю, механічну розробку й хімічну переробку деревини. Механічна обробка включає лісопиляння, виробництво фанери, будівельних деталей, стандартних будинків, меблів, деревоволокнистих та деревостружкових плит, сір­ників. До складу деревообробної промисловості входить лісохімія, де переважає хімічна технологія, а також целюлозно-паперова про­мисловість, де поєднується механічна та хімічна технологія.

Деревообробна промисловість України сформувалась під впливом цілої низки факторів. Обмеженість лісових ресурсів помітно впливає на розміри та внутрішньогалузеву структуру деревообробної підгалузі, що посідає провідне місце в межах лісової, деревообробної та целюлозно-па­перової індустрії. На неї припадає більша частина виробників та товарної продукції

На основі переробки лісу та інших рослинних ресурсів, а також вторинної сировини створена целюлозно-паперова промисловість. Го­ловними центрами целюлозно-паперової промисловості є: Жидачів, Рахів, Херсон, Ізмаїл, Обухів, Корюківка, Малин, Полінка, Великий Бичків, Перечни, Свалява, Коростень тощо.

Целюлозно-паперова промисловість виготовляє більше 150 видів продукції, але не повністю задовольняє потреби держави і населення в папері. В Україні не виробляються зовсім або виробляються в недо­статній кількості таких окремих видів паперу, як газетний, офсетний, пергамент та ін.

Легка промисловість — галузь промисловості, до складу якої вхо­дять підприємства, що виготовляють предмети народного споживання: тканина, одяг, взуття тощо. Продукцію легкої промисловості викорис­товують підприємства нафтохімічної промисловості, при виготовленні транспортних засобів: літаків, автомобілів, суден, залізничних вагонів, в інших галузях промислового виробництва.

У складі легкої промисловості виділяють чотири основних на­прями діяльності: текстильна, швейна, шкіряно-хутрова, взуттєва промисловості.

Підприємства легкої промисловості розташовані в усіх обласних центрах та інших містах на території України.

В результаті докорінної трансформації економічних відносин, широкомасштабної приватизації підприємства легкої промисловості опинилися в кризовому стані. Наявність застарілої техніки, відсутність інвестицій, спад виробництва в результаті наявності конкуренції з боку аналогічних закордонних підприємств, які поставляють свою продук­цію за відносно низькими цінами — такі характерні ознаки стану під­приємств легкої промисловості. Покращення економічного стану га­лузі можливе тільки в результаті обґрунтованого державного впливу, застосування ефективних економічних важелів стимулювання.

 

До складу сільськогосподарського виробництва включають дві комп­лексні галузі: рослинництво та тваринництво.

У складі рослинництва виді­ляють такі конкретні галузі як зернове виробництво, виробництво технічних культур, виробництво картоплі, овочеводство, виноградарство, виробниц­тво спеціальних культур, кормовиробництво.

У складі тваринництва виді­ляють: м'ясо-молочне виробництво, свинарство, вівчарство, птахівництво.

Транспортна галузь включає такі види транспорту: залізничний, автомобільний, водний (морський, річковий), авіаційний, трубопровід­ний, міський електротранспорт (в тому числі метрополітен).

На території кожного регіону сформовані певні співвідношення у розвитку окремих галузей виробничої сфери і в залежності від пріо­ритетності окремих галузей, визначається економічне спрямування. У випадку, якщо промисловість у загальній валовій продукції займає провідне місце, то вважають, що район має промислове спрямування. Якщо питома вага сільського господарства в регіоні більша, то він має сільськогосподарське спрямування. Крім того, територіальна структу­ра та просторове розташування промисловості має різні форми, серед яких головне місце займає територіально-виробничий комплекс (ТВК). До складу ТВК входить сукупність взаємопов'язаних сфер діяльності, яка формується в межах компактної території з врахуванням природно-географічних та соціально-економічних особливостей функціонування.

Запропонований в темі 1 підхід до формування регіонального поділу території України враховує об'єктивно сформо­ваний склад територіально-виробничих комплексів, їх спрямованість та особливості просторової концентрації виробничих об'єктів різних галузей економіки, наявність міжрегіональних та внутрішніх еконо­мічних зв'язків, розгалуженість транспортної системи та інші факто­ри. За сукупністю цих особливостей виділені Поліський, Подільський, Степовий, Карпатський, Донбаський регіони. В окрему територіальну обособленість виділені Крим та м. Київ.

Крім територіально-виробничих комплексів на території кожного регіону можуть виділятися

промислові райони,

промислові вузли, цен­три, пункти.

У розвитку виробничої сфери, виробництва матеріальних благ на території окремих регіонів є спільні риси, а також суттєві відмін­ності у природно-географічному розташуванні, наявності природних ресурсів, засобів виробництва та їх енергетичним та інформаційним забезпеченням, наявності людського потенціалу, досягнень науково-технічного прогресу тощо.

 

 


Дата добавления: 2015-07-20; просмотров: 189 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Регіон як об'єкт дослідження | Особливість розміщення населення на територіях регіонів. | Коефіцієнт зайнятості (в %). | Незайнятість населення, причини безробіття та міграція. | Земельні ресурси | Водні ресурси | Лісові ресурси | Загальнодержавні підходи до охорони природних ресурсів | Охорона земельних ресурсів | Види економічної діяльності, що входять до складу виробничої сфери |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Нафтогазова промисловість| Вплив організаційно-економічних факторів на розвиток виробничої сфери

mybiblioteka.su - 2015-2020 год. (0.012 сек.)