Регіон як об'єкт дослідження

Передувати визначенню змісту і характеру соціально-економічних відносин в регіоні, обґрунтуванню та впровадженню оптимальних напрямів розвитку соціально-економічних процесів має вивчення об'єкту управління, тобто того, що собою являє регіон, які його загаль­ні характеристики.

Під регіоном, як частиною території країни, розуміють значну цілісну територію, де проживають люди і де здійснюються певні види діяльності.

Регіон відрізняється від інших регіонів сукупністю природничих, історично сформованих, відносно стійких економічних, соціальних, національних особливостей. Таким чином, об'єктом науки «регіональ­на економіка» є регіон як частина території країни, де проживає певна кількість населення, розташовані підприємства різних галузей та різних форм власності, де розташовані установи, що забезпечують нормальні умови для життя людей, для праці, освіти, культури, спілкування. Ха­рактерною ознакою регіону є його цілісність, де поєднуються природні ресурси, матеріальні багатства та соціальні умови для життя людей.

Відповідно Конституції України адміністративно-територіаль­ний устрій України складають Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, селища і села.

До складу України входять:

Автономна Республіка Крим, Він­ницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, За­карпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Чер­каська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь.

Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визна­чається законами України.

Для ґрунтовного дослідження стану соціально-економічних про­цесів за розмірами території, масштабами та спеціалізацією виробниц­тва, місцем у загальнодержавному розподілі праці виділяють:

• мікрорегіони;

• мезорегіони;

• макрорегіони.

Мікрорегіон (територія адміністративної області) являє собою су­купність певної кількості адміністративних районів.

До складу мезорегіону входить, як правило 5-6 областей. Існують різні підходи, згідно з якими виділяють склад областей, які входять до складу того чи іншого мезорегіону.

Макрорегіони — значна територія країни, на якій розташовано 10 і більше областей. На території України увійшло в практику виділення двох макрорегіонів: лівобережна Україна; правобережна Україна.

Для визначення загально-географічного розташування регіону ко­ристуються такими узагальнюючими показниками: загальна територія регіону (км²), протяжність кордонів, з якими іншими регіонами він ме­жує, загальна кількість населення, щільність населення (кількість лю­дей на 1 км²), крайні точки границь регіону (на півночі, півдні, сході і заході); показники, що характеризують наявність природних ресурсів, розвиток окремих галузей економіки (промисловості, сільського гос­подарства, галузей соціальної сфери та сфери обслуговування тощо). Важливою характеристикою регіону є стан транспортних шляхів сполучення, що здійснюються залізничним, автомобільним, водним, повітряним транспортом, розташування транспортних вузлів.

Враховуючи використання тої чи іншої сукупності показників, що являють собою провідну основу для районування, існують різні підхо­ди до відокремлення певної території у вигляді умовно окресленого ре­гіону. Це природно-економічний (або природничий) підхід, економіко-географічний, історико-етнографічний, соціально-економічний тощо. У всіх випадках формування регіонального поділу необхідно здійсню­вати за такими основними принципами: наукової об'єктивності, акту­альності (практичної дійсності), врахування досвіду історичного роз­витку території тощо.

Усі пропозиції щодо регіонального поділу території України по­будовані на використанні принципу, згідно з яким до складу регіону включають певну кількість споріднених областей, які характеризують­ся приблизно однаковим рівнем природно-географічних, кліматичних умов та певним рівнем показників, що відображають стан економічно­го, соціального розвитку, рівнем зайнятості та життя людей.

Використання виключно природничого підходу дає можливість виділити найбільш характерні регіони країни з врахуванням природни­чих та кліматичних показників. Такий підхід не відображає стан еконо­мічного потенціалу регіонів.

Економіко-географічне районування пов'язане із загальним ста­ном окремих галузей народного господарства країни, з наявністю та використанням природного та ресурсного потенціалу При економі-ко-географічному районуванні використовують об'єктивні показники соціального та економічного змісту за тривалий період часу, що дає змогу всебічно оцінити фактори, що впливають на виділення окремої території в певний регіон.

Незважаючи на наявність значної кількості пропозицій стосовно районування України, це питання вимагає додаткового розгляду, ви­ходячи з конкретного етапу розвитку України, враховуючи економіко-географічні, економічні, історичні та інші фактори, та їх вплив на фор­мування регіональної обособленості.

Узагальнення існуючих підходів до регіонального поділу тери­торії України, враховуючи реальний стан економіки окремих областей, доцільно застосувати таку послідовність до процесу районування.

Процес регіональних досліджень вимагає виділення у вигляді відокремленого об'єкта дослідження певної території — регіону, що за сукупністю своїх елементів відрізняється від інших територій, од­ночасно характеризується повною цілісністю, єдністю, однозначністю. Виходячи з таких позицій, кожний регіон характеризується чітко виз­наченою природною (природничою), матеріальною, економічною та соціальною єдністю.

Формування регіонів необхідно здійснити в два етапи. На першо­му етапі відбувається природно-економічне (природниче) районування, що дає можливість об'єктивно оцінити географічне розташування, клі­матичні особливості території, наявність, можливість та напрями вико­ристання природних ресурсів (землі, води, лісів, копалин). Необхідно врахувати наявність на території України таких природничих зон, як мішаних лісів, лісостепу, степу, Українських Карпат, Кримських гір.

На другому етапі здійснюється економіко-географічне районуван­ня з необхідною соціально-економічною оцінкою розвитку продуктив­них сил та оцінкою їх впливу на соціальний стан населення.

В даному випадку необхідно розглянути такі питання:

1.Наявність особливостей територіального розселення населення, його характеристика, наявність та використання трудових ре­сурсів, рівень забезпечення регіону трудовими ресурсами, стан ринку праці.

2. Існування територіальної самостійності стосовно використання природних ресурсів. Від складу, кількісного та якісного змісту природних ресурсів залежить виробнича, економічна направ­леність діяльності людей, структура продуктивних сил, спеціалі­зація виробництва.

3. Які існують характерні ознаки території регіону з точки зору об­сягів виробництва та темпів їх зміни на підприємствах окремих галузей, головним чином між виробництвами засобів виробниц­тва та предметів споживання, між промисловим та сільськогоспо­дарським виробництвом.

4. Які характерні особливості існування та формування транспорт­ної системи, розташування та використання транспортних шляхів та транспортних засобів, що здійснюють перевезення пасажирів та вантажів; використання транспортної системи для розвитку міжрегіональних та міждержавних транспортних зв'язків.

5. Існування особливостей соціального стану, умов життя населен­ня, рівня матеріального забезпечення людей, наявності безробіт­тя, забезпеченості освітніми, медичними, культурними, закладами тощо.

Враховуючи стан природно-економічних, економіко-географічних, історичних, політичних та інших факторів пропонується така схема ре­гіонального розподілу території України, за якою доцільно виділити 7 найбільш характерних регіонів:

Поліський (Північний),

Подільський (Центральний),

Степовий (Південний),

Карпатський (Західний),

Дон­баський (Східний),

Крим.

Дата добавления: 2015-07-20