Поняття алгоритму

Організована сукупність дій, необхідних для розв'язання поставленої задачі, називається алгоритмом.

Ефективним методом побудови алгоритмів є метод покро-кової деталізації, при якому завдання розбивається на кілька простих підзадач (модулів), і для кожного модуля створюється свій власний алгоритм.

Здебільшого модуль реалізує певний процес обробки інфо-рмації і застосовується як для окремого використання, так і для включення модуля в інші алгоритми. Застосування модульності при створенні алгоритмів дозволяє розбити великі задачі на не-залежні блоки (модулі), усуває повторення стандартних дій і значно прискорює процес відлагодження алгоритму в цілому. Найчастіше алгоритм складається з головного модуля, який міс-тить декілька інших модулів, створених раніше. Використовую-чи модулі як складові великої конструкції, можна створювати алгоритми будь-якого ступеня складності, і при цьому не втра-чати контролю за функціюванням алгоритму всієї задачі. Такий метод називається структурним проектуванням алгоритму «зверху донизу», є універсальним і може використовуватися як для обчислювальних процесів (так зване системне програмуван-ня), так і для процесів реального життя.

В обчислювальних процесах алгоритм є послідовністю ко-манд (директив або інструкцій), що визначає дії, які треба вико-нати для досягнення поставленої мети: розв'язання певної зада-чі.

2 Властивості алгоритму

Алгоритм повинен мати такі властивості:

1. Дискретність — процес розв'язку розбивається на кроки. Кожен крок — це одна дія або підпорядкований алгоритм (метод покрокової деталізації). Таким чином, полегшуєть-ся процес знайдення помилок і редагування алгоритму.

2. Визначеність (точність) — кожен крок алгоритму має бути однозначно описаною дією і не містити двозначностей.

3. Зрозумілість — усі дії, включені до алгоритму, мають бути у межах компетенції виконавця алгоритму.

4. Універсальність (масовість) — алгоритм має виконуватися при будь-яких значеннях вхідних даних та початкових умов.

5. Скінченність — алгоритм має бути реалізований за скінче-не число кроків і повинен користуватися скінченим набором вхідних значень.

6. Результативність — алгоритм має привести до отримання результату. Якщо алгоритму присутні перелічені вище властивості, то його виконання провадиться формально, тобто точно за схемою алгоритму, без будь-яких втручань у послідовність дій та у самі дії.

3 Способи опису алгоритмів

Етап розв'язування задачі, результатом якого є розробка алгоритму її розв'язання, називається алгоритмізацією (під цим розуміють зведення розв'язування задачі до ланцюжка простих кроків, які виконуються послідовно один за одним).

У широкому розумінні алгоритмізація складається з вибо-ру методу розв'язування задачі та форми представлення вхідної інформації, які враховують специфіку комп'ютера.

Розроблений алгоритм можна зафіксувати трьома спосо-бами:

1) людською мовою;

2) у вигляді схем;

3) у вигляді програми, тобто за допомогою специфічної мови для запису алгоритмів, яка є зрозумілою для комп'ютера (на алгоритмічній мові). Один і той же алгоритм можна записати на різних алгоритмічних мовах.

Найчастіше алгоритми обчислювальних процесів подаються у вигляді блок-схем, де кожний крок алгоритму представлений спеціальним блоком, який умовно показує дію, яку треба виконати. Сама дія записується всередину блока і є конкретною для даного алгори-тму.

Блок-схемний метод алгоримізації передбачає розподіл усього обчислювального процесу на окремі кроки, які позначаються графічними зображеннями - «блоками». Блок-схемою алгоритму називається стандартизоване (див. ГОСТ 19.701-90) графічне зображення алгоритму, кожному кроку якого відповідає блок. Звичайне співвідношення розмірів сторін блоку таке, що його довжина становить дві його висоти. Усі блоки, окрім блоків «Початок» і «Кінець», нумерують по струмах зверху-донизу і зліва-направо арабськими цифрами; номер ставлять ліворуч над блоком чи у розриві верхньої лініі блоку.

У блок-схемі може бути присутнім тільки один блок «Початок», з якого починається абиякий алгоритм, і не менше одного блока-термінатора «Кінець», яким завершується виконання алгоритму:

Блоки «Введення» і «Виведення» використовуються для введення значень даних, список ідентифікаторів яких вони містять усередині, із зовнішніх пристроїв (клавіатури, файлу на дисці і т.і.) або виведення значень розрахункових даних на зовнішні пристрої (монітор, принтер, файл на дисці і т.і.):

Блок «Процес» (див. подальший малюнок, ліворуч) використовується для обчислення даних за формулою, яку записано усередині блоку. Блок «Визначений процес» (див. подальший малюнок, праворуч) використовується для виклику на виконання підпорядкованого алгоритму:

Блок «Рішення» містить усередині умову, яка піддається сумніву; цей блок застосовується для організації розгалужень алгоритму.

Блок «Межа циклу» (типу «початок циклу» - ліворуч, типу «кінець циклу» - праворуч) застосовується для організації й обмеження циклів. Ініціююче значення параметру циклу (наприклад, X = Xn), його кінцеве значення (Xk), крок збільшення чи зменшення (DX), або умова завершення циклу (X £ Xk) записуються усередині початкового чи кінцевого блоку у залежності від типу циклу:

Блок «Модифікація» застосовується для організації ітераційного циклу з передумовою і параметром, що змінюється з деяким кроком. Ініціююче значення, кінцеве значення і крок збільшення чи зменшення параметру циклу записують усередині блоку. Наприклад, запис X=Xn;Xk;DX позначає зміну параметру X від початкового значення Xn до кінцевого значення Xk із кроком DX:

Блоки у блок-схемі, як правило, мають один горизонтальний розмір, можуть викреслюватися у будь-якій орієнтації і з'єднуються лініями потоку. Ці лінії повинні бути спрямовані до центру блоку і, за звичай, підходять до нього зверху або ліворуч, а виходиять з нього знизу або праворуч.

Лінії потоку закінчуються стрілкою, якщо блоки, що з'єднуються, виконуються у напрямках «ліворуч» чи «нагору», або ж лінія потоку перетерплює злам. Декілька ліній потоку можуть з'єднуватися в одну, причому місце з'єднання звичайно зсовується:

4 Алгоритми основних видів обчислювальних процесів

Розрізняють три базові алгоритмічні структури (конструкції):

1. Лінійна структура

2. Розгалужена структура

3. Циклічна структура

Лінійна структура використовується в алгоритмах, де одна дія виконується слідом за іншою послідовно в порядку розташування блоків, і при цьому жодна з дій не пропускається і не повторюється.

Розгалужена структура передбачає вибір виконання дії залежно від виконання певної умови, при цьому деякі дії можуть не виконуватися взагалі (пропускатися). Умова може бути простою і складною.

Просга умова містить два вирази (значення), поєднані знаком операції відношення:

> більше за...

< менше за...

≥ більше або дорівнює...

≤ менше або дорівнює...

≠ не дорівнює...

Результатом перевірки умови є логічний вираз ИСТИНА, якщо умова виконується, або ЛОЖЬ, якщо умова не виконується.

Складна умова містить дві або більше простих умов, поєднаних знаками логічних операцій:

И — усі вказані умови мають виконуватися одночасно, тобто результатом

усіх включених простих умов має бути ИСТИНА. При цьому операція И дасть результат ИСТИНА, а якщо хоча б одна з перелічених умов має результат ЛОЖЬ, операція И дасть результат ЛОЖЬ.

ИЛИ — деякі з указаних умов можуть виконуватися, а деякі — ні. Якщо жодна з перелічених умов не виконується, то результатом операції ИЛИ буде ЛОЖЬ, у всіх інших випадках — результат ИСТИНА.

HE — заперечення для умови.

Нижче показані результати перевірки складних умов, які містять по дві прості умови:

Умова 1	УМОВА 2	И (Умова1;Умова2)	или (Умова1;Умова2)	HE (Умоваі)
ИСТИНА	ИСТИНА	ИСТИНА	ИСТИНА	ЛОЖЬ
ЛОЖЬ	ИСТИНА	ЛОЖЬ	ИСТИНА	ИСТИНА
ИСТИНА	ЛОЖЬ	ЛОЖЬ	ИСТИНА
ЛОЖЬ	ЛОЖЬ	ЛОЖЬ	ЛОЖЬ

Циклічна структура використовується за необхідності повторень деяких дій (блоків). Перед кожним повторенням (циклом) змінюється значення одного або кількох даних.

Комбінуючи базові струкгури між собою, можна відтворювати алгоритм, що реалізує складний обчислювальний процес.

Структурна побудова алгоритму включає:

використання методу покрокової деталізації;

використання на кожному із зазначених кроків трьох перелічених базових структур;

аналіз створеного алгоритму — метод ручної «прокрутки» — перевірка правильності функціювання створеного алгоритму шляхом підстановки вхідних значень і перегляду роботи алгоритму вручну.

Контрольні питання

1. Визначити поняття алгоритму.

2. Охарактеризувати основні властивості алгоритмів.

3. Охарактеризувати методи запису алгоритмів

4. Охарактеризувати алгоритми основних видів обчислювальних процесів

Лекція 22 Поняття Web-сторінки. HTML-код. Теги, їх застосування при створенні Web-документів

План занятт я

1. HTML-код. Приклад документа в HTML

2. Заголовки

3.. Списки

4. Таблиці

5. Вставка графічних,відео-файлів і. гіперпосилань.

1 Поняття Web-сторінки

Сучасний етап розвитку Інтернета почався на початку 90-х років з появою нового пртоколу обміну інформацією. Цей протокол називається HTTP (HyperText Transfer Protocol – протокол передачі гіпертекста). Разом з цим протоколом зявилась і служба World Wide Web(зазвичай її називають WWW або просто Web), яка просто являє собою поширену мережу серверів HTTP, що передають файли через Інтернет.

Основну частину цих файлів являють собою Web-сторінки - спеціальні файли, написані на мові HTML-(HyperText Markup Language- мова розмітки гіпертекста). Web-сторінки – публікуються в Інтернеті шляхом розміщення таких файлів на серверах HTTP(Web-вузлах). Зміст Web-сторінкиможе бути різним і присвяченим зовсім довільним темам, але всі вони використовують одну й ту ж основу – мову HTML. Документи HTML зазвичай мають розширення.HTM або.HTML.

Мова HTML з’явилась одночасно зі службою World Wide Web і розвивалася разом з нею, поступово вбираючи в себе нові риси, які дозволяли створювати більш яскраві Web-сторінки. ВОНА є основою World Wide Web і одночасно причиною її надзвичайно широкої популярності. Зміст і призначення мови HTML можна зрозуміти, виходячи з її назви.

Гіпертекст — текст, в який вбудовані спеціальні коди, що управляють додатковими елементами, такими як форматування, ілюстрації, мультимедійні вставки та гіперпосилання на інші документи. Гіперпосилання може мати вигляд підкресленого виокремленого кольором тексту, ри­сунка або деякого значка. Воно містить невидиму для користу­вача частину — адресу файлу чи адресу місця у документі, до якого потрібно перейти. Гіперпосилання реагує на вказівник і клацання миші. Якщо вказівник миші навести на гіперпосилання, то він набуде вигляду долоні. Якщо тепер клацнути лівою клаві­шею миші, то виконається перехід на інше місце в тексті або активізується новий файл. Такий файл може містити текст, звук чи відеозображення. Гіпертекстову технологію застосовують для подання інформації у WWW-просторі, зокрема, для роботи з Web-документами.

Web-документ зберігається і пересилається як файл з роз­ширенням htm чи html. Це звичайні текстові файли — програми, написані мовою HTML. Відображаються такі файли на екрані зовсім інакше, ніж вони виглядають у html-файлі. Для відобра­ження html-файлів використовують броузери.

Web-документ інакше називають Web-сторінкою. Броузер дає змогу легко переходити від одної сторінки до іншої за допомогою команд Вперед і Назад чи кнопок зі стрілками на панелі інстру­ментів.

Декілька Web-документів на одну тему, що є на деякому комп'ютері чи належать одному власнику, утворюють Web-вузол (інший термін Web-сайт).

Типовий простий Web-доку­мент складається з текстових блоків, двох — трьох рисунків невели­ких розмірів, горизонтальних ліній та гіперпосилань. Більш склад­ні Web-документи містять фрейми (вкладені Web-сторінки), елементи керування (кнопки, перемикачі, поля діалогу), динамічні ефекти та графічні об'єкти ActiveX (рис. 59, 60).

Є три типи текстових блоків: короткі (по два — три речення) текстові абзаци, списки, таблиці.

Згідно з прийнятим стандартом абзаци на Web-сторінці роз­межовуються порожнім рядком і не мають відступів у першому рядку. Абзац може бути вирівняний до одного з країв або до центру екрана. Особлива зручність перегляду інформації зумовлена тим, що в нормальному режимі на Web-сторінці немає горизонтальної смуги прокручування (а вертикальна є). Броузер автоматично масштабує горизонтальне зображення різних елементів сторінки, враховуючи характеристики монітора комп'ютера клієнта і розміри Windows-вікна, в якому демонструється документ.

Інформація на сторінці традиційно подається на сірому чи білому фоні, але її можна розмістити і на кольоровому фоні чи на фоні картинки з деякого графічного файлу.

Дата добавления: 2015-07-20