Шаблони дизайну

PowerPoint пропонує користувачеві велику кількість шаблонів дизайну, розроблених професіоналами. Задати для презентації шаблон дизайну можна за допомогою команди меню „ Формат”/„Конструктор слайдів”. Після виклику команди відкриється однойменне діалогове вікно. Вибравши шаблон оформлення, ми бачимо його зображення у вікні попереднього перегляду. Для вибору того або іншого шаблона досить зробити на його імені подвійний натиск.

ПОБУДОВА ГРАФІЧНИХ ОБ'ЄКТІВ

У PowerPoint можна самому намалювати графічний об'єкт практично будь-якого ступеня складності. Для малювання призначена панель інструментів „ Малювання”.

Розглянемо основні прийоми малювання до PowerPoint:

§ щоб розпочати малювати яку-небудь фігуру, слід вибрати інструмент малювання, натиснувши відповідну кнопку на панелі інструментів;

§ щоб намалювати декілька об'єктів одного типу або виконати над готовими об'єктами однакові дії, не викликаючи щораз той самий інструмент, варто виконати на його кнопці подвійний натиск;

§ щоб виконати над створеною фігурою які-небудь дії, необхідно спочатку виділити її, виконавши натиск мишею;

§ щоб виділити об'єкт, який цілком або частково прихований іншими об'єктами, варто виділити об'єкт, розташований на першому плані, а потім натискати клавішу (Tab) до тих пір, поки не буде виділений потрібний об'єкт;

§ щоб інструментом Еліпс намалювати коло, інструментом Прямокутник - квадрат, а інструментом Дуга — дугу кола, слід під час малювання утримувати клавішу Shift;

§ щоб лінія, яка будується інструментом Лінія, була горизонтальною або вертикальною, потрібно під час малювання утримувати клавішу Shift;

§ щоб виділити декілька об'єктів, необхідно послідовно виконувати на них натиск мишею, утримуючи клавішу Shift. Всі об'єкти можна виділити, натиснувши комбінацію клавіш Ctrl+A.

Малюнки з бібліотеки CLIPART

Для оформлення своєї презентації можна використати бібліотекою Microsoft ClipArt, яка містить сотні малюнків. Найзручніший метод доступу до бібліотеки ClipArt – виконання команди „ Вставка”/ „Малюнок”/„Картинки”.

Щоб побачити всі малюнки на визначену тему, необхідно вибрати її із переліку Розділи. Для вставки малюнка в слайд слід виконати на ньому подвійний натиск. Після того як малюнок з'явиться на слайді, ми можемо змінити його розмір і місце розташування на екрані.

Крім малюнків PowerPoint дозволяє також додавати до презентацій аудіо і відео кліпи, що дозволить йти в ногу з часом і бути в одному ряді з провідними виробниками мультимедіа.

.

3 Керування презентацією

ВИВІД ІНФОРМАЦІЇ НА ЕКРАН

PowerPoint надає користувачу можливість працювати і переглядати інформацію в різних варіантах. У залежності від того, що робимо: вводимо текст або переглядаємо його структуру, створюємо замітки або вставляємо в слайд графіку, можна встановити відповідний вигляд і тим самим підвищити зручність своєї роботи. Таких видів є чотири, і встановити їх можна командою " Вигляд " віконного меню:

· звичайний – найбільш зручний, якщо ми поступово формуємо кожний слайд, вибираємо для нього оформлення, вставляємо текст або малюнки.

· сортувальник слайдів найбільш зручний для створення переходів і встановлення тривалості демонстрації слайда. Крім того, у цьому режимі можна переставляти слайди місцями.

· сторінки нотаток призначений для створення заміток до слайдів;

· показ сторінок використовується для того, щоб побачити результати роботи. У цьому режимі слайди по черзі виводяться на екран.

Встановити потрібний вигляд можна за допомогою команд із меню „ Вигляд ”.

ПОКАЗ СЛАЙДІВ

Коли презентація сформована, переглянути її можна виконавши команду „Показ слайдів”/„Почати показ” або кнопку F5. Для переходу до наступного слайду натискають будь-яку клавішу (найчастіше пробіл) або натискають ліву кнопку мишки. Програма PowerPoint дозволяє автоматично змінювати слайди. Для цього виконують команду „Показ слайдів”/„Настройка часу”, де до кожного слайду задають свій час натискаючи для переходу ліву кнопку мишки. Після запису часу для останнього слайду буде запропоновано зберегти загальний час. Якщо ж всі слайди повинні змінюватись через однаковий проміжок часу, то варто використати команду „Показ слайдів”/„Зміна слайдів”, де на лічильнику вказати час зміни і натиснути кнопку „ Застосувати до всіх”. Цією ж командою можна добавити різні переходи зміни слайдів, добавити звук зміни слайдів.

Тексту слайдів можна надати різних ефектів, таких як титри, колесо та ін. Для цього, виділивши текст, виконують у меню " Показ слайдів " команди " Настройка анімації " та " Ефекти анімації ".

Контрольні запитання

1.Яке призначення мають елементи вікна програми?

2.Які засоби має PowerPoint для створення презентацій?

3.Які типи шаблонів стандартно є у програмі?

4.Що являє собою шаблон, чим він відрізняється від майстра?

5.Як здійснюється автоматичний показ слайдів?

6.Що розуміють під форматуванням слайдів?

7.Яким чином можна добавити в презентацію таблицю Microsoft Word?

Лекція 19. Основні поняття й терміни в комп'ютерних мережах і телекомунікаціях. Локальні та глобальні мережі.

План заняття

1.Основні поняття й терміни в комп'ютерних мережах і телекомунікаціях.

2. Локальні мережі: апаратні засоби, конфігурація ЛМ і організація обміну інформацією.

3. Поняття протоколу. Мережеві рівні. Передавання повідомлень у мережі

1 Основні поняття й терміни в комп'ютерних мережах і телекомунікаціях

Відкрита обчислювальна мережа (ОМ) чи мережа ЕОМ складається з кінцевих (абонентських) систем, що генерують і (чи) споживають інформацію та мережі передачі даних (мережі зв’язку), нарощування яких щодо числа користувачів та обсягів інформації у ній не підлягає ніяким обмеженням.

У якості кінцевих систем можуть виступати обчислювальні машини, де виконуються програми й обробляються дані, системи збереження даних на магнітних, оптичних і інших носіях (файлові служби, бази даних тощо), інтелектуальні пристрої введення і (чи) відображення даних (служби високоякісного друку, графічні станції, відеотермінали, телекамери, телемонітори тощо), програмувальні пристрої керування (пристрої числового програмного керування верстатами, регуляторами, сенсорами тощо).

Абонентами мережі називаються користувачі чи обчислювальні процеси, що вимагають мережного обслуговування (передачі інформації). Мережа зв’язку складається з фізичних засобів передачі інформації й апаратно-програмних засобів сполучення кінцевих систем. Склад цих засобів залежить від конкретної реалізації мережі. Наприклад, як засоби сполучення можуть виступати контролери мережі і модеми, вмонтовані в кінцеві системи чи виконані у вигляді окремих пристроїв, а як фізичні засоби передачі - блоки доступу (наприклад, прийомопередавачі, повторювачі) і середовище передачі сигналів (наприклад, кабелі). Блоки доступу, модеми, контролери, а також комутаційні пристрої, ретранслятори є зв’язковими пристроями. Сукупність зв’язкових пристроїв і кінцевого устаткування, підключених до середовища передачі в деякій точці, називаються вузлом мережі.

Прикладна галузь визначає географічні масштаби ОМ. Під локальними обчислювальними мережами (ЛОМ) звичайно розуміють ОМ, що з’єднують кінцеві системи в одній кімнаті, будинку чи декількох близько розташованих будинках. ЛОМ належить, як правило, одній організації чи підприємству (міністерству, заводу, інституту, порту, АЕС тощо.). Мережі зв’язку ЛОМ (тобто локальні мережі зв’язку - ЛМЗ) мають у даний час наступні типові характеристики:

- високу швидкість передачі даних (0,1- 100 Мбіт/с),

- невелику довжину (0,1-50 км),

- малу ймовірність помилки передачі даних (10^-8 - 10^-11).

Слід зазначити, що уже в даний час характеристики ЛМЗ частково перекривають характеристики глобальних мереж зв’язку. Можна припустити, що застосування волокнянооптичних кабелів згодом зітре границі між різними типами мереж зв’язку в нашому сьогоднішньому розумінні і локальність мережі зв’язку буде визначатися лише її юридичною приналежністю підприємству чи організації, що не спеціалізуються на комерційному наданні послуг щодо передачі інформації. Далі для стислості відкриті інформаційні мережі зв’язку будемо називати просто мережами.

Під архітектурою ОМ будемо розуміти набір компонентів ОМ і правила їхнього з’єднання.

Топологія мережі визначається способом з’єднання її вузлів із каналами (кабелями) зв’язку. На практиці використовуються п’ять базових топологій: зіркоподібна, кільцева, шинна, змішана чи багатозв’язна та деревоподібна. Топологія мережі впливає на такі її показники, як надійність, розширюваність (нарощуваність), вартість, затримка і перепускна здатність.

Затримка мережі - це час передачі інформаційних повідомлень між абонентами, тобто час між видачею повідомлення з абонента-джерела і його прийомом абонентом-одержувачем (адресатом). Перепускна здатність - це максимальне число бітів абонентських повідомлень, що можуть передаватися через мережу в одиницю часу.

2 Локальні мережі: апаратні засоби, конфігурація ЛМ і організація обміну інформацією.

У локальній обчислювальній мережі (ЛОМ) кожен ПК називається робочою станцією, за винятком одного чи кількох комп’ю­терів, призначених для виконання функцій файл-серверів. Кожна робоча станція і файл-сервер містять карти адаптерів, що за допомогою мережних кабелів з’єднуються між собою. На додаток до локальної операційної системи на кожній робочій станції активізується мережне програмне забезпечення, що дає можливість станції взаємодіяти з файловим сервером. Аналогічно, на файловому сервері запускається мережне програмне забезпечення, що дає йому можливість взаємодіяти з робочою станцією та забезпечувати їй доступ до своїх файлів. Мережні прикладні програми на кожній робочій станції взаємодіють з файловим сервером для читання чи запису файлів.

Комп’ютери, що входять у ЛОМ, поділяються на два типи: робочі станції, призначені для користувачів, і файлові сервери, що, як правило, недоступні для звичайних користувачів. З робочою станцією працює тільки користувач, у той час як файловий сервер дає можливість багатьом користувачам розділяти його ресурси. Для ролі робочої станції, як правило, застосовується серед­нього класу персональний комп’ютер.

Коли ви користуєтеся робочою станцією, вона майже в усіх відношеннях поводиться як автономний ПК. Однак, якщо ви придивитеся до неї уважніше, то знайдете чотири відмінності від звичайного ПК:

· на екрані під час завантаження операційної системи з’явля­ються додаткові повідомлення, які інформують вас про те, що мережна операційна система завантажується в робочу станцію;

· ви повинні повідомити мережному програмному забезпеченню ім’я користувача (чи ідентифікаційний номер ID) і пароль перед початком роботи. Це називається процедурою входження в систему;

· після підімкнення до ЛОМ ви бачите додаткові літери (на комп’ютері Macintosh — додаткові папки, у системі UNIX — додаткові файлові системи), що позначають додаткові дискові накопичувачі, які стали вам доступні;

· коли ви роздруковуєте службові записки чи повідомлення, вони друкуються на принтері, що може стояти далеко від вашого робочого місця.

На противагу робочій станції файловий сервер — це комп’ю­тер, що обслуговує всі робочі станції. Він здійснює спільне використання файлів, розташовуваних на його дисках. Файлові сервери — це, звичайно, швидкодіючі комп’ютери. Файлові сервери часто забезпечені тільки монохромним монітором, тому що вони, як правило, не використовуються інтерактивно користувачами. Однак файловий сервер майже завжди містить не менше двох накопичувачів на жорстких дисках.

Сервери мають бути високоякісними та високонадійними, адже при обслуговуванні всієї комп’ютерної мережі вони багаторазово виконують роботу звичайної робочої станції.

Мережний адаптер — це електронна плата до якої під’єд­нується мережний кабель.

Мережні адаптери розраховані, як правило, на роботу з певним типом кабеля — коаксіальним, «крученою парою», оптичним волокном. Кожен тип має певні електричні характеристики, що впливають на спосіб використання даного середовища, і визначають швидкість передавання сигналів, спосіб їх кодування та деякі інші параметри.

3. Поняття протоколу. Мережеві рівні. Передавання повідомлень у мережі

Для взаємодії між об’єктами, що працюють у мережі, застосовуються протоколи. На практиці в процесі реалізації мереж прагнуть використовувати стандартні протоколи. Це можуть бути фірмові, національні чи міжнародні стандарти.

На початку 80-х років низка міжнародних організацій зі стандартизації — ISO, ITU-T та деякі інші — розробили модель, що відіграла значну роль у розвитку мереж. Ця модель називається моделлю взаємодії відкритих систем (Open System Interconnec­tion, OSI) чи моделлю OSI. Модель OSI визначає різні рівні взаємодії систем, дає їм стандартні імена та вказує, які функції має виконувати кожен рівень. Модель OSI була розроблена на підставі великого досвіду, отриманого в процесі створення комп’ю­терних мереж, переважно глобальних, у 70-ті роки. У моделі OSI засоби взаємодії поділяються на сім рівнів: прикладний, представницький, сеансовий, транспортний, мережний, канальний і фізичний. Кожен рівень має справу з одним певним аспектом взаємодії мережних пристроїв.

Дана модель описує тільки системні засоби взаємодії, реалізовані операційною системою, системними утилітами, системними апаратними засобами. Вона не включає засоби взаємодії додатків кінцевих користувачів.

Фізичний рівень призначений для передавання бітів фізичними каналами зв’язку, такими, наприклад, як коаксіальний кабель, кручена пара, оптичноволоконний кабель або цифровий територіальний канал. До цього рівня мають відношення характеристики фізичних середовищ передавання даних такі, як смуга пропущення, перешкодозахищеність, хвильовий опір тощо. На цьому ж рівні визначаються характеристики електричних сигналів, що передають дискретну інформацію, наприклад, крутість фронтів імпульсів, рівні чи напруги струму переданого сигналу, тип кодування, швидкість передавання сигналів. Крім цього, тут стандартизуються типи рознімань і призначення кожного контакту.

Функції фізичного рівня реалізуються в усіх пристроях, підімкнутих до мережі. З боку комп’ютера функції фізичного рівня виконуються мережним адаптером чи послідовним портом.

Прикладом протоколу фізичного рівня може служити специфікація 10Base-T технології Ethernet, що визначає як використовуваний кабель неекрановану кручену пару категорії 3 із хвильовим опором 100 Ом, роз’ємом BJ-45, максимальну довжину фізичного сегмента 100 метрів, манчестерський код для подання даних у кабелі, а також деякі інші характеристики середовища й електричних сигналів.

На фізичному рівні просто пересилаються біти. При цьому не враховується, що в деяких мережах, у яких лінії зв’язку використовуються (розділяються) поперемінно кількома парами взаємодіючих комп’ютерів, фізичне середовище передання може бути зайнято. Тому одним із завдань канального рівня є перевірка доступності середовища передавання. Іншим завданням канального рівня є реалізація механізмів виявлення та корекції помилок. Для цього на канальному рівні біти групуються в набори, які називаються кадрами. Канальний рівень забезпечує коректність передавання кожного кадру, поміщаючи спеціальну послідовність бітів у початок і кінець кожного кадру, для його виділення, а також обчислює контрольну суму, обробляючи всі байти певним способом і додаючи контрольну суму до кадру. Коли кадр надходить по мережі, одержувач знову обчислює контрольну суму отриманих даних і порівнює результат з контрольною сумою з кадру. Якщо вони збігаються, кадр вважається правильним і приймається. Якщо ж контрольні суми не збігаються, то фіксується помилка. Канальний рівень може не лише виявляти помилки, а й виправляти їх за рахунок повторного передавання ушкоджених кадрів. Необхідно зазначити, що функція виправлення помилок не є обов’язковою для канального рівня, тому в деяких протоколах цього рівня вона відсутня, наприклад, у Ethernet.

У протоколах канального рівня, використовуваних у локальних мережах, закладена певна структура зв’язків між комп’юте­рами і способи їх адресації. Хоча канальний рівень і забезпечує доставку кадру між будь-якими двома вузлами локальної мережі, він це робить тільки в мережі з цілком певною топологією зв’язків — саме тією топологією, для якої він був розроблений. До таких типових топологій, підтримуваних протоколами канального рівня локальних мереж, належать спільна шина, кільце і зірка, а також структури, отримані з них за допомогою мостів і комутаторів. Прикладами протоколів канального рівня є протоколи Ethernet, Token Ring, FDDI.

У локальних мережах протоколи канального рівня використовуються комп’ютерами, мостами, комутаторами та маршрутизаторами. У комп’ютерах функції канального рівня реалізуються спільними зусиллями мережних адаптерів і їх драйверів.

У глобальних мережах, що рідко коли мають регулярну топологію, канальний рівень часто забезпечує обмін повідомленнями лише між двома сусідніми комп’ютерами, з’єднаними індиві-
дуальною лінією зв’язку. Прикладами таких протоколів можуть служити широко розповсюджені протоколи РРР і LAP-B. У таких випадках для доставки повідомлень між кінцевими вузлами через усю мережу використовуються засоби мережного рівня. Іноді в глобальних мережах функції канального рівня в чистому вигляді виділити важко, тому що в тому самому протоколі вони поєднуються з функціями мережного рівня. Прикладами такого підходу можуть бути протоколи технологій ATM.

У цілому канальний рівень являє собою вельми могутній і викінчений набір функцій з пересилання повідомлень між вузлами мережі. У деяких випадках протоколи канального рівня виявляються самодостатніми транспортними засобами і можуть допу-
скати роботу поверх них безпосередньо протоколів прикладного рівня чи додатків, без залучення засобів мережного й транспортного рівнів. Наприклад, існує реалізація протоколу керування мережею SNMP безпосередньо поверх Ethernet, хоча стандартно цей протокол працює поверх мережного протоколу IP і транспорт­ного протоколу UDP. Природно, що застосування такої реалізації буде обмеженим — вона не підходить для складених мереж різних технологій, наприклад, Ethernet і Х.25, і навіть для такої мережі, в якій у всіх сегментах застосовується Ethernet. А для двосегментної мережі Ethernet, об’єднаної мостом, реалізація SNMP над канальним рівнем буде цілком можлива.

Проте для забезпечення якісного транспортування повідомлень у мережах будь-яких топологій і технологій функцій канального рівня виявляється недостатньо, тому в моделі OSI виконання цього завдання покладається на два наступні рівні — мережний і транспортний.

Мережний рівень служить для утворення єдиної транспортної системи, що поєднує кілька мереж, причому ці мережі можуть використовувати різні принципи передавання повідомлень між кінцевими вузлами та мати довільну структуру зв’язків. Функції мережного рівня досить різноманітні. Почнемо їх розгляд на прикладі об’єднання локальних мереж.

Протоколи канального рівня локальних мереж забезпечують доставку даних між будь-якими вузлами лише в мережі з відповід­ною типовою топологією, наприклад топологією ієрархічної зірки. Це суворе обмеження, що не дає змоги будувати мережі з розвинутою структурою, наприклад, мережі, що поєднують кілька мереж підприємства в єдину мережу, чи високонадійні мережі, в яких існують надлишкові зв’язки між вузлами. Можна було б ускладнювати протоколи канального рівня для підтримки петлеподібних надлишкових зв’язків, але принцип поділу обов’язків між рівнями приводить до іншого рішення. Щоб, з одного боку, зберегти простоту процедури передавання даних для типових топологій, а з іншого допустити використання довільних топологій, уводиться додатковий мережний рівень.

На мережному рівні сам термін мережа наділяється специфічним значенням. У даному разі під мережею розуміють сукупність комп’ютерів, з’єднаних між собою відповідно до однієї зі стандартних типових топологій і таких, що використовують для передавання даних один із протоколів канального рівня, визначений для цієї топології.

Усередині мережі доставка даних забезпечується відповідним канальним рівнем, а ось доставкою даних між мережами займається мережний рівень, що й підтримує можливість правильного вибору маршруту передавання повідомлення навіть у тому разі, коли структура зв’язків між складовими мережами має характер, відмінний від прийнятого в протоколах канального рівня.

Мережі з’єднуються між собою спеціальними пристроями, що їх називають маршрутизаторами. Маршрутизатор — це пристрій, що збирає інформацію про топологію міжмережевих з’єд­нань і на її підставі пересилає пакети мережного рівня в мережу призначення. Щоб передати повідомлення від відправника, який перебуває в одній мережі, одержувачу в іншій мережі, потрібно зробити кілька транзитних передач між мережами. Таким чином, маршрут являє собою послідовність маршрутизаторів, через які проходить пакет.

Проблема вибору найкращого шляху називається маршрутизацією, і її розв’язання є одним з головних завдань мережного рівня. Ця проблема ускладнюється тим, що найкоротший шлях не завжди найкращий. Часто критерієм під час вибору маршруту є час передавання даних цим маршрутом; він залежить від пропу-
скної здатності каналів зв’язку й інтенсивності графіка, що може змінюватися з часом. Деякі алгоритми маршрутизації намагаються пристосуватися до зміни навантаження, тоді як інші приймають рішення на основі середніх показників за тривалий час. Вибір маршруту може здійснюватися і за іншими критеріями, наприклад, надійністю передавання.

В усякому разі функції мережного рівня ширші, ніж функції передавання повідомлень по зв’язках з нестандартною структурою. Мережний рівень вирішує також питання узгодження різних технологій, спрощення адресації у великих мережах і створення надійних та гнучких бар’єрів на шляху небажаного графіка між мережами.

Повідомлення мережного рівня називають пакетами. В процесі організації доставки пакетів на мережному рівні використовується поняття «номер мережі». У цьому разі адреса одержувача складається зі старшої частини — номера мережі та молодшої — номера вузла в цій мережі. Усі вузли однієї мережі повинні мати ту саму старшу частину адреси, тому терміну «мережа» на мережному рівні можна дати й інше, формальніше визначення: мережа — це сукупність вузлів, мережна адреса яких містить один і той самий номер мережі.

На мережному рівні визначаються два види протоколів. Перший вид — мережні протоколи — реалізують проходження пакетів через мережу. Саме ці протоколи звичайно мають на увазі, коли говорять про протоколи мережного рівня. Проте часто до мережного рівня відносять і інший вид протоколів, названих протоколами обміну маршрутною інформацією чи просто протоколами маршрутизації. За допомогою цих протоколів маршрутизатори збирають інформацію про топологію міжмережевих з’єд­нань. Протоколи мережного рівня реалізуються програмними мо­дулями операційної системи, а також програмними й апаратними засобами маршрутизаторів.

На мережному рівні працюють протоколи ще одного типу, що відповідають за відображення адреси вузла, використовуваного на мережному рівні, у локальній адресі мережі. Такі протоколи часто називають протоколами дозволу адрес — Address Reso­lution Protocol, ARP. Іноді їх відносять не до мережного рівня,
а до канального, хоча тонкощі класифікації не змінюють їх суті.

Прикладами протоколів мережного рівня є протокол міжмережевої взаємодії IP стека TCP/IP і протокол міжмережевого обміну пакетами IPX стека Novell.

На шляху від відправника до одержувача пакети можуть бути перекручені чи загублені. Хоча деякі додатки мають власні засоби обробки помилок, існують і такі, котрі відразу можуть мати справу з надійним з’єднанням.

Транспортний рівень забезпечує додаткам — прикладному та сеансовому — передання даних з тим ступенем надійності, що їм потрібно. Модель OSI визначає п’ять класів сервісу, наданих транспортним рівнем. Ці види сервісу вирізняються якістю наданих послуг: терміновістю, можливістю відновлення перерваного зв’язку, наявністю засобів мультиплексування кількох з’єднань між різними прикладними протоколами через загальний транспортний протокол, а головне — здатністю до виявлення та виправлення помилок передавання — таких, як перекручування, втрата і дублювання пакетів.

Вибір класу сервісу транспортного рівня визначається, з одного боку, тим, якою мірою завдання забезпечення надійності виконується самими додатками і протоколами вищих, ніж транспортний, рівнів, а з іншого боку, цей вибір залежить від того, наскільки надійною є система транспортування даних у мережі, забезпечувана рівнями, розташованими нижче транспортного — мережним, канальним і фізичним. Так, наприклад, якщо якість каналів передавання дуже висока й імовірність виникнення помилок, не виявлених протоколами нижчих рівнів, невелика, то розумно скористатися одним з полегшених сервісів транспортного рівня, не обтяжених численними перевірками та іншими прийомами підвищення надійності. Якщо ж транспортні засоби нижніх рівнів справді дуже ненадійні, то доцільно звернутися до найрозвинутішого сервісу транспортного рівня, що працює, використовуючи максимум засобів для виявлення й усунення помилок, — за допомогою попереднього встановлення логічного з’єднання, контролю доставки повідомлень щодо контрольних сум і циклічної нумерації пакетів тощо.

Як правило, усі протоколи, починаючи з транспортного рівня і вище, реалізуються програмними засобами кінцевих вузлів мережі — компонентами їх мережних операційних систем. Як приклад транспортних протоколів можна навести протоколи TCP і UDP стека TCP/IP і протокол SPX стека Novell.

Протоколи нижніх чотирьох рівнів узагальнено називають мережним транспортом або транспортною підсистемою, тому що вони повністю виконують завдання транспортування повідомлень із заданим рівнем якості в складених мережах з довільною топологією і різними технологіями. Інші три верхні рівні виконують завдання надання прикладних сервісів на підставі наявної транспортної підсистеми.

Сеансовий рівень забезпечує керування діалогом: фіксує, яка зі сторін є активною на даний момент, надає засоби синхронізації. Останні дають змогу встановлювати контрольні точки в довгі передачі, щоб у разі відмови можна було повернутися назад до останньої контрольної точки, а не починати все від початку. На практиці деякі додатки використовують сеансовий рівень, і він рідко коли реалізується у вигляді окремих протоколів, хоча функції цього рівня часто поєднують з функціями прикладного рівня та реалізують в одному протоколі.

Представницький рівень має справу з формою подання інформації, що передається по мережі, не змінюючи при цьому її змісту. За рахунок рівня подання інформація, що передається прикладним рівнем однієї системи, завжди зрозуміла прикладному рівню іншої системи. За допомогою засобів даного рівня протоколи прикладних рівнів можуть подолати синтаксичні відмінності в поданні даних або ж відмінності в кодах символів, наприклад кодів ASCII та EBCDIC. На цьому рівні може виконуватися шифрування та дешифрування даних, завдяки якому секретність обміну даними забезпечується відразу для всіх прикладних служб. Прикладом такого протоколу є протокол Secure Socket Layer (SSL), який забезпечує секретний обмін повідомленнями для протоколів прикладного рівня стека TCP/IP.

Прикладний рівень — це насправді просто набір різноманітних протоколів, за допомогою яких користувачі мережі отримують доступ до ресурсів, що розділяються, — таких, як файли, принтери чи гіпертекстові Web-сторінки, а також організують свою спільну роботу, наприклад, за допомогою протоколу електронної пошти. Одиниця даних, якою оперує прикладний рівень, звичайно називається повідомленням(message).

Існує чимало різноманітних служб прикладного рівня: NCP в операційній системі Novell NetWare, SMB в Microsoft Windows NT, NFS, FTP і TFTP, що входять в стек TCP/IP.

Контрольні питання

1. Що розуміють під комп’ютерною мережею?

2. З якою метою створюються комп’ютерні мережі?

3. Яким чином підключається комп’ютер до мережі?

4. Як називається комп’ютер, що виконує функцію управління мережею?

5. Чим повинен бути оснащений комп’ютер для роботи в мережі?

6. Яке середовище передачі даних може використовуватись в мережі?

7. Які мережі називаються локальними? Глобальними?

8. Що розуміють під топологією мережі?

9. Де визначено правила роботи в комп’ютерній мережі?

10. Як поєднуються мережі між собою?

11. Що таке маршрутизація?

12. Які задачі можуть бути розв’язані за допомогою комп’ютерних мереж

Лекція 20 Глобальна співдружність комп'ютерних мереж Internet. Загальні відомості. Особливості апаратних засобів та програмного забезпечення. Програми Internet Explorer

План заняття

1. Загальні відомості

2.Особливості апаратних засобів та програмного забезпечення.

3.Програми Internet Explorer: характеристика, склад та структура.

4.Система електронної пошти.

1 Загальні відомості

.

Internet – всесвітня інформаційна комп’ютерна мережа, що є об’єднанням безлічі регіональних комп’ютерних мереж і комп’ютерів, що обмінюють один з одним інформацією по каналах суспільних телекомунікацій (виділеним телефонним аналоговим і цифровим лініям, оптичним каналам зв’язку і радіоканалам, зокрема супутниковим лініям зв’язку)

Інформація в Internet зберігається на серверах. Сервери мають свої адреси і управляються спеціалізованими програмами. Вони дозволяють пересилати пошаную і файли, проводити пошук в базах даних і виконувати інші завдання. Обмін інформацією між серверами мережі виконується по високошвидкісних каналах зв’язку (виділеними телефонними лініями, оптоволоконяними і супутниковими каналами зв’язку). Доступ окремих користувачів до інформаційних ресурсів Internet зазвичай здійснюється через провайдера або корпоративну мережу.

Провайдер - постачальник мережевих послуг – особа або організація надаючі послуги з підключення до комп’ютерних мереж. Як провайдер виступає деяка організація, що має модемний пул для з’єднання з клієнтами і виходу в усесвітню мережу. Основними осередками глобальної мережі є локальні обчислювальні мережі. Якщо деяка локальна мережа безпосередньо підключена до глобальної, то і кожна робоча станція цієї мережі може бути підключена до неї.

Існують також комп’ютери, які безпосередньо підключені до глобальної мережі. Вони називаються хост-компьютерами (host - господар). Хост – це будь-який комп’ютер, що є постійною частиною Internet, тобто сполучений по Internet – протоколу з іншим хостом, який у свою чергу, сполучений з іншим, і так далі.

2 Особливості апаратних засобів та програмного забезпечення.

Для під’єднання ліній зв’язку до комп’ютерів використовуються спеціальні електронні пристрої, які називаються мережевими платами, мережевими адаптерами, модемами тощо. Практично всі послуги Internet побудовані на принципі клієнт-сервер.

Вся інформація в Інтернет зберігається на серверах. Обмін інформацією між серверами здійснюється по високошвидкісних каналах зв’язку або магістралях. Сервери, об’єднані високошвидкісними магістралями, складають базову частину мережі Інтернет. Окремі користувачі підключаються до мережі через комп’ютери місцевих постачальників послуг Інтернету, Internet - провайдерів (Internet Service Provider - ISP), які мають постійне підключення до Інтернет. Регіональний провайдер, підключається до крупнішого провайдера національного масштабу, що має вузли в різних містах країни. Мережі національних провайдерів об’єднуються в мережі транснаціональних провайдерів або провайдерів першого рівня. Об’єднані мережі провайдерів першого рівня складають глобальну мережу Internet.

Передача інформації в Інтернет забезпечується завдяки тому, що кожен комп’ютер в мережі має унікальну адресу (IP-адреса), а мережеві протоколи забезпечують взаємодію різнотипних комп’ютерів, що працюють під управлінням різних операційних систем. В основному в Інтернет використовується сімейство мережевих протоколів (стек) TCP/IP. На канальному і фізичному рівні стек TCP/IP підтримує технологію Ethernet, FDDI і інші технології. Основою сімейство протоколів TCP/IP є мережевий рівень, представлений протоколом IP, а також різними протоколами маршрутизації. Цей рівень забезпечує переміщення пакетів у мережі і керує їх маршрутизацією. Розмір пакету, параметри передачі, контроль цілісності здійснюється на транспортному рівні TCP. Прикладний рівень об’єднує всі служби, які система надає користувачеві. До основних прикладних протоколів відносяться: протокол віддаленого доступу telnet, протокол передачі файлів FTP, протокол передачі гіпертексту HTTP, протоколи електронної пошти: SMTP, POP, IMAP, MIME.

У даний час існує два основні напрями використання Інтернет в бізнесі: Internet як засіб комунікації, джерело довідкової інформації, засіб реклами і маркетингу для ведення бізнесу (господарській діяльності) поза електронними мережами і Internet як інструмент ведення електронного бізнесу, заснованого на принципах мережевої економіки.

3 Програми Internet Explorer: характеристика, склад та структура

Internet Explorer розробляється корпорацією Microsoft починаючи з 1995 року і міститься у складі операційних систем Microsoft Windows. Він є найпопулярнішим web-браузером починаючи з 1999 року; досягаючи піку 95% -ої частки використання протягом 2002 і 2003 років. Останньою версією браузера є Internet Explorer 8.0.

Internet Explorer 6.0

Internet Explorer 6.0 (рис.1.2) випущено 27 серпня 2001 року, за декілька тижнів до Windows XP. У цій версії було вдосконалено DHTML, контроль вмісту, покращено підтримку CSS рівня 1, DOM рівня 1 і SMIL 2.0. Інтерфейс дозволяє динамічний доступ і оновлення структури та стилю документа (без обмежень). Движок MSXML було вдосконалено до версії 3.0. Можливості: нова версія IEAK, мультимедійна панель, інтеграція з Windows Messenger, автоматична корекція розміру зображення, P3P, а також зовнішній вигляд відповідно до теми робочого столу "Luna" для Windows XP.

Рис.1.2 Вікно браузера Internet Explorer 6.0

Internet Explorer 7.0

Internet Explorer 7.0 (рис.1.3) випущено 18 жовтня 2006 року і до 26 жовтня був завантажений більше трьох мільйонів разів. До середини січня 2007 року число завантажень перевищило 100 мільйонів. Нова версія відрізняється підтримкою вкладок, підтримкою alpha-каналу PNG зображень, поліпшенням підтримки стандартів W3C, вбудованим механізмом роботи з RSS, захисту від шахраїв і ін. Дана версія IE входить до складу Windows Vista з деякими покращеннями в області безпеки: захищений режим (доступ тільки до тимчасових інтернет-файлів, захист пам’яті і т.д.)

Рис.1.3 Вікно браузера Internet Explorer 7.0

Можливості браузера Internet Explorer 7

Спрощена робота користувачів

Робоче вікно оглядача Internet Explorer 7 реорганізовано, щоб зробити його значно простішим і зручнішим, а також прибрати всі непотрібні елементи. Ці покращення максимально збільшують ділянку екрану, яка призначена для відображення веб-сторінок, що спрощує виконання щоденних завдань при роботі в Інтернеті.

Розширені можливості друку

Браузер автоматично налаштовує масштаб друкованої сторінки так, щоб її розміри не перевищували розмірів паперу, на якому ця сторінка буде надрукована. Internet Explorer 7 забезпечує багатосторінковий перегляд друку з можливістю налаштування полів і зміни розміру тексту для запобігання обрізанню документа, а також функцією друкування лише виділеного тексту.

Рядок миттєвого пошуку

Пошук в Інтернеті за допомогою вибраної пошукової системи тепер можна здійснювати з пошукового рядка на панелі інструментів, що виключає необхідність мати декілька окремих панелей інструментів. Постачальника послуг пошуку можна вибрати з випадаючого переліку. Також можна додати інших постачальників послуг.

Дата добавления: 2015-07-20