Прочитайте і законспектуйте основні положення.

У IX ст. на українських землях завершувався процес творення ранньофеодальної держави. Русь формувала не тільки нові політичні, економічні й соціальні чинники. Найважливішим серед них стало прийняття християнства на Русі.

Християнство прийшло на наші землі з Візантії, тому окремо треба зупинитись на питанні впливу візантійської культури на українську. Візантія на рубежі 1 та 11 тисячоліття була однією з найбільш впливових і висококультурних держав Європи. Тому не дивно, що представники візантійської культури принесли в Україну не тільки нову церковну організацію, але й нову абетку, грецьку літературу, зразки візантійського шкільництва. Київська держава у цей час вбирала у себе все найкраще що виробили великі сусіди, не забуваючи про національні риси культури. Отож, говорячи про культуру княжої доби, ми часто називаємо її русько-візантійською культурою.

Виникнення писемності на Русі-України тісно пов'язане з питанням християнізації, появи азбуки "руського письма". Так, перші книги, написані старослов'янською мовою з'явилися на Русі-Україні в X ст. Це була мова писань, якою великі місіонери - солунські брати Кирило і Мефодій - переклали з грецької основні богослужебні книги. У той же час треба пам'ятати, що до розповсюдження кирилиці праукраїнці вміли користуватися місцевим письмом. Так болгарський чернець Храбр свідчив, що східні слов'яни до запровадження абетки Кирила і Мефодія користувалися в письмі "чертами и резами". Можна навести й такий доказ: перебуваючи в Херсонесі, Кирило бачив Євангеліє і Псалтир, написані "руськими письменами". Про те, що руські люди знали писемність, свідчать також договори, що їх укладали русичі та Візантія у 911-912 рр. та у 944-945 рр. Вони укладалися двома мовами - руською та грецькою. Отже, ще до запровадження християнства на території України-Русі існувала місцева писемність.

Після запровадження візантійського православ'я на Русі утверджується кирилична система письма, яка складалася із 43 літер. Розповсюдження кириличного письма було досить вигідним і корисним для Київської Русі, оскільки достатньо було переписати вже існуючі богослужебні книги, щоб поширювати їх серед українського середовища. В цей час на Київській Русі складаються сприятливі умови для розвитку і поширення як церковної та світської літератури і перекладів, так і оригінальних творів місцевих авторів. Отже, кирилиця стала універсальною мовою, яка об'єднувала слов'янські народи і була усім зрозумілою.

З часу запровадження християнства на Україні-Русі піклування про освіту взяли на себе держава і церква. За князювання Володимира Великого (980-1015 рр.) у Києві, вже існувала школа, в якій вчилися діти найближчого оточення князя.

Школа для підготовки освіченого духовенства була відкрита Ярославом Мудрим (1019-1054 рр.) у Новгороді, де він зібрав понад 300 дітей старост і попів. У 1086 р. на Русі була заснована перша школа для дівчат. Її фундатором стала дочка Всеволода Ярославовича Янка. Школа була відкрита при Андріївському монастирі, де дівчат навчали грамоті, а також різноманітних ремесел. Крім державних та церковних шкіл, існувало і приватне навчання.

Для того щоб навчання було успішним, на Русі в XI ст. почали з'являтися перші книгозбірні. Бібліотеки створювалися при великих монастирях, храмах. Так, Ярослав Мудрий заснував бібліотеку при соборі Св. Софії в Києві, його син Святослав мав свою бібліотеку; князь Миколай Святоша витратив на книги усі свої кошти, а потім подарував їх Києво-Печерському монастирю. Книги на Русі, як і у всій середньовічній Європі були дуже дорогі.

Наприкінці IX і на початку XI століть у книгозбірнях зберігали в основному перекладну літературу, вкрай необхідну для церковного богослужіння, а також грецькі переклади з різноманітних сфер знань. Насамперед, це були книги Св. Письма - Остромирове Євангеліє (1056-1057); псалтирі, писання отців Церкви (Іоанна Золотоустого, Єфрема Сирина, Іоанна Дамаскіна), візантійська гімнографія та інша богослужбова література. Великого поширення набули також переклади книг, які містили відомі світової історії, географії, астрономії, філософії тощо.

Одним із найвідоміших центрів літописання був Софіївський собор у Києві. У 70-80-х роках XI ст. літописання розвивається при Десятинній церкві, а також у Києво-Печерському монастирі, де в 1078 р. ігуменом Никоном створюється самостійний літописний звід.

На початку XII ст. (1113 р.) у Києво-Печерському монастирі створюється літопис, названий його автором Нестором "Повістю минулих літ". Цей літопис вважається видатною пам'яткою руської літератури епохи середньовіччя. Він увібрав у себе не лише досвід попередніх часів, але й досягнення європейської думки того часу. У XII ст. у Києві був складений "Київський літопис".

Крім Києва, літописання велося в інших великих містах Русі: Новгороді, Чернігові, Переяславі, Галичі, Володимирі-Волинському та ін.

Серед оригінальної літератури Київської Русі XI ст. на перший план виступає твір відомого українського митрополита Іларіона "Слово о Законе и Благодате". Іларіон, використовуючи стиль Іоанна Золотоустого, звернувся до національної теми возвеличення руського народу, який став на шлях християнства.

До оригінальної літератури князівської доби треба також віднести твори Феодосія Печерського - "Поученіє братії", "Студитський устав"; Луки Жид "Поученіє"; Володимира Мономаха - "Поученіє дітям"; "Послание митрополита русича Климента Смолятича Фоме Презвитеру"; "Златоуста, паче всех просиявших на Руси" філософа Кирила Туровського.

До визначних пам'яток лицарського епосу князівської доби належать твір нашого співвітчизника "Слово о полку Ігоровім", написаний у 1187 році. докладно описує похід військ князя Ігоря Святославовича проти половців, здійснений у 1185 році.

Літературне життя Русі було тісно пов'язане з центрами освіти Київської держави. Наука розвивалась у великих містах, таких як Київ, Переяслав, Чернігів, Володимир-Волинський та ін. Там діяли школи, бібліотеки, проживали освічені люди того часу, в першу чергу, духовні особи.

Про розвиток юридичних знань на Русі свідчить поява древньоруської законодавчої пам'ятки "Руська Правда". Це збірка законів звичаєвого права, що з'явилася в часи правління Ярослава Мудрого і лягла в основу Литовського Статусу, а також законодавства гетьманської доби на Україні.

Досить поширеними в Україні були також знання в галузі природничих наук. Серед них медицина, астрономія, математика та ін.

Отже, розвиток освіти, літератури і науки часів Київської Русі свідчить про великі здобутки українського народу у царині духовної культури.

Дата добавления: 2015-07-20