Прочитайте і законспектуйте основні положення.

У повсякденному житті нам дуже часто доводиться зустрічатися з уявленнями про "культурних" і "безкультурних" людей, про суспільства "культурні "і "варварські", думками про падіння, руйнування культури і т. п. З точки зору буденної свідомості, ці представлення яких-небудь заперечень не викликають. У них виражено таке відношення до культури, в якому відбита відмінність в способах і формах діяльності людей. Але чи мають вони дійсні підстави? Що таке культура у буденному і науковому розумінні?

Латинський термін "cultura", означає обробіток, виховання, розвиток, шанування. У XVIII ст. в європейській філософії були введені в науковий обіг поняття «Культура» і «цивілізація» як поняття взаємозалежні. У цей час культура розглядалася як продукт творить духу.

В епоху Просвітництва склалося поняття культури «як сили, з одного боку, визначальною нашу діяльність, а з іншого боку, визначається нею. Це сила, за допомогою якої минуле забезпечує нам нинішній спосіб життя, і в той же час вона матеріал, свого роду склад можливостей, які ми можемо використовувати вибірково для чогось нового, для нових досліджень, відкриттів, що відповідають вимогам розуму, в умовах, що змінюють існування».Формуються уявлення про культуру як сукупності духовних цінностей.

У XIX ст., А потім і в XX ст. уявлення про культуру розширюються, а вивчення проблем культури протікає дуже бурхливо, зароджується культурологія як синтез цілого ряду гуманітарних наук: антропології, соціології, історії, психології, мовознавства і семіотики, літературознавства, історії мистецтв та ін. Стадія становлення культурології як науки триває до теперішнього часу. Тривалість цього процесу пояснюється самою приналежністю культурології до широкого поля гуманітарного знання, тобто предметом цієї науки. Не менш значима обставина - різноманіття методу цієї науки.

Культура - продукт діяльності людини, унікального і загадкового творіння Всесвіту. Жодна зі сторін його життя - біологічна, соціальна чи культурна - не можуть вважатися сьогодні добре вивченими. Наприклад, людина як жива, біологічна істота зберігає в собі унікальні властивості фізіології, психіки і т.д. Людина як носій соціальних особливостей не менш загадковий у своїй поведінці, у своїх творах, творчої діяльності. Як відбувається з'єднання в людині біологічного і соціального начал, можна зрозуміти, якщо розглядати людину як носія культури. Що являє собою людина як носій культури?

Цілком очевидно, людина повинна розглядатися в системі численних відносин: економічних, соціальних, політичних, художніх і всіх інших. Отже, культурологія як наука про людину предметом свого дослідження має:

1) різні культурні процеси та явища, пов'язані з відносинами в суспільстві;

2) сутність, структуру, закономірності функціонування та розвитку культурного процесу людства;

3) специфіку локальних і регіональних культур, їх історичну типологію, взаємозв'язок і взаємозалежність культур різних епох і народів;

4) особливості сучасної цивілізації, основні тенденції її розвитку.

Отже, культурологія є загальнотеоретичної дисципліною, являє собою синтез галузей гуманітарного знання. Її предмет багато в чому визначається як методологічними принципами, використованими для вивчення різних аспектів культури, так і емпіричним матеріалом, колом джерел, різних явищ культури. Культура вивчається філософами, істориками, етнографами, соціологами та іншими представниками різних галузей гуманітарного знання. У рівній мірі культурологія використовує методологію, емпіричний матеріал і коло джерел, що застосовуються в цих галузях знання, систематизуючи знання про культуру. Може здатися, що культурології як самостійної дисципліни не існує. У вивчення культури вносять вклад представники різних наук, але культурологи, по-перше, мають спільне поле культурологічних проблем і досліджують мета, процеси і результати культурної діяльності;по-друге, культурологія має і власним специфічним методом.

СУТНІСТЬ КУЛЬТУРИ

Можна припустити, що культура є якийсь надприродних результат діяльності людини, якась надприродна реальність чи штучна природа, отже, культура є не що інше, як діяльність, практика. Але що породжує цю діяльність?Що є спонукальним мотивом дій людини, в чому полягають сутнісні сили, що дають йому можливість діяти? Такими внутрішніми спонукальними мотивами можна вважати потреби людини. Людина має, по-перше, біологічні потреби, тобто, потреби в їжі, воді, захисту від зовнішніх сил природи. Ці потреби породжують безліч матеріальних потреб: в одязі, житлі, техніці і т.д. По-друге, людина, формуючись як істота суспільна, породжує в собі і розвиває потреби соціальні, так як всі спонукання його соціально опосередковані. Останню групу вихідних потреб становлять потреби пізнання навколишнього світу і свого місця в ньому. Друга і третя групи базових потреб поза - біологічна, виходять за рамки природних потреб.

Кожній потребі відповідає певна здатність. Здатність - така сила, яка перетворює потреби в задовольняють її предмети та дії. Сутнісні сили людини - це сукупність взаємообумовлених потреб і здібностей. Так, потреби в спілкуванні відповідає здатність людини говорити.

Отже, сутнісні сили - це не просто інтелект, а народжується в людині здатність перетворювати природу складається в процесі створення світу другий, штучної природи,тобто культури. Сутнісні сили людини є його внутрішнім надбанням,вони спонукають людину діяти. Але для того, щоб вони вийшли за межі внутрішнього світу людини, сутнісні сили повинні втілитися в якусь надлюдську реальність, тобто культуру. Але культура існує і поза людиною, отримує незалежне від нього існування.

Культура, народжуючись в людині (це перша модальність культури), своє справжнє забезпечує не тільки сутнісними силами, а й існує поза людиною, у вигляді самостійних форм буття (це її друга модальність). Предметне буття культури, отже, є якась необхідність її самої.

Таким чином, культура існує в самій людині як певний духовний потенціал. Вона дана кожному новому поколінню у вигляді готових предметів, речей і т. д. І, нарешті, культура дана людям у вигляді «абстрактно-загальних форм політики, мистецтва, літератури і т. д.» (6, с. 123), т. е. діяльності.

Культура виступає, по-перше, як умову саморозвитку людини, по-друге, вона є результат діяльності людини, по-третє, вона є сам спосіб людської діяльності. Визначення «культури» дано і в «Філософському енциклопедичному словнику», де вона розуміється як «специфічний спосіб організації і розвитку людської життєдіяльності, представлений в продуктах матеріальної і духовної праці, в системі соціальних норм і установ, у духовних цінностях,в сукупності відносин людей до природи, між собою і до самих себе»(11,с.293).

Людина народжується і живе в певних соціокультурних умовах, які корелюють його сутнісні сили. Але і людська духовність видозмінює предметні форми буття культури, способи людської діяльності. Культура породжується, з одного боку, духовністю людини, тому вона має духовне вираз - може існувати як духовна культура. Але, з іншого боку, людина як джерело походження культури виступає у вигляді громадського суб'єкта, в громадських цілях створює світ штучної природи. Соціальна детермінованість культури не тільки виражає сутність процесу її самоорганізації, а й закріплює через різні громадські інституції (традиції, звичаї, міфологію, науку, релігію, ідеологію і т. д.) старі і застарілі форми цієї самоорганізації.

Як співвідносяться між собою поняття «суспільство» і «культура»? Іноді культура розглядається як частина суспільства, між тим вона - спосіб суспільного буття, спосіб діяльності, характерний для того чи іншого суспільного устрою. Спосіб діяльності являє собою своєрідну соціальну технологію, яка відповідно до поділу праці виступає як технологія матеріального і духовного виробництва.

Культура часто розглядається як синонім суспільного розвитку самої людини. Культура доводиться до вираження єдності «людського» і суспільного, стає як би синонімом і критерієм суспільного прогресу, його умовним критерієм.До цієї точки зору близько і існуюче в повсякденній свідомості уявлення про людей і народи «культурних» і «малокультурних», «диких» і «варварських». Культура породжує не тільки цінності, збагачують людство матеріально і духовно. Продуктами культури є і ядерну зброю, і ланцюг екологічних лих сучасності, дегуманізація міжнаціональних, міжособистісних відносин і багато чого іншого, що важко поєднується з уявленнями про прогрес. Культура може розглядатися функціонально, тобто, як спосіб діяльності, а отже, можна говорити лише про певні характеристики культури, а не про більш-менш високих якостях її. Це має не тільки глобальне соціальне, а й етнологічної значення. У цьому аспекті культура індіанців Амазонії не нижче за своєю суттю, ніж європейська культура, це лише різні типи культури, що мають різні смислові підстави.

Співвідношення понять суспільство і культура відбиває поняття цивілізація. Під цивілізацією (крім інших значень цього поняття) розуміється соціальна організація культури. На основі територіального об'єднання, історично сформованого поділу праці, обміну взаємної діяльністю та її способами складаються нові форми інтеграційних зв'язків. Цьому процесу відповідає усвідомлення і закріплення його в культурі. Способом організації цих зв'язків, їх координації стає публічна влада, яка через безособово-загальні принципи (закон, податок, військова повинність і т. д.) Прагне врівноважити інтереси суспільства і реалізувати інтереси правлячої соціальної групи. Культура при цьому моделює ціннісну орієнтацію суспільства, формує її духовне, ідеологічне своєрідність. Таким чином, поняття цивілізація може використовуватися у формі більш приватних визначень - суспільний лад, громадська організація.

Для виникнення цивілізації потрібен певний рівень розвитку культури. Але, досягнувши цього рівня, культура існує тільки в зв'язку з розвитком цивілізації. Цивілізація через організацію духовного виробництва породжує, робить загальним і панівним певний тип культури, який об'єктивується і тиражується. Цивілізація перерозподіляє суспільне багатство і направляє його в ті сфери людської діяльності, які відповідають справжнім або уявним інтересам суспільства. Тому і стимулюються певні сфери культури. В силу дуалістичності культури складається і відносне розподіл її на матеріальну і духовну.

Способи людської діяльності обмежуються цивілізацією. Але життєстійкість, внутрішній потенціал цивілізації - це і сукупність способів, своєрідних технологій діяльності. Культура тому вступає в протиріччя з цивілізацією. У цих умовах культура здатна виробити той ідеал, ту систему цінностей, спроби реалізації яких збагачують цивілізацію. Культура по відношенню до цивілізації в цьому випадку виконує моделює функцію.

У складні кризові періоди життя цивілізації, коли руйнуються старі і створюються нові економічні, політичні та соціальні зв'язки, культура бере на себе завдання консолідації суспільства, тобто виступає з компенсаторною функцією, вона знімає гостроту, конфліктність цих кризових станів. Людина створює в культурі захисні механізми, здатність до саморозвитку. Культура володіє самосвідомістю, вона спирається на традиції і тому зберігає в собі знання про свої минулі стани. Разом з тим творча діяльність людини зорієнтована на майбутнє, на вихід за межі сучасного стану цивілізації.

Таким чином, культура виступає як би внутрішнім потенціалом історичного процесу, тієї енергетичної силою, яка його живить. Через соціальні структури цивілізація визначає і формує зміст, тип культури, тобто ставить певні межі її розвитку. М. К.Реріх, відзначаючи це, писав: «Культура, виникнувши і затвердившись, вже незнищенна.» (9, с. 113).

Нами виявлені загальні зв'язки таких систем, як людина - культура - суспільство. Але людина, культура і суспільство існують у межах соціального простору і часу. Культура, що представляє собою атрибут людства, разом з тим мозаїчна, складається з культур різних народів і епох, має специфічні просторово-часові та етносоціальні координати.

З уявлень про простір, час, саму людину складається і картина світу - сукупність стійких уявлень про Всесвіт, про місце в ній людини, її ставлення до себе і оточуючих. Вона стає підставою культури, нею керуються люди у своїх повсякденних діях, відносинах. Тому елементом самосвідомості етносу виступає картина світу, тобто виникають ідеально збудовані моделі світу і людини, які знаходять своє відображення в різних формах суспільної свідомості (релігії, моралі, права, філософії, мистецтві і т. д.).Картина світу, носіями якої є етнос і багато етноси, також визначає і типологію їх культур, її своєрідність і самобутність. Разом з тим спільні елементи в картині світу, яка панує в рамках певної історичної епохи в культурах різних етносів, не тільки показують загальні закономірності і тенденції суспільного розвитку, але й свідчать про планомірне єдності і цілісності загальнолюдської культури.

Картина світу, що виражає специфіку і смислове підставу культури, разом з тим надає їй характер стійкої рівноваги до тих пір, поки картина світу залишається незмінною або змінюється незначно.

РЕЗЮМЕ

Поняття «культура» зустрічається нам і в повсякденному житті, але в науковому розумінні вона має більш широке і глибоке значення. Носієм культури виступає людина, культура може розглядатися як надприродних результат його діяльності. Внутрішніми спонукальними мотивами цієї діяльності є сутнісні сили людини: взаємопов'язані і взаємообумовлені потреби і здібності. Отже, культура існує в людині, по-перше, як певний духовний потенціал;по-друге, вона результат діяльності людини, представлений в різних продуктах і явища, по-третє, культура є й сам спосіб діяльності.

Але людина живе в певних соціокультурних умовах, тому культуру можна розглядати не тільки як індивідуально-психологічний акт, але і як суспільний процес. Культура породжується духовністю людини, а й людина як соціальний суб'єкт в громадських цілях створює світ штучної природи, тобто культури. У культурі людина не тільки діє, творячи її, але і саморозвиватися. Ця діяльність контролюється і корелюється суспільною свідомістю. Тому спосіб діяльності важливо розглядати з точки зору соціальної технології, яка відповідно до поділу праці виступає як технологія матеріального і духовного виробництва.

Співвідношення понять «суспільство» і «культура» виражається поняттям «цивілізація».Культура виробляє ідеали, системи цінностей, які збагачують цивілізацію, вона виконує по відношенню до цивілізації моделює функцію.

Культура і суспільство існують у межах соціального простору і часу. Культура стає засобом усвідомлення самобутності та розвитку етносів. Природно-екологічні умови і темпоритм течії соціального часу народжують специфіку світовідчуття, визначають характер, тип культури.

З уявлень про простір, час, Всесвіту складається певна картина світу, моделі світу і людини, які стають підставою культури. Картина світу визначає самобутність, своєрідність і типологію культур етносів. Разом з тим спільні елементи в картині світу свідчать про планетарний єдності і про цілісність загальнолюдської культури.

Як відбувається з'єднання в людині біологічного і соціального, можна зрозуміти, якщо розглядати людину як носія культури. Що являє собою людина як носій культури?

Отже,культурологія як наука про людину предметом свого дослідження має:

1) різні культурні процеси та явища, пов'язані з відносинами в суспільстві;

2) сутність, структуру, закономірності функціонування та розвитку культурного процесу людства;

3) специфіку локальних і регіональних культур, їх історичну типологію, взаємозв'язок і взаємозалежність культур різних епох і народів;

4) особливості сучасної цивілізації, основні тенденції її розвитку.

II. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ХУДОЖНЬОЇ КУЛЬТУРИ

Як всередині культури, що представляє собою систему, складається і функціонує її підсистема - художня культура? Як художня культура влаштована?

Оскільки художня культура є підсистемою культури, вивчення історії художньої культури, як вважає академік М. С. Каган, має відрізнятися від вивчення історії мистецтв тим, що передбачає поєднання двох напрямків дослідження:

а) аналізу людського змісту художньої культури, тобто особливостей тих історичних типів людини, які втілюються в художників, які творять мистецтво, і в творіннях, сприйнятих глядачем, читачем, слухачем;

б) аналізу історично мінливих способів створення творів мистецтва як певної «художньої реальності», яку створюють сукупні зусилля художників на кожному етапі історії культури і яка грає роль її, культури, самосвідомості.

Діяльність по створенню предметів можна розглядати як опредметнення якихось ідеальних моделей, матеріалізацію активності суб'єкта, перетворення її в якийсь продукт, в якому вона і згасає. Але опредметнення - лише одна сторона діяльності. Інший її стороною виступає распредмечивание - такий процес, в якому з об'єктів, предметів витягується в них укладена людське начало. Так, художник, що створює пейзаж, знаходить, споглядає, осмислює, переживає побачене в природі, тобто, спрямовує свою активність на якийсь природний об'єкт, розкриваючи його в своїй свідомості. Потім, працюючи над полотном, висловлюючи власне, тільки йому властиве індивідуально бачення зображуваного об'єкта, створює художній образ, що має предметне буття. Ця діяльність художника, таким чином, виступає як перехід від культури в людині до культури поза людиною, яка існує в предметному бутті (у нашому прикладі - картина).Отже, перехід до предметного, втіленому в написаній картині, є внутрішня необхідність самої культури в людині. Стало бути, в предметній діяльності народжується й існує культура в її реальної організованості, облаштованості.

Людина, взаємодіючи з природою, змінює природні форми, створює нові форми, світ штучної природи, що існує в його індивідуальній свідомості. Ця діяльність людини стає формотворним, в ній як би олюднюється навколишній світ. У цих надприродних формах людина і знімає свої сутнісні сили. Створений людиною новий, штучний світ живе самостійно, підкоряючись своїм внутрішнім законам.

Мистецтво відтворює не самі предмети і явища дійсності, а тільки те, що бачить в них художник, а справжній художник бачить в них типові, характерні риси;естетичний елемент природних явищ, пройшовши через свідомість і уява художника, очищається від всіх матеріальних випадковостей і, таким чином, посилюється,виступає яскравіше.

Процес олюднення, формотворення пов'язаний з ще одним способом діяльності, а саме мистецькою діяльністю. Інакше кажучи, в самому способі діяльності, взятому в співвідношенні матеріального і духовного, є три різновиди: матеріальна, духовна і художня культура. Як вони співвідносяться між собою?

З одного боку, художня діяльність подібна духовної діяльності. Поет і політик, юрист і актор, письменник і вчений висловлюють інформацію однією мовою - матеріальним засобом спілкування. Але діяльність поета, художника, композитора, актора володіє при цьому однією істотною особливістю - в ній діє закон не перекладається, унікальності, одноканальні мови. Музичний твір, написаний для органу, не може виконаються на іншу мову, не втративши при цьому задуму композитора. Журналіст, який написав статтю про будь-який злочин, може використовувати ті ж слова, що і Ф. М.Достоєвський, але зміст і форма статті не можуть зрівнятися з фрагментом «Злочину і покарання». І справа не тільки в талановитості авторів, але у відмінності їх цілей, у специфіці способів діяльності.

З іншого боку, художня культура існує в предметному бутті - у вигляді продуктів художньої діяльності, готових продуктів. Як і матеріальна, художня культура існує в трьох основних формах. Річ - продукт матеріальної культури, і це перша форма її існування. Продуктом художньої культури є художня річ, той же предмет, але отримав художнє оформлення. По-друге, матеріальна культура існує у формі людського тіла, у вигляді фізичної культури. У художній культурі людське тіло отримує специфічну обробку і стає художньо-виразним тілом балерини, актора, танцівника. Інакше кажучи, тіло стає тут формою матеріально-мистецького існування.

Третя форма матеріальної культури - соціальна організація. Театр, наприклад, не просто сукупність вистав, а музей не просто зібрання художніх цінностей, але вони існують як незалежні організації і від спектаклів, і від експозицій, є соціальними інститутами.

Разом з цими матеріальними формами буття художньої культури є і її предметна духовність - художній образ. Художній образ існує у вигляді ідеальної реконструкції, моделі олюдненої реальності. Сприймаючи предмети побуту (наприклад, холодильник, телевізор, автомобіль), ми, як правило, не співвідносимо образи нашого сприйняття з якимись іншими предметами, що відрізняються від перерахованих. Навпаки, слухаючи музику, читаючи поему, споглядаючи твір живопису, ми виходимо зі світу художніх образів в реальне життя, яку дані твори допомагають осмислити.

Художній образ - явище настільки унікальне, що навіть речі утилітарного призначення можуть «одухотворяється» їм і ставати продуктом не тільки матеріальної, а й художньої культури. Тільки художній образ робить твір мистецтва таким. Якщо скульптору, наприклад, не вдається в продукті власної праці втілити художній образ, тоді продукт його діяльності стає купою обробленого матеріалу або невдалої виробом ремісника.

Духовне і матеріальне в художній культурі присутня не як просте доданок, а у вигляді різних граней єдиного цілого, нерозривно пов'язаного і нероздільною. Ця єдність існує тому, що художній образ повинен знайти матеріальну форму, такий вигляд, який дозволяє йому існувати у вигляді культурного предмета. Матеріальна форма забезпечує реальне буття художнього образу, дозволяє йому матеріалізуватися, стати явищем культури.

Сказане дозволяє дати визначення художньої культури як цілеспрямованого способом організації і розвитку людської життєдіяльності, представленому в таких продуктах творчості, які несуть в собі художній образ.

Втілюючись або в художніх речах, або в людському тілі, або в спеціальних знакових системах (словесних, музичних, образотворчих, візуальних і т. д.), художній образ і народжує витвір мистецтва.

Для мистецтва головна сфера уваги - форма. Тому аналіз твору мистецтва - справа не менш важка, ніж аналіз будь-якого теоретичного твору. Твір мистецтва переказати неможливо, бо це позбавляє його сенсу. У цьому випадку зникає явище художності. При зміні художньої форми змінюється і зміст.

РЕЗЮМЕ

Художня культура є підсистемою культури. Вона народжується і розвивається відповідно до загальних законами культури тобто законами людської діяльності. З іншого боку, художня культура має свої власні закони, специфіку розвитку. Специфіка художньої культури як способу діяльності полягає в тому, що цей спосіб діяльності є формотворчим, в ньому людина запам'ятовує свої сутнісні сили. Художня діяльність несе в собі риси матеріальної і духовної діяльності. Художня культура існує і в предметному бутті: в художніх речах, в художньо-виразному тілі (актора, балерини і т. д.), у вигляді соціально-організованих форм (музика, література і т. д.). Крім того, художня культура знаходить своє вираження в духовній предметності - художньому образі, який існує у вигляді ідеальної конструкції, моделі олюдненої реальності. Художній образ - відображення людського духу, думок, переживань, морально-естетичних цінностей.

Втілюючись у художніх речах, в людському тілі, спеціальних знакових системах, художній образ і народжує витвір мистецтва. В результаті духовна і матеріальна культури, складаючись, виявляються гранями одних і тих самих явищ. Мистецтво та культура мають свої специфічні функції і структуру. Їх суспільне призначення полягає в інтерпретації та естетичної оцінки дійсності. Людина за допомогою літератури і мистецтва пізнає себе і навколишній світ, перетворює його.

Пізнання художнього образу, вивчення закономірностей розвитку світової художньої культури має три важливих аспекти: духовно-змістовний, інституційний та морфологічний. Саме такий підхід дозволяє уявити світову художню культуру як цілісне життя художньої свідомості. Морально-естетичні ідеали, мова мистецтва, його видове пристрій і соціальні інститути, що зберігають і пропагують твори художньої культури, виступають у ньому як частини загального художнього світобачення.

Дата добавления: 2015-07-20