Комунікативні ознаки культури мовлення.

Головними комунікативними ознаками культури мовлення є: правильність, змістовність, логічність, багатство, точність, виразність, доречність і доцільність.

Правильність. Вільно володіти мовою означає засвоїти літературні норми, які діють у мовній системі. До них належать правильна вимова звуків, правила наголошування слів, лексико-фразеологічна, граматична, стилістична нормативність, написання відповідно до правописних і пунктуаційних норм.

Про деяких людей кажуть, що вони мають чуття мови. «Чуття мови» означає наявність природних вроджених здібностей до мови, вміння відчувати правильність чи неправильність слова, вислову, граматичної форми. Це чуття можна виховати в собі тільки одним шляхом – вдосконалюючи власне мовлення.

Точність. Мовлення буде точним, якщо вжиті слова повністю відповідатимуть усталеним у цей період розвитку мови їхнім лексичним значенням. Точність тісно пов’язана з граматичним (особливо синтаксичним) рівнем. Треба так побудувати речення, щоб воно було зрозумілим без напруження думки. Отже, точність – це уважне ставлення до мови, правильний вибір слова, добре знання відтінків значень слів-синонімів, правильне вживання фразеологізмів, крилатих висловів, чіткість синтаксично-смислових зв’язків між членами речення.

Точність мовлення залежить від інтелектуального рівня мовця, багатства його активного словникового запасу, ерудиції, володіння логікою думки. Точність визначається і етикою мовця. Саме повага до співрозмовника не дозволить погано знати предмет розмови.

Точність у різних стилях мови виявляється по-різному. У науковому – це одна з найперших вимог до тексту, до вживання термінів. Наприклад, українська мова має ефективні засоби щодо розмежувань явищ і процесів: явища позначають, використовуючи моделі іменників на ‑ія, з нульовим суфіксом та ‑ення (абсорбція, корозія, стиск); процеси – моделі іменників на ‑ ання (абсорбування, коронування, стискання). Точність в офіційно-діловому стилі виявляється на рівні слововживання і пов’язана з урахуванням таких мовних явищ як багатозначність, синонімія, омонімія, паронімія. Наприклад, обсяг виробництва, але об’єм циліндра; акціонерські збори, але акціонерне товариство; рекомендований лист (лист на замовлення) і рекомендаційний лист (що містить рекомендацію).

Для багатозначних слів та омонімів основним джерелом точної передачі значення слова є контекст. Омоніми (слова, які звучать однаково, але мають різне значення) принципово відрізняються від багатозначних слів, бо їх значення не пов'язані між собою, а між значеннями багатозначного слова існують зв'язки.

У словниках багатозначні слова й омоніми подаються по-різному. Омоніми подаються окремими статтями і позначаються вгорі арабськими цифрами, наприклад:

блок¹ – вантажопідйомний пристрій;

блок² – технічний термін; використовується на будівництві;

блок³ – об'єднання, угруповання.

Або:

захід¹ – сторона світу;

захід² – дія, сукупність дій, засобів для здійснення чого-небудь;

захід³ – про небесне світило.

Значення багатозначного слова виділяються в одній словниковій статті арабськими цифрами, як-от:

Акт – 1) дія, вчинок; 2) документ; 3) дія у театрі. Але є слова, які можуть бути водночас багатозначними й омонімами, приміром:

громада¹ – 1) суспільство, спільність, угруповання; 2) релігійне об'єднання, община; 3) (історичне) збори селян; 4) назва політичного угруповання в Англії (Палата громад); громада² – великий предмет, нагромадження чого-небудь.

Для ділового мовлення важливе явище синонімії, адже воно покликане якнайточніше відтворювати відтінки людської думки. Незнання синонімічних можливостей слова часто призводить до помилок. Уміле використання синонімів (слів, які мають близьке або тотожне значення, але відрізняються звучанням) робить мовлення багатшим, досконалішим. Добираючи слова з синонімічного ряду, треба враховувати відтінок у значенні, стильову належність:

документи – ділові папери, папери, джерела, першоджерела; думка – твердження, ідея, задум; застосовувати – використовувати, запроваджувати; реалізація – виконання, здійснення, втілення, проведення; період – етап, епоха, ера, час, пора, вік, проміжок часу; рішення – вирішення, розв'язання, розв'язок, ухвала, постанова, вирок, присуд.

Звичайно, багато слів-синонімів неважко розрізнити за значенням, як-от: робітник – працівник – співробітник.

Але, скажімо, замісник і заступник примусять замислитися щодо тотожності значень, бо замісник – це людина, яка тимчасово виконує чиїсь обов'язки, а заступник – офіційна назва постійної посади. Заступник працює водночас з керівником, а замісник – на місці відсутнього керівника.

Особливої точності й однозначності вимагають терміни (слова чи словосполучення, які називають явища, предмети спеціальних галузей людської діяльності). Значення термінів розкривається в тексті. Серед термінологічної лексики є низка слів, якими послуговуються представники різних галузей: аргумент, дослідження, теорія, визначення, фактор, справа, стимул. Але найчастіше терміни використовуються у певній сфері мовлення. Наприклад, в адміністративно-діловій: циркуляр, акт, ухвала, формуляр, бюджет, протокол тощо. У справочинстві небажані нестандартні терміни, оскільки вони утруднюють складання і розуміння ділових паперів.

Отже, до термінів ставляться такі вимоги:

· повинен мати форму, зафіксовану в словнику;

· має вживатися з одним значенням;

· утворюючи похідні форми, слід дотримуватися літературних норм і не робити цього на власний розсуд;

· якщо значення терміна викликає сумніви, слід звернутися до тлумачного словника.

Під час складання ділової документації певні труднощі викликають пароніми (спільнокореневі слова, схожі за вимовою і будовою, але різні за значенням). Незначна різниця у вимові ускладнює їх засвоєння, призводить до неправильного вживання слова. Тому, щоб уточнити значення та правопис потрібної лексеми, варто звертатися до відповідних словників. Так, скажімо, необізнаній людині важко розрізнити значення прикметників, що мають спільний корінь: споживний – споживчий – споживацький. Насправді ж кожна лексема має своє значення: споживний – той, що придатний для споживання, їстівний: поживні речовини; споживчий – який служить для задоволення потреб споживання: споживчий ринок; споживацький – властивий тому, хто прагне задовольнити власні потреби: споживацькі інтереси.

З точністю мовлення багато спільного має логічність, бо характеризує мовлення з огляду на його зміст, а також забезпечує смислову послідовність змісту

Логіка (від грец. – наука про умовивід) – прийоми, методи мислення, за допомогою яких формується істина. Логічність виявляється на рівні мислення, залежить від ступеня володіння прийомами розумової діяльності. Пригадаймо безліч народних прислів’їв, які підтверджують цей органічний зв'язок: Яка головонька, така й розмовонька; Який розум, така й балачка; Хто ясно думає, той ясно говорить. Правильні, конструктивні думки і добре знання мови породжують логічно правильне мовлення.

Основою логічності мовлення є логічне мислення, що формується запасом знань і вмінням їх передати співбесідникові. Щоб мовлення було логічним, треба володіти знаннями мови і законами зв'язного мовлення. Логіку висловлювання людина удосконалює протягом усього життя. Умови логічності, як і точності, бувають різні. Найголовніші умови логічності такі:

1. Смислова єдність слів;

2. Правильний порядок слів і речень, тобто послідовне розташування "даного" і "нового" в тексті.

3. Позначення переходів від однієї думки до іншої (членування тексту на абзаци та розділи).

4. Логічно правильна синтаксична будова тексту (вживання службових, вставних слів як засобів зв'язку речень у тексті тощо).

Логічність підкреслюється логічним наголосом основних (ключових або домінантних) слів, інформативних стосовно даної теми. Логічний наголос — це виділення за смисловим значенням якогось слова чи словосполучення. Логічно наголошувати слово можна високим або низьким тоном, повільним або пришвидшеним темпом, більшою силою голосу, тривалішою паузою перед важливим словом.

У науковому стилі суворо дотримуються логіки викладу. Кожна теза (якщо це не аксіома) потребує доказів, підстав, тобто таких пояснень, які підтверджують, доводять істинність думки. Кожне наступне положення має органічно випливати з попереднього й бути підґрунтям для наступного. Проте крім положень з послідовним зв'язком можливі й положення з паралельними зв'язками, які оформляються структурами синтаксичного паралелізму. Докази підтверджуються демонструванням дослідів (якщо це можливо), явищ, викладом фактів, кількісних показників, ілюструванням схем, карт, прикладів. В офіційно-діловому стилі простежується логічно правильна будова тексту, послідовність, смислова погодженість частин (наприклад, текст документа повинен складається з таких логічних елементів: вступу, доказу, закінчення).

Логічні помилки виявляють увесь спектр мисленнєво-смислових порушень. Наслідком неохайного ставлення до добору слів є тавтологія ( невиправдане повторення спільнокореневих слів) та плеоназм (вживання зайвих слів), використані без певної стилістичної мети. У документах вони поширеніші, ніж можна було б сподіватися. Надмірне захоплення «зайвими словами» не створює враження чогось значного, глибокого, а лише підкреслює звичайний, буденний, іноді й убогий зміст: вільна вакансія; прейскурант цін; моя автобіографія; свій автопортрет; передовий авангард науки; власноручний підпис руки тощо.

Щоб запобігти цим недоречностям, слід знати, що причинами помилок у логіці викладу найчастіше бувають:

· поєднання логічно несумісних слів: жахливо вдалий день, страшно гарна людина;

· використання зайвих слів: моя власна думка, заборонене табу, о 21 годині вечора;

· заміна особової форми дієслова активного стану зворотним дієсловом: вибачте мені – вибачаюся;

· неправильне чергування низки однорідних членів речення: акти і документи, аргументи й докази;

· неправильна координація присудка із складеним підметом: дехто з нас знали;

· порушення порядку слів (частин речення) у реченні: 1. Секретарка сиділа у приймальні, яку ми вперше бачили. 2. Успіх породжує старання.

· вживання дієприслівникових зворотів на місці підрядних речень: Повернувшись у село, випускнику внз обіцяли роботу за фахом;

· порушення смислового зв'язку між окремими висловлюваннями у тексті: На факультеті п'ять гуртків, які працюють при кафедрах, вони функціонують вже понад десять років;

· невміння поділити текст на абзаци.

Отже, логічність мовлення передбачає точність і правильність вживання слів, словосполучень, речень. Однак це можливо за умови логічного мислення. Тому треба вчитися чітко й послідовно мислити.

Змістовність. Змістовність мовлення передбачає глибоке осмислення теми і головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з різнобічною інформацією з цієї теми, вміння добирати потрібний матеріал та підпорядковувати його обраній темі, а також повноту розкриття теми без пустослів’я та багатослів’я.

Доречність (комунікативна доцільність). Доречність мовлення – це врахування ситуації мовлення, комунікативних завдань, складу слухачів (читачів), їхнього стану, настрою, зацікавлень. Передусім це використання належних мовних засобів, досягнення стильової відповідності. Наприклад, стандартні типові вислови-кліше доречні у діловому мовленні, але зовсім недоречні в розмовному. У наукових текстах недоречною буде експресивна, емоційно-образна лексика, адже там панують терміни, мова формул, графіків, схем тощо. Доречність – це вміння вибрати форму спілкування (монолог, діалог, полілог), тон, інтонацію спілкування, намагання бути тактовним. Мовознавець М. Бабич пропонує розкривати поняття доречність з усвідомлення значення часто вживаної сполуки «до речі»: «Кожний історичний і кожний конкретний сучасний момент, кожен предмет мовлення і кожен співрозмовник вимагають нетотожних мовних засобів для свого вираження. Тому мовлення має бути гнучким, динамічним, функціонально мобільним».

Доречним є текст, у якому мовні засоби відповідають меті, темі, логічному змістові, ситуації мовлення.

Доречність мовлення нерозривно пов'язана з його чистотою. Для чистоти мовлення важливим є вживання слів, що відповідають літературній нормі. Руйнують чистоту мовлення діалектні, просторічні слова, суржик, канцеляризми, професіоналізми, іншомовні слова. Надмірне використання їх засмічує мову, робить її громіздкою, важкою для сприйняття. Ці слова варто вживати лише в разі потреби. Щодо іншомовних слів, то слід використовувати ті, які стали міжнародно визнаними – фінансові терміни, терміни бухгалтерського обліку, поштово-телеграфних зв'язків, діловодства, зовнішньої торгівлі: віза, гриф, бланк, кредит, штраф тощо.

Бажано заміняти у тексті іншомовні слова українськими відповідниками; вживати слова іншомовного походження у тому значенні, яке зафіксоване у словниках; не слід в одному і тому самому документі використовувати іншомовне слово і власне українське, ліпше надати перевагу останньому. Щоб полегшити сприйняття й оформлення документів, слід пам'ятати, що завжди можна знайти відповідники:

адекватний – рівний, відповідний, однаковий;

апелювати – звертатися;

інцидент – випадок, пригода, непорозуміння, неприємна подія;

компенсація – відшкодування, оплата;

прерогатива – перевага, привілей;

пріоритет – перевага, першість, переважне право;

рентабельний – вигідний, доцільний, прибутковий тощо.

У діловому мовленні особливо актуальною є проблема штампів – готових зразків для висловлення думки: вищезазначені, що нижче підписалися, беручи до уваги, зупинитися на питанні, доводити до відома, взяти за основу. Недоречне їх, використання призводить до беззмістовної фрази, до неконкретного змісту. Не варто переносити в усне мовлення кліше писемного ділового мовлення, які в документі є логічними зв'язками між частинами. Канцеляризми – складні, громіздкі слова та фрази. За формою вони відповідають нормам літературної мови, що утруднює боротьбу з ними:

У справі підвищення кваліфікації на сьогоднішній день ми маємо...

Має місце наявність порушення техніки безпеки виробництва...

Виконати планове завдання по лінії усіх показників...

Належить розробити заходи щодо усунення наявних недоліків...

Вирішили акцентувати увагу на впровадженні нових форм організації праці...

Приступили до конкретної реалізації намічених планів...

Беззмістовною мову робить і надмірне вживання вставних слів, які нічого не виражають у тексті: значить, отже, взагалі, ну, так би мовити, розумієте, буквально та ін. Часте вживання «пустих слів» створює враження некомпетентності, нерішучості, низької мовної культури.

На рівні вимови чистота мовлення досягається дотриманням норм наголошення:

ви́падок

ви́писка

ви́клик

ви́робіток, але: вимо́ва

видавни́цтво

по́значка, по́свідка, проте: чита́ння, пита́ння, навча́ння, завда́ння;

вмі́ння, вче́ння, але: знання́, звання́, літо́пис, руко́пис, живо́пис, машино́пис, гурто́житок, однак: листопа́д, снігопа́д.

Проте є слова з подвійним наголосом:

залишко́вий – за́лишковий;

людськи́й – лю́дський;

доповісти́ – допові́сти;

розповісти́ – розпові́сти;

відповісти́ – відпові́сти;

заголо́вок – за́головок;

поми́лка – по́милка;

різнови́д – різно́вид;

розбі́р – ро́збір;

огляда́ч – огля́дач;

позива́ч – пози́вач тощо.

Щоб мовлення було переконливим, живим, необхідно використовувати фразеологізми, допустимі в офіційно-діловому, стилі. Цілком природно будуть вжиті стійкі сполуки такі, як: круглий стіл, докласти зусиль, внести лепту, увійти в ритм (у роль), держати курс, загострити питання.

Багатство. Показник багатства мовлення – великий обсяг активного словника, різноманітність уживаних морфологічних форм, синтаксичних конструкцій. Звичайна людина використовує близько трьох тисяч слів, добре освічена – 6-9 тисяч слів, хоча розуміє в десять разів більше. Порівняймо: словник мови Т. Шевченка – понад 20 тисяч слів. Багате мовлення – це естетично привабливе мовлення, що відображає вміння застосовувати тропи, образно-емоційну лексику, стійкі вислови, урізноманітнити мову синонімами, знання синтаксичних виражальних засобів. Мати «дар слова» означає вміти так організовувати своє мовлення, щоб воно вплинуло на людину не лише змістом, а й своєю формою, чуттєвим моментом, щоб принести задоволення тим, на кого це мовлення спрямоване.

Виразність означає використання невичерпних ресурсів виражальних засобів української мови і лежить в основі мистецтва володіння словом. Виразність мовлення забезпечується виразністю дикції і чіткістю вимови. Це вміння застосовувати виражальні засоби звукового мовлення – логічний наголос, видозміни голосу, паузи, емоційну тональність, що передає настрій, оцінку, викликає потрібне сприйняття. Технічні чинники виразності – дихання, інтонація, темп, жест, міміка. Виразність мовлення – це «душа» мовлення, засіб самовираження.

Ставлення до мови, потреба розвивати культуру мовлення формується передусім в сім’ї. Батьки закладають найпевніші основи поваги й любові до рідного слова. Школа додає теоретичних знань і практики, а далі у рамках суспільних впливів, культурного оточення, навчання, засобів масової інформації приходить досвід користування словом, збагачується лексика, поліпшується чистота мовлення.

Володіння культурою мовлення – важлива умова успіху у навчанні, праці, складова психологія бізнесу.

Дата добавления: 2015-07-20