|
Читайте также: |
1. Значення, склад і характеристика виробничої інфраструктури.
Важливою умовою нормального проходження виробничого процесу є підтримка у робочому стані обладнання, своєчасне забезпечення робочих місць предметами праці та інструментами, тобто чітка організація виробничої інфраструктури (допоміжних і обслуговуючих процесів).
Раціональна організація допоміжних, обслуговуючих процесів повинна відповідати наступним вимогам:
1) Мати профілактичний характер.
2) Враховувати попередні можливі недоліки у ході здійснення виробничих процесів.
3) Забезпечити умови випуску максимуму продукції за якомога менших витрат.
4) Забезпечити ритмічну роботу основних підрозділів підприємства.
5) Підвищити технічний рівень виробництва.
6) Забезпечити гнучкість і мінімальну переналадку устаткування при переході основного виробництва з однієї продукції на іншу.
Склад допоміжних і обслуговуючих підрозділів на підприємстві залежить від особливості виробництва, а також від типу і розміру даного підприємства. Ці служби безпосередньо не беруть участі у виробництві, але своєю роботою забезпечують ритмічну роботу основного виробництва. Основними принципами організації допоміжних і обслуговуючих підрозділів є:
1) Чіткість поділу функцій між внутрішньозаводськими підрозділами з кожного виду обслуговування.
2) Комплексність, тобто узгодженість всіх видів обслуговування з основним виробничим процесом.
3) Гнучкість – це забезпечення оперативності технічного обслуговування при частій зміні випуску продукції відповідно до потреб ринку.
4) Попереджуваність – здатність швидкого реагування на можливі неполадки в ході виробничого процесу та їх профілактика.
5) Плановість – це відповідність у роботах наперед розробленим і обґрунтованим планом.
6) Надійність – це безвідмовність у роботі.
У допоміжних і обслуговуючих підрозділах, як і в основному виробництві є свої форми організації виробництва – це централізована, децентралізована і змішана.
При централізованій формі всі види робіт виконуються спеціальними функціональними підрозділами, або цехами. При децентралізованій формі всі види робіт виконують служби виробничих цехів (цехові, ремонтні дільниці). При змішаній формі частину робіт здійснюють спеціальні підрозділи (наприклад, ремонтно-механічні цехи), а іншу частину роботи (середній і поточний ремонт) виконують цехові ремонтні дільниці.
Найефективнішою вважається централізована форма організації виконаних робіт, бо вона забезпечує концентрацію відповідних виробничих ресурсів, зростання продуктивності праці і зниження питомих витрат на технічне обслуговування в собівартості кінцевої продукції.
Рівень організації допоміжних і обслуговуючих підрозділів відстає від потреб виробництва, що позначається на техніко-економічних показниках роботи підприємства. До основних недоліків роботи даних служб відносяться такі:
1) У допоміжному господарстві спостерігається велика кількість працюючих.
2) Низький рівень механізації і автоматизації, механізації робіт. Якщо в основному виробництві він становить 85-90%, то у допоміжному 30-40%.
3) Переважає одиничний і дрібносерійний характер робіт.
4). Недостатній розмір допоміжних цехів, що обслуговують основне виробництво.
5) Неможливість забезпечення вузької спеціалізації у допоміжних цехах.
Виходячи з недоліків можна визначити такі основні шляхи удосконалення виробничої інфраструктури підприємства:
1) Підвищення рівня спеціалізації виробництва, тобто створення спеціалізованих заводів з виробництва інструментів, а також ремонтних заводів і забезпечення їх централізованим надходженням електроенергії.
2) Підвищення рівня механізації і автоматизації механізації робіт.
3) Регламентація допоміжних робіт.
4) Впровадження прогресивних форм оплати праці (система участі у прибутку, контрактна).
5) Проведення підготовки і перепідготовки висококваліфікованих кадрів.
6) Проведення приватизації майна допоміжних підрозділів, впровадження оренди і створення малих підприємств.
7) Контроль за приватизованими підприємствами.
Планування роботи інструментального господарства.
Інструментальне господарство – це сукупність тих підрозділів, які забезпечують виробництво, заточку, ремонт і збереження інструментів. Основне призначення інструментального господарства є: забезпечення ритмічної роботи основних цехів шляхом систематичного виробництва необхідних інструментів і дотримання їх в працездатному стані.
В склад інструментального господарства входять такі підрозділи:
1) Інструментальні цехи – це підрозділ, у функції якого входять виробництво необхідного спеціального інструменту згідно документації технологічного процесу.
2) Дільниці по централізованій заточці інструменту, у функції яких входять відновлювані роботи інструменту шляхом його заточки. Це як правило стосується ріжучих інструментів.
3) Дільниці по ремонту інструменту, у функції яких входить проведення робіт по підтримці інструментів в належному стані шляхом здійснення різних видів ремонту.
4) Інструментально–роздаточні кладові (комори) забезпечують нормальне зберігання, видачу інструментів на відповідні робочі місця цеху.
5) Центральний інструментальний склад у функції якого входять здійснення приймання, зберігання, видача інструментів, проведення обліку і контролю за їх використанням, а також забезпечення формування, планування запасів інструментів по системі “мінімум - максимум”.
Планування потреби в інструменті відбувається на основі норм витрат інструментів.
Нормування витрат означає встановлення норми витрат інструментів і норми зношення інструментів. Норма витрат інструменту характеризує таку кількість інструментів, яка необхідна для виробництва однієї деталі або 1000 норм/годин роботи обладнання. Норма зношення інструментів означає час, протягом якого інструмент може працювати до повного його зношення. Норма витрат інструментів визначається по різному для різних видів інструментів і для різних типів виробництва. Так норма витрат для ріжучого інструменту у масовому і серійному типі виробництва визначається за формулою:
, де
ti – норми затрат часу роботи даним інструментом на 1 деталь.
n – кількість інструментів, що працюють одночасно.
Тзн – норма зношення інструменту або час роботи інструменту до повного зношення.
Квн – коефіцієнт випадкових втрат інструмента, його межі (0,03 … 0,05).
В свою чергу норма зношення інструменту визначається за формулою:
, де
L – довжина ріжучої частини інструменту.
l – та частина ріжучої частини інструменту, яка знімається за 1 заточку.
t – час роботи інструменту між двома заточками.
В одиничному і дрібносерійному типі виробництва норма витрат ріжучого інструменту визначається другим методом, тобто на 1000 годин роботи обладнання:
, де
Км – питома вага машинного часу в загальному часі роботи обладнання.
Кі – питома вага часу роботи даним інструментом в машинному часі.
n – кількість інструментів, які працюють одночасно.
Норма витрат вимірювального інструменту визначається за формулою:
, де
mg – число вимірювання одної деталі.
а – процент вимірювального контролю.
zзн – число вимірювань до повного зношення інструменту.
Квві - коефіцієнт випадкових втрат інструменту (0,05 … 0,1).
Планова потреба в ріжучому інструменті у масовому і крупносерійному типі виробництва визначається множенням норм витрат інструменту на одну деталь, на кількість деталей, що підлягає виробництву, тобто за формулою:
, де
N – кількість деталей, виробів.
Потреба в ріжучому інструменті в одиночному і дрібносерійному типах виробництва визначається шляхи множення норм витрат даного інструмента на 1000 год роботи обладнання на кількість годин роботи обладнання:
, де
Тзн – загальний час роботи обладнання.
Потреба у вимірювальних інструментах визначається множенням норм витрат вимірювальних інструментів на одну деталь, на кількість деталей, що підлягають вимірюванню:
.
Для забезпечення рівномірної, ритмічної роботи в основних цехах, на складах підприємства (в центральний інструмент складі і центральний роздаточній кладовій) формуються відповідні запаси інструменту. Вони плануються по системі “мінімум - максимум”.
Запас мінімум визначається шляхом множення величини партії інструментів (Пз), яка підлягає замовленню на час термінового виконання інструментів (tтерм).
Запас максимум визначається:
tнорм – час нормального виготовлення інструменту.
Запас точки замовлення визначається за такою формулою:
Середній запас визначається:
планується на підприємствах оборотний фонд інструменту. Розрізняють цеховий і заводський оборотний фонд.
Цеховий оборотний фонд визначається як сума експлуатаційного фонду та величини запасів інструментів розрахованих по системі “мінімум - максимум” у цеховій роздаточній кладовій. В свою чергу експлуатаційний фонд визначається кількістю інструментів які знаходяться в експлуатації, а саме на робочих місцях, в заточці, і в ремонті.
Еф = Ір.м. + Із.р.
Т1, Т2 – час відповідно доставки інструментів на робочі місця з інструментально-роздавальної комори, експлуатації інструментів між двома перезаточками;
І0 – кількість інструментів, які одночасно знаходяться на робочих місцях;
Кс – коефіцієнт страхового запасу інструменту на робочих місцях (Кс=0,05 … 0,1).
Кількість інструментів в заточці:
Т – тривалість циклу заточки інструменту.
Заводський оборот фонд інструментів визначається, як сума цехових оборотних фондів і велична запасів інструментів на центральному інструментальному складі, розрахована також по системі “мінімум - максимум”.
Планування ремонтного господарства.
В склад ремонтного господарства підприємства входять такі підрозділи: ремонтно-механічні цехи, заводські ремонтні бази, цехові ремонтні майстерні, дільниці чи бригади. Очолює ремонтне господарство відділ головного механіка. Основними завданнями ремонтного господарства є забезпечення підтримання обладнання в працездатному стані шляхом проведення профілактичних оглядів, міжремонтного обслуговування і безпосередніх ремонтів. Останнім часом важливим завданням ремонтного господарства є попередження виходу обладнання з ладу шляхом впровадження нових прогресивних методів планування ремонтних робіт. Ремонт характеризує собою відновлення частини зношених деталей і вузлів обладнання з метою забезпечення його подальшої працездатності. Розрізняються такі види ремонтів: малий (поточний), середній, капітальний. При малому ремонті відповідна незначна заміна зношення деталей і вузлів. Даний вид ремонту може бути виконаний як робітниками основного виробництва, які працюють за даним станком станком. Фінансують витрати по даному ремонту за рахунок відрахувань від собівартості продукції.
При середньому ремонті заміні підлягають приблизно 1/3 зношених деталей і роботи по ремонту виконуються спеціальними робітниками ремонтних служб. Витрати на цей ремонт покривають за рахунок відрахувань від собівартості.
Капітальний ремонт – це найбільший по часу і витратах ремонт. В даному випадку здійснюється повний демонтаж обладнання з робочого місця (в даному місці ставлять резервне обладнання з метою забезпечення неперервного виробничого процесу). Дані роботи виконують спеціальні робітники-ремонтники.
На сьогодні практика проведення ремонтів знає такі методи:
Ремонт по потребі. Суть його полягає в тому, що ремонту підлягає те обладнання, яке поламалось сьогодні. Недоліком його є те, що ремонт відбувається по факту поломки і в даному випадку попередження поломки, як такої в принципі неможливе. Низька ефективність даного методу полягає в тому, що не завжди спостерігається належна матеріальна забезпеченість ремонту, а також порушується неперервний процес виробництва.
Ремонт по так званих „дефектних” відомостях. Даний метод не здійснює попереджування поломки обладнання, а ті поломки, що мають місце оформляються у вигляді дефектних відомостей. Отже необхідно здійснювати планування ремонту
Номінально ефективним є метод планування ремонту по системі регламентованого, технічного обслуговування або по системі планово-попереджувального ремонту. Суть його полягає в системі заходів по догляду, міжремонтному обслуговуванню обладнання, а також по проведенню різних видів ремонтів по завчасно розробленому плану – графіку. Отже в даному випадку спостерігається попередження поломки обладнання внаслідок своєчасного догляду за ним. В зв’язку з цим даний метод є найбільш ефективний.
Для практичної реалізації системи регламентованого технічного обслуговування і розрахунку показників плану-графіку ремонтних робіт, використовують такі планові ремонтні нормативи:
1) Структура ремонтного циклу.
2) Тривалість міжремонтного і міжоглядового періодів..
3) Категорія, ремонтної складності обладнання.
4) норми затрат часу на одну одиницю ремонтної складності обладнання по видах ремонту.
5) Час роботи одного робітника-ремонника в рік (баланс робочого часу одного робітника в рік).
6) Норми витрат ремонтних матеріалів на виконання одиниці ремонтних робіт.
Вище названі нормативи використовуються для розрахунку наступних показників плану-графіку ремонтних робіт:
Вид ремонту.
Дата проведення ремонту і огляду.
Трудомісткість ремонтних робіт для встановленого ремонтного циклу, а також річна трудомісткість ремонтних робіт.
Чисельність робітників-ремонтників.
Собівартість ремонтних робіт.
1. Вид ремонту визначається по структурі ремонтного циклу. Під ремонтним циклом розуміють проміжок часу від першого капітального ремонту до іншого, або проміжок часу від введення обладнання в дію і до першого капітального ремонту.
Структура ремонтного циклу характеризується послідовністю у черговості виконання різних видів ремонтів і огляду. Структура ремонтного циклу для різного обладнання підприємств різних галузей може бути найрізноманітнішою. Так типовою структурою для токарного обладнання підприємства машинобудування є структура, яка містить проведення шість малих ремонтів, двох середніх ремонтів, дев’ять оглядв і одного капітального ремонту.
В даному випадку структура ремонтного циклу матиме такий вигляд:
К – О – М1 – О – М2 – О – С1 – О – М3 – О – М4 – О – С2 – О – М5- О - М6 – О – К.
Якщо відбувається попередній малий другий ремонт, то згідно даної структури ремонтного циклу має відбуватися наступний середній перший ремонт і так далі.
2. Дата проведення ремонту визначається на основі тривалості міжремонтного періоду.
Міжремонтний період – це період між двома суміжними ремонтами. Тривалість міжремонтного періоду визначається так:
, де
∑М – сума малих ремонтів.
∑С – сума середніх ремонтів.
1 – один капітальний ремонт.
Наприклад. Врік12/6 + 2 + 1 = 72/9 = 8 місяців.
Це означає, що через кожні 8 місяців буде відбуватися певний вид ремонту.
Якщо, наприклад у лютому відбувся середній другий ремонт, то відповідно через 8 місяців (в 11 місяці) має відбутися малий ремонт (це згідно встановленої структури ремонтного циклу).
Дата огляду визначається на основі тривалості міжоглядового періоду. Міжоглядовий період – це період між оглядом і ремонтом.
Тривалість міжоглядового періоду визначається:
.
Наприклад. 72/6 + 2 + 1 + 9 = 4 місяці.
Відповідно до даної структури ремонтного циклу міжоглядовий період дорівнює половині міжремонтного.
3. Трудомісткість ремонтних робіт (для встановленого ремонтного циклу) і річна трудомісткість визначається на основі таких нормативів, як категорії ремонтної складності одиниці обладнання і норми затрат часу на одну одиницю ремонтної складності по видах ремонту.
Категорія ремонтної складності означає вимірювання складності ремонту обладнання в одиницях ремонтної складності. За еталон категорії складності береться складність токарно-гвинторізального верстата марки 1К-62, складність якого становить одинадцять ремонтних одиниць. Тоді складність всіх інших видів обладнання прирівнюється до одного еталону і визначається у відповідних одиницях ремонтної складності.
На підприємствах встановлюються норми затрат часу на одну одинцю ремонтної складності, як по видах ремонту, так і видах робіт (слюсарні роботи, верстатні роботи) так і в розрізі механічної і електричної частини робіт.
Трудомісткість ремонту обладнання для встановленого ремонтного циклу можна визначити за формулою:
, де
і=1 до n – назва виду ремонту який відбувається чи огляду.
ti – норми затрат часу на одну одиницю ремонтної складності по і-му виду ремонту чи огляду.
Ксі – категорія складності ремонту обладнання.
Кі – кількість ремонтів і-го виду, які відбуваються на протязі тривалості ремонтного циклу.
mі – кількість одиниць обладнання яке підлягає ремонту.
Річна трудомісткість ремонтних робіт визначається на основі формули:
, де
Кці – коефіцієнт циклічності по кожному виду ремонту. Даний коефіцієнт показує скільки разів кожним видом ремонту ремонтується обладнання на протязі року. Наприклад коефіцієнт циклічності для малих ремонтів визначається за формулою:
.
4. Чисельність робітників ремонтників визначається виходячи з такого нормативу, як баланс робочого часу одного робітника - ремонтника на протязі року.
Баланс робочого часу одного робітника - ремонтника визначається як різниця між календарним фондом часу, вихідними і святковими днями, а також невиходами на роботу по різних причинах (хвороби, відпустки і так далі).
Для визначення часу роботи одного робітника в рік в годинах потрібно час роботи в днях помножити на тривалість робочого дня з врахуванням внутрізмінних перерв.
Таким чином чисельність робітників - ремонтників визначається за формулою:
, де
Брг – баланс робочого часу одного робітника ремонтника в рік.
Квн – коефіцієнт виконання норм.
Собівартість ремонтних робіт визначається як сума всіх витрат по ремонту, а саме витрати ремонтних матеріалів, зарплати робітників ремонтників.
Планування роботи енергетичного господарства
При плануванні роботи енергетичного господарства треба врахувати специфіку, яка полягає в тому, що електроенергія не може нагромаджуватись, оскільки процес виробництва електроенергії одночасно є процесом її споживання. Суть енергетичного господарства полягає в рому, щоб забезпечити електроенергією основне і допоміжне виробництво. Виходячи з цього, необхідно забезпечити оптимальну величину споживання електроенергії шляхом планування.
Для правильного планування потреби підприємства в енергоресурсах необхідно використовувати планові норми витрат.
Норма витрат – це максимально допустима кількість енергоресурсів, конкретного виду на одиницю роботи, обладнання, на одиницю виконуваних робіт.
Усі норми витрат енергоресурсів можна класифікувати за такими ознаками:
За видами енергії норми витрат є: а) електроенергії; б) пари; в) гарячої води; г) стиснутого повітря; д) палива.
За характером об’єкту на який встановлено норму розрізняють норми на: а) операцію; б) деталь; в) виріб; г) технологічний процес; д) одиницю часу роботи енергопостачальника; е) на 1000 грн. продукції.
За різновидом виробничих процесів норм витрат енергії встановлюють на: а) технологічні потреби; б) допоміжні потреби.
За підрозділами, в яких використовують норми: а) загальноцехові; б) загальновиробничі.
3. Норми витрат електроенергії визначаються по різному, в залежності від їх використання:
1) норма витрат електроенергії на одну деталь дорівнює потужності обладнання на якому виготовляється одна деталь (Пд):
, де
tм – машинний час виготовлення однієї деталі.
Квт – коефіцієнт втрат електроенергії в мережі.
2) Норма витрат електроенергії на здійснення одного технологічного процесу:
, де
Пе – потужність електроустановки.
tт – тривалість одного технологічного процесу.
3) Норма витрат електроенергії на годину роботи обладнання:
, де
Кп – коефіцієнт використання електроустановки за потужністю.
Кч – коефіцієнт використання електроустановки в часі.
Ккд – коефіцієнт корисної дії електроустановки.
4) Норма витрат палива на опалення приміщень:
, де
Топ – тривалість опалювального періоду
tв i tз – внутрішня і зовнішня температура повітря.
tп – tк – початкова і кінцева температура повітря.
5) Норма витрат енергії на освітлення:
, де
П – питома потужність освітлювальних точок на 1 м2 площі.
Загальна планова потреба в енергії включає:
, де
ЕТц – електроенергія на технологічні цілі.
Ерс – електроенергія як рушійна сила.
Еор - електроенергія на освітлення.
Ев - електроенергія на вентиляцію.
Еоп - електроенергія на опалення.
Естор - електроенергія на сторожу.
Евт – втрати енергії.
а) Потреба в електроенергії на технологічні цілі планується за формулою:
, де
Q – обсяг виробництва.
б) Планова потреба в енергії як в рушійній силі:
, де
Нс - норма витрат електроенергії як рушійної сили
Теф – ефективний фонд часу роботи одиниці обладнання.
N – кількість обладнання.
в) Планова потреба в електроенергії на освітлення:
, де
Нос – норма витрат електроенергії на освітлення.
Тос - тривалість періоду освітлення.
S – площа цеху.
г) Планова потреба електроенергії на опалення:
, де
V- об’єм приміщення що підлягає опаленню.
д) Потребу в електроенергії на вентиляцію планують на основі потужності вентиляційних установок витрат енергії у мережі, ефективного фонду часу роботи одиниці обладнання та їх кількості.
Після визначення потреб в енергоресурсах складають звітні баланси енергоресурсів, які порівнюють з плановими і визначають економію або перевитрати енергоресурсів. Енергетичні баланси виступають основною формою планування виробництва та споживання енергоресурсів і складаються з двох частин:
Джерела надходження ресурсів – це виробництво на власних установках, надходження із сторони і використання вторинних енергоресурсів.
Напрямки використання енергоресурсів – на технологічній цілі, на освітлення, опалення і вентиляцію.
На основі енергобалансів планують показники, які характеризують діяльність енергетичних підрозділів та ефективність їх функціонування. Серед них можна виділити такі:
- Виробництво енергії в натуральному і вартісному виразі.
- Чисельність працюючих.
- Продуктивність праці.
- Фонд оплати праці.
- Собівартість виробництва енергії.
- Проценти втрат енергії в мережі.
- Коефіцієнт енергоозброєності праці робітників.
- Коефіцієнт використання енергоустановок.
Планування транспортного і складського господарства.
Транспортне господарство створене для забезпечення ритмічної роботи основного виробництва. Транспортне господарство - це система служб, які займаються переміщенням основних і допоміжних матеріалів, готової продукції і її розподілом між цехами, дільницями, робочими місцями. До транспортного господарства відносять транспортні цехи, автогаражі, ремонтні підрозділи. Розмір транспортного господарства залежить від характеру випуску продукції, типу і масштабу виробництва і виробничої структури підприємств. Основними завданнями транспортного господарства є:
-забезпечення своєчасного перевезення вантажів;
-вибір необхідних транспортних засобів з урахуванням певних факторів виробництва;
-удосконалення організації перевезення і застосування прогресивних видів транспорту;
-вибір системи маршрутів перевезень вантажів;
-встановлення порядку роботи транспортних засобів, вантажно-розвантажувальних робіт;
Планування роботи транспортних підрозділів полягає у визначенні таких показників діяльності – обсягу вантажообороту, обсягу вантажопотоків; встановлення системи маршрутів, кількості транспортних засобів, необхідних для перевезення вантажів і сукупності транспортних робіт.
Вантажооборот – це сума вантажів, які прибувають на підприємство, переміщаються всередині підприємства, вибувають з підприємства за певний проміжок часу. Є вантажооборот зовнішній і внутрішній. Зовнішній вантажооборот – це перевезення вантажів, які прибувають і вибувають з підприємства. Внутрішній вантажооборот – це обсяги перевезень вантажів всередині підприємства. Його визначають на основі шахматної відомості, де вказується по горизонталі цехи – споживачі, по вертикалі – цехи – відправники, а також склади сировини і готової продукції.
Вантажопотоки – це обсяги вантажів, які перевозяться в певному напрямку за певний період часу.
Собівартість транспортних робіт включає витрати на транспортування вантажу і на вантажо-розвантажувальні роботи.
Планування транспортного господарства здійснюється через систему таких показників:
І. Собівартість 1 тонни тари перевезень вантажів;
ІІ. Обсяг вантажів, що припадає на 1-го транспортного робітника;
ІІІ. Коефіцієнт використання вантажопідйомності транспорту;
ІV. Коефіцієнт використання часу роботи транспорту;
V. Коефіцієнт використання пробігу транспорту.
Важливим моментом планування транспортного господарства є планування системи маршрутних перевезень вантажів.
Розрізняють такі системи транспортних перевезень:
маятникова система – це транспорт рухається між двома цехами. Якщо транспортний засіб рухається в обох напрямках з вантажами, то це є система двостороннього маятника.
Якщо повертається назад без вантажу, то односторонній маятник.
Тривалість рейсу при системі одностороннього маятника:
Том = tз * (l / Vв) + (l / Vбв) * tроз
tз – час завантаження транспортного засобу;
l – відстань перевезень;
Vв – швидкість руху транспортного засобу з вантажем;
Vбв - швидкість руху транспортного засобу без вантажу;
tроз – час розвантаження.
При двосторонньому маятнику:
Тдм = 2 * (tз + tроз + l / Vв)
Кільцева система маршрутів перевезень – це коли транспорт здійснює перевезення вантажу послідовно з одного підрозділу в інший по колу, повертаючись до вихідного пункту.
Ткільц = Тдм + (l / Vв) + (l / Vбв) * tроз * m
m – кількість розвантажувальних пунктів.
Тривалість одного рейсу для:
- кільцевого руху з наростаючим вантажопотоком:
,
де: L – довжина всього кільцевого маршруту.
- кільцевого руху із затухаючим вантажопотоком:
- кільцевого руху із рівномірним вантажопотоком:
Віялова система – транспортний засіб рухається з одного пункту в кілька пунктів почергово:
Тв = tз * m + tроз * n + (l / Vв) + (l / Vбв)
n – кількість завантажувальних пунктів.
Кількість рейсів, що здійснюється транспортним засобом за добу:
tзм – тривалість змін;
nзм – кількість змін;
Тр – час, що витрачається транспортними засобами на 1 рейс.
Час роботи транспорту за один рейс:
Тр=2*Тпроб+tн+tроз
Тпроб – час пробігу по заданому маршруту:
Тпроб=L/Vсер.
Кількість транспортних засобів, необхідних для перевезення вантажу визначається окремо за видами транспорту з врахуванням вантажопідйомності, за швидкістю руху, за віддаленістю перевезень, з обсягом перевезень і часом роботи транспортного засобу.
Планування потреби в транспорті при маятниковій системі перевезень здійснюється за формулою:
Qв – обсяг вантажообороту за зміну
tп – тривалість пробігу транспорту в обидва кінці;
tз – затрати часу на затримки;
Q – номінальна вантажопідйомність транспорту;
Фр – фонд часу роботи транспортного засобу;
Квв – коефіцієнт використання вантажопідйомності;
Кзм – коефіцієнт зміни роботи транспортного засобу.
Планова потреба транспортного засобу при кільцевій системі визначається:
Потреба в транспортних засобах в цілому визначається:
Нт = Qв / Кзм *Пт
Пт – нормативна продуктивність транспорту.
Кількість транспорту циклічної дії визначають:
Nт = Qв / Кпн * Пд
Qв – добовий вантажооборот;
Кпн – коефіцієнт нерівномірності перевезень;
Пд – продуктивність одиниці транспорту за добу.
Добова продуктивність:
Пд = Qв * Квв * р
р – кількість рейсів за добу.
Ефективне планування складського господарства впливає на рівень таких показників, як собівартість продукції, прибуток, рентабельність, продуктивність праці, прискорює обертання оборотних коштів.
Планування складського господарства передбачає розв’язання таких основних питань: 1) вибір виду складського приміщення; 2) розрахунок кількості складів, їх площі, послідовність розміщення на території підприємства, їх технічне оснащення; 3) визначення порядку роботи складів, ефективне виконання їх функцій.
Склади класифікуються по таких різновидах:
- за видом ресурсів, що зберігаються: а) початкові; б) проміжні; в) кінцеві;
- за підпорядкованістю: а) заводські; б) прицехові; в) цехові.
- за номенклатурою матеріальних ресурсів, що зберігаються: а) універсальні; б) спеціалізовані;
- за конструкційними особливостями: а) відкриті; б) напівзакриті; в) закриті;
- за рівнем механізації і автоматизації виконання робіт: а) автоматизовані; б) механізовані в) з переважанням ручних процесів.
Розрахунок потреби в складських приміщеннях ведуть окремо за їх видами. Розміри складів залежать від обсягу сировини і матеріалів, що споживаються, а також від кількості виготовленої продукції та характеру матеріальних ресурсів. При зберіганні матеріальних ресурсів на стелажах, корисну площу цеху визначають за такою формулою:
Зсм – максимальна норма складського запасу;
Vя – навантаження на 1 комірку складу;
Яс – кількість комірок в 1 стелажі;
Fст – площа одного стелажа.
Корисна площа складу загальна:
Fск = Зсм / Нд
Нд – допустиме навантаження на 1 м2 площі, підлоги складу.
Загальна площа складу крім корисної включає площу службово-побутових приміщень, площу зайняту приймально-відпускними і сортувальними майданчиками, а також площу під будівельними елементами.
Тести для самоконтролю
1.Основними завданнями які покладаються на складське господарство є:
а) своєчасне і повне забезпечення виробничих ланок підприємства необхідними ресурсами;
б) підвищення рівня механізації і автоматизації складських операцій;
в) підвищення продуктивності праці складських робітників;
г) всі відповіді правильні;
2.Організація складського господарства передбачає розв’язок таких основних питань:
а) вибір виду складських приміщень;
б) розрахунок кількості складів, їх площі послідовність розміщення на території підприємства, технічне оснащення;
в) визначення порядку роботи складів, ефективне виконання функцій;
г) не має правильної відповіді.
3.Склади класифікуються за такими ознаками:
а) характером матеріальних ресурсів, що зберігаються;
б) функціональним призначенням;
в) номенклатурою матеріальних ресурсів, що в них зберігається;
г) конструкційними особливостями;
д) рівнем механізації і автоматизації;
е) не має правильної відповіді.
4.За характером матеріальних ресурсів, що зберігаються склади поділяються на:
а) початкові;
б) проміжні;
в) кінцеві;
г) поточні;
д) універсальні.
5.За функціональним призначенням склади бувають:
а) заводські;
б) цехові;
в) при цехові;
г) державні;
д) не має правильної відповіді.
6.За номенклатурою матеріальних ресурсів, що зберігаються, склади бувають:
а) універсальні;
б) спеціальні;
в) змішані;
г) закриті;
д) не має правильної відповіді.
7.За конструкційними особливостями склади поділяються на:
а) відкриті;
б) напівзакриті;
в) закриті;
г) металічні;
д) вбудовані;
е) не має правильної відповіді.
8.За рівнем механізації і автоматизації склади поділяють:
а) з переважанням ручної праці;
б) з переважанням робототехніки;
в) механізовані;
г) автоматизовані;
д) не має правильної відповіді.
9.Розмір складу залежить:
а) від обсягу сировини і матеріалів, що складуються;
б) від кількості виготовленої продукції;
в) характеру матеріальних ресурсів;
г) від кількості працюючих;
д) не має правильної відповіді.
10.Корисна площа складу визначається за формулою:
а) Fk = Зм / Нд;
б) Fk = Зм * Нд;
в) Fk = Нд / Зм;
г) Fk = 1 / Зм * Нд.
11.При зберіганні матеріальних ресурсів на стелажах корисну площу складу розраховують за формулою:
а) 
б) 
в) 
г) 
12.Загальна площа складу включає:
а) корисну площу;
б) площу службових приміщень;
в) площу зайняту приймально-відпускними і сортувальними майданчиками;
г) площу під різні будівельні елементи;
д) не має правильної відповіді.
13.Сировину, матеріали, напівфабрикати зберігають з дотриманням таких правил:
а) за кожним видом матеріальних ресурсів, їх маркою, сортом закріплюють певні постійні місця;
б) матеріали, що споживаються регулярно і в значних обсягах розміщують ближче до пунктів видачі;
в) важкі і ходові матеріали розміщують у зонах зручних для застосування засобів механізації;
г) напівфабрикати і заготовки зберігають партіями;
д) забезпечується рівномірність завантаження складських площ;
е) не має правильної відповіді.
14.Транспортне господарство – це:
а) забезпечення перевезень продукції у процесі її виробництва і збуту;
б) забезпечення інструментального господарства продукцією;
в) забезпечення енергетичного господарства;
г) всі відповіді правильні;
д) не має правильної відповіді.
15.До складу транспортного господарства входять:
а) транспортні цехи;
б) авто гаражі;
в) ремонтні підрозділи;
г) підрозділи забезпечення запасними частинами;
д) немає правильної відповіді.
16.Розмір транспортного господарства залежить від:
а) величини прибутку;
б) від характеру випуску продукції;
в) від типу і масштабу виробництва;
г) від виробничої структури підприємства;
д) всі відповіді вірні;
е) не має правильної відповіді.
17.Основними завданнями транспортної служби на підприємстві є:
а) забезпечення своєчасного перевезення вантажів;
б) вибір необхідних транспортних засобів з урахуванням певних факторів виробництва;
в) удосконалення організації перевезень і застосування прогресивних видів транспорту;
г) вибір схеми маршрутів перевезень вантажів;
д) густина транспортних мереж;
е) встановлення порядку роботи транспортних засобів і вантажно-розвантажувальних робіт;
є) не має правильної відповіді.
18.Транспортні засоби класифікують за такими ознаками:
а) за сферою застосування;
б) за технічною характеристикою;
в) за способом дії;
г) за напрямками переміщення;
е) за рівнем механізації;
є) не має правильної відповіді.
19. За сферою застосування транспортні засоби ділиться:
а) зовнішні;
б) міжцехову;
в) внутріцехові;
г) міжопераціні;
д) не має правильної відповіді.
20.За технічною характеристикою транспорт є:
а) залізничний;
б) водний;
в) безрейковий;
г) повітряний;
д) механічний;
е) автоматичний;
є) не має правильної відповіді.
21.За способом дії транспорт буває:
а) неперервної дії;
б) перервної дії;
в) електричної дії;
г) механічної дії;
д) не має правильної відповіді.
22.За напрямком переміщення транспорт є таких видів:
а) горизонтальний;
б) вертикальний;
в) похилий;
г) повільний;
д) швидкий;
е) не має правильної відповіді.
23.За рівнем механізації транспорт існує:
а) автоматизований;
б) механізований;
в) ручний;
г) електричний;
д) не має правильної відповіді.
24.До показників діяльності транспортних підрозділів відносяться:
а) обсяг вантажообороту;
б) обсяг вантажопотоків;
в) встановлення системи маршрутів;
г) кількість транспортних засобів необхідна для перевезень;
д) Витрати на виробництво транспортних робіт;
е) обсяг незавершеного виробництва;
є) обсяг валового обороту;
ж) не має правильної відповіді.
25.Вантажооборт – це:
а) сума вантажів яка прибуває на підприємство;
б) сума вантажів яка відбуває з підприємства;
в) загальна сума вантажів які прибувають на підприємство, переміщуються всередині підприємства, відвантажується за його межі протягом певного проміжку часу;
г) не має правильної відповіді.
26.Вантажопотоки – це:
а) обсяг вантажів які перевозяться у певному напрямку і за певний проміжок часу;
б) обсяг вантажів які перевозяться у певному напрямку;
в) обсяг вантажів які перевозяться за певний проміжок часу;
г) всі відповіді вірні;
д) не має правильної відповіді.
27.Існують такі показники собівартості транспортних робіт:
а) Витрати на виробництво однієї тонни перевезень вантажів;
б) обсяг вантажів, що припадає на одного транспортного робітника;
в) загальний обсяг транспортних перевезень підрозділом чи підприємством за певний проміжок часу;
г) коефіцієнт використання вантажопідйомності транспорту;
д) коефіцієнт використання часу роботи транспорту;
е) коефіцієнт використання пробігу;
є) не має правильної відповіді.
28.Розрізняють такі системи маршрутних перевезень:
а) маятникова;
б) віялова;
в) кільцева;
г) трикутна;
д) квадратна;
е) не має правильної відповіді.
29.Існує система маятників:
а) кільцевий;
б) односторонній;
в) двохсторонній;
г) всі відповіді вірні;
д) не має правильної відповіді.
30.При системі одностороннього маятника тривалість рейсу розраховується за формулою;
а) 
б) 
в) 
г) 
д) 
е) 
31.При системі двохстороннього маятника тривалість рейсу визначається за формулою:
а) 
б)
в)
г)
д) 
е) 
32.При кільцевій системі руху транспорту тривалість рейсу розраховується по формулі:
а) 
б)
в)
г)
д)
е) 
33.При віяловій систем руху транспорту тривалість рейсу розраховується за формулою:
а)
б) 
в) 
г)
д)
е)
34.Потребу в транспортних засобах в цілому визначають за формулою:
а) 
б) 
в) 
г) 
д) 
35.Потребу в транспортних засобах при маятниковій системі руху розраховують за формулою:
а)
б) 
в)
г) 
д)
36.Потребу в транспортних засобах при кільцевій системі руху розраховують за формулою:
а)
б)
в)
г) 
д) 
37.Кількість транспорту циклічної дії розраховується за формулою:
а) 
б)
в)
г) 
д) 
е)
38.Добова продуктивність одиниці транспорту розраховується за формулою:
а) 
б) 
в) 
г) 
39.Основними шляхами вдосконалення роботи транспортних засобів є:
а) зменшення питомої ваги транспортних витрат у собівартості продукції;
б) підвищення рівня механізації транспортних робіт;
в) підвищення рівня автоматизації транспортних робіт;
г) широке застосування контейнерних і пакетних перевезень;
д) впровадження нових прогресивних технологій у роботу транспортного господарства;
е) збільшення прибутку;
є) не має правильної відповіді.
40. Основні завдання енергетичного господарства:
а) забезпечення безперебійного постачання підприємства всіма видами енергії;
б) ефективне використання і економія витрат в процесі виробництва, палива та енергії;
в) вибір ефективних видів енергоносіїв;
г) контроль за експлуатацією установок і ремонт енергетичного обладнання;
д) не має правильної відповіді.
41.Норма витрат енергії – це:
а) максимально допустима кількість втрат енергоресурсів конкретного виду на одинцю продукції;
б) кількість втрат енергії у мережі;
в) кількість недопоставок енергії;
г) кількість втрат певної енергії в цілому по підприємству;
д) не має правильної відповіді.
42.Витрати енергії класифікують за такими ознаками:
а) за видами енергії;
б) за характером об’єкта на який встановлено норму;
в) за різновидом виробничих процесів;
г) за підрозділами в яких використовуються норми;
д) не має правильної відповіді.
43.Норми витрат енергоресурсів за видами енергії класифікують:
а) електроенергії;
б) пари;
в) гарячої води;
г) стиснутого повітря;
д) палива;
е) холодної води;
є) всі відповіді правильні;
ж) не має правильної відповіді.
44.За характером об’єкта на який встановлено норму норми витрат енергії поділяють:
а) на операцію;
б) на деталь;
в) на виріб;
г) на технологічний процес;
д) на одиницю часу роботи енергоспоживача;
е) на 1000 гривень продукції;
є) на 1 годину роботи підприємства;
ж) не має правильної відповіді.
45.За різновидами виробничих процесів витрати енергії бувають:
а) на технологічні потреби;
б) на допоміжні роботи;
в) на основні роботи;
г) на освітлення довколишньої території;
д) всі відповіді правильні.
46.За підрозділами в яких використовують норми витрат бувають:
а) загальноцехові;
б) загальновиробничі;
в) позавиробничі;
г) всі відповіді вірні.
47.Норма втрат електроенергії на 1 деталь визначається за формулою:
а) 
б) 
в) 
г) 
д) 
е) 
48.Норма витрат електроенергії на здійснення одиничного технологічного процесу:
а)
б)
в)
г)
д)
е) 
49.Норма витрат електроенергії на годину роботи обладнання:
а)
б)
в)
г)
д)
е) 
50.Норми витрат енергії на опалювання приміщення визначається за формулою:
а)
б)
в)
г)
д)
е) 
51.Норма витрат енергії на освітлення визначається за формулою:
а)
б)
в)
г)
д)
е) 
52.Загальна потреба в енергії визначається за формулою:
а) 
б) 
в) 
г) 
53.Потреба в електроенергії на технологічні цілі визначається за формулою:
а) 
б) 
в) 
г) 
д) 
54.Потреба в енергії як рушійній силі визначається за формулою:
а)
б)
в)
г) 
д) 
55.Потреба в енергії на освітлення визначається за формулою:
а)
б)
в) 
г) 
д)
56.Потреба в електроенергії на опалення визначається за формулою:
а)
б)
в) 
г)
д)
е) 
57.Потреба в електроенергії на вентиляцію визначається на основі:
а) потужності вентиляційних установок;
б) втрат енергії у мережі;
в) ефективний час роботи одиниці обладнання;
г) кількості обладнання;
д) не має правильної відповіді.
58.Енергетичні баланси виступають:
а) планування виробництва та споживання енергоресурсів;
б) планування виробництва та споживання продукції;
в) планування виробництва енергоресурсів на сторону;
г) всі відповіді правильні;
д) не має правильної відповіді.
59.Енергетичні баланси складаються із:
а) джерел надходжень енергоресурсів;
б) напрямків використання енергоресурсів;
в) джерел надходжень і видатків грошових засобів, які поступили за вироблену енергію;
г) всі відповіді правильні;
д) не має правильної відповіді.
60.До показників, що характеризують діяльність енергетичних підрозділів відносять такі:
а) виробництво енергії у натуральному і вартісному виразах;
б) чисельність працюючих;
в) продуктивність праці;
г) фонд оплати праці;
д) Витрати на виробництво виробленої енергії;
е) % втрат енергії у мережі;
є) коефіцієнт енергоозброєності праці робітників;
ж) коефіцієнт використання енергоустановок;
з) всі відповіді правильні.
61.Вдосконалення організації енергоспоживання на підприємстві проводиться за такими напрямками:
а) правильний вибір джерел енергопостачання і вибір енергоносіїв;
б) використання вторинних енергоресурсів;
в) поліпшення нормування витрат енергії;
г) впровадження техніки і технології з меншими питомими витратами енергії;
д) ліквідація прямих витрат енергії;
е) не має правильної відповіді.
62. Ремонтне господарство характеризує собою сукупність:
а) взаємопов’язаних підрозділів, які забезпечують підтримання обладнання в працездатному стані;
б) взаємопов’язаних підрозділів, які транспортують продукцію до споживачів;
в) взаємопов’язаних підрозділів, які випускають продукцію;
г) взаємонеповязаних підрозділів, які забезпечують нормальне функціонування основного виробництва.
63. Розрізняють такі види ремонтів:
а) поточний;
б) перспективний;
в) малий;
г) великий;
д) середній;
е) капітальний.
64.При малому ремонті:
а) відбувається заміна незначної частини зношених деталей;
б) відбувається заміна більшої частини зношених деталей і вузлів;
в) відбувається повна заміна зношених деталей і вузлів;
г) всі відповіді правильні;
д) не має правильної відповіді.
65.При середньому ремонті:
а) відбувається заміна незначної частини зношених деталей;
б) відбувається заміна більшої частини зношених деталей і вузлів;
в) відбувається повна заміна зношених деталей і вузлів;
г) всі відповіді правильні;
д) не має правильної відповіді.
66. Методи проведення ремонту:
а) ремонт по потребі;
б) ремонт по дефектних відомостях;
в) ремонт обладнання по системі регламентованого технологічного обслуговування.
67. Для розробки плану-графіку ремонтних робіт використовують такі ремонтні нормативи:
а) структури ремонтного циклу;
б) тривалість міжремонтного циклу;
в) норми витрат часу на 1 одиницю ремонтної складності по видах ремонтних робіт;
г) категорія ремонтної складності;
д) час роботи одного робітника-ремонтника в рік;
е) норми витрат на ремонтні матеріали;
є) вид ремонту;
ж) всі перераховані.
68.В плані-графіку ремонтних робіт розраховують такі показники:
а) вид ремонту або огляду;
б) дата проведення ремонту або огляду;
в) трудомісткість ремонтних робіт на 1 ремонтну одиницю;
г) трудомісткість ремонтних робіт;
д) чисельність робітників-ремонтників;
е) Витрати на виробництво ремонтних робіт;
є) рентабельність ремонтних робіт;
ж) прибуток від ремонтних робіт
69.Тривалість міжремонтного періоду визначається за формулою:
а) 
б) 
в) 
г) 
70.Тривалість міжоглядового періоду визначається за формулою:
а)
б)
в)
г)
71.Трудомісткість ремонтних робіт визначається за формулою:
а)
Дата добавления: 2015-07-18; просмотров: 189 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Задачі для розв’язку. | | | Розв’язування. |