Сутність, цілі та завдання корпоративних комунікацій

Служби ПР мають справу як із зовнішньою, так і з внутрішньою громадськістю. Жодна з них, на нашу думку, не може вважатися пріоритетною, оскільки вони рівнозначні й не можуть існувати одна без одної.

Комунікації з внутрішньою громадськістю по-різному називаються представниками різних шкіл паблік рилейшнз. В англомовних країнах частіше вживається термін “корпоративні комунікації”. У французькій літературі з ПР вживається поняття “інституціональний” – інституціональний імідж, інституціональна подія, інституціональна комунікація, що характеризує належність до всього, що пов’язане з будь-яким конкретним “інститутом” – підприємством, корпорацією, державною організацією, фінансовою установою.

У нас (а також у Росії та деяких інших країнах) частіше вживається термін “внутріорганізаційні комунікації”, або “зв’язки (комунікації) з персоналом”, “зв’язки (комунікації) зі співробітниками”, “комунікації підприємства”. І хоча всі ці терміни не завжди можуть бути тотожними, у цілому вони можуть використовуватися як синоніми.

Нагадуємо, що внутрішня громадськість – це співробітники даної організації, її персонал, її людський ресурс, без якого фактично вона не може існувати, який значною мірою є гарантією її успіху та стабільності. Не випадково робота з персоналом взагалі і зокрема комунікації з ним стали важливою частиною діяльності керівника, спеціалізованих служб по роботі з персоналом і з часом паблік рилейшнз.

Фахівці вважають, що внутріфірмові комунікації пройшли у своєму розвитку декілька якісно різних етапів, які органічно пов’язані з етапами виникнення та розвитку паблік рилейшнз. І це не випадково, оскільки головна причина виникнення паблік рилейшнз була пов’язана із соціально-економічними протиріччями, що існували між керівництвом компаній та їхнім персоналом. Вважаємо, що можна навіть стверджувати, що комунікації з внутрішньою громадськістю – це першооснова, на якій виникли ПР взагалі.

Комунікації з внутрішньою громадськістю почали розвиватися на початку ХХ століття. Зокрема у 1914 році на рудниках Колорадо у США, що належали Рокфеллерам, відбувся страйк гірників, під час якого була застосована зброя. Розстріл робітників викликав обурення серед їхніх колег та населення. Це й змусило господарів організувати та провести роз’яснювальну кампанію. Вона була пов’язана з інформуванням і внутрішньої, і зовнішньої громадськості.

Зазначають, що Айві Лі, якому було доручено проведення цієї акції, запропонував прийняти на роботу експерта з трудових питань, щоб з’ясувати причини загибелі гірників і страйку взагалі. Була створена спільна рада робітників та керівників компанії з розгляду скарг. Цілий штат фахівців готував брошури,
памфлети, статті, які поширювалися не лише серед населення, але й серед гірників. Усе це фактично стало однією з перших спроб налагодити зв’язки керівництва та персоналу і в подальшому стало поширюватися на інші підприємства як у США, так і в інших країнах світу.

Економічні проблеми, розвиток робітничого руху, зростання сили профспілок сприяли пошуку нових засобів та прийомів налагодження стосунків з внутрішньою громадськістю. Особливого розвитку практика внутріфірмових комунікацій набула в останні кілька десятиріч. Уже в 60-х роках американські вчені писали, що керівники їхньої промисловості не лише усвідомлюють неможливість ігнорувати комунікації зі співробітниками, але й виявляють об’єктивність і твердість у підтримці зв’язків з персоналом, як і в інших галузях бізнесу. Поверховий підхід до цього питання відходить у минуле. Уже наприкінці 1961 року багато компаній почали активно займатися проблемами зв’язків з робітниками.

На думку дослідників, у 80-х роках у цій галузі стали відчутні зміни. Старі підходи вказувати працівникам виключно з головного офісу компанії відходять у минуле. Священний ореол спадає навіть із прямих зустрічей між управлінцями та виконавцями.

Починається поступовий перегляд практики внутрішньої комунікації, зумовлений кількома об’єктивними факторами. Це і знайдені на початку 80-х років шляхи підвищення продуктивності праці, і зростання міжнародної конкуренції, і успіхи практики участі робітників в управлінні, що спеціалістами оцінювались як більш відкриті комунікації.

Як зазначають спеціалісти, у 90-х роках актуалізації внутріорганізаційних комунікацій сприяли такі фактори:

3 зниження лояльності зайнятих, що зумовлено реорганізаціями підприємств;

3 зростання нестабільності та невизначеності ділового середовища;

3 зменшення захищеності працівників унаслідок ліквідації довічної зайнятості, що була в країнах соціалістичного табору та деяких інших;

3 необхідність демократизації управління підприємствами та установами, пов’язана із загальносуспільними демократичними тенденціями та переходом від технократичного до інноваційного типу управління, що сприяє підвищенню відповідальності за прийняті рішення;

3 зростання рівня інформованості у суспільстві взагалі;

3 менша однорідність персоналу, яка вимагає врахування специфіки окремих верств внутрішньої громадськості.

Значення внутрішніх комунікацій полягає в тому, що вони забезпечують доброзичливі стосунки між керівництвом та персоналом, які сприяють підвищенню економічних показників діяльності підприємства чи установи, підвищенню продуктивності праці, конкурентоспроможності фірми, більш ефективному використанню робочого часу, забезпечують позитивне ставлення працівників до праці, їхнє відповідальне та творче ставлення до своїх безпосередніх обов’язків.

Корпоративні комунікації, як і зв’язки з зовнішньою громадськістю, здійснюються у двох основних напрямах: вивчення середовища комунікацій та здійснення впливу на нього. У зв’язку з цим і завдання служб ПР щодо комунікацій з персоналом містять різноманітну діяльність дослідницького характеру (вивчення громадської думки персоналу, його стереотипів та установок, його структури та особливостей окремих соціальних груп внутрішньої громадськості тощо) і різноманітні методи впливу на персонал за допомогою різних засобів та форм

комунікації, про які йшлося в попередніх темах.

Дата добавления: 2015-07-17