Причини виникнення та існування лобізму

1. Суспільство представлене різними соціальними групами, які розрізняються своїми інтересами та потребами.

2. Представницькі органи влади (парламенти, ради різного рангу, виборні посадові особи) складаються з представників різних груп інтересів, які конкурують між собою. Ця конкуренція вимагає спеціального механізму узгодження та збалансування інтересів і розв’язання суперечок.

В умовах нерозвинутої політико-правової системи, зокрема слабкої та недосконалої представницької влади, лобізм починає поступово домінувати як форма представництва інтересів різних соціальних, політичних та економічних груп.

3. Узгодження інтересів потребує взаємного інформування між тими, хто має владу, і тими, ким влада управляє. Як зазначає французький учений Р.-Ж.Шварценберг, “усякий правитель прагне домогтися згоди з його рішеннями, а кожен з тих, ким управляють, намагається виразити свої потреби і зробити так, щоб про них дізналися. Згода між ними може виникнути завдяки комунікації, обміну”[113, 175]. Серед найважливіших засобів комунікації знаходиться і лобіювання, яке виконує такі функції, які фактично не в змозі виконувати жоден інший засіб чи форма комунікації. Дуже точно визначив лобізм Лестер Мілбрайт, який писав: “Усі правителі формулюють рішення на основі того, що привернуло їхню увагу, а не того, що є об’єктивним або реальним. Отже, єдиний шлях уплинути на рішення – це здійснити вплив на сприйняття тих, хто їх приймає. Тому комунікація є єдиним засобом змінити сприйняття чи вплинути на нього: процес лобізму є повністю комунікаційним процесом” [113, 175-176].

Існування об’єктивних факторів не робить виникнення лобізму автоматичним, особливо якщо говорити про легітимні його форми. Для того, щоб лобізм став формою цивілізованого узгодження інтересів, необхідні певні політичні умови. Про значення деяких з них, як нам здається, свідчить практика країн, які вже пройшли період нелегального лобізму і де сьогодні лобізм уже перетворився в респектабельну і відкриту професію, наприклад, Мексика.

Досвід Мексики, на думку дослідників, свідчить, що лобізм залишається незаконним, доки країна є однопартійною державою зі слабким парламентом та могутнім президентом. Так, члени мексиканського парламенту, конгресу беззастережно підписували всі пропозиції президента. Опозиційні партії губилися серед більшості депутатів правлячої інституційно-революційної партії і безвольно підкорялися президентським постановам. Процес повного “взаєморозуміння президента і конгресу” тривав так довго, що карикатуристи зображали конгресменів сплячими у своїх кріслах з піднесеними руками, що голосують “за”. Зрозуміло, що про владу такого конгресу й мови не було. Тому і лобізм був розвинений слабо. Мало хто міг займатися лобізмом, як правило, це було прерогативою найближчого оточення президента.

З 1997 року ситуація в країні змінилася: правляча інституційно-революційна партія втратила більшість у нижній палаті парламенту, влада президента значно ослабла, повноваження уряду зросли, і, отримавши більшість, опозиція стала справді законодавчою владою. Виникла потреба у тривалих обговореннях законопроектів, у лобістах, які “проштовхували” закон. Одна провідна фірма зі зв’язків з громадськістю “Берсон-Марстеллер” відкрила своїй столичній філії відділ справ уряду. Колишній міністр із туризму Сільвія Ернандес створила власну фірму. Її приклад наслідували деякі інші колишні державні діячі.

Досвід Мексики та інших країн підтверджує, що найголовнішими умовами здійснення лобізму є:

3 Демократичний характер політичної системи.

3 Наявність реально діючих, відносно незалежних гілок влади (законодавчої, виконавчої, судової).

3 Сильний парламент.

3 Дійова (або хоча б діюча) опозиція правлячому режиму.

3 Розвинена система масової інформації та комунікації.

Дата добавления: 2015-07-17