Функції лобізму

1. Посередницька – лобісти представляють інтереси різних соціальних груп суспільства в його владних структурах.

2. Інформаційна – а) повідомлення владних структур про ці інтереси, думки, поведінку та дії щодо їх задоволення; б) ін-формування керівництва корпорацій про підготовку законодавчих актів та їх прийняття.

3. Прагматична – передавання певних комунікативних установок, які здійснюють лобісти, спонукає об’єкти лобізму до відповідної реакції та прийняття рішень.

4. Експресивна – лобісти виражають не лише смислову, але й оціночну інформацію про певні реалії, зокрема про позиції та оцінки щодо заходів, які використовувалися для задоволення потреб та інтересів різних соціальних груп.

5. Функція узгодження суспільних інтересів – механізм лобіювання передбачає не лише представництво, але й зіставлення різних інтересів та визначення пріоритетних інтересів, що можливе лише на основі консенсусу (згоди) між різними соціальними силами.

6. Контрольна – спостереження за процесом розробки законодавчих актів, підготовкою та прийняттям інших управлінських рішень, що дозволяє своєчасно вживати заходи щодо подолання протиріч та передбачати можливий розвиток подій.

7. Захисна – захист інтересів окремих соціальних груп та соціальних організацій і інститутів.

8. Регулююча – лобісти сприяють прийняттю рішень, які забезпечують упорядкування суспільних процесів.

9. Прогностична – лобісти, які забезпечують владні структури та керівництво фірм і організацій необхідною інформацією, сприяють кращому передбаченню можливих подій.

Оцінки лобізму в суспільстві неоднозначні. Дуже часто лобізм розглядається як негативне явище. Його іноді ототожнюють з підкупом, шантажем, корупцією. Висловлюються навіть думки, що лобізм є антидемократичним явищем.

Існування проблем морального плану, певна суперечливість оцінки цього явища доводять необхідність більш чіткого регулювання лобізму. Позбавитися ж лобізму неможливо, оскільки він має об’єктивний характер.

Правові рамки лобізму встановлені не в усіх країнах світу. Законодавче регулювання лобізму існує в таких країнах, як США, Канада, Австралія, Бразилія та деяких інших.

У США лобізм став органічною частиною політико-правової системи в 1946 р., коли був прийнятий федеральний закон про регулювання лобізму. Двічі Верховним судом США уточнювався цей закон. Угрудні 1995 року був прийнятий ще один закон, який регулює лобістську діяльність – “Закон про розкриття лобістської діяльності ”.

Зараз у США нараховується 40-50 тис. лобістів, із них 6,5 тис. – зареєстровані ще за старим законом. Вважають, що після введення нового Закону якнайменше в 10 разів збільшилася кількість реєстрацій.

На відміну від США у ФРН немає єдиного федерального закону про лобістську діяльність. Тут вона регулюється іншими правовими актами. Зазначають, що найважливіші серед них – “Єдині положення про федеральні міністерства”, “Регламент діяльності Бундестагу”, закон, що передбачає публікацію у спеціальному виданні так званого “лобістського списку” – переліку різних союзів, об’єднань та їх персональних представників, які бажають отримати офіційний доступ до парламенту й федера-тивного уряду. Ще один правовий акт, “Кодекс поведінки члена Бундестагу”, зобов’язує кожного депутата реєструвати в спеціальних документах дані про свою попередню участь чи співпрацю із союзами, а також своєчасно заявляти про всі теперішні угоди й контакти з фірмами та союзами.

Активна робота щодо створення правових засад функціонування лобізму проводиться в Росії, де підготовлені кілька законопроектів про регулювання лобістської діяльності.

В Україні зараз немає ніяких законодавчих актів для регламентування лобістської діяльності. Дехто вважає, що право на лобіювання може виходити із права громадянина, зафіксованого у статті 40 Конституції України, у якій зазначено:

Верховна Рада України вже ухвалила в першому читанні законопроект “Про лобіювання в Україні”, який забезпечить правові засади для легалізації впливу громадських структур на органи державної влади. Запропонований законопроект викликає багато суперечок і не лише з приводу конкретних положень, їх тлумачення та розуміння. Чимало громадян розглядають такий закон як узаконення “купівлі” державних службовців та високих посадових осіб державних органів. Вони, ці громадяни, забувають, що “купівля” добре може існувати і без законів. Закон же робить підконтрольною лобістську діяльність, а значить, буде принаймні стримувати корумпованість державного апарату.

Лобізм – об’єктивне явище, і краще не ховатися від нього, а легалізувати зі всіма наслідками, що з цього випливають. У той же час було б помилкою вважати, що прийняття спеціального закону про лобістську діяльність вирішить усі проблеми, що виникають у зв’язку із впливом на органи влади.

На думку фахівців, закон про лобізм, яким би досконалим він не був, не може охопити всіх проблем, так чи інакше пов’язаних з лобістською діяльністю. Вони вважають, що закон, як правило, прикривають або доповнюють серії суміжних законодавчих актів, які опосередковано контролюють цю сферу. На федеральному рівні США таку роль відіграють закони про етику державних службовців, про федеральні виборчі кампанії тощо. У штатах також існує подібний набір актів.

Н.Б.Іванов зазначає, що, наприклад, у Каліфорнії є статут про регулювання лобізму, який не є самостійним, оскільки він є розділом закону про політичну реформу і також регулює фінансування виборчих кампаній та деякі аспекти службової поведінки посадових осіб штату. Разом з тим у деяких штатах прийняті закони, що не мають аналогів на федеральному рівні, зокрема у Флориді є закон, що опосередковано регулює лобізм. Він розмежовує політичні та економічні інтереси, оскільки не дозволяє особам, які зробили внески у фонди кандидатів на виборні посади, пізніше заключати контракти зі штатом.

Легалізація лобізму в Україні може змінити ставлення до нього громадськості, доповнить наше політичне життя ще одним каналом взаємодії владних структур і громадськості.

Дата добавления: 2015-07-17