Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Будова і функції ендокринних залоз

Читайте также:
  1. II. Функції
  2. Біологічне значення залоз внутрішньої секреції
  3. Будова доменної печі.
  4. Будова і властивості атмосфери. Повітря як екологічний чинник. Кліматичні ресурси України.
  5. Будова і функції антитези,оксиморону,парадоксу
  6. Будова і функції еритроцитів
Помощь в написании учебных работ
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь

Щитоподібна залоза розташована на передній поверхні шиї під шкірою і тонким шаром м'язів, трохи нижче гортані. Складається вони з двох бокових часток і перешийка. В залозі багато кровоносних і лімфатичних судин. У новонародженої дитини щитовидна залоза важить н середньому 1 г; під кінець другого року життя — 1-2 г, в 2 роки — 3 г, і 5 до 7 років її вага швидко збільшується з 6 до 10 г. У період статевого дозрівання вага залози продовжує збільшуватись і в дорослих чоловіків важить до 25 г, а в жінок — до 30 г.

Щитоподібна залоза виділяє два гормони:тироксин і трийодтиронін, до складу якого входить 65% йоду. Під впливом цих гормонів збуджується центральна нервова система, прискорюється скорочення серця, підсилюється обмін речовин.

Тироксин — сильний стимулятор обміну речовин в організмі, він прискорює обмін білків, жирів і вуглеводів, активізує окисні процеси в мітохондріях. Що зумовлює посилення енергетичного обміну. Тироксин у невеликих дозах сприяє синтезу білка, а у великих призводить до інтенсивної о розпаду білків, жирів та вуглеводів, підвищує збудливість нервової системи, прискорює рухові реакції. Особливо важлива роль гормону в розвитку плода, в процесах росту і диференціювання тканин.

При гіперфункції щитоподібної залози людина хворіє на базедову хворобу, яку вперше описав у 1840 році німецький лікар Карл Базедов ( І 79') ІК54), а при гіпофункції — на мікседему і кретинізм. Характерними ознаками захворювання на базедову хворобу є збільшення щитоподібної залози (зоб), витрішкуватість (очні яблука виступають із орбіт), підвищується обмін речовин, який супроводжується значним схудненням. У хворих на мікседему обличчя стає одутлим і набряклим, шкіра стає сухою і грубою, волосся випадає, обмін речовин різко падає. Збудливість нервової системи зменшується, психічна діяльність порушується, спостерігається розумова відсталість, працездатність різко падає. Недостатність функції щитоподібної залози у дитячому віці приводить до кретинізму. При цьому затримується ріст і порушуються пропорції тіла, затримується статевий розвиток, відстає психічний розвиток дитини.

 

 

Дві париприщитоподібних залоз розташовані на задній поверхні щитоподібної залози, часто в її тканині. Загальна їх маса 0,1 – 0,13 г. Залози виробляють гормони — паратгормон і кальцитонін, які регулюють обмін кальцію і фосфору в організмі. Паратгормон підтримує вміст кальцію в крові на нормальному рівні, регулює відкладання кальцію в кістах і сприяє зв'язуванню кальцію білками і фосфатами.

При гіпофункції прищитоподібних залоз відбувається зниження вмісту кальцію в крові, що приводить до судорожних скорочень м’язів ніг, рук, тулуба і обличчя — тетанії. Кістки розм'якшуються, спотворюючи скелет людини. А нирки, навпаки, "кам'яніють", бо в них кальцій відкладається у вигляді вапна. Гіперфункція спричиняє надмірне окос­теніння, підвищення вмісту кальцію в крові, тимчасове підвищення збудливості великих півкуль головного мозку, а потім гальмування. В тка­нині нирок, у кровоносних судинах серця, слизовій оболонці шлунка і бронхіол відбувається відкладення солей кальцію.

Гіпофіз — невелике утворення овальної форми, розташоване біля основи головного мозку, в заглибині турецького сідла основної кістки черепа. У новонароджених маса гіпофіза — 0,1- 0,15 г. до 10 років вона досягає 0,3 г. Значно збільшується маса гіпофіза в період статевого дозрівання (до 0,7 г), під час вагітності доходить до 1,65 г. Гіпофіз є провідною ендокринною залозою, оскільки в ньому виробляються гормони, які регулюють розвиток і функції інших ендокринних залоз. Гіпофіз разом із гіпоталамусом утворює – гіпоталамо – нейрон секреторну сис­тему, бо вони беруть участь у процесі нейросекреції – синтезі та секреції нейрогормонів, за допомогою яких здійснюються життєво важливі функції: ріст і розвиток організму, діяльність ендокринних залоз, центральної нервової системи, координація енергетичного балансу, водно - електролітного балансу, теплового балансу, процесів неспання та сну, кровообігу і дихання, продовження роду.

Гіпофіз поділяють на три частини: передню, проміжну і задню. Більшість гормонів утворюється в передній частці гіпофіза. В заднім його частці гормони не утворюються, а депонуються і набувають активної форми ті гормони, що виробляються в клітинах нейроглії гіпоталамічної ділянки.

Гормони, що виділяє гіпофіз, надходять не тільки у кров, а частково в спинномозкову рідину через третій мозковий шлуночок.

З передньої і проміжної частки гіпофізу виділено такі гормони соматотропін (гормон росту), адренокортикотропний (АКТГ), тиротропін, фолітропін, лютропін і пролактин (лактотропін). У задній частці гіпофізу нагромаджуються і набувають активної форми три гормони окситоцин, вазопресин і меланотропін (інтермедин), які виникають у ядрах гіпоталамуса.

Соматотропін (гормон росту) зумовлює ріст кісток у довжину, прискорює процеси обміну речовин, що призводить до посилення росту, збільшення маси тіла, бо стимулює синтез білків. Гормон росту підви­щу проникність клітинних оболонок для амінокислот, з яких синтезуються білки. Під впливом цього гормону збільшуються розміри шлунка, кишечнику, селезінки, печінки та інших внутрішніх органів. З посиленням синтезу білка соматотропін сприяє розпаду жирів і гальмує ут­ворення його з вуглеводів. Нестача цього гормону виявляється в кар­ликовості (зріст менше 130 см), затриманні статевого розвитку, про­порції тіла при цьому зберігаються. Психічний розвиток гіпофізарних карликів звичайно не порушений.

При надмірному розростанні передньої частки гіпофіза і посиленій секреції соматотропіна дитина росте ненормально швидко і виростає гігантом (до 260 см). Ріст відбувається в основному за рахунок нижніх кінцівок, але грудна клітка відстає в своєму розвитку, плечі вузькі, діти кволі. Через травму голови, спостерігається підвищення виділення цьо­го гормону і виникає хвороба — акромегалія, внаслідок цього збільшу­ються розміри не всього тіла, а тільки окремих його частин — носа, підборіддя, язика, рук, ніг, вигляд людини спотворюється.

Адренокортикотропний гормон впливає на діяльність кори над­ниркових залоз. Збільшення гормону у крові зумовлює гіперфункцію кори надниркових залоз, що призводить до порушення обміну речовин, збільшення кількості цукру в крові.

Кілька гормонів передньої долі гіпофіза впливають на функцію ста­тевих залоз. Це гонадотропні гормони. Одні з них стимулюють ріст і дозрівання фолікул у яєчниках(фолітропін), активізують сперматоге­нез. Під впливомлютропіна у жінок відбувається овуляція і утворення жовтого тіла; у чоловіків він стимулює виробленнятестостерону. Пролактин впливає на вироблення молока в молочних залозах. При його нестачі вироблення молока знижується.

Гормони задньої долі гіпофіза часто застосовують при пологах, коли треба посилити скорочення матки, при слабкій полотній діяльності, для зганяння посліду і припинення маткової кровотечі 11ри цьому діє гор монокситоцин, який стимулює не тільки гладеньку мускулатуру матки, а й скоротливі клітини молочних залоз.

Вазопресин (антидіуретичний гормон) посилює зворотне всмоктування води із первинної сечі в канальних нирок, внаслідок чого зменшується кількість сечі, а також впливає на сольовий склад крові. Разом з гормонами кори наднирників він регулює водно-сольовий обмін в організмі. Вазопресин викликає спазм дрібних артерій і капілярів, що призводить до підвищення кров'яного тиску.

Меланотропін регулює забарвлення шкірного покриву. Недо­статність цього гормону призводить до порушення процесів розподілу пігменту в клітинах, шкіра втрачає свою пігментацію.

Шишкоподібне тіло (епіфіз) розташоване в ділянці чотиригорбикового тіла середнього мозку і пов’язане з таламусом (зоровим гор­бом). Це невеличка непарна залоза плюю 0,2 г. У ньому виробляється гормонмелатоніи, який зумовлюєпігментацію шкіри. Функція епіфіза до кінця не з'ясована. В останні роки виявлено, що епіфіз допомагає людині пристосовуватися до зміни дня і ночі (біологічний годинник ), до інших природних ритмів. Вважають також, що епіфіз гальмує швидким ріст скелета, розвиток статевих залоз. Пригнічення діяльності епіфіза у дітей спричиняє передчасний статевий розвиток (у 8-10-річних хлопчиків з'являються статеві ознаки дорослих чоловіків) і затримання росту у наслідок гальмівної дії на гіпофіз.

Надниркові залози розміщені над нирками, з якими вони зв'язані лише прошарком пухкої сполучної тканини. У новонародженої дитини вага обох залоз 6-8 г, у І -2-річноїдитини — 5 г, 3-5-річної—5,5 г, 6 - 10 річної 8,5 г, 16-20-річної людини — 10 г, у дорослої людини—14—15 г.

Кожна надниркова залоза складається з двох шарів: зовнішнього корковою і внутрішнього-мозкового.

Із коркового шару надниркових залоз виділено понад 40 стероїд них гормонів. Це —кортикостероїди. Виділяють три основних групи гормонів кіркового шару надниркових залоз:1) глікокортикоїдигормони, які діють на обмін речовин, особливо на обмін вуглеводів, кон­тролюють використання організмом жирів, білків, вуглеводів і міне­ралів, допомагають послабити запальні процеси; до них належать гідрокортизон, кортизон і кортикостерон;

2) мінералокортикоїди гормони, які регулюють переважно мінеральний і водний обмін; гормон цієї групиальдостерон, гальмує серрецію натрію в сечі, бере участь у підтриманні об'єму крові та артеріального тиску; 3) статеві (андрогени, естрогени і прогестерон) аналоги чоловічих і жіночих статевих гормонів, які впливають на продукцію спер­ми у чоловіків і розподіл волосяного покриву та менструацію у жінок. Андрогени гальмують відкладення жиру в організмі і при цьому викликають посилене утворення білка у м'язах та інших органах. Естрогени впливають на обмін білків, кальцію, фосфору, на відкладання жиру, а також викликають затримку натрію і води в організмі, посилюють процеси розмноження клітин. Введенням великих доз естрогенів мож­на викликані розцінок пухлин гіпофіза.

Глікокортикоїди впливають на кровотворні органи, на обмін білків, жирів, вуглеводів, солей. Вони сприяють мобілізації енергетичних ресурсів організму і зміцнюють його захисні сили. Глікокортикоїди стимулюються утворення вуглеводів з білків, яке відбувається в печінці. Білки м'язової тканини розщеплюються на амінокислоти, останні втрачають свої аміногрупи, що містять азот, і перетворюються на вуглеводи. Зав­дяки цьому збільшуються запаси глікогену в печінці і підвищується рівень глюкози в крові. Крім того, глікокортикоїди не тільки сприяють розпаду білкових речовин, вони перерозподіляють їх між органами. Коли утво­рення глікокортикоїдів недостатнє, відбувається зміщення гормональ­ного балансу в бік мінералокортикостероїдів (альдостерону, дезокси- кортикостерону), котрим властива протизапальна функція. Це сприяє розвитку ревматичного запалення у серці та суглобах, а також розвит­ку бронхіальної астми. Надлишок глікокортикоїдів пригнічує запальний процес, який за певних умов затримує розповсюдження інфекції, він сприяє генералізації інфекційного процесу. Підвищується кров'яний тиск, вміст цукру в крові, може виникнути гіпертонічна хвороба або так званий стероїдний діабет. Під впливом глікокортикостероїдів відбувається посилений розпад білка, що може призвести до руйнування, змертвіння тканини серцевого м'яза, до виникнення виразок на слизовій оболонці шлунка та кишечнику.

 

Альдостерон регулює співвідношення йонів натрію і калію в організмі, а відтак і водний обмін, який невідривно пов'язаний з обміном натрію. Відхилення при зниженні секреції альдостерону призводить до втрати організмом натрію і великої кількості води (зневоднення ) з одночасним накопиченням калію. Надмір мінералокортикоїдів викликає зат­римку натрію і води, при цьому спостерігається втрата калію з сечею, потом, слиною. Обмін води між клітинами зумовлюється,ся і регулюється різницею осмотичного тиску в середовищах, що їх розділяє клітинна

оболонка. Мінеральний склад внутрішньоклітинного і позаклітинного простору різний, але осмотичний тиск залишається однаковим. У по­заклітинній рідині міститься багато калію. Функція альдостерону якраз і полягає у стимуляції переходу натрію з клітин у тканинну рідину, внаслідок чого її обсяг збільшується.

Альдостерон змінює функцію нирок таким чином, що кількість виділеної сечі зменшується. Одночасно збільшується об’єм крові в організмі за рахунок затриманої води, внаслідок втрати іонів натрію осмотичний тиск тканинної рідини сильно падає. Прагнучи зберегти осмотичну рівновагу з обох боків клітинної оболонки, вода з тканинної рідини проникає у середину клітини. Одночасно велика кількість рідини виводиться з сечею і настає значне зневоднювання організму. Зменшується кількість циркулюючої крові, падає кров’яний тиск. А накопичення йонів калію, яке супроводжує вивід натрію досягає такої концентрації, що викликає порушення життєвих функцій.

Гіперфункція кори надниркових залоз супроводжується передчасним утворенням статевих гормонів, що викликає ранню статеву зрілість. Крім того, змінюються вторинні статеві ознаки. У жінок може з’явитися борода, припинитися менструація тощо. Гіпофункція кори надниркових залоз веде до розвитку бронзової (адісонової) хвороби, яка проявляється бронзовим забарвленням шкіри, підвищеною стомлю­ваністю, зниженням опірності організму інфекційним захворюванням.

Мозкова частина надниркових залоз виробляє гормони, дія яких має багато спільного з дією симпатичної нервової системи. Клітини, які утворюють мозкову речовину надниркових залоз, мають здатність до забарвлення в жовтий колір хромовими солями. Такі хромафінні клітини виділяютьадреналін і його похідні(норадреналін).

Адреналін прискорює кругообіг крові, посилює серцеві скорочен­ня, поліпшує легеневе дихання, розширює бронхи, збільшує розпад глікогену в крові, посилює скорочення м'язів, знижує їхню втому тощо. Адреналін пригнічує перистальтику кишечнику, а діючи на посмуговані м и ні, підвищує їх працездатність. На вуглеводний обмін адреналін справляє дію, протилежну інсуліну (гормону підшлункової залози). Цей гормон ще називають, стресовим, або аварійним, оскільки він швидко збуджує симпатичну нервову систему.

Норадреналін є переносником збудження з нервових закінчень на робочий орган, тобто виконує роль медіатора.

Вилочкова залоза (тимус, абозагруднинна залоза) розташо­вана за грудниною. Вона складається з двох часток, верхні ділянки яких дещо розходяться і нагадують ніби вила (звідки походить назва). Най­більшого розвитку залоза досягає в 11-13 років, коли маса її дорівнює 35^40 г, після чого вона атрофується, і у дорослих людей зберігається серед жирової тканини лише окремі ділянки залози з ендокринною фун­кцією. Гормон вилочкової залози у чистому вигляді поки що не вдалося виділити. Вважають, що гормон вилочкової залози бере участь у доз­ріванні лімфоцитів, які відповідають за клітинний імунітет. Стовбурові клітини, які утворюються кістковим мозком, мігрують у тимус, де пе­ретворюються у Т-залежні лімфоцити. Т –клітини - кілери реагують на залишки знищених антигенів та на інші інфіковані клітини своїми силь­нодіючими білками лімфокінами. Г-клітини знищують ракові клітини та пухлини, що характеризуються повільним ростом. Т - клітини-хелпери (помічники) активують В- та Т-клітини, тоді як Т-клітини-супресори при­гнічують відповідь інших клітин на уражуючий антиген. Видалення за­лози у перші дні після народження спричиняє різке ослаблення імунних властивостей організму, антитіла не утворюються.

У дітей з природженим недорозвитком вилочкової залози розвивається різка недостатність лімфоцитів. У крові не має гамма – глобуліну, з яким пов’язане утворення антитіл. Такі діти гинуть у віці 2-5 місяців.

Вважають, що між вилочковою залозою і статевими залозами існує певний взаємозв'язок вилочкова залоза гальмує активність статевих залоз, а статеві гормони спричиняють поступове зменшення маси ви­лочкової залози, різке зниження її функції.

Підшлункова залоза міститься позад шлунка поруч із дванадця­типалою кишкою і складається і двох видів тканин. Ендокринну функ­цію здійснюють клітини інсулярної тканини, розташованої у вигляді ок­ремих острівців, які називаються острівцями Лангерганса. Острівці ви­діляють у кров гормони:

 

1) інсулін,який бере участь в обміні вуглеводів: він підсилює окиснення вуглеводів у клітинах і підгримує здатність печінки відкладати глікоген;

2) глюкагон, який розщеплює глікоген до глюкози (протилежна дія інсуліну).

Інсулін за своєю хімічною природою - білкова речовина. Під його впливом відбувається синтез глікогену з молекул цукру і відкладання запасів глікогену в клітинах печінки. Разом з тим інсулін сприяє окисненню цукру в тканинах, забезпечуючи найповніше його використання. Утворення інсуліну регулюється нервовою системою (через блукаючий нерв) і надходження цукру в кров. Коли вміст цукру в крові збільшується, інсуліну виробляється більше, і навпаки. Крім того, інсулін бере участь у білковому (стимулює синтез білка) та жировому(сприяє утворенню вищих жирних кислот із продуктів вуглеводного обміну) обмінах.

При захворюваннях підшлункової залози, які приводять до зниження вироблення інсуліну (гіпофункція), більша частина вуглеводів, які надходять в організм, не затримуються в ньому, а виводяться з сечею. Це приводить до цукрового сечовиснаження (цукровий діабет).

Гіперфункція острівців Лангерганса, а також уведення в організм великих доз інсуліну призводить до значного зменшення концентрації глюкози в крові та гіпоглікемічного або інсулінового шоку. Явища шоку швидко знімаються введенням розчину глюкози.

Статеві залози представлені яєчками у чоловіків і яєчниками у Жінок. Внутрішньо секреторна частина статевих залоз виробляє статеві гормони, які надходять у кров і лімфу. Чоловічі статеві гормо­ни (андрогени) — виробляються особливими клітинами сім'яників. 'Чоловічим статевим гормоном єтестостерон і його похідна— андростерон.Вони зумовлюють розвиток статевого апарату і ріст статевих органів, розвиток вторинних статевих ознак: розвиток голосу, гортані, скелета, мускулатури, ріст волосся на обличчі і тіла. Разом із фолікулостимулюючим гормоном гіпофіза тестостерон активізує сперматогенез. При гіперфункції у ранньому віці спостерігається перед­часне статеве дозрівання, швидкий ріст тіла і розвиток вторинних ста­тевих ознак.

Жіночі статеві гормони (естрогени) синтезуються в зернисто­му шарі фолікулів, а також в їхній внутрішній оболонці. У жовтому тілі, яке розвивається на місці фолікула, що лопнув, виробляється гормон прогестерон. Прогестерон забезпечує нормальний перебіг вагітності. Естрогени стимулюють ріст жіночих статевих органів, зумовлюють розростання ендометрію (внутрішнього шару матки), сприяють розвитку вторинних жіночих ознак і появі статевих рефлексів. Гіперфункція яєч­ників спричинює раннє статеве дозрівання з вираженими вторинними статевими ознаками і менструацією.

І чоловічі, і жіночі гормони утворюються як у чоловічих, так і в жіночих статевих залозах, але не в однакових кількостях.

Гормонигіпоталамуса (задньої частки проміжного мозку) керу­ють головною ендокринною залозою — гіпофізом, відіграють найваж­ливішу роль у підтриманні гомеостазу організму.

Серце продукує гормонатріопептид, що знижує об'єм і тиск крові і, таким чином, допомагає регулювати водний баланс.

Гормон нирокеритропоетин стимулює продукцію червоних кро­в'яних тілець, аренін — кров'яний тиск.


Дата добавления: 2015-07-18; просмотров: 421 | Нарушение авторских прав


 

 

Читайте в этой же книге: Обмін вуглеводів | Звільнення і перетворення енергії в організмі. | Добова потреба дітей шкільного віку в білках, жирах вуглеводах та енергії | Добова потреба дітей шкільного віку у мінеральних речовинах | Важливо знати, що... | Органи і шляхи виділення кінцевих продуктів обміну | Сечова система: будова, функції | Важливо знати, що... | Участь шкіри у теплорегуляції | Хвороби та ураження шкіри |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Біологічне значення залоз внутрішньої секреції| Регуляція діяльності ендокринних залоз

mybiblioteka.su - 2015-2022 год. (0.05 сек.)