Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Будова і функції антитези,оксиморону,парадоксу

Читайте также:
  1. II. Функції
  2. Будова доменної печі.
  3. Будова і властивості атмосфери. Повітря як екологічний чинник. Кліматичні ресурси України.
  4. Будова і функції ендокринних залоз
  5. Будова і функції еритроцитів
  6. Будова і функції тканин

Антитеза (грецьк. antithesis — суперечність) — стилістична фігура в художній літературі та в ораторському мистецтві, що полягає у драматичному запереченні певної тези чи у вмотивованому контрастуванні смислових значень бінарних образів: Випала ж зима! —

Що тепер всім воля,

врізала вам поля,

в головах тополя,

а голів нема! (П-Тичина).

Антитетичний принцип світосприймання притаманний багатьом фольклорним жанрам, джерелами яких живиться художня література. М.Стельмах, наприклад, не тільки називав свої твори за різко вираженим протиставленням понять ("Правда і кривда"), а й використовував народні прислів'я ("Кров людська — не водиця") тощо.

Оксиморон (грецьк. oxymoron — дотепна нісенітниця, від oxys — гострий, moras — безглуздий) — різновид тропа, що полягає у сполученні різко контрастних, протилежних за значенням слів, внаслідок чого утворюється нова смислова якість, несподіваний експресивний ефект (світла пітьма, суха вода, крижаний вогонь тощо). Принцип семантичної несумісності між іменником та прикметником широко використовується у художній літературі (В. Стус назвав свою збірку "Веселий цвинтар"), водночас він спостерігається між однорідними присудками (В. Симоненко: "Вріже дуба, а ходить і їсть"), між означеннями одного й того ж слова (Т. Шевченко: "На нашій, не своїй землі") і та ін. У деяких поетів оксиморонне формулювання розвивається у ліричний сюжет, перетворюється на стилетворчий чинник:

Котилася, як кавун, голова з гори,

як кавун, кривава людська голова.

Котилася голова.

Ще у очах тріпотіли

листя папірці зелені

і стежка намотувалася стрічкою під ноги.

Ще у вухах шурхотіло колосся,

рипів біля колодязя журавель,

гуділи оси,

сміялася дитина [...] (В. Голобородько).

Вживається О. й у розмовно-побутовому (ходячий труп, страшенно веселий), у публіцистичному (запеклі друзі; вперед, до світлого минулого і т.п.), навіть у науковому мовленні.

Парадокс (грецьк. paradoxon— несподіваний, дивовижний, той, що суперечить здоровому глуздові) — у логіці — міркування, - яке не належить до ряду істинних чи хибних. Трапляється П. у філософії (пойменований Е. Кантом антиномією), у математиці та в лінгвістиці (семантичний та синтаксичний П.), а також у художній літературі, де вживається як художній засіб, відіграючи відмінну за смисловим навантаженням функцію. Подеколи П. формулюється у вигляді афоризму, близького до Народного прислів'я ("Тихіше їдеш — далі будеш"), каламбуру ("Катерина та Дем'ян / посварились за бур'ян, /Катерина Дем'яну / не уступить бур'яну"). Має лаконічну, викінчену за думкою форму. Віртуозністю парадоксального мислення відзначалися Б. Паскаль, Ф. Ларошфуко, О. Уальд, А. Франс, Б.-І. Антонич та ін. Інколи П. вживається як складник мовлення літературних персонажів, окреслюючи їхні індивідуальні особливості (класичні образи баби Палажки та баби Параски, створені І. Нечуєм-Левицьким). Значно рідше П. спостерігаються як окремий твір ("Парадокси" Ціцерона, "Чи сприяло відродження наук та мистецтв поліпшенню моралі?" Ж.-Ж. Руссо, "Парадокс про актора" Д. Дідро, "Розмова, звана Алфавіт, або Буквар світу" Григорія Сковороди та ін.). Досить яскраві риси парадоксального світосприйняття притаманні і сучасним українським поетам — І. Драчу, Р. Бабовалу, Еммі Андієвській, М. Воробйову, В. Голобородьку, І. Калинцю, М Григоріву, С. Вишенському та ін. Часто, особливо у практиці авангардистів, принцип П. гіпертрофується, тому при втраті чуття естетичної міри може перетворитися на фарс.




Дата добавления: 2015-07-17; просмотров: 409 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Степной поход | Эти дни не могут повториться | Упокоились на чужбине (на острове Лемнос). | Есаул от авиации. | Наша память. | Легенда о донском цветке-бессмертнике. | Порядок розробки ОВНС. | Фізико-географічна і кліматична характеристики району будівництва об’єктів проектованої діяльності. | КОМПАРАТИВІСТИКА. ТИПИ ЛІТЕРАТУРНИХ ЗВ’ЯЗКІВ. | Автор і публіка як учасники літературного процесу |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Алегорія і символ-спільне і відмінне| Вірш як поняття метрики

mybiblioteka.su - 2015-2018 год. (0.006 сек.)