Автор і публіка як учасники літературного процесу

Літературознавство як наука

Літературознавство — комплекс наукових дисциплін про сутність та функціонування в суспільстві художньої літератури; система наукового знання про мистецтво слова.

Літературознавство — відносно молода наука, воно виділилось у відносно окрему галузь знання наприкінці XVIII — на початку XIX ст. і видозмінюється з процесом поглибленої диференціації та інтеграції науки. До 18 століття вона розвивалася як галузь філософії таестетики. Хоча зачатки літературознавчих уявлень існували вже в окремих стародавніх міфах. Перші стрункі літературознавчі концепції дали давньогрецькі мислителі Платон і Арістотель.

Сам же термін «літературознавство» у сучасному розумінні з'явився у 1812 році. У 19 столітті з'являються і перші літературознавчі школи.

Автор і публіка як учасники літературного процесу

Світова література має багатовікову історію свого роз­витку, яка характеризується періодами злетів і занепа­дів, блискучих перемог і нищівних поразок. У цілому ж можна говорити про поступальний розвиток, унаслідок якого ми сьогодні маємо «Іліаду» та «Одіссею» Гомера й інтимні вірші Сафо, «Витязя в тигровій шкурі» Шота Руставелі, «Слово о полку Ігоревім» невідомого автора, «Бо­жественну комедію» Данте і п'єси Шекспіра, поезію Ду Фу, «П'ятерицю» Алішера Навої, «Фауста» Гете і «Людську комедію» Бальзака, «Війну і мир» Толстого і драматургію Ібсена, «Кобзаря» Шевченка і «Чорну раду» Куліша, «Мой-сея» Франка і «Лісову пісню» Лесі Українки, «Сонячні кларнети» Тичини і «Санаторійну зону» Хвильового, «Со­бор» Гончара і «Тисячолітнього Миколая» Загребельного.

Поступальний розвиток світової літератури, а саме він передусім пов'язується з поняттям «літературний процес», зумовлений соціально-економічними причинами і внут­рішніми закономірностями руху мистецтва в часі та просторі.

Історія світової літератури переконливо доводить, що її пік нерідко збігається з високим ступенем розвитку соціально-економічних відносин. Так було в часи найвищого піднесення Київської Русі чи за доби Відродження в Захід­ній Європі. Однак бували в історії такі часи, коли, навпаки, занепад соціально-економічних відносин в окремі періоди ніяк не позначався на рівні розвитку літератури, а іноді давав блискучі зразки художньо довершених творів літератури. Наприклад, суспільно-політична криза в Росії після поразки декабристів дала несподіваний злет поезії (Пушкін, Лєрмонтов, Тютчев), поразка національної рево­люції в Україні 1917—1920 років збіглася з бурхливим розвитком літератури та мистецтва (Тичина, Рильський, Хвильовий, Косинка, Куліш, Підмогильний, Довженко, Курбас, Петрицький).

Що є рушієм літературного процесу? Що визначає рух літературної творчості й напрямок цього руху? Ці не­прості питання здавна цікавили літературознавців. Дис­кусії з цього приводу тривають і досі. Ясна річ, одним із провідних факторів, що стимулюють літературний процес, є соціальна дійсність, яка перебуває в постійному русі, змі­нах, суперечностях. «Історичний процес визначає худож­ник», — стверджував Ю. Борєв. Літературний розви­ток, врешті-решт, залежить від економічного стану держави, рівня її матеріального виробництва. Однак історія світової літератури засвідчує, що звести всі важелі, які стимулюють художній розвиток, лише до економіки, — значить вуль­гаризувати цей процес. Тут варто якомога повніше враху­вати діалектику внутрішніх і зовнішніх факторів, які ви­значають динаміку розвитку літературного процесу.

«Діалектика виходить з ідеї спонтанності, — наголошував Ю. Борєв, — з ідеї руху як саморуху, що визначається внутрішніми суперечностями самого предмета і взаємо­діями внутрішніх і зовнішніх факторів розвитку. При цьому провідне значення мають внутрішні протиріччя пред­мета, а зовнішні впливи посилюють чи гальмують їх дію».

У літературному розвиткові економічні відносини, сус­пільно-політичні процеси є зовнішніми факторами руху. Суперечності, закладені в самій літературі, її традиції й новаторство, які є прямим опосередкованим відгуком на вимоги життя, — складають внутрішні фактори розвитку літератури. Діалектичне поєднання зовнішніх і внутрішніх факторів є визначальним у художньому розвиткові. Роз­виток літератури, поява в ній суттєво нових явищ з'явля­ється на ґрунті тих художніх традицій, які утвердилися в ній значно раніше. Економічний стан держави сам по собі нічого нового в літературі не створює, однак може суттєво впливати на зміну літературних традицій, стимулювати чи, навпаки, гальмувати художню творчість. На літератур­ний процес також впливають певні форми суспільної свідомості, а саме: філософія, релігія, політика, право, наука й мораль. Взаємодія літературного процесу та філософії, наприклад, добре проглядається у випадку впливу екзис-тенціалістських ідей на художню творчість Сартра, Камю, чи філософії Декарта на літературну практику класициз­му й теоретичні розробки Буало. Впровадження христи­янства великою мірою визначило розвиток давньоруської літератури.

Досить часто в одній особі поєднувалися письменник і науковець. В українській літературі класичним прикладом такої діяльності може бути творчість Івана Франка — поета, прозаїка, драматурга, літературознавця, політика, соціолога, економіста. Посилення впливу науки на літе­ратуру привело до появи фантастичних творів Жюля Вер­на, Герберта Велса, Олексія Толстого, Володимира Вин-ниченка.

На розвиток літературного процесу впливають також інші види мистецтва — музика, театр, живопис, архітек­тура, скульптура, хореографія, а в новітню добу — кіно й телебачення. Помітний вплив на еволюцію літератури мають також міфологія, ритуали та обряди, усна народ­на творчість, етнографія та менталітет народу, останнім часом деякі з цих факторів зазнають абсолютизації. Перш за все це стосується міфів.

Сучасний канадський учений Нортрон Фрей стверджує, що західноєвропейська література обертається навколо міфу як певної архетипічної структури, в чому відчу­вається традиція міфологічної школи й розвиток учення К. Юнга. Міф, на думку Н. Фрея, є домінуючим факто­ром у літературному процесі.

Вплив різнопланових естетичних і культурних типів діяльності на літературу, що поєднувалися з тиском на неї власних традицій, сприяє саморозвиткові літературної творчості. Для розуміння саморозвитку літератури варто розглянути її внутрішні зв'язки, розкрити механізм твор­чих взаємовпливів.

Дата добавления: 2015-07-17