Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Політичні вчення Відродження: Н. Макіавеллі, Ж. Боден, утопічний соціалізм

Читайте также:
  1. Базові знання , вміння , навички , необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція).
  2. Вивчення будови волосу
  3. Вивчення нового матеріалу
  4. Вчення Вернадського про ноосферу.
  5. Вчення І.П. Павлова про дві сигнальні системи дійсності
  6. Геополітика: предмет та принципи аналізу. Геополітичні доктрини. Геостратегія.
  7. ГО як предмет вивчення

Під Відродженням, яке припадає на XIV XVI ст., мають на увазі період кризи у країнах Західної і Центральної Європи римо-католицької церкви та ортодоксальної релігії, яку вона захищала, а також формування антисхоластичного типу мислення, гуманістичних культури, мистецтва та світогляду. Мислителі епохи Відродження постійно зверталися щодо духовної спадщини античності, активно її відроджували й використовували.

Найяскравішим представником політичної думки цього періоду був знаменитий італійський мислитель і політик Нікколо Макіавеллі (1469-1527), котрий відомий найперш своїми працями "Правитель" (1513), "Роздуми на першу декаду Тита Лівія" (1519), "Історія Флоренції" (1532). Макіавеллі увійшов в історію політичної думки як творець нової науки про політику. Тлумачення ним політики відокремлюється як від теології, так від етики. На основі узагальнення багатовікового досвіду існування держав минулого і сучасності мислитель довів, що політичні події, зміни в державі відбуваються не з Божої волі, не з примхи чи фантазії людей, а мають об´єктивний характер. Недоречно також осягати й вирішувати політичні проблеми, керуючись моральними міркуваннями. Влада і політика за своєю природою є позаморальними явищами.

Розуміння політики як об´єктивного явища закладало фундамент політичної теорії як точної, досвідної науки, яка, на думку мислителя, пояснює минуле, керує теперішнім та може прогнозувати майбутнє. Н. Макіавеллі намагається розкрити закономірності суспільно-політичних явищ, з´ясувати причини зміни однієї форми держави іншою, визначити найкращу із них, розглянути проблеми співвідношення влади правителя і народу тощо. Аналіз і вирішення цих питань, виходячи з потреб часу, дали вченню мислителя значення практичної науки про політику, управління державою. Введення самого терміна, тобто "держава", у політичну науку Нового часу пов´язують саме з Н. Макіавеллі. Учений вважав, що державу створили не Бог, а люди, виходячи з потреби спільного блага. Спочатку люди жили розрізнено, але згодом об´єдналися, щоби краще захищатися. Вони обрали зі свого середовища найсильнішого найхоробрішого ватажка, почали йому підкорятися. Метою держави є забезпечення кожному вільного користування майном і безпеки. Саме задля цього приймаються закони та призначаються покарання. Проте після того як влада стала спадковою, нащадки вождів все більше відхилялися від справедливості і перейшли до пригнічення народу. Абсолютна влада, вважає мислитель, швидко розбещує як правителів, так й підданих. Держава у цілому постає як стан суспільства, тобто відношення влади і підпорядкування, їхні взаємовідносини, наявність відповідним чином організованої політичної влади, юстиції, права, а також законів. Трактування держави, як політичного стану суспільства, підтверджується поглядами мислителя на походження держави.



У результаті монархія перетворена на тиранію, яка не має права на існування і мусить бути знищена разом з тираном. Після знищення тиранії стає аристократичне правління, із часом воно вироджується у олігархію, яка зазнає участі тиранії. Далі народ вводить народне правління, після чого кругообіг форм держави повторюється.

Макіавеллі вирізняє монархію, аристократію, народне правління, спотворенням яких є тиранія, олігархія та охлократія. Перші три форми правління він називає правильними, проте вважає їх нестійкими й недовготривалими. Найкращою, на його думку, є змішана форма, де поєднані елементи всіх правильних форм. Порівнюючи переваги різних форм правління, Н. Макіавеллі віддає переваги республіці, бо вона найбільше відповідає вимогам рівності і свободи. Республіка є більш стійкою, ніж монархія, вона краще пристосовується щодо різних умов, забезпечує єдність і міць держави, породжує у людей патріотизм. Народ мислитель ставить вище від монарха, вважаючи його розумнішим.

Загрузка...

Ці ідеї є викладені Н. Макіавеллі головним чином у його історичних працях. Принципово іншими є його погляди, подані у трактаті "Правитель". Основний зміст праці складають змалювання образу ідеального, на думку Н. Макіавеллі, правителя та рекомендації щодо того, як йому здійснювати та зміцнювати свою владу.

Н. Макіавеллі стверджував, що заради досягнення політичних цілей правитель може використовувати будь-які засоби, незважаючи на вимоги моралі: вдаватися до обману, діяти лестощами та грубою силою і фізично знищувати своїх політичних противників тощо. Правитель має бути схожим на сильного лева, щоби "страхати вовків", на хитрого лиса, щоб "не втрапити в пастку". По суті справи, відмежування політики від моралі перетворилось у проповідь Н. Макіавеллі аморалізму в політиці. Політика, в розумінні мислителя, – це є сфера підступності й віроломства. Відтоді аморальна політика з принципу "мета виправдовує засоби" має назву "макіавеллізм".

Чим же була зумовлена така позиція Н. Макіавеллі? Насамперед історичними обставинами. Тогочасна Італія була роздрібнена на кілька ворогуючих між собою князівств, які до того же зазнавали утисків із боку іноземних завойовників. Будучи флорентійцем і патріотом Італії, мислитель палко бажав її об´єднання в єдину міцну державу. Але це, на його думку, міг зробити лише сильний одноосібний правитель, який задля досягнення політичних цілей, головною з яких є зміцнення держави, не нехтує ніякими засобами. Прообраз правителя Н. Макіавеллі вбачав у тогочасному італійському правителі Чезаре Борджіа, відомому своїми злодійствами. Тому по суті справи, засуджуючи тиранію як форму правління, мислитель виправдовував її щодо тогочасних італійських умов.

Зазначена позиція Н. Макіавеллі пояснюється також однією із основних аксіом його політичної філософії – думкою про те, що люди за своєю природою порочні, егоїстичні і злі істоти, їх турбують не благо держави, а передусім власні матеріальні інтереси. Макіавеллі наголошував, що люди можуть змиритися зі втратою свободи, влади, навіть зі смертю батька, проте ніколи й нікому не простять втрати власного майна. Політика покликана відповідати порочній природі людей. Правитель ж має бути переконаним, що знать – честолюбна, а народ – чернь, котра захоплюється зовнішніми ефектами та успіхом. Покірність підданих найкраще гарантують примус і страх.

Щоправда, правитель має опікувати підданих і не повинен без крайньої потреби вдаватись до їх утисків. Свої дії він має спрямовувати так, щоб вони сприймалися як благодійництво. На відміну від образ, котрих, за Н. Макіавеллі, потрібно завдавати швидко та разом, благодійництво слід проявляти в малих дозах, щоб воно тривало довше і щоб піддані відчували його якомога повніше і краще. На думку мислителя, самозбереження та зміцнення політичної влади будь-якими засобами є домінуючим інтересом державності.В цілому Н. Макіавеллі зробив вагомий внесок у розвиток політичної думки, і західна політологія вважає його основоположником науки про політику.

Феодальна роздрібненість та міжконфесійна релігійна ворожнеча гальмували хід становлення в Західній Європі сильних централізованих держав. У боротьбі за формування такої держави у Франції в останній третині XVI ст. сформовано вчення видатного політичного мислителя Жана Бодена (1530-1596). Погляди на державу, шляхи і методи зміцнення централізованої монархічної влади він виклав головним чином у праці "Шість книг про республіку" (1576), назва якої не суперечить змісту, бо під "республікою" автор мав на увазі державу взагалі.

Під поняттям держави (республіки) він розумів "правове управління багатьох сімей і те, що в них спільне, під суверенною владою". Тобто, для мислителя держава – це, перш за все, правове управління, вона має правий, справедливий та правовий характер. Це означає, що вона діє на основі права, справедливості і законності. Цим держава відрізняється від неправових, несправедливих спілкувань і груп, наприклад від банди розбійників. І, хоча, на відміну від Аристотеля, Боден не включає кінцеву мету, тобто же загальне благо, у поняття держави, проте, розглядаючи державу, як справедливе спілкування, правове управління, він фактично висуває й надзвичайно важливі цілі і завдання, ради досягнення яких створюється держава – це підтримка і забезпечення внутрішнього миру, справедливості та соціальної гармонії, захисту від зовнішніх ворогів.

Найважливішою ознакою держави є влада, відношення влади, тобто управління і підпорядкування. Соціальне спілкування на різних його рівнях є, по суті, розподіл людей на дві категорії: тих, хто управляє, та тих, хто підпорядковується. Без цього соціальне спілкування перетворюється в анархію, котра призводить до розпаду та загибелі об`єднання.

Боден виступає проти рабства і кріпацтва. Він вважав, що рабство суперечить справедливості. Заперечуючи тезу Аристотеля, що ніби рабство відповідає природі, Боден писав, що рабство можна було б вважати таким, що відповідає природі, коли б сильний, багатий, але нерозумний підкорявся мудрому, освіченому, хоча слабкому та бідному, але підкорення розумних дурним, освічених неосвіченим і добрих злим суперечить природі. Вважати ж рабство ознакою милосердя стосовно полонених, як це робили прихильники рабства, Боден вважав рівнозначним, щоб захоплюватися милосердям розбійників за те, що вони дарують життя своїм жертвам. Посилання ж на те, що рабство існує тривалий історичний період, є, на думку мислителя, також безпідставним, оскільки таке посилання може виправдовувати і принесення людей в жертву, яке також характерне для людства тривалий історичний період. В цілому ж, підкреслював Боден, рабство суперечить людському розумові, природі та свободі людини. Воно не тільки несправедливе, проте шкідливе, оскільки сприяє деградації людини, причому не тільки раба, але й рабовласника.

Боден також піддає рішучій критиці комунізм. За словами Бодена, приватна власність економічно цементує сім`ю, а отже і державу. "Платон не взяв до уваги, – писав Боден, – що, коли би встановився комунізм, то була б знищена головна ознака держави, тому що немає нічого публічного там, де немає нічого приватного, й так само, як не було б держави, коли б всі піддані стали монархами. Така держава була б прямо протилежна законам Бога і природи, які не тільки відкидають кровозмішення, перелюбство, батьковбивство, які неминучі при спільності жінок, але й заперечують будь-яку спробу привласнити собі чуже".

Мислителю належить першість у виробленні сучасного поняття громадянства. Об`єднання багатьох сімей в державу означає, ніби глави сімей перетворюються у громадян держави, пов`язуються відносинами державної влади і підпорядкування. Однак, політичне підпорядкування не знищує свободу людини: вона обмежується, але не зникає повністю. Громадянин держави – це вільна людина, підпорядкована владі державній владі. Головна та визначальна ознака громадянства – підпорядкування політичній владі.

Об`єднання сімей і громадян в державу досягається шляхом підпорядкування загальній політичній владі. Головною ознакою, властивістю цієї влади Боден вважає її суверенний характер. "Суверенітет є постійна та абсолютна властивість держави", – підкреслював мислитель. Своїм корінням вчення Бодена про суверенітет досягає давньої традиції політичної думки, саме на якій базувалися становлення і розвиток самостійних національних держав в боротьбі з організаціями, котрі претендували на політичну владу. Саме базуючись на концепції суверенітету, він обґрунтовує нове розуміння держави, як політичного спілкування, котре має свою власну незалежну владу та не підпорядковане ніякій іншій політичній владі, наприклад владі церкви, імперії, сюзеренів тощо. Розвиваючи це розуміння, мислитель вперше формулює положення про суверенітет, як ознаку державної влади взагалі та тісно пов`язує суверенітет з державою в цілому.

Розкриваючи ознаки суверенітету, Боден пояснював, що суверенна політична влада має постійний характер. Тобто тільки така влада є суверенною, яка надана її суб`єкту на невизначений строк, тобто постійно. Далі, верховна влада повинна бути абсолютною, та не обмежуватися жодними умовами. Абсолютний характер влади передбачає, що її носій повинен користуватися та розпоряджатися нею безумовно, необмежено, аж до передачі цієї влади іншому суб`єктові. Тобто народ, як суверен, вправі передати свою владу монархові. Суверен не має бути зв`язаний законами: ні своїми власними, ні своїх попередників. Юридично суверен не зв`язаний законами будь-якої людської влади. В іншому випадку ця влада не буде абсолютною, тобто суверенною. Надзаконний характер державної влади випливає з того, що над нею не стоїть ніяка інша політична влада в даній державі і поза нею. Разом з тим, Боден чітко визначає межі абсолютизму державної влади, у зв`язку зі справедливістю, та правдою, а також правом, цілями і завданнями держави, як політичного спілкування. Під цим оглядом, суверен обмежений законами "божественними", "природними" і "людськими законами, спільними для всіх народів". Саме на "законах Бога, природи і спільних людських законах" базуються і в них закріплені фундаментальні людські інститути і принципи людського співжиття. До них перш за все належать: приватна власність, сім`я, політичне спілкування і цілі, мир і правопорядок, справедливість в людському спілкуванні, у визначенні та розподілі благ і покарань. Звідси випливає ряд фундаментальних засад соціально-політичного життя, а також певні властивості і прагнення людини у політичному спілкуванні, на які суверен не повинен посягати. Зокрема, з права недоторканості приватної власності випливає положення про те, що суверен не може встановлювати податки для підданих без їхньої згоди. Суверенна влада є єдина та неподільна. Суверенітет – це властивість влади бути абсолютною і незалежною від кого б не було. Це означає, що влада, її рішення загальнообов`язкові для всіх. Суверенітет реалізується у повноваженнях державної влади вирішувати найважливіші питання життя країни.

Залежно від того, в чиїх руках зосереджений суверенітет, Боден виділяє форми держави: монархію, аристократію та демократію. Демократія – це держава, в якій "вся або більша частина громадян, незалежно від того, як вони організовані, наділені верховною владою над всіма". При аристократії "менша частина громадян наділена верховною владою над всіма взагалі та над кожним зокрема". В монархії верховна влада належить одній особі. Так звані неправильні форми, які виділяв Аристотель та інші мислителі, Боден вважав не окремими формами, а певним станом, якістю тих самих форм. Тобто відмінність між ними полягає не у формі, а в якості форми.

Важливе місце у політико-правовій концепції мислителя належить й аналізові причин та факторів стабільності і змін, революцій та переворотів у різних формах держави. Головною причиною переворотів і революцій він вважав нерівномірний розподіл багатства, різку майнову поляризацію між багатими й бідними. Виходячи з цього, завдання державної влади є в запобіганні цим процесам шляхом зміцнення і збільшення прошарку людей середнього достатку та у тому, щоби не допустити надмірного збідніння народу, із одного боку, і надмірної концентрації багатства в руках небагатьох представників олігархії, із другого. Стабілізуючим фактором у суспільстві є й релігійна толерантність. Міцність держави і влади, за переконанням Бодена, посилиться, якщо допущена свобода віросповідання. Тобто, він фактично виступає за відокремлення церкви від держави.

Значну увагу Боден приділяє також тому, як впливають на політичне життя і форми держави історичні особливості розвитку того чи іншого народу, його звичаї і побут, звички і психологія. Як й Аристотель, Боден розглядає вплив геофізичних умов (клімату, ґрунтів) на державу. Однак, він не надає цим факторам фатального значення, проте більший акцент робить на творчих зусиллях політичних керівників. Мудрий правитель, за допомогою законів і цілеспрямованої політики, сам повинен запобігти небажаному впливові вказаних факторів. Політичне мистецтво правителів саме й полягає у тому, щоби на підставі врахування найрізноманітніших факторів передбачити тенденції політичного розвитку і своєчасно нейтралізувати негативні процеси, для того щоб зберегти і зміцнити державу.

На відміну від Ж. Бодена, представники так званого утопічного соціалізму Т. Мор та Т. Кампанелла обстоювали ідею соціальної рівності, головним ворогом якої вони вважали приватну власність. До проблематики держави мислителі-соціалісти звертались у пошуках відповіді на питання про те, якою ж має бути держава, щоби забезпечити рівність і справедливість, покінчити з тиранічними формами правління.

Родоначальником утопічного соціалізму як системи теоретичних уявлень про справедливий суспільний устрій є видатний англійський мислитель та політичний діяч Томас Мор (1478-1535). Свої погляди він виклав у праці "Утопія" (1516), в якій різко засудив тогочасні англійські соціальні і політичні порядки – злиденність мас, нерівність і несправедливість, злочинність тощо, головною причиною яких вважав приватну власність. На думку Т. Мора, суспільство є результатом змови багатих проти бідних. Держава виступає лише знаряддям багатих, яке вони використовують з метою пригнічення простого народу та захисту своїх матеріальних інтересів. Багаті підкоряють і знедолюють бідних як силою, хитрістю та обманом, так і за допомогою законів, які нав´язують народу від імені держави. Існуючим соціально-політичним порядкам Т. Мор протиставляє порядки, які панують в уявній державі Утопія. Там немає приватної власності, а засоби виробництва та його результати є суспільним надбанням. Праця обов´язкова для всіх, робочий день триває 6 годин, а населення забезпечується всім необхідним.

Панування суспільної та відсутність приватної власності виключають злочини, пов´язані із жадібністю та егоїзмом людей, їхнім прагненням попри все збільшити власне багатство. Утопія є державно-організованим суспільством, а її політичний устрій, який Т. Мор вважає ідеальним, ґрунтується на засадах свободи, рівності й демократизму. Основні посадові особи держави, у тому числі верховний правитель (принцепс), обираються народом, звітують перед ним та зобов´язані діяти у його інтересах. Правитель обирається по-життєво, та може бути усунутий з посади у разі прагнення до тиранії. Решта посадових осіб і сенат, який складається зі старших за віком і досвідчених громадян, обираються щорічно. Найважливіші справи в Утопії вирішуються правителем з участю сенату та народних зборів. Як бачимо, симпатії Т. Мора на боці своєрідної змішаної форми державного правління, яка поєднує в собі монархічний, аристократичний і демократичний елементи.

В Італії ідеї утопічного соціалізму розвивав філософ, поет та політичний діяч Томмазо Кампанелла (1568-1639). У праці "Місто Сонця" (1602 р., надрукована в 1623 р.), наслідуючи Т. Мора, він стверджував, що причиною всіх суспільних бід є приватна власність. Ідеальним суспільним ладом, що відповідає інтересам простого народу, автор вважає такий, який заснований на суспільній власності. Подібний лад встановлено у місті Сонця: відсутня приватна власність, а праця має обов´язковий характер, громадяни забезпечені всім необхідним. Причому, на відміну від Т. Мора, Т. Кампанелла вводить суспільну власність навіть на предмети особистого вжитку. У місті Сонця все детально регламентується, навіть особисте життя громадянина.

Система публічної влади у місті Сонця складається із трьох гілок: військової, наукової, а також відтворення населення (шляхом створення необхідних предметів споживання і виховання громадян). Кожною з гілок влади керує окремий правитель. Правителів називають відповідно Сила, Мудрість та Любов. Увінчує управлінську піраміду верховний правитель, якого іменують саме Сонцем або Метафізиком. Він вирізняється вченістю, досвідом і вмінням. Посаду верховного правителя обіймає не по-життєво, а лише до того часу, доки серед громадян не з´явиться більш достойний. Тоді верховний правитель обов´язаний самостійно відмовитися від влади на користь достойнішого. Верховний правитель міста Сонця та його найближчі помічники – Сила, Мудрість таЛюбов – не можуть бути усунуті із посад із волі народу, решта посадових осіб обираються громадянами. Започатковані представниками раннього утопічного соціалізму Т. Мором та Т. Кампанеллою колективістські принципи по організації суспільного життя – це є заперечення приватної власності та суспільна організація виробництва й розподілу, обов´язковість праці, детальна регламентація суспільного та особистого життя, недооцінка прав та свобод індивіда – знайшли же подальше теоретичне обґрунтування і в кінцевому підсумку були покладені в основу організації суспільного життя в країнах соціалізму.

 


Дата добавления: 2015-07-17; просмотров: 789 | Нарушение авторских прав


 

 

Читайте в этой же книге: Політика як суспільне явище | Концепції, види, суб’єкти та функції політики | Співвідношення політики із іншими сферами суспільного виробництва. | Політологія як наука та навчальна дисципліна. Об'єкт і предмет політології. | Виникнення та інституціоналізація політичної науки. | Основні галузі, категорії, методи і функції політології. | Політичні ідеї у країнах Стародавнього Сходу | Стародавній Китай | Політичні вчення у Стародавніх Греції та Римі. | Напрямки західноєвропейської політичної думки XIX – поч. ХХ ст. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Політична думка епохи Середньовіччя: Ф. Аквінський, М. Падуанський, В. Оккам| Становлення і розвиток політичної науки Нового часу

mybiblioteka.su - 2015-2022 год. (0.025 сек.)