ГО як предмет вивчення

фіз.географії.

Геогр.,як наука – має спільний об’єкт вивчення – ГО. ГО – це оболонка, яка включає в себе нижню част.,атмсоф., верхню част. літосфери, всю гідросф. і біосф. ГО скл.,з окремих сфер. Окреми об’єкти цих сфер є об’єктами вивч. окремих галузевих наук. Крім окремих компонентів ГО скл. з ПТК різного рівня: глобальний(заг.,землезнавство), регіональний (регіональна фіз.,гео.), локальний (ландшафтознавство). Вчення про ГО засновано Гумбольдтом. ГО має кілька синонімних термінів: ландшафтна оболонка, геосфера (Арман), епігеосфера (Ісаченко), біогеосфера (Петлін). ГО володіє одночасно властивостями непереривності(континуальності) і перервності (дискретності). Континуальність обумовлена взаємопроникненням її компонентів, потоками Е і речовини, їх глобальними кругообігами, тобто процесами інтеграції. Дискретність – це прояви диференціації речовини і Е ГО.

2.Поняття про ПТК. ПТК і геосистема.

ПТК – це закономірно побудовані системи взаємопов’язаних компонентів природи (гірських порід, повітря, вод, рослинності та тваринного світу), які утв. на поверхні Землі певні територіальні одиниці, єдності, окремості з більш або менш чітко вираженими межами. Як синонім до поняття ПТК сьогодні використовують термін «географ. комплекс» (геокомплекс).

3.Властивості ПТК.

1) Цілісність. ПТК не є механічною сумою прир. компонентів, він утв. якісно нову цілісну сист. (комплекс), яка відрізняється своїми властивостями від його структ. складових, тобто прир. компонентів.

2)Структура ПТК – це сукупність його компонентів і комплексів об’єднаних взаємозв’язками, які видозмінюються в часі. Є два аспекти структури: просторовий і часовий. Є верт.(розміщ. компонентів по вертикалі), гориз. (розміщ. морф.,одиниць в межах ПТК або х-р поєднання ПТК на землі в горизонтальному аспекті) і часова структура (х-р взаємодій в часі, проявл.,в процесах пов’яз.,з змінами дня і ночі, сезонів і клім.,умов)

3) Функціонування – це сукупність усіх процесів переміщення, обміну і трансформації речовини і енергії всередині ПТК або між різними ПТК. Головними складовими функціонування ландшафтів являються: вологообмін, мінеральний обмін, газообмін, енергообмін і біогенний кругообіг

4)Динаміка – це сукупн. процесів ф-ня, які змінюються в часі і не ведуть до зміни ПТК. Ці процеси прох.,без зміни літологічного складу в межах ПТК. Вони є зворотніми – сезонні зміни (випадання снігу, дощу в певний період)

5)Розвиток – це сукупн. незворотніх направлених змін ПТК, які ведуть до зникнення одних ПТК і виникнення інших. Вони прох.,зі зміною літо генної основи. Це незворотні зміни, пов’яз.,з зміною літогенної основи.

6)Стійкість – це здатність комплексу зберігати свою структуру під впливом зовнішніх факторів. Вона проявл. в тому, що ПТК здатні протидіяти антропогенній діяльності. Це збереж. структури під зовн. впливом.

4.Територіальна диференціація ГО. Ієрархія ПТК.

5.Об’єкт, предмет і завдання ландшафтознавства

Об’єкт: ландшафти і їхні морфологічні одиниці – місцевості, урочища і фації.

Предметом ландшафтознавства є властивості і ознаки ПТК як природних тіл і об’єктів природокористування: генезис, просторова структура, тенденції функціонування, динаміки і розвитку, стійкість до зовнішнього впливу і можливості саморегуляції, природно-ресурсний потенціал.

Головними завданнями ландшафтознавства як науки є:

дослідження і картографування просторової структури ПТК різних рівнів; вивчення функціонування, динаміки і розвитку ПТК; оцінка впливу господарської діяльності людини на ПТК і стійкості ПТК до антропогенного впливу; оцінка природно-ресурсного потенціалу ПТК;розробка рекомендацій по раціональному використанню і охороні ПТК.

6.Розвиток ландшафтних ідей і ландшафтознавства в Україні.

Ландшафознавчі дослідження в Україні мають понад столітню традицію і пов’язані вони ще з експедиціями відомого російського природознавця В.В. Докучаєва в Полтавську губернію в 1877 та 1888–94 роках. Ним були започатковані комплексні фізико-географічні експедиційні та стаціонарні дослідження, які мали чітку прикладну орієнтацію.

Одна із перших схем комплексного природного районування Європейської Росії належить Г.І. Танфільєву (1897), згідно з якою виділено фізико-географічні області, смуги (зони) і округи. Ним опубліковано монографії з географії Росії і України (1916–1924) та фізико-географічного районування Одеської губернії (1924).

Г.М. Висоцький суттєво доповнив розроблену В.В. Докучаєвим концепцію природної зональності. Продовжуючи традиції докучаєвської школи, Г.М. Висоцький займався питаннями прикладного районування. Розробляв уяв­лення про ландшафт і його морфологічну структуру, висунув ідею створення синте­тичних (ландшафтних) карт.

П.А. Тутковський на підставі геологічної еволюції ним була розроблена генетична класифікація краєвидів (ландшафтів) і проаналізовано розподіл їх по території України.

С.Л. Рудницький ще в 1905 р. довів, що об’єктом географії є земля, як цілісність, земна поверхня, її закономірності і властивості, чим фактично заклав основи вчення про географічну оболонку. С.Л. Рудницький розробив термінологічний апарат географії, обґрунтував чотири підходи геогра­фічного дослідження – морфологічний, гилологічний, генетичний і динамічний, які не втратили свого значення і дотепер. С.Л. Рудницьким також були започатковані перші комплексні фізико-географічні характеристики і описи всієї України у фундаментальних працях “Коротка географія України. Фізична географія” (1910), “Основи землезнання України” (1924–1926) та інших.

В.І. Вернадський заклав основи геохімії і біогеохімії, що мало значення для становлення геохімії ландшафтів, розробив вчення про біосферу і ноосферу, чим збагатив вчення про географічну оболонку.

Ландшафтознавство у Львівському університеті започаткував К.І. Геренчук. Під його керівництвом у 50–60-х рр. ХХ ст. було захищено дев'ять кандидатських дисертацій у галузі ландшафтознавства

Розвиток ландшафтознавства у Київському університеті пов’язаний з дослідженнями член-кореспондента НАН України О.М. Маринича. Його наукові пошуки присвячені геоморфології та фізичній географії Полісся, вивченню природно-територіальних комплексів України. Ним розроблено низку теоретичних та методичних питань з фізико-географічного районування, ландшафтознавства, наукові засади раціонального природокористування на основі ландшафтознавчого підходу

Комплексні фізико-географічні дослідження у відділені географії Інституту геофізики ім. І.С. Субботіна АН України були започатковані в 1964 р. академіком П.С. Погребняком.) За розробленим ним ландшафтно-геохімічним методом проводили дослідження на мережі комплексних географічних стаціонарів в Українському Поліссі (Межигір’я), Лісостепу (Тростянець, Михайлівська цілина, Феофанія, Саврань) і Степу (Раденськ) результати яких мали важливе загальнонаукове і прикладне значення.

В Чернівецькому університеті ландшафтознавчі дослідження були започатковані ще в 1953 р. Геренчуком К.І.) і розвинуті Л.І. Воропай, М.О. Куницею, М.М. Рибіним (1966 р.), які вивчали переважно природні територіальні комплекси Українських Карпат.

Комплексні фізико-географічні дослідження з природного районування і вивчення структури ландшафтів Криму проводили і в Таврійському університеті. Результати викладені в роботах В.Г. Єни (1960 р.), П.Д. Підгородецького (1961 р.) та інших.

8.Місце ландшафтознавства в системі географічних наук.

Л-во як част.,фіз.,-гео.,входить в систему фіз.,гео.,наук і складає ядро цієї системи. Між ланд-ом і галузевими фіз.,-гео. науками, які мають справу з різними компонентами геосистем, тобто з геоморф-єю, клім-єю, гідро-єю, грунто-ом і біо-єю, існують тісні зв’язки. Кожна з цих наук зробила певний внесок в розвиток ланд-ва, а відповідно виробила специфічну роль певного компонента в формуванні геогр.,комплексу. Але це не означає, що ці зв’язки мають односторонній х-р. По мірі розвитку ідеї ПТК ця ідея набула все більш методологічне значення для усієї системи фіз.,-гео.,наук, вона лягла в основу ландшафтного підходу до вивчення окремих компонентів. Саме ландшафтний підхід вимагає вивчати, грунти і інші компоненти як структ.,частини прир.,геогр.,комплексу, об’єднує всі галузеві геогр.,науки в єдину систему.

9.Зв’язок ландшафтознавства з іншими науками

Крім галузевих геогр.,дисциплін, до л-ва близькі й інші науки про Землю, особливо геологія, геофізика і геохімія. На стику л-ва з геохімією і з геофізикою виникли нові розгалуження науки – геохімія і геофізика ландшафта. Перша має справу з міграцією хім.,ел-тів в межах л-ту. Вона відіграє велику роль при вивченні однієї з найважливіших ланок функц-ня геосистема, а саме її геохімічного організму. Геофізика ланд-ту призначена для вивч.,фізичних механізмів геосистем, включаючи їх енергетику. Від геології, л-во черпає дані про гірські породи, які фундаментом для ландшафтів. Ще біогеоценологія – наука про угрупування живих організмів

10.Значення ландшафтознавства для науки і практики

Головними завданнями ландшафтознавства як науки є:

дослідження і картографування просторової структури ПТК різних рівнів; вивчення функціонування, динаміки і розвитку ПТК; оцінка впливу господарської діяльності людини на ПТК і стійкості ПТК до антропогенного впливу; оцінка природно-ресурсного потенціалу ПТК;розробка рекомендацій по раціональному використанню і охороні ПТК.

Дата добавления: 2015-07-17