Предмет економічної теорії.

Вперше термін „економіка” (від гр.. „ойкос”-дім, господарство, „номос” – закон, учення) вжили Ксенофонт та Аристотель.

Економіка (АЕ) – наука про вибір суспільством раціональних способів викор.обмежених ресурсів для задоволення потреб в товарах і послугах сьогодні та в майбутньому. Вона досліджує, як потрібно організувати виробництво, розподіл та споживання в умовах обмежених виробничих ресурсів, щоб досягти max результату за min затрат. Важливим в даному визначенні є людина (людське рішення), тому економіка є наукою про людину, оскільки вона бере до уваги процес прийняття рішень. Предмет ан. ек. – вивчення ефективного функціонування економічної системи та її механізмів в умовах обмеженості виробничих ресурсів. Ек. наука використовує 2 рівні аналізу: макроекономічний та мікроекономічний – відповідно маємо 2 частини науки: макроекономіку та мікроекономіку. Макроекономіка – це наука, яка досліджує національну економіку загалом, тобто як ек. с-му, й оперує такими агрегатними показниками, як валовий внутр. продукт (ВВП), ЧНП, нац. дохід (НД), інфляція, грошовий обіг, сукупний попит (пропозиція) тощо. Мікроекономіка – вивч. окремі ек. одиниці. Вона оперує поняттями галузь, фірма, домогосподарство, використ. такі показники, як в-во і ціна конкретного товару, витрати окремої фірми чи видатки сім’ї, попит і пропозиція на окремий товар тощо.

Оскільки ек. наука обґрунтовує відповідну ек. поведінку суб’єктів господарювання, тому розрізняють позитивну і нормативну ек. науки. Позитивна ек. наука має справу з фактами й уникає суб’єктивних оцінних суджень. Вона формулює наукові уявлення про ек. поведінку, вивчає факти, намагається описати, пояснити й передбачити рух в-ва, зайнятості, доходів тощо. Нормативна ек. наука передбачає оцінні судження людей стосовно того, якою має бути ек. або який конкретний політичний захід треба рекомендувати для розв’язання тієї чи ін. ек. проблеми.

Метод – це сукупність прийомів, способів, принципів, за допомогою яких визначають шляхи досягнення певної мети, розв’язання конкретного завдання. Ек. широко використовує всі загальнонаукові методи дослідження, такі як:

1) спостереження – систематична фіксація змін певного ек. явища (недолік – викликає помилкові уявлення);

2) абстрагування – суть якого в тому, що в ек. дослідженні відкидаються всі неістотні та швидкоплинні фактори, а натомість залишаються уставлені та типові;

3) моделювання – передбачає побудову спрощеного образу реальної с-ми, в якій різниця від оригіналу в тому, що містить лише домінуючі фактори;

4) аналіз – передбачає систематизацію, тлумачення й узагальнення фактів. Ек. аналіз можливий 2 шляхами: індуктивний (попередній збір фактів, на основі яких будується певна теорія) та дедуктивний (передбачає, що спочатку висувається гіпотеза, яка піддається перевірці фактами);

5) багатофакторний аналіз – передбачає дослідження низки ек. факторів за умови, що частина цих факторів приймається незмінною (тобто лише один з множини факторів – змін., а всі решта – незмінні);

6) синтез – передбачає, що окремі ек. явища об’єднуються в єдине ціле;

7) експеримент, мета якого з’ясувати вплив певних чинників на об’єкт дослідження (напр.. підняти з/п робітникам).

Функції ек.:1. світоглядна – розкриває місце ек. в суспільному житті, дає цілісну картину розвитку нац. ек. та ек. с-м, тенденцій їх розвитку. Допомагає формувати ек. мислення й ек. культуру, які властиві реаліям ринкової ек.; 2. теоретико – пізнавальна – досліджує та пояснює явища та процеси ек. життя, забезпечує науковість висновків та узагальнень; 3. методологічна – з’ясовує тенденції і закономірності розвитку всієї нац.ек.; 4. практична – за допомогою якої виявлені ек. теорією принципи, теорії та закони становлять теоретичну основу вироблення ек. політики держави, проведення ек. реформ.

Дата добавления: 2015-07-17