Читайте также:
|
|
Ноосфера – (сфера розуму) – автор терміну Е. Леруа, його підтримав П’єр де Верден Верн. Вернадського ноосфера розглядається не лише з природничонаукових позицій, але також у найширшому соціо-культурному контексті.
Теорія ноосфери виходить з особливих філософських засад, які по-своєму єднають класичне бачення світу з суто сучасними реаліями — такими, як глобальні проблеми та необхідність сталого розвитку. Як зазначають сучасні дослідники, "філософія ноосфери не лише відрізняється від попередніх способів філософського осмислення світу, а й грунтується на основних його принципах. Головний з них — принцип розумності людини і світу, який її оточує. Розум, розумність у класичній філософії означали не лише певну форму знання про дійсність, розум уособлював єдність істини, добра і краси. Він був також втіленням єдності й упорядкованості світу. Тому розумне пізнання виявлялося у створенні гармонійних, логічно чітких філософських систем. Спроби створювати системи випливали з прагнення відкрити гармонію світу і відтворити її у мисленні". Ця характеристика, очевидно, повною мірою стосується і наукової творчості В. Вернадського.
Сучасне розуміння ноосфери, на відміну від часу В. Вернадського, тобто від 30-40-х років, має цілком відчутний екологічний аспект. Іноді навіть безпосередньо наголошується, що під ноосферою розуміється "сфера взаємодії природи і суспільства, в межах якої розумна людська діяльність стає головним визначальним чинником... В понятті ноосфери наголошується необхідність розумної (тобто такої, що відповідає потребам людства, яке розвивається) організації взаємодії суспільства і природи на противагу стихійному, хижацькому ставленню до неї, яке призводить до погіршення довкілля" В часи Вернадського такий логічний наголос, певна річ, не міг виникнути, для цього ще не було необхідних передумов.
Останнім часом подекуди можна зустріти твердження, що заснований Вернадським та його послідовниками варіант теорії ноосфери нібито застарів, проте, більшість дослідників таку думку коректною не вважає. Справа, мабуть, у тому, як саме розуміти наукову позицію В. та сутність його внеску в тлумачення ноосфери. При цьому безумовним є й інше: за десятиліття, що пройшли з тих пір, коли формувалися ідеї Вернадського, надто вже багато змінилося в науці і суспільстві, щоб можна було поставити крапку на тому етапі розвитку концепції ноосфери — життя необхідно вимагає руху вперед. І в сучасній науці він, безперечно, є.
Тут слід відзначити, насамперед, традиційний інтерес вітчизняних дослідників до вчення про ноосферу. В західній науці, як доводить практика, традиції використання цього поняття та поглиблення його змісту є значно меншими. Протягом останнього десятиріччя особливу роль у цьому процесі відіграє діяльність Міжнародної академії ноосфери (сталого розвитку) на чолі з академіком Урсулом, який є відомим дослідником філософських проблем природознавства і техніки, космонавтики, інформатики, синергетики, нарешті, сталого розвитку. Варто наголосити важливість самого факту створення у наш час Міжнародної академії ноосфери (сталого розвитку) як спеціалізованого наукового осередку, діяльність якого цілком очевидно концентрується навколо відповідної проблематики.
Пафос концепції сталого розвитку, безперечно, пов'язаний з розумом людини. Тож не дивно, що поняття ноосфери в цьому контексті вживається досить часто. Вже в преамбулі першої редакції проекту "Концепції сталого розвитку України" було зазначено: "Основою сталого розвитку є паритетність відносин у тріаді людина — господарство — природа, що забезпечує перехід до такого способу взаємодії природи і суспільства, який характеризується як епоха ноосфери. І закінчувався цей документ характеристикою трьох етапів переходу України до сталого розвитку, де заключний етап, зокрема, передбачає "створення глобальної системи екологічної безпеки та фундаменту ноосферного розвитку". Ця теза, між іншим, була повністю відтворена і в другій редакції проекту (2000 р.).
Переосмислення поняття ноосфери в сучасному екологічному контексті відбулося під впливом усвідомлення гостроти глобальних проблем, зокрема, у результаті діяльності Римського клубу. Людина виявилася далеко не в усьому розумною істотою. Протягом 80-90-х років під тиском низки виявлених фактів дослідники почали говорити і про те, що не справдився оптимізм В. відносно швидкого переходу людства до ноосфери: його розум, уособлений у науці, виявився недостатнім, а у чомусь — і просто небезпечним. Результатом цього є антропоноосферні суперечності, які стали досить очевидними наприкінці XX ст.
Багато що пояснюється самою природою людини, тим, як вона спрямовує свою діяльність на задоволення потреб (що не знають меж), як нещадно експлуатує природне довкілля.
Загалом же є дві крайні позиції в розумінні людини. Перша — це її ідеалізація (абсолютна віра в розум і гуманність людини), але результати розвитку історії — проти такого розуміння. Друга ж позиція — заперечення навіть потенційної можливості для людини стати колись справді розумною, якось відкоригувати свою суто біологічну ("тваринну") природу у власних же інтересах. Цей украй негативний образ людини є разом з тим історично песимістичним: він означає, що людина не має майбутнього, людство просто не зможе вижити в ситуації, яка невпинно та безнадійно погіршується.
Дата добавления: 2015-07-17; просмотров: 423 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Еколого-економічні, демографічні, соціологічні та філософські чинники аргументації моделі сталого розвитку суспільства. | | | Інформація як найважливіший ресурс суспільства сталого розвитку. Перспективи переходу до інформаційної цивілізації. |