Вікові особливості швидкості, точності виконання рухів

У процесі розвитку опорно-рухового апарату змінюються швидкість і точність виконання рухів. Зростання цих показників в значній мірі залежить не стільки від розвитку м’язів, скільки від розвитку центральної нервової системи (зокрема швидкості нервових процесів у моторних ділянках кори великих півкуль). Швидкість рухів характеризується швидкістю одноразового скорочення, та швидкістю виконання повторюваних рухів. Швидкість одноразового скороченнярізко зростає в дітей з 4-5 років і в 13-14 років є майже такою ж як в дорослої людини. Частота виконання рухів за одиницю часу досягає максимальних показників у 15 років після чого починає знижуватися.

Точність виконання рухів суттєво змінюється з віком. Діти до 5 років не можуть виконувати точні рухи. Ця властивість починає зростати у шкільний період, коли діти починають вчитися писати. В 9-10 років точність виконання рухів майже така ж, як в дорослої людини. У вдосконаленні цієї властивості важливу роль відіграє формування центральних механізмів виконання довільних рухів.

2.Ви́ща нерво́ва дія́льність (ВНД) — сукупність різноманітних форм спільної діяльності кори півкуль великого мозку і підкіркових структур, яка забезпечує взаємодію цілісного організму із навколишнім середовищем (поведінку людини)

Нервова система складається з мільйонів нервових клітин — нейронів. По чутливих нейронах інформація про зміни, що відбулися всередині й поза тілом, надходить у спинний і головний мозок. По рухомих нейронах мозок передає команди до залоз і м'язи.

Вчення І. М. Сеченова про рефлекторну природу психіки далі розвинув І. П. Павлов (1849-1936) у своєму вченні про вищу нервову діяльність. Теорія рефлекторної діяльності спирається на три головні принципи наукового дослідження:

1) принцип детермінізму, тобто поштовху, причини будь-якої дії, її ефекту;

2) принцип аналізу та синтезу, тобто розкладання цілого на частини і потім створення нового цілого з елементів старого;

3) принцип структурності і пристосування динаміки до структури. Засадовим у вченні про вищу нервову діяльність є розуміння єдності організму та середовища. В організмі "все із зовнішнього світу". Зв'язок організму з його середовищем здійснює нервова система. Вона, як зазначає І. П. Павлов, є системою відношень, зв'язків. Поведінка організму визначається тими умовами і середовищем, в якому живе й діє жива істота.

Дослідженнями доведено, що великі півкулі головного мозку відіграють провідну роль у діяльності всього організму. Кора великих півкуль головного мозку, забезпечуючи потреби організму, разом з найближчими до кори підкорковими нервовими центрами здійснює складну аналітико-синтетичну діяльність. У ній утворюються складні тимчасові нервові зв'язки, за допомогою яких здійснюється регуляція відносин між організмом та зовнішнім середовищем, а також регуляція діяльності самого організму.

Рефлекс - відповідь організму на подразнення, яка здійснюється за допомогою нервової системи. Рефлекторна діяльність - головна форма діяльності нервової системи. Розрізняють два різновиди рефлексів: безумовні, з якими тварина народжується, та умовні, які виробляються в неї після народження, протягом життя.

Безумовні рефлекси виробилися, закріпилися протягом тривалого періоду біологічного розвитку живих істот. Вони потрібні тварині від перших днів її життя для її існування. Безумовні рефлекси забезпечують організмові пошук поживи, уникнення шкідливих впливів тощо.

Дата добавления: 2015-07-15