Сфера укладення колективних договорів

Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи.

Колективний договір може укладатися у структурних підрозділах підприємства, установи, організації у межах їх компетенції.

Стаття 11 КЗпП України надає сторонам право укладати колектив­ні договори. Виникає запитання: укладення колективних договорів — це право сторін або їх обов’язок? Чи повинен власник або уповнова­жений ним орган вести переговори і укладати колективний договір?

Відповідно до п. 7 ст. 65 ГК України на всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом має укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства. Вимоги до змісту і порядок укладення колективних до­говорів визначаються законодавством про колективні договори.

Але як бути, якщо жодна із сторін не виявляє ініціативи у початку переговорів щодо укладення колективного договору? Фахівці з питань соціального партнерства та колективних угод Міністерства праці та соціальної політики і федерації профспілок України дали таку відповідь на це запитання: «Якщо ініціативу щодо проведення переговорів і укла­дення колективного договору не виявив орган, який представляє інте­реси трудового колективу, її має виявити інша сторона, тобто власник або уповноважений ним орган (особа)». Цим роз’ясненням і слід ке­руватися.

Міністерство праці та соціальної політки України у листі від 7 квітня 2006 р. № 2411/0/14-08/18 висловило позицію, згідно з якою укладення колективного договору є доцільним і необхідним, якщо и актах законодавства міститься пряме визначення про обов’язковість іа кріплення цих положень у колективному договорі (наприклад, ст. 15 Закону України «Про оплату праці»). Аналіз практики укладення колективних договорів свідчить про поширення сфери їх дії. Останнім часом великого значення набуває практика укладення колективних договорів у транснаціональних корпораціях і фінансових промислових і групах. У Рекомендаціях парламентських слухань на тему «Про стан дотримання конституційних гарантій трудових прав громадян», схвалених постановою Верховної Ради України № 892-УІ, повідомлялося про те, що в Україні діють близько 80 000 колективних договорів, ними охоплено більш як 9,5 млн. працюючих громадян, членів їх сімей і не­працюючих пенсіонерів. Отже, можна говорити про тенденцію до поширення сфери дії колективного договору і підвищення авторитету цього локального документа. Відповідальність за відсутність колек­тивного договору законодавством не встановлено. У статтях 17 та 18 закону України «Про колективні договори і угоди» передбачено лише відповідальність сторін за ухилення від участі в переговорах щодо укладення колективного договору і невиконання зобов’язань за колек­тивним договором.

Колективні договори мають укладатися також у бюджетних уста­новах. Останні є юридичними особами і використовують найману працю. Підтвердженням цього висновку може слугувати положення, и ке міститься у ст. 13 Закону України «Про оплату праці», відповідно до якої оплата праці працівників установ і організацій, що фінансу­ються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, Генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших поза­бюджетних коштів. У зв’язку з тим, що конкретні розміри тарифних ставок, посадових окладів встановлюються централізовано, вони не можуть бути предметом переговорів. Усі інші питання трудових і соціально-економічних відносин у межах компетенції сторін і фінан­сових можливостей установ, організацій можуть бути предметом пере­говорів при укладенні колективного договору.

На практиці виникають питання про те, чи слід укладати колектив­ний договір в установах і організаціях органів виконавчої влади, де працюють державні службовці. Норми трудового законодавства по­ширюються на останніх в частині, що не суперечить Закону України «Про державну службу». Умови праці та оплати державних службовців вирішуються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. На думку Головного управління державної служби при Кабінеті Міні­стрів України, коли у цих установах та органах і буде укладатися ко­лективний договір, то він матиме формальний характер. Але вважає­мо, що колективний договір може укладатися і в установах та організаціях, де працюють державні службовці. Більшість з них є най­маними працівниками, на них поширюються численні пільги і гарантії,) передбачені законодавством про працю. Державна служба в Україні — це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних орга­нах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій дер­жави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

З одного боку, їм притаманні ознаки найманих працівників, а з друго­го — їх статус має свої особливості. Вони повинні забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань відповідних органів, що на­лежать до їх компетенції.

Відповідно до Стратегії реформування системи державної служби в Україні, затвердженої Указом Президента України від 14 квітня 2000 р., реформування передбачає вдосконалення кадрового потенціалу, створен­ня оновленого, потужного, дієздатного державного апарату. Основними цілями і завданнями державної служби в Україні є сприяння незмінності конституційного ладу, створення умов для розвитку відкритого громадян­ського суспільства, захист прав і свобод людини і громадянина. Але це не означає, що в установах і організаціях, де працюють державні службовці, не можуть укладатися колективні договори. їх можна укладати, але зміст останніх залежатиме від конкретних умов і контингенту працюючих (ва­гітні жінки, жінки, які мають дітей до трьох років, одинокі матері, матері, які мають на утриманні дітей-інвалідів). Для цих працівників у колектив­ному договорі можна встановити пільги щодо режиму роботи, відпочин­ку, додаткових вихідних.

Колективні договори можна укладати в об’єднаннях підприємств. Останні є юридичними особами і можуть мати відокремлений апарат (колектив найманих працівників). У таких об’єднаннях укладається колективний договір, яким регулюються соціально-економічні та тру­дові відносини між найманими працівниками і роботодавцем.

В об’єднанні, генеральним директором якого є директор головного підприємства, немає потреби укладати колективний договір, оскільки колективні договори укладаються на кожному з окремих підприємств.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про колективні договори і угоди» і а ч. 2 ст. 11 КЗпП України колективний договір може укладатися у структурних підрозділах підприємств, якщо у цьому є необхідність і, головне, відповідні умови: певна економічна і фінансова самостій­ність та організаційні і матеріальні можливості для встановлення та реалізації у межах компетенції сторін додаткових або більш високого рівня порівняно із загальним колективним договором соціальних га­рантій, пільг та інших умов регулювання соціально-економічних і тру­дових відносин з урахуванням специфіки діяльності підрозділу. Колек­тивний договір може укладатися як самостійний для даного підрозділу нормативний акт — у разі якщо положення загального колективного договору не можуть бути застосовані для цього підрозділу; або бути складовою частиною (додатком) загального колективного договору — у разі коли сфера його впливу в певній частині поширюється на цей підрозділ, а решта питань соціально-економічних і трудових відносин регулюється зобов’язаннями сторін підрозділу в межах їхньої компетенції.

Колективний договір укладається у вищих навчальних закладах (ВНЗ). Відповідно до ст. 32 Закону України «Про вищу освіту» керівник НИЗ разом із профспілковими організаціями подає на затвердження вищому колегіальному органу громадського самоврядування ВНЗ правила внутрішнього розпорядку та колективний договір і після схвалення підписує його.

У ВНЗ постає безліч питань, пов’язаних з наданням основних що­річних та додаткових відпусток. Законодавство, враховуючи емоційно-розумове навантаження викладачів, встановлює скорочений робочий день і подовжену відпустку — до 56 календарних днів.

Згідно із ст.10 Закону України «Про відпустки» керівним, педаго­гічним, науковим, науково-педагогічним працівникам, спеціалістам закладів освіти щорічні відпустки повної тривалості у перший та на­ступні робочі роки надаються у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу. Але іноді виникає необхідність у наданні відпусток зазначеним категоріям в інший період — протягом навчаль­ного року. Закон «Про відпустки» ніяких відхилень від цього правила не допускає. Але у постанові Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 346, якою затверджено Порядок надання щорічної відпуст­ки тривалістю до 56 календарних днів керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам передбачено, що цим працівникам у разі необхідності санаторно-курортного лікування щорічна основна відпустка або її частина може надаватися протягом навчального року, якщо це передбачено колективним дого­вором.

Міністерство праці та соціальної політики України наказом від 10 жовтня 1997 р. із змінами від 5 лютого 1998 р. затвердило Рекоменда­ції щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, в яких передбачено, що ненормований робочий день на підприємствах, в уста­новах, організаціях, незалежно від форми власності, може застосову­ватися для керівників, спеціалістів і робітників, а саме: для осіб, праця яких не піддається точному обліку в часі; осіб, робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості (сільське господарство); осіб, які розподіляють час для роботи на свій розсуд. Міністерство та інші центральні органи виконавчої влади за погодженням з відповідними галузевими профспілками можуть за­тверджувати орієнтовні переліки робіт, професій і посад працівників з ненормованим робочим днем. Список професій і посад, на яких може застосовуватися ненормований робочий день, визначається колектив­ним договором. Згідно з цим наказом, наприклад, Міністерством осві­ти України за погодженням з ЦК профспілки працівників освіти та науки 11 березня 1999 р. затверджено «Орієнтовний перелік посад працівників з ненормованим робочим днем системи Міністерства осві­ти України, яким може надаватися додаткова відпустка». У ньому перед­бачене широке коло посад, на яких можна встановлювати ненормований робочий день: керівники установ, їх заступники, помічники, керівники структурних підрозділів, головні, провідні і старші спеціалісти, юрис­консульти, бібліотекарі, завідувач канцелярією, касири, табельники, агенти-експедитори, друкарки тощо. У колективному договорі конкрет­ного ВНЗ можна визначити перелік посад і спеціальностей працівників, яким слід встановлювати ненормований робочий день і надавати до­даткову відпустку тривалістю до семи календарних днів.

На орендних, акціонерних, кооперативних підприємствах є всі передбачені законодавством умови для укладання колективного договору: вони мають права юридичної особи і використовують найману працю.

На цих підприємствах працівники, як правило, виступають у двох ролях:

· як співвласники майна (акціонери, орендарі, члени кооперативу) вони мають право обирати правління, брати участь у формуванні, роз­поділі та використанні прибутку, одержувати дивіденди залежно від частки у пайовому фонді тощо;

· як наймані працівники мають право на договірне регулювання трудових, соціально-економічних відносин шляхом укладання колек­тивного договору, зокрема: запровадження систем і форм оплати пра­ці, порядку і умов визначення конкретних розмірів заробітної плати, встановлення додаткових порівняно з чинним законодавством пільг і гарантій, режиму роботи та відпочинку тощо.

Сторонами колективного договору на таких підприємствах є: уповноважений власниками орган (правління, рада підприємства тощо) або особа (керівник), з одного боку, та уповноважений колективом на­йманих працівників виборний орган первинної профспілкової органі­зації або декількох профспілкових організацій, а за їх відсутності — інших представницьких організацій трудящих — з другого.

Засновники таких підприємств, які не працюють на відповідних посадах (роботах) у цьому колективі, не можуть представляти при переговорах та укладенні колективного договору жодну із сторін ні найманих працівників, ні власника, якщо ці повноваження передано органу або особі, які представляють інтереси власників. В акціонерних товариствах, в яких керівництво безпосередньо доручається наймано­му Генеральному директору, він і буде виступати стороною від Прав­ління.

Дія колективного договору на названих підприємствах поширю­ється на всіх працівників підприємства, незалежно від того, чи є вони одночасно акціонерами (членами організацій орендарів тощо) і на­йманими працівниками або тільки найманими працівниками. Поло­ження колективного договору поширюється на всіх працівників неза­лежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і вони є обов’язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації.

Дія колективного договору поширюється на всіх працівників підприємств, установ, організацій: постійних, тимчасових, тих, хто уклали строкові трудові договори або контракти. Якщо працівники є членами альтернативної профспілки, наприклад, «Солідарності», і ця профспіл­ка відмовилася брати участь в утворенні спільного представницького органу, дія колективного договору на працівників, інтереси якої вона представляла, не поширюється.

Колективний договір поширюється і на тих, хто поступив на робо­ту після ухвалення колективного договору.

Відповідно до ч. З ст. 2 Закону «Про колективні договори і угоди» угода укладається на державному, галузевому, регіональному рівнях на двосторонній основі.

Дата добавления: 2015-07-14