Впровадження в Україні міжнародних стандартів. 1 страница

Зміни в політичній та економічній ситуації в Європі фактично призвели до створення єдиного економічного простору, що змусило держави у складі Європейського Союзу від деяких національних особливостей господарювання, у тому числі й від національних особливостей культури документаційного забезпечення управління. Діяльність сучасних корпорацій, компаній та фірм, яка давно вже вийшла за межі національних кордонів, поява транснаціональних корпорації! зумовили потребу вироблення єдиного стандарту роботи з документацією.

Так, у 2001 р. Міжнародною організацією стандартизації було видано Стандарт ISO 15489-2001 "Інформація та документація - Керування документацією". Оскільки Стандарт ISO 15489-2001 стосується роботи з документами видав та на носіях, створених або отриманих організацією (державною і недержавною) в процесі її діяльності, а також фізичними особами (суб'єктами підприємницької діяльності), в ньому визначено обов'язки організації під час реалізації процесів документування, надаються рекомендації щодо розроблення політики управління документацією в організації та пов'язаних з нею процедур, систем і процесів. У зазначеному стандарті управління документацією розглядається як частина системи управління якістю, що ґрунтується на вимогах стандартів ISO 9001 та ISO 14001. Ці стандарти вже використовують провідні підприємства України.

В 2008 році в Україні вийшов гармонізований з ISO-15489 його модифікований аналог - Національний стандарт "Інформація та документація. Керування документаційними процесами: Частина 1. Основні положення та Частина 2. Настанови: ДСГУ 4423-1-2:2005 (ISO/TR 1548-2:2001. МОД) [71;72], який набув чинності від 01.10.2007 з впровадженням у ньому міжнародних термінів, який вніс певну кореляцію термінології загального документознавства із закордонною термінологією керування документаційними процесами.

В першій частині стандарту подано виклад загальних принципів управління документацією як в державних установах, так і в недержавних організаціях. Ці принципи полягають у визначенні й документальному оформленні:

o основних правил та стандартів роботи з документами в організації (політика організації в сфері управління документацією);

o повноважень та відповідальності працівників організації у роботі з документацією;

o діловодних технологій і процедур.

Крім того, управління документацією повинно включати створення та застосування спеціальних систем для управління документами, інтегрованих в загальну систему управління та управлінські процеси організації.

У цій частині також викладені загальні засади розроблення та впровадження систем документації, подано опис процесів управління документацією, наголошується на необхідності регулярного моніторингу відповідності цих процесів визначеним в організації правилам і стандартам та наявності постійної програми навчання роботі з документами.

Призначена перша частина для використання менеджерами організацій, спеціалістами з управління документацією, інформацією та всіма іншими працівниками організації та фізичними особами (суб'єктами підприємницької діяльності), які зобов'язані створювати та використовувати документи у своїй діяльності.

Друга частина стандарту містить опис методики, що дозволяє реалізувати принципи управління документацією, описані у першій частині.

Ця частина призначена для використання спеціалістами з управління документацією та працівниками, до обов'язків яких входить управління документацією в організації. Вона забезпечує єдину методологію застосування першої частини стандарту у всіх організаціях, що прагнуть налагодити процес управління документацією відповідно до вимог ISO.

У стандарті, зокрема, визначена відповідальність організацій за створювані ними документи та раціональну роботу з ними. Так, основні правила роботи з документами ("політика") в організації повинні бути визначені та зафіксовані у документі, підписаному її вищим керівництвом. Обов'язки повинні бути розподілені між усіма працівниками організації, які в процесі своєї діяльності створюють документи, й бути відображені в їхніх посадових інструкціях.

Сумісність та узгодженість двох частин стандарту показана у двох таблицях-додатках з перехресними посиланнями на статті цих частин. До кожної частини є алфавітний покажчик.

За умов розвитку світової торгівлі установи та організації, що застосовують даний стандарт, можуть бути впевненими у тому, що їх принципи та технології роботи з документами прийняті у всьому світі. Для організації, що працює у кількох країнах з особливими національними системами діловодства, новий стандарт допоможе створити єдину функціональну систему управління документацією.

Взагалі, зазначений стандарт - це виклад оптимальної методики управління документацією, що призначена як для фахівців в галузі управління документацією, так і для спеціалістів з інших сфер діяльності, зокрема розробників нових інформаційних програм і систем. Загальний концептуальний характер стандарту, як зазначає український науковець к.і.н. І. Є. Антоненко, робить його придатним для використання в будь-якій організації, незалежно від її статусу та напрямку діяльності, забезпечуючи при цьому сучасний підхід до управління документацією [75]. Стандарт схвалено Міжнародною радою архівів, яка рекомендувала його до застосування всім утворювачам документів-як державним, так і приватним.

У цьому стандарті є посилання на:

- ISO 9001:2001, який в Україні впроваджено як ДСТУ ISO 9001-2001;

- ISO 14001:1996, який в Україні впроваджено як ДСТУ ISO 14001-97.

Термінологія стандарту базується на термінах, регламентованих стандартом ISO 5127 "Документація та інформація - Словник" (ISO 5127:2001 Information and documentation. Vocabulary, IDT)", підготовлений міжнародною організацією стандартів в 2007 p. В Україні це гармонізований стандарт ДСТУ ISO 5127:2007 "Інформація та документація. Словник термінів [73].

У стандарті наведено визначення більш тисячі понять з науково-технічної інформації та бібліотечної справи. Він виступає як сукупний перегляд всіх виданих стандартів серії 5127 й містить такі розділи: базові поняття зв'язаних галузей знань; базові і загальні поняття інформатики; види форми і частини документів; інформаційні органи та їх фонди; процеси комплектування фондів; аналіз, подання і опис документів (включаючи інформаційно-пошукові мови); накопичення, пошук і видання інформації (включаючи каталоги та вказівники); інформаційне та бібліотечне обслуговування, збереженість документів; правові аспекти інформатики (включаючи авторське і патентне право). Словник містить абеткові покажчики англійською і французькою мовами, що нараховують біля 1700 термінів (включаючи синоніми).

Прийняття в Україні аналогів зазначених, стандартів спонукає до подальшого розроблення вітчизняних відповідників міжнародних стандартів, присвячених зазначеній технології. Безперечно, цей процес має ґрунтуватися на науковому аналізі досвіду, переваг та недоліків керування документаційними процесами за кордоном, можливостей застосування норм профільних міжнародних стандартів в Україні.

Третю групу нормативної бази складають різноманітні типові та примірні положення, правила та інструкції з діловодства конкретних органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, які розроблені на основі інструкцій, затверджений Кабінетом Міністрів України. Це нормативні акти, що регламентують ведення спеціального діловодства.

Так, в архівній сфері лише в 2012-2013 роках вийшли Типове положення про експертну комісію архівного відділу районної, районної у мм. Києві і Севастополі державної адміністрації, міської ради; Типове положення про експертну комісію державного органу, органу місцевого самоврядування, державного і комунального підприємства, установи та організації; Типове положення про експертно-перевірну комісію Державного архіву в Автономній Республіці Крим, державного архіву області, міст Києва і Севастополя; Правила роботи архівних установ України; Типове положення про Науково-методичну раду Центрального державного архіву, Державного архіву в Автономній Республіці Крим, державних архівів областей, міст Києва і Севастополя; Положення про галузевий державний архів Міністерства оборони України.

В сфері державотворення підготовлено Перелік типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів від 12.04.2012 № 578/5 [49]. Зазначений перелік регламентує процеси експертизи цінності документів, складання номенклатур справ, визначення строків зберігання документів, вилучення документів для знищення. Положення цього нормативного документа будуть в принаді працівникам служб діловодства всіх установ, підприємств та організацій - незалежно від форми власності, функціонально-цільового призначення, рівня і масштабу діяльності.

У праводіловій сфері Міністерство юстиції України наказом від 22.12.2010 N 3253/5 затвердило "Правила ведення нотаріального діловодства" [55], які встановлюють єдиний порядок документування нотаріальної діяльності та архіву і визначають порядок організації роботи нотаріусів з документами.

В банківській сфері Постановою Правління Національного банку України від 12 вересня 2006 року №357 затверджено Положення про порядок формування, зберігання та знищення електронних архівів у Національному банку України і банках України [52]. Затвердженим Положенням визначені загальні правила формування, обліку, використання та знищення електронних архівів (документів), створених у центральному апараті, структурних підрозділах, територіальних управліннях, навчальних закладах НБУ та банках України, їх філіях представництвах і відділеннях.

Положення розроблене відповідно до Законів України "Про Національний архівний фонд та архівні установи", "Про електронні документи та електронний документообіг", "Про електронний цифровий підпис", "Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах", "Про банки і банківську діяльність", "Про Національний банк України", а також згідно Порядку зберігання електронних документ в архівних установах, затвердженого наказом Державного комітету архівів України від 25.04.2005 N 49 [54], та інших нормативно-правових акті з питань архівної справи.

Ведення діловодства в судах регламентує Закон України "Про судоустрій і статус суддів" [23]. Цей Закон визначає правові за сади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людині і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб інтересів держави на засадах верховенства права, визначу систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів.

Сьогодні, на основі вивчення діючих у системі соціального управління законів, нормативно-правових актів, посадовою інструкцією, положень та процедур прийняття управлінською рішень, назріла необхідність прийняття спеціальних підготовки і видання нормативно-розпорядчих документів, що регулювали б порядок здійснення цього виду управлінської праці. У цьому документі доцільно вимоги до:

o системного аналізу управлінських ситуацій;

o змістовного та всебічного вивчення питань, пов'язаних: підготовкою управлінського рішення;

o організаційних форм і підготовки управлінських рішень і забезпечення їх реалізації;

o предметного і технічного розділення управлінської праці на різних етапах формування рішень;

o форм залучення фахівців і наукових працівників до участі у їх підготовці;

o створення обов'язкових правил документування управлінських рішень і надання їм юридичної сили;

o застосування засобів правового забезпечення усних тощо.

Сучасне правове регулювання документування та документообігу має вирішувати питання, пов'язані з основними положеннями щодо: визначення поняття категорії "електронний документ", його типів і видів; умов надання юридичної сили; вимог до оригіналів, дублікатів і копій документів; порядку засвідчення документів (електронно-цифровий підпис); правил реєстрації, зберігання, передавання і отримання електронних документів з інших організацій, головних принципів юридичної відповідальності за порушення порядку їх використання, порядку доступу до електронних версій тощо.

Організаційно-методичну допомогу у вдосконаленні системи документаційного забезпечення державного управління і діловодства повинні надавати підрозділи Головного архівного управління, які розробляють і затверджують основні нормативні документи з відповідних питань, перевіряють і мають право вимагати від керівників організацій та установ усунення виявлених під час перевірок недоліків, забезпечуючи таким чином сучасну нормативно-методичну базу діловодства.

Типова інструкція з діловодства як основний регламентуючий документ з організації діловодства в установі.

Ця Інструкція встановлює загальні положення щодо
функціонування структурних підрозділів з діловодства у центральних
органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки
Крим, місцевих органах виконавчої влади (далі - установи), вимоги
до документування управлінської інформації та організації роботи з
документами в установах незалежно від способу фіксації та
відтворення інформації, яка міститься в документах, включаючи їх
підготовку, реєстрацію, облік і контроль за виконанням.

2. Порядок організації електронного документообігу із
застосуванням електронного цифрового підпису, роботи з
електронними документами в діловодстві установи, здійснення
діловодства стосовно документів, що містять інформацію з обмеженим
доступом, здійснення діловодства за зверненнями громадян, запитами
на інформацію визначаються окремими нормативно-правовими актами.

3. Установи організовують діловодство на підставі власних
інструкцій з діловодства (далі - інструкції установ), що
розробляються на підставі цієї Інструкції, а також регламентів та
національних стандартів на організаційно-розпорядчу документацію
(далі - регламенти та національні стандарти).

Технології автоматизованого опрацювання задокументованої
інформації в установі повинні відповідати вимогам інструкції
установи.

4. Відповідальність за організацію діловодства в установах
несуть їх керівники.

За зміст, якість підготовки та оформлення на належному рівні
документів, що розробляються на виконання завдань, визначених у
законах України, актах Президента України, постановах Верховної
Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів
України, актах Кабінету Міністрів України, дорученнях
Прем'єр-міністра України, актах Верховної Ради Автономної
Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим,
центральних і місцевих органів виконавчої влади (далі - акти
органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим
та доручення вищих посадових осіб), а також відповідей на запити і
звернення народних депутатів України та депутатів місцевих рад,
кореспонденцію Верховної Ради України, Адміністрації Президента
України, Кабінету Міністрів України (далі - запити, звернення, а
також кореспонденція Верховної Ради України, Адміністрації
Президента України, Кабінету Міністрів України), погодження
проектів нормативно-правових актів відповідають заступники
керівника установи згідно з розподілом функціональних обов'язків.
{ Абзац другий пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Постановою
КМ N 249 (249-2014-п) від 09.07.2014 }

За зміст, якість підготовки та оформлення на належному рівні
інших документів, а також організацію діловодства та зберігання
документів у структурних підрозділах установи відповідають їх
керівники.

5. Організація діловодства в установах покладається на їх
структурні підрозділи (департаменти, управління, відділи, сектори)
діловодства (документаційного забезпечення), загальні відділи,
канцелярії тощо (далі - служба діловодства).

6. Основним завданням служби діловодства є встановлення в
установі єдиного порядку документування управлінської інформації і
роботи з документами із застосуванням сучасних автоматизованих
систем, методичне керівництво і контроль за дотриманням
установленого порядку роботи з документами в структурних
підрозділах установи. Служба діловодства відповідно до покладених
на неї завдань:

розробляє інструкцію установи з діловодства та номенклатуру
справ установи;

здійснює реєстрацію та веде облік документів;

організовує документообіг, формування справ, їх зберігання та
підготовку до передачі до архівного підрозділу або особі,
відповідальній за ведення архіву установи (далі - архів установи);

забезпечує впровадження та контролює дотримання структурними
підрозділами установи вимог інструкцій установ, регламентів та
національних стандартів;

вживає заходів до зменшення обсягу службового листування в
установі та на підприємствах, в установах, організаціях, що
належать до сфери її управління;

проводить регулярно перевірку стану діловодства в структурних
підрозділах установи, а також на підприємствах, в установах,
організаціях, що належать до сфери її управління;

бере участь у впровадженні та використанні
інформаційно-телекомунікаційної системи діловодства в установі;

здійснює контроль за своєчасним розглядом та проходженням
документів в установі;

забезпечує дотримання єдиних вимог щодо підготовки документів
та організації роботи з ними в умовах електронного документообігу;

проводить аналіз інформації про документообіг, необхідної для
прийняття управлінських рішень;

організовує збереження документаційного фонду установи та
користування ним;

ініціює та бере участь в організації підвищення кваліфікації
працівників установи з питань діловодства;

засвідчує гербовою печаткою документи, підписані керівництвом
установи.

7. На служби діловодства центральних органів виконавчої влади
покладається підготовка типових інструкцій з діловодства, типових
(примірних) номенклатур справ для однорідних за характером
діяльності підприємств, установ, організацій, що належать до сфери
їх управління, відомчих (галузевих) переліків документів із
зазначенням строків зберігання та погодження таких документів із
центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи і
діловодства.

8. Організація діловодства в структурних підрозділах установ
покладається на спеціально призначену для цього особу.

II. Документування управлінської інформації

Загальні вимоги до створення документів

9. Документування управлінської інформації полягає у
створенні документів, в яких фіксується з дотриманням установлених
правил інформація про управлінські дії.

10. Право на створення, підписання, погодження, затвердження
документів визначається актами законодавства, положеннями
(статутами) установ, положеннями про структурні підрозділи і
посадовими інструкціями.

11. В установах визначається сукупність документів,
передбачених номенклатурою справ, необхідних і достатніх для
документування інформації про їх діяльність.

З питань, що становлять взаємний інтерес і належать до
компетенції різних установ, можуть створюватись спільні документи.

12. Вибір виду документа, призначеного для документування
управлінської інформації (розпорядження, постанова, рішення,
протокол тощо), зумовлюється правовим статусом установи,
компетенцією посадової особи та порядком прийняття управлінського
рішення (на підставі єдиноначальності або колегіальності).

13. Документ повинен відповідати положенням актів органів
державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та
спрямовуватись на виконання установою покладених на неї завдань і
функцій.

14. Класи управлінської документації визначаються згідно з
Державним класифікатором управлінської документації (далі - ДКУД).

Одним із класів управлінської документації, що забезпечує
організацію процесів управління, є організаційно-розпорядча
документація. Реквізити організаційно-розпорядчої документації та
порядок їх розташування визначаються ДСТУ 4163-2003 "Уніфікована
система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до
оформлювання документів" (v0055609-03) (далі - ДСТУ 4163-2003).

15. Документ повинен містити обов'язкові для певного його
виду реквізити, що розміщуються в установленому порядку, а саме:
найменування установи - автора документа, назву виду документа
(крім листів), дату, реєстраційний індекс документа, заголовок до
тексту, текст, підпис.

Під час підготовки та оформлення документів можуть
застосовуватись не тільки обов'язкові, а також інші реквізити,
якщо це відповідає призначенню документа або способу його
опрацювання.

16. З метою підвищення ефективності та оперативності
організації роботи з документами однакові за змістом документи
можуть бути уніфіковані шляхом розроблення трафаретних текстів,
які включаються до збірника (альбому) уніфікованих (типових) форм
документів установи.

17. Установи здійснюють діловодство державною мовою.
Документи складаються державною мовою, крім випадків, передбачених
законодавством про мови в Україні.

Документи, які надсилаються іноземним адресатам, оформлюються
українською мовою або мовою держави-адресата, або однією з мов
міжнародного спілкування.

18. Оформлення документів, що виготовляються за допомогою
друкувальних засобів, здійснюється відповідно до вимог, зазначених
у додатку 1.

Окремі внутрішні документи (заяви, пояснювальні та доповідні
записки тощо), авторами яких є посадові та інші фізичні особи,
дозволяється оформлювати рукописним способом.

Стандарти України з діловодства.

1. ДСТУ 4163-2003 Чинний від 01.09.2003 1 СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ 1.1 Цей стандарт поширюється на організаційно-розпорядчі документи (далі - документи) - постанови, розпорядження, накази, положення, рішення, протоколи, акти, листи тощо, створювані в результаті діяльності: - органів державної влади України, органів місцевого самоврядування; - підприємств, установ, організацій та їх об'єднань усіх форм власності (далі - організацій). 1.2 Цей стандарт установлює: склад реквізитів документів; вимоги до змісту і розташовування реквізитів документів; вимоги до бланків та оформлювання документів; вимоги до документів, що їх виготовляють за допомогою друкувальних засобів. 1.3 Вимоги цього стандарту щодо оформлювання реквізитів можна поширювати на всі класи уніфікованих систем документації. 1.4 Цей стандарт не поширюється на процеси створювання та обігу електронних організаційно-розпорядчих документів. 2 НОРМАТИВНІ ПОСИЛАННЯ У цьому стандарті використані такі стандарти та інші нормативні документи: ДСТУ 2732-94 Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення ДК 010-98 Державний класифікатор управлінської документації (ДКУД) ГОСТ 9327-60 Бумага и изделия из бумаги. Потребительские форматы.

Розвиток актового та приказного діловодства.

Розвиток вітчизняного діловодства сягає у давнину і у своєму розвитку пройшов кілька етапів. Сьогодні діловодство охоплює діяльність кожного підприємства, організації, установи, складно знайти організацію, в якій би не застосовувались ті чи інші документи, або системи документів, однак з самого початку діловодство стосувалось переважно документів, які видавалися органами державного управління та місцевого самоврядування і тільки потім воно набуло такого поширеного характеру.

Основними етапами становлення і розвитку діловодства можна умовно вважати такі: актового й приказного діловодства; колезького діловодства; виконавчого діловодства; радянського діловодства; сучасного діловодства.

Етап актового діловодства пов’язують із поширенням актових книг у XІІІ ст., що фіксували результати судової діяльності. Саме суди були установами, що надавали юридичної чинності документу. Залежно від справи, що розглядалася судом, актові книги поділялися: на секретні – ті, що фіксували кримінальні й громадянські справи; записні, – що містили особистісно-правові документи (дарчі, купчі, боргові), контрактні документи, привілеї та ін.; поточні – ті, що фіксували заяви, скарги, свідчення, повідомлення різноманітного характеру. Акти фіксувалися в чернетках і чистовиках, тобто здійснювався подвійний запис документів. У цей період здійснювався контроль запису документів, про що свідчать численні маргіналії – помітки на берегах документів; уведено систему пошуку й упорядкування документів на основі повторення останнього слова на наступній сторінці, а також дотримувалися канцелярського стилю викладу матеріалу в документах згідно з Уставом 1566 р. Актове діловодство існувало на території Правобережної України до кінця ХVIIІ ст.

Приказне діловодство (XV–ХVII ст.), що створюється завдяки складанню наказів як установ і документів, характеризується такими рисами:

1) документи функціонували у формі сувої як стовпці – текст на смугах паперу шириною 15–17 сантиметрів; на зворотній сторінці документа фіксувалися адреса, резолюції, помітки;

2) процес діловодства здійснювався у такій послідовності: на вхідному документові ставилася дата отримання; здійснювалася підготовка до докладу; документ обговорювався; складався документ-відповідь;

3) документ засвідчувався підписом дяка на склейках документа; автором документа вважалася людина, що виконувала записи тексту;

4) документи систематизувалися за певними ознаками;

5) документи функціонували в таких видах: накази царя, приречення боярської думи, указні книги; формою звертання до державних установ були чолобитні;

6) функціонував архів, документи зберігалися в наказових хатах;

7) з’явилися особливі форми документів-книг: для грошових операцій – прибутково-видаткові; для обліку мит – митні; для обліку врожаю – умолотні та ін.;

8) у документах перераховувалися титули, звання, повноваження;

9) розрізнялися тексти лицьової й зворотної сторінок;

10) діловодство не регулювалося законодавством, а розвивалося на основі канцелярських традицій; у цей період продовжували функціонувати актові книги (XIII–кінець XVIII ст.).

Етап колезького діловодства (з XVIII століття) пов’язують із Петровськими реформами. Характерними ознаками діловодства цього етапу є такі:

1) уведення Петром І 1699 року гербового паперу; заміна стовпців зошитами 1700 року; офіційно оформлена система документування й діловодства колегії – колезьке діловодство завдяки прийняттю 1720 року «Генерального регламенту»;

2) упорядкування системи реєстрації, уведення журналів для реєстрації вихідних і вхідних документів; розроблення системи довідкового апарату – настільного реєстру, обов’язковими елементами документів є дата й номер;

3) закладення основ обліку й зберігання документів; утворення архівів, колегій; групування документів у справах за змістом, географічною ознакою;

4) функціонування документів у вигляді листів, доносів, прохань тощо; уведення письмового порядку створення угод у XVIII ст.;

5) оформлення деяких документів за генеральними формулярами;

6) складання найважливіших документів секретарем.

Характерними ознаками III етапу розвитку діловодства – виконавчого діловодства – є такі:

1) розроблення системи ведення діловодства й звітності М. Сперанським у «Загальній установі міністерств» 1811 р.;

2) функціонування документів у вигляді доносів, рапортів, рескриптів, циркулярів;

3) застосування бланків із кутовими штампами, що містять дані про організацію;

4) регламентування порядку проходження документів по інстанціях;

5) складання документів (складних) за змістом із трьох частин: вступ (виклад справи); обґрунтування із посиланнями на законодавство; заключна частина з висновками, пропозиціями;

6) поділення справ на три категорії: невідкладні; термінові; поточні.

Радянський етап розвитку діловодства характеризується такими ознаками:

1) удосконалення діловодства, обліку, сформованих ЦСУ;

2) упровадження принципів наукової організації праці в систему діловодства;

Дата добавления: 2015-07-14