По компасу, небесним світилам і різним ознакам

1. Компаси і прийоми роботи з ними. У військах найпоширеніші компаси системи Адріанова і АК (артилерійський компас).

Компас Адріанова (має наступні основні особливості. У його коробці помі-щене кільце з поділками (лімбами), підписаними в градусній мірі і у тисячних (у десятках тисячних). Число градусів (тисячних), що відповідає одній поділці, наз-

ване ціною поділу лім-ба, рівно 3^о, або 50 ти-сячним (0-50). Рахунок градусних поділок зрос-тає по ходу годиннико-вої стрілки, а тисячних - у оберненому напрямку. Поділки підписані: у градусах - через 15^о, а в тисячних – через 500 тисячних (тобто в десятках тисяч-них - через 50, 100, 150 і т.д.). Компас має скляну обертову кришку із прорізом і мушкою. Вона є візирним пристосуванням, що дозволяє візувати в будь-якому на-прямку. На внутрішній стінці кришки, напроти прорізу й мушки, укріплені покаж-чики для відліку по лімбу.

Північний кінець магнітної стрілки, покажчики для відліку і розподілу на лімбі, що відповідають 0, 90, 180 і 270, покриті світним складом, що полегшує ро-боту з компасом уночі.

Артилерійський компас А К відрізня-ється від компаса Адріанова наступним. Поділ лімбу даний у тисячних. Ціна поділок - 100 ти-сячних (1-00), що в градусній мірі відповідає 6°. Рахунок поділок зростає по ходу годинної стріл-ки. У компаса АК обертається не кришка, як у компаса Адріанова, а лімб, що дозволяє, не мі-няючи положення компаса, швидко поєднувати нульовий поділ лімба з північним кінцем магніт-ної стрілки, від якого виміряються азимути. Надання приладу такого положення (при відпущеній стрілці) називається орієнтуванням компаса. Орієнтування ком-паса Адріанова, тому що в нього лімб не обертається, проводиться шляхом пово-роту в горизонтальній площині всього компаса.

Компас АК має відкидну запобіжну кришку, на внутрішній стороні якої по-міщено дзеркало. При візуванні воно встановлюється так, щоб у ньому були видні магнітна стрілка й лімб. Це дозволяє при візуванні на предмет одночасно переві-ряти орієнтування компаса і робити відлік по лімбу. Візирне пристосування (про-різ і мушка) скріплене нерухомо з коробкою компаса.

Гальмо магнітної стрілки діє автоматично при закриванні і відкриванні від-кидної запобіжної кришки компаса.

На захиснім склі компаса нанесена біла смуга - директриса, точно суміщена по напрямкові з нульовим діаметром лімба. Вона служить для полегшення орієн-тування компаса при роботі з ним уночі.

Одна зі сторін коробки компаса являє собою лінійку з міліметровими по-ділками. Лінійка дозволяє більш точно прикладати компас до відповідних до ліній на карті при її орієнтуванні, а також вимірювати по ній відстані.

Перевірка компаса і правила користування ним. Щоб установити при-датність компаса до роботи, треба перевірити чутливість його стрілки. Для цього компас із відпущеним гальмом ставиться в горизонтальному положенні на землю, стіл, пеньок і т.п. Після того як стрілка заспокоїться, її кілька разів виводять із рів-новаги, підносячи до неї який-небудь сталевий або залізний предмет. Якщо після кожного зсуву стрілка швидко встановлюється своїми кінцями на тих самих поділ-ках по лімбу, то це означає, що вона досить чутлива. Отримання різних відліків або ж занадто повільне повернення стрілки в попереднє положення свідчить про те, що чутливість стрілки недостатня: або затупилося вістря голки і його необхід-но підточити, або несправний капелюшок стрілки (потрапив бруд, є подряпини), або ж стрілка слабко намагнічена і компас має потребу в ремонті.

Для того щоб запобігти вістрю голки від швидкого зношування, стрілка компаса при його перенесенні і зберіганні повинна бути в загальмованому поло-женні. Для зарядки світних частин компаса, щоб вони краще були видні в темряві, прилад слід потримати відкритим протягом 15-20 хвилин на яскравім електричнім світлі.

Слід уникати роботи з компасом під час грози, а також поблизу електрич-них проводів високої напруги і у безпосередній близькості до сталевих і залізних предметів, тому що вони впливають на точність показань магнітної стрілки.

Визначення магнітних азимутів по компасу. Для визначення магнітного

азимута напрямку на який-небудь предмет, наприклад для визначення азимута цілі (див.мал.), треба стати об-личчям до спостережуваного предмета. Маючи компас Адріанова, орієнтувати його і обертанням кришки вста-новити візирне пристосування прорізом на себе, а муш-кою - на спостережуваний предмет. При користуванні ж компасом АК потрібно спочатку повернути компас так, щоб візирна лінія (проріз - мушка) була спрямована на спостережуваний предмет, а потім уже ориєнтувати компас. Після цього проти стрілки мушки треба прочи-тати відлік по лімбу. Це і буде магнітний азимут обу-мовленого напрямку.

Якщо при роботі з компасом Адріанова азимут потрібно виміряти не в гра-дусній мірі, а в тисячних, то компас орієнтують так, щоб нульовий розподіл лімба був спрямований на спостерігаємий предмет. Тоді відлік у північного кінця стріл-ки буде виражати шуканий азимут в тисячних.

Так визначається прямий азимут, тобто азимут напрямку від своєї точки стояння на яку-небудь іншу точку місцевості. Часто, наприклад для відшукання дороги назад по тому ж маршруту, який був пройдений на закритій місцевості або вночі по заданих напрямках, доводиться користуватися зворотним азимутом. Зворотний азимут відрізняється від прямого на 180°. Таким чином, щоб одержати зворотний азимут, треба до прямого додати 180° (якщо прямий азимут менше 180°) або відняти цю величину (якщо він більше 180°). Наприклад, зворотний ази-мут від сосни буде 330°- 180° = 150°.

Визначення на місцевості напрямку по заданому магнітному азимуту. Подібні завдання доводиться найчастіше виконувати при відшуканні на місцевості цілей по відомих азимутах і відстаням до них (цілевказівка по азимутах), а також при визначенні і витримуванні по компасу заданого напрямку руху. Для того щоб знайти на місцевості напрямок по заданому азимуту, треба виконати наступне:

а) Встановити покажчик мушки компаса на відлік по лімбу, відповідний до заданого азимута. Це досягається в компасі Адріанова - обертанням кришки, у компаса АК - обертанням лімба.

б) Тримаючи компас горизонтально прорізом візирного пристосування до себе, повернутися так, щоб північний кінець магнітної стрілки встановився проти нульового розподілу на лімбі. При цьому положенні стрілки напрямок лінії проріз - мушка і буде шуканим.

Щоб точніше витримати заданий напрямок руху по відомому (заданому) азимуту, треба, визначивши у вихідній точці шляху цей напрямок по компасу, на-мітити на ньому який-небудь орієнтир (кущ, бугор, камінь і т.п.) і рухатися до нього, ведучи рахунок кроків або визначаючи відстань яким-небудь іншим спосо-бом (за часом руху або по спідометру - при русі на машинах). Дійшовши до цього проміжного орієнтира, знову визначити (по тому ж азимуту) напрямок, намітити на ньому наступний проміжний орієнтир і продовжити рух до нього. Так прохо-дять доти, поки не буде пройдена вся відстань до кінцевого пункту.

Вимір за допомогою компаса горизонтальних кутів. Щоб виміряти на місцевості в даній точці Т кут між направленням на два яких-небудь предмети Л і П, треба визначити по компасу магніт-ні азимути цих на-прямків і відняти з азимута правого напрямку А^п ази-мут лівого А Якщо азимут правого на-прямку буде мен-ший азимута ліво-го, то до нього тре-ба додати 360°.

2. Визначення сторін обрію і витримування напрямку руху по небесних світилах і різним місцевим ознакам. При відсутності компаса потрібний напря-мок руху можна знаходити і витримувати по сторонах горизонту, застосовуючи для їхнього відшукання на місцевості наступні способи.

По положенню Сонця. Для наших середніх широт можна користуватися даними, зазначеними в таблиці:

Місцезнаходження Сонця	Лютий, березень, квітень, серпень, вересень, жовтень	Травень, червень, липень	Листопад, грудень, січень
На сході....................................	В 7 годин	В 8 годин	Не видно
На півдні..................................	В 13 годин	В 13 годин	В 13 годин
На заході..................................	В 19 годин	В 18 годин	Не видно

По Сонцю і годиннику. Тримаючи перед собою годинник, повертати його у горизонтальній площині так, щоб годинникова стрілка була спрямована в те місце горизонту, над яким перебуває Сонце; тоді пряма, що ділить навпіл кут між годин-никовою стрілкою і цифрою 1 на циферблаті, вкаже своїм кінцем напрямок на пів-день. Підстава цього способу полягає в наступному.

Сонце, свій гаданий шлях нав-коло Землі робить протягом 24 го-дин, годинникова стрілка за цей час обходить весь циферблат дві-чі. Значить, якщо опівдні, коли го-динникова стрілка показує 13 го-дин, направити її на Сонце, то своїм кінцем вона вкаже напря-мок на південь; в подальшому ж своєму русі вона буде увесь час удвічі випереджати Сонце. От чо-му доводиться, як вказувалося вище, ділити кут на циферблаті навпіл: при годин-никовій стрілці, спрямованій на Сонце, бісектриса кута буде показувати напрямок, у якомм світило повинно перебувати опівдні, тобто напрямок на південь.

Очевидно, що до полудня треба ділити навпіл ту дугу (кут) на циферблаті, яку годинникова стрілка повинна пройти до 13 годин, а після полудня - ту дугу (кут), яку вона пройшла після 13 годин.

Цей спосіб дає менш точні результати весною і особливо влітку; у червні помилка може сягнути 25°. У південних широтах (наприклад, у Середній Азії) точність способу настільки знижується, особливо влітку, що його застосування стає недоцільним.

Для підвищення точності способу можна застосувати трохи видозмінене приймання:

а) годиннику надають не горизонтальне, а похиле положення, під кутом 40-50° до горизонту (для широти 50 - 40°); при цьому годинник треба тримати вели-ким і вказівним пальцями біля цифри 4 і 10, як показано на малюнку, цифрою 1 від себе;

б) знайшовши на циферблаті середину дуги між годинниковою стрілкою і цифрою 1, прикладають тут сірник, як показано на малюнку, тобто перпендику-лярно до циферблата;

в) не змінюючи положення годинника, повертаються разом з ними стосов-но Сонця так, щоб тінь від сірника проходила через центр циферблата.

У цей момент цифра 1 буде перебувати в напрямку на південь.

По Полярній зірці. Уночі напря-мок істинного меридіана можна визначи-ти по Полярній зірці, яка завжди перебу-ває в напрямку на північ. Таким чином, якщо встати лицем до Полярної зірки, то прямо перед нами буде знаходитись пів-ніч.

Щоб знайти на небокраї цю зірку, що перебуває в сузір'ї Малої Ведмедиці, треба спочатку відшукати сузір'я Вели-кої Ведмедиці; воно представляється у вигляді величезного, добре помітного ковша із семи яскравих широко розстав-лених зірок; потім подумки продовжити пряму, що проходить через дві крайні зірки Великої Ведмедиці, як показано на малюнку, на відстань, рівну приблизно п'ятикратній відстані між ними. Наприкінці цієї прямої легко знайти Полярну зірку, настільки ж яскраву, як і зірки а (альфа) і в (бэ-та) Великої Ведмедиці.

Точність визначення напрямку істинного меридіана по цьому способу 1 - 2°.

По Місяцю й годиннику. При цьому способі необхідно:

а). Розділити на око радіус диска Місяця на 6 рівних частин і оцінити, скільки таких частин утримується в поперечнику видимого серпа Місяця (дивись малюнок).

б). Якщо Місяць прибуває (видна права частина диска), то отримане число треба відняти від години спостереження, яка слід попередньо помітити; при збит-ку ж Місяця (видна ліва частина місячного диска) зазначене число додають до го-дини спостереження. Щоб не поплутати, коли брати суму, а коли різниця, можна користуватися мнемонічним правилом, показаним на малюнкові, позиція //.

Отримана сума або різниця вкаже годину, коли в тому напрямку, де спосте-рігається Місяць, буде перебувати Сонце.

в). Визначивши цю годину і ухвалюючи Місяць за Сонце, знайти напрямок на південь, як це робиться при орієнтуванні по Сонцю і годиннику. Направляти на Місяць треба при цьому, звичайно, не годинникову стрілку, а ту поділку на цифер-блаті годин, яка відповідає обчисленій годині.

Приклад на да-ному малюнку. Час спостереження 5 год. 34 хв. Види-ма частина диска Місяця в попереч-нику містить по оцінці на око де-сять шостих часток його радіуса. Мі-сяць на збитку (тому що видна ліва частина дис-ка).

Отже, Сонце на місці Місяця буде о 15 год, 34 хв. (5 год. 34 хв.+ 10 год.), тобто коли годинникова стрілка вкаже на циферблаті відлік 3 год. 34 хв.

Встановимо цей розподіл на циферблаті в напрямку на Місяць. Тоді пряма, що ділить навпіл кут між зазначеним розподілом і цифрою 1 на циферблаті, укаже напрямок на південь.

У повний місяць, коли видний увесь диск Місяця, тобто коли Місяць і Сон-це перебувають в одному напрямку, на Місяць слід наводити безпосередньо го-динникову стрілку.

По різних місцевих ознаках. Визначення сторін обрію по різних ознаках менш надійно, ніж раніше розібраними способами. Тому перерахованими нижче ознаками треба користуватися обережно, перевіряючи результати орієнтування по інших ознаках.

Мурашники майже завжди перебувають із південної сторони дерева, пня або куща. Південна сторона мурашника завжди більш похила ніж північна.

Трава на північних окраїнах лісових прогалин і галявин, а також з півден-ної сторони окремих дерев, пеньків, великих каменів звичайно буває густішою.

Кора дерев, які стоять окремо, з північної сторони часто буває грубішою, іноді покрита мохом; якщо мох росте по всьому стовбуру, то на північній стороні його більше, особливо біля кореня.

Мохи покривають більші камені і скелі з північної сторони.

Вівтарі православних церков і лютеранських кирок звернені на схід, дзвін-ниці - звичайно до заходу; піднятий кінець нижньої поперечини хреста на куполі церкви вказує на північ; вівтарі католицьких костьолів звернені на захід; кумирні своїм фасадом звернені до півдня.

ГЕОМЕТРИЧНА СУТНІСТЬ, КЛАСИФІКАЦІЯ

І ПРИЗНАЧЕННЯ ТОПОГРАФІЧНИХ КАРТ

ТОПОГРАФІЧНІ ПЛАНИ І КАРТИ

Для з'ясування геометричної сутності зображення земної поверхні на топо-графічних планах і картах розглянемо питання про форму і розміри Землі і основ-ні правила одержання такого зображення.

1. Форма і розміри Землі. Коли говорять про форму (фігуру) Землі, то ма-ють на увазі не фізичну її поверхню з усіма нерівностями (горами, впадинами і т.п.), а деяку уявлювану поверхню океанів і відкритих морів, подумки продовже-ну під усіма материками. Ця уявлювана поверхня середнього рівня океану, що як би покриває всю нашу планету, називається рівневою поверхнею, а фігура Землі, обмежена цієї поверхнею - геоїдом.

За своєю формою геоїд хоча і виявляєся не-правильною геометричною фігурою, однак досить мало відрізняється від еліпсоїда обертання, тобто правильного геометричного тіла, утвореного обертанням еліпса навколо його малої осі (дивись малюнок). Відступ по висоті точок поверхні геої-да від поверхні найбільше близько підходящого до нього по своїх розмірах еліпсоїда характеризу-ються в середньому величиною порядку 50 м і не перевершують 150 м. Такі розбіжності настільки незначні в порівнянні з розміра-ми 3eмлі, що на практиці її форму ухвалюють за еліпсоїд, який називають земним еліпсоїдом, або сфероїдом. Установлення розмірів земного еліпсоїда, найбільше близько підходящого за своєю формою і розмірам до фактичної фігури Землі, має досить важливе не тільки науково-теоретичне, але і практичне значення. Особливо це важливо для створення точних топографічних карт.

Єдиних, загальноприйнятих у всіх країнах розмірів земного еліпсоїда доте-пер не встановлено. У частині країн за основу при створенні топографічних карт і визначенні координат геодезичних пунктів прийнятий еліпсоїд Красовского, наз-ваний так на честь видатного вченого-геодезиста Ф. Н. Красовского, під керівниц-твом якого в результаті наукової обробки величезного матеріалу вимірів були отримані новітні, більш точні дані про розміри земного еліпсоїда.

Розміри земного еліпсоїда характеризуються наступними даними: велика піввісь - 6378 245 м, мала піввісь 6 356 863 м (див. мал. вище а, ь).

Із цих даних видно, що вісь обертання Землі ко-ротше діаметра земного екватора приблизно на 43 км. Тому для ряду практичних завдань, що не вимагають особливої точності, фігуру Землі ухвалюють за кулю, радіус якої рівний приблизно 6371 км, а вся поверхня - близько 510 млн. кв. км.

На земній кулі (еліпсоїді) розрізняють наступні основні точки і лінії (див.мал.).

Кінці земної осі, навколо якої відбувається добо-ве обертання Землі, називаються географічними полю-сами - північним (Р) і південним (Р₁). Площина, перпендикулярна до осі обертан-ня Землі і проходить через її центр, називається площиною земного екватора. Ця площина перетинає земну поверхню по окружності, названої екватором (ЕЕ₁). Площина екватора ділить Землю на дві півкулі - північну і південну. Лінії перети-нання земної поверхні площинами, паралельними площини екватора, називаються паралелями, а лінії перетинання поверхні Землі вертикальними площинами, що проходять через земну вісь - географічними, або дійсними, меридіанами.

Сітка, утворена перетинанням меридіанан і паралелей, називається геогра-фічною сіткою.

2. Горизонтальне прокладення. Щоб зобразити фізичну поверхню Землі на карті, тобто на площині, її спочатку проектують (переносять) прямовисними лініями на рівневу поверхню Землі, тобто на поверхню земного еліпсоїда (для на-очності уявимо собі його у вигляді глобуса), а потім уже за певними правилами це зображення розгортають (тобто переносять із глобуса) на площину.

При зображенні невеликої ділянки рівневої поверхні Землі, її можна прий-няти за горизонтальну площину і спроектувавши на неї цю ділянку, одержати план. Щоб представити геометричну сутність такого планового зображення, візь-

мемо в просторі яку-небудь довільно розташовану пряму; з кожної її точки опус-тимо перпендикуляри на горизонтальну площину Р - площина проекції (див.мал).

Точки перетинання перпендикулярів із площиною Р складуть пряму ab, яка і буде плановим зображенням прямої АВ. Зображення в плані точок і ліній зем-ної поверхні називається їхнім горизонтальним проложенням або горизонтальною проекцією. Подібним чином можуть бути отримані горизонтальні проложення будь-яких фігур.

Якщо проектована лінія горизонтальна, її зображення в плані дорівнює довжині самої лінії; якщо вона похилена, то горизонтальне проложення завжди коротше її довжини і зменшується зі збільшенням кута нахилу. Горизонтальне проложення вертикальної лінії - точка.

При зйомці місцевості на карту наносять у заданому масштабі, тобто за ві-домо зменшеними, горизонтальні проложення всіх її ліній і контурів (обрисів площ), проектуючи їх на рівневу поверхню Землі, яку в межах аркуша карти ухва-люють за горизонтальну площину.

3. Сутність картографічних проекцій. Розгорнути сферичну поверхню на площині без розривів і складок не можна. Це значить, що таку поверхню немож-ливо представити у вигляді планового зображення на площині без викривлень, тобто з повним дотриманням геометричної подоби всіх її обрисів. Очевидно, що спроектовані на рівневу поверхню Землі обрису материків, островів і інших частин поверхні можуть бути зображені з повним дотриманням подоби лише на глобусі.

На глобусі географічна сітка, а отже, і все зображення поверхні Землі ма-ють наступні основні геометричні властивості.

а) Будь-який відрізок лінії на поверхні земної кулі зображується на глобусі з однаковим зменшенням, тобто масштаб зображення залишається на глобусі всю-ди однаковим. Усі меридіани на глобусі рівні по довжині між собою. Ця власти-вість називається рівномасштабністю зображення.

б) Будь-який горизонтальний кут на земній кулі дорівнює відповідному ку-ту на глобусі, тобто зображення на глобусі будь-якої фігури подібно дійсним її об-рисам у натурі. Усі меридіани перетинають паралелі під прямим кутом. Ця власти-вість називається властивістю рівнокутності.

в) Розміри всіх площ, зображуваних на глобусі, пропорційні їхнім дійсним розмірам на земній кулі, тобто відношення площ на глобусі до відповідних до площ на земній кулі постійно. Ця властивість називається властивістю рівновели-кості зображення.

Усі ці властивості одночасно і повністю зберегти на карті неможливо. По-будована на площині, тобто на карті, географічна сітка, що зображує меридіани і паралелі (така сітка на карті називається картографічною сіткою), буде тією чи ін-шою мірою перекручена.

Відповідно спотвориться кожна клітка географічної сітки, а отже, і зобра-ження всіх подробиць земної поверхні,, географічна сітка, що зображує меридіани і паралелі (така сітка на карті називається картографічною сіткою), буде тією чи іншою мірою перекручена. Відповідно спотвориться кожна клітка географічної сітки, а отже, і зображення всіх подробиць земної поверхні, тому що необхідні ви-мірювальні дані про них, отримані за матеріалами топографічної зйомки або по аерознімкам, наносять на карту при її складанні по клітках картографічної сітки.

При цьому розрізняють викривлення довжин, площ і кутів. Характер і роз-міри викривлень залежать від способу побудови, тобто від типу картографічної сітки, на основі якої складається карта.

Спосіб побудо- ви на площині сітки паралелей і меридіанів земно-го еліпсоїда (тоб-то картографічної сітки) і зображен-ня на її основі земної поверхні називається кар-тографічною про-екцією.

Різних картографічних проекцій існує дуже багато. Кожній з них відповіда-ють цілком певний вид картографічної сітки і цілкомпевні, властиві їй викривлен-ня. В одній проекції спотворюються розміри площ, в іншій - кути, у третьої - і те і інше і в усіх без винятку - довжини лінії.

На попередньому малюнку показана карта світу (у зменшеному виді), на якій картографічна сітка зберігає властивість рівнокутності, тобто, інакше кажучи, дана карта складена в одній з рівнокутних проекцій. Але на цій карті перекручені розміри площ, у чому неважко переконатися, якщо зрівняти, наприклад, розміри Гренландії і Африки; на карті вони майже рівні між собою, а в дійсності площа Гренландії менше площі Африки приблизно в 15 раз.

На малюнкові вище карта світу складена в рівновеликій проекції, тобто її картографічна сітка зберігає властивість равновеликості. На такій карті збережена пропорційність усіх площ, але порушена подоба фігур, тобто властивість рівно-кутності. На глобусі всі меридіани перетинають паралелі під прямим кутом; на цій же карті взаємна перпендикулярність меридіанів і паралелей зберігається лише по середньому меридіану.

Таким чином, не можна побудувати картографічну сітку, а отже, і карту, на якій би повністю збереглася властивість рівномасштабності зображення, тому що це означало б одночасне збереження рівнокутності і рівновеликості, що може бути досягнуте лише на глобусі або при зображенні порівняно невеликих ділянок зем-ної поверхні - на плані.

Викривлення на картах тем значніше, чим більше зображувана на них пло-ща. Тому ці викривлення найбільш помітні на географічних дрібномасштабних картах, що охоплюють значні території.

4. План і карта. Картографічні зображення земної поверхні залежно від способів їх складання й розмірів зображуваної на них території прийнято розді-ляти на плани і карти.

При зйомці невеликих ділянок місцевості рівневої поверхні Землі, як вка-зувалося раніше, можна ухвалювати за площину і без помітних на кресленні ви-кривлень одержати їхнє картографічне зображення зі збереженням повної подоби всіх обрисів місцевості. Таке зменшене, точне і докладне зображення на площині невеликої ділянки місцевості, яку прийнято за площину, називається топографіч-ним планом або просто планом.

При зображенні на площині великих земних просторів доводиться врахо-вувати кривизну рівневої поверхні Землі, застосовуючи для цього ту або іншу кар-тографічну проекцію. Таке зображення всієї земної поверхні або значної її час-тини, виконане на площині в якій-небудь проекції, тобто складене по накрес-леній попередньо картографічній сітці, називається картою.

Усі карти, що зображують поверхню Землі, у тому числі моря і океани, на-зиваються географічними. Однак на практиці до властиво географічних карт від-носять лише карти більш дрібних масштабів, на яких усі лінійні розміри земної поверхні зменшені більш ніж у мільйон раз; карти ж масштабу 1: 1 000 000 і круп-ніше, що докладно зображують поверхню земної суши, називають топографічни-ми.

На топографічних картах, особливо на картах більших масштабів, із гра-ничною точністю і повнотою, що допускається масштабом, зображуються всі под-робиці місцевості - як рельєф, так і місцеві предмети.

Топографічні карти великих масштабів (1:25000, 1:50 000 і 1:100 000) виго-товляються, як правило, по аерознімкам з використанням результатів інструмен-тальних вимірів на місцевості. По цих картах потім складаються топографічні карти більш дрібних масштабів (1:200 000, 1:500 000, 1:1 000 000), які у свою чер-гу є основою для складання географічних карт.

Карти з даними про поверхню дна морів, океанів або інших водойм нази-ваються гідрографічними (морськими, річковими, озерними). Вони складаються за результатами спеціальних робіт, основним змістом яких є проміри глибин водойм і визначення характеру дна.

Карти, основний зміст яких становлять які-небудь спеціальні дані, відсутні або недостатньо повно відображувані на загальногеографічних або топографічних картах, називаються спеціальними. До спеціальних карт, створюваних для військ, відносяться, наприклад, дорожні, аеронавігаційні й ряд інших. Поряд із цим велике застосування у військах мають плани міст, які створюються в масштабах 1:10 000 і 1:25 000.

Дата добавления: 2015-07-11