Орієнтири і їх використання на полі бою.

Особливо важливе значення орієнтири мають на полі бою. Вони полегшу-ють вивчення місцевості і запам'ятовування взаємного положення на ній різних об'єктів і пунктів; по них призначається і витримується напрямок наступу, вказу-ються сектори спостереження і обстрілу, границі ділянок зосередженого вогню і т.п. Тому одним з основних обов'язків командирів підрозділів по організації бою є встановлення в районі майбутніх дій загальних орієнтирів.

1. Загальний порядок вибору і призначення орієнтирів на полі бою. Підлеглим і приданим підрозділам орієнтири вказуються командиром на місце-вості при віддачі бойового наказу; вони використовуються для управління під-розділами, організації взаємодії і цілевказівки при веденні вогню.

У механізованих підрозділах звичайно призначається: у роті, взводі: два - три орієнтири, у відділенні: один - два; в обороні їх може бути й більше. Орієнти-ри вибираються більш-менш рівномірно по фронту й у глибину, щоб ними можна було в будь-якому місці користуватися для визначення положення цілей, що з'яв-ляються, і витримування заданого напрямку руху. У наступі в міру просування підрозділів призначаються нові орієнтири, що забезпечують цілевказівку, безпе-рервність орієнтування і правильність витримування напрямку дій.

Орієнтири вказуються і нумеруються з права на ліво і по рубежах - від себе у бік противника. Для зручності запам'ятовування й відшукання на місцевості орі-єнтирів, якщо буде потрібно, їм присвоюють також умовні назви, що відобража-ють їх характерні ознаки, що кидаються в очі, наприклад: „Темний кущ»”, „Черво-ний дах”, висота „Кругла”.

Якщо орієнтирів, призначених старшим начальником, недостатньо, коман-дири підрозділів додатково вибирають і вказують підлеглим свої орієнтири. При цьому номери і умовні найменування орієнтирів, зазначені старшим начальником, не повинні змінюватися.

При взаємодії з підтримуючими підрозділами і сусідами, а також при допо-відях старшому начальникові використовуються тільки орієнтири, визначені цим начальником.

2. Особливості вибору і використання орієнтирів при діях уночі. При організації і веденні нічного бою загальний порядок призначення орієнтирів в ос-новному той же, що й у денних умовах. Однак уночі вибір і використання орієнти-рів ускладнюються, тому що багато об'єктів і подробиці місцевості, добре видимі в денний час, стають малопомітними або зовсім не різняться не тільки в темряві, але й при штучному освітленні.

Таким чином, спостереження, цілевказівки і орієнтування на полі бою в нічних умовах, незважаючи на застосування освітлювальних засобів і приладів нічного бачення, значно утрудняються, тому від командирів підрозділів потрібні особлива старанність і увага при виборі й призначенні нічних орієнтирів. При цьому необхідно враховувати особливості нічного бачення і характер зміни виду місцевості залежно від способу спостереження.

При спостереженні в темряві без застосування освітлювальних засобів і приладів нічного бачення більш-менш чітко бувають видимими здалека лише за-гальні контури (силуети) деяких місцевих предметів і елементів рельєфу, але їх об'ємні форми й фарбування не вирізняються. Тому орієнтири, добре видимі вдень, якщо вони виділяються лише своїм фарбуванням, уночі стають непридат-ними.

При штучному освітленні видимість і умови спостереження наближаються до денних, але відрізняються наступними основними особливостями. Натуральне фарбування місцевості різко змінюється: предмети жовтого фарбування видають-ся білими, ясно-зеленого - жовтуватими й т.п. Через безперервне переміщення променів прожекторів і палаючих точок інших освітлювальних засобів освітле-ність різних ділянок місцевості виходить нерівномірною й швидко міняється; утворюються різкі рухливі тіні неприродно витягнутої форми, що хаотично пере-суваються в різних напрямках і з різною швидкістю. Різко і швидко мінливі конт-расти світлових тонів сильно спотворюють обрис спостережуваних предметів і створюють оманне розуміння про глибину й просторову довжину по різному ос-вітлених ділянок місцевості: сильно освітлені предмети видадуться ближчими. а слабкоосвітлені - дальшими.

При спостереженні за допомогою приладів нічного бачення сприймається чорно-біле зображення, внаслідок чого натуральне фарбування місцевих предме-тів і навколишньої місцевості не різниться. Спостережувані при цьому об'єкти можна впізнавати лише по силуетах і ступені контрастності їх зображення.

Зі сказаного можна укласти, що в якості нічних орієнтирів слід вибирати по можливості більш значні по висоті об'єкти місцевості, що відрізняються характер-ною формою своїх силуетів на фоні неба, або навколишньої місцевості (гребені висот, окремі будови, великі дерева, гаї й т.п.). Уночі і в умовах поганої видимості витримувати заданий напрямок шляху зручніше за все уздовж лінійних орієнтирів (доріг, рік, лісових узлісь і просік, ярів і інших складок рельєфу, витягнутих по на-прямкові шляху).

Вибір орієнтирів при організації нічних дій і їх вивчення особовим складом повинні проводитися по можливості засвітла, а вночі - при штучному освітленні. Якщо орієнтири призначаються засвітла, треба з першою ж нагодою перевірити і показати особовому складу, як вони видні вночі - у темряві і при штучнім освіт-ленні - і як з настанням темряви змінюється вид місцевості, умови спостереження і орієнтування. Якщо ж орієнтири призначаються вночі, командир підрозділу пока-зує їх своїм підлеглим, використовуючи освітлення місцевості, а якщо потрібно, то і прилади нічного бачення.

Штучне освітлення місцевості поєднується із застосуванням освітлюваль-них і світлосигнальних засобів для постановки світлових орієнтирів, позначення напрямку дій підрозділів і бойових курсів танків, а також для вказівки цілей і по-значення досягнутих підрозділами пунктів і рубежів. Це суттєво полегшує нічні дії військ, створюючи більш сприятливі умови для спостереження, цілевказівки й орієнтування на поле бою.

Освітлення місцевості і використання освітлювальних засобів для поста-новки світлових орієнтирів і виконання інших завдань здійснюються за планом старших начальників. Для цієї мети застосовуються прожектори, освітлювальні авіабомби, снаряди, міни і патрони (ракети). Крім того, можуть використовувати-ся пожежі, створювані в розташуванні противника за допомогою запалювальних снарядів і авіабомб. У якості орієнтирів можуть також застосовуватися, якщо дозволяє видимість, розриви димових артилерійських снарядів (димові орієнтири).

У механізованих і танкових підрозділах із засобів освітлення широко засто-совуються освітлювальні патрони, які використовуються за вказівкою старшого начальника. У якості світлових сигналів упізнавання й орієнтування широко вико-ристовуються трасуючі кулі, кишенькові електричні ліхтарі, задні габаритні вогні на танках і бронетранспортерах. Шляхи руху танків можуть позначатися віхами з ліхтарями, світло від яких спрямоване у бік своїх військ.

3. Особливості вибору і використання орієнтирів взимку і у різних умо-вах місцевості. Взимку, внаслідок рясних і частих снігопадів видимість і зовніш-ній вигляд місцевості можуть швидко і значно змінюватися, що різко погіршує умови спостереження і орієнтування. Тому поряд з вибором і призначенням орієн-тирів командири підрозділів повинні, виходячи із прогнозу погоди, передбачати і заздалегідь забезпечувати можливість переходу до орієнтування і цілевказівок по компасу, вчасно підготовляючи необхідні дані для витримування напрямку рухи по азимутах.

Вибираючи орієнтири, перевагу слід віддавати місцевим предметам більш темного фарбування, тому що вони краще виділяються на тлі сніжного покриву при різних умовах освітлення. Використання взимку в якості орієнтирів елементи рельєфу утрудняється, тому що сніжні замети згладжують нерівності місцевості й роблять їх малопомітними.

У безлюдно-степовій місцевості через недолік добре помітних місцевих предметів як орієнтирів при спостереженні й цілевказівці доводиться більшою мірою використовувати інженерні споруди і загородження противника, ширше за-стосовувати світлові, димові та інші штучні орієнтири, а в умовах поганої види-мості витримувати напрямок і вести цілевказівку по азимутах.

У горах орієнтири вибираються так, щоб вони розподілялися на напрямку дій підрозділів не тільки по фронту і у глибину, але й по висоті.

У всіх випадках, коли за умовами місцевості або через погану видимість не представляється можливим вибрати і використати природні орієнтири або встано-вити штучні, витримування напрямку руху і цілевказівки здійснюються по компа-су. При цьому способі цілевказівки замість кутового відхилення і віддалення цілі від орієнтира називають азимут цілі в тисячних і відстань до неї в метрах.

Дата добавления: 2015-07-11