Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Сутність та зміст та особливості професійної адаптації військовослужбовців військової служби за контрактом до умов військової служби

Читайте также:
  1. XX. Особливості прийому та навчання іноземців та осіб без громадянства у вищих навчальних закладах України
  2. А. БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЗБУДНИКА
  3. Анатомо-фізіологічні особливості молодших школярів.
  4. Апарати захисту від перенапруг: принцип дії, особливості конструкції, вади та переваги. Загальні вимоги до розрядників
  5. Атестація робочих місць за умовами праці, мета та зміст, порядок проведення
  6. Б. БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЗБУДНИКА
  7. Валютне право як інститут фінансового права: поняття, особливості

РОЗДІЛ 1

Теоретичний аналіз вивчення проблеми професійної адаптації та адаптаційного потенціалу військовослужбовців військової служби за контрактом до умов військової служби

Сутність та зміст та особливості професійної адаптації військовослужбовців військової служби за контрактом до умов військової служби

Термін «адаптація» використовується в різних галузях наукового знання, однак дослідниками ще не створено єдиної думки про його зміст. Так, одні автори розглядають адаптацію як процес, результат «пристосування», а інші як «взаємодію» людини і об’єкта адаптації, або як «взаємодію» людини і середовища. Адаптація містить у собі складні, багатовимірні взаємини людини із зовнішнім середовищем.

Термін «адаптація» виник у другій половині XVIII ст. Введення його в науковий обіг пов'язують з ім'ям німецького фізіолога Ауберта, який використав цей термін для характеристики явищ пристосу­вання чутливості органів зору (або слуху), що виражається в підви­щенні чи зниженні чутливості у відповідь на дію адекватного под­разника[1, 29].

На сьогодні зафіксовано безліч різних визначень самого по­няття адаптації, кожне з яких, імовірно, правильне, але тільки для якоїсь конкретної ситуації[28].

В психології досить розповсюдженим є необіхевіористичний підхід до адаптації. Представники цього підходу адаптацію визначають двояко:

1) Як стан, в якому потреби індивіда, з одного боку, та вимоги середовища – з іншого, повністю задоволені. Це стан гармонії між індивідом та зовнішнім середовищем.

2) Як процес, за допомогою якого цей гармонічний стан досягається.

Також, слід додати, що представники біхевіоризма стверджують, що стан адаптації можна розглядати лише теоретично, оскільки на практиці можна досягнути лише відносної адаптації, тобто оптимального задоволення індивідуальних потреб та непорушених відносин з зовнішнім середовищем.



Згідно інтеракционістськой концепції адаптації, яку розвивав, зокрема, Л. Філіпс, усі різновиди адаптації обумовлені як внутрішньо психічними, так і факторами середовища. Л. Філіпс стверджував, що адаптованість особистості виражається двома типами відповідей на вплив зовнішнього середовища:

- Прийняття та ефективна відповідь на ті соціальні очікування, з якими зустрічається кожен у відповідності зі своїми віком та статтю. Таку адаптованість особистості автор вважає вираженням комфортності до тих вимог (норм), які суспільство пред’являє до поведінки людини;

- Та в більш специфічному сенсі адаптація не зводиться просто до прийняття соціальних норм: вона означає гнучкість та ефективність при зустрічі з новими та потенційно небезпечними умовами, а також здатність надавати подіям бажаний для себе напрям. В цьому сенсі адаптація означає, що людина успішно користується створеними умовами для здійснення своїх цілей, цінностей та прагнень.

Основними ознаками ефективної адаптації особистості, згідно інтеракціоністам, є:

- Адаптованість в сфері «поза особистісної» соціально-економічної активності, де індивід набуває знань, вмінь та навиків, досягає компетентності та майстерності;

- Адаптованість в сфері особистих відносин, де встановлюються інтимні, емоційно насичені зв’язки з іншими людьми, а для успішної адаптації необхідні чутливість, знання мотивів людської поведінки, здібність чітко та точно відображати зміни взаємовідносин.

Процес адаптації є одним із найбільш досліджуваних наукових об’єктів. Це обумовлюється, перш за все, універсальністю цього явища, адже адаптаційні процеси об’єктивно обумовлені будь-якими динамічними змінами, що відбуваються у різноманітних системах[31].

Зміст, в якому поняття адаптація вживається в сучасній науковій літературі, бере початок від латинського adaptare – пристосувати, налагоджувати, влаштовувати.

Поняття адаптація, адаптованість, адаптивність виступають об’єктом наукового аналізу у фізіологічних, філософських, педагогічних, психологічних, медичних дослідженнях.

Психологічний аспект адаптації – пристосування особистості до потреб суспільства, з урахуванням власних мотивів інтересів[63].

Зміст адаптації розкривається такими допоміжними термінами як :

а) адаптування – власне процес адаптації;

б) адаптованість – стан організму в результаті успішного здійснення цього процесу;

в) адаптивний цикл – сукупність процесів від початкового стану організму і до кінцевого;

г) адаптивний ефект – відмінності в стані організму до початку і завершення процесу адаптації;

д) адаптивна ситуація – конкретний момент взаємодії організму та середовища, що відображає необхідність адаптивних перебудов.

Складність використання терміну «адаптація» значною мірою обумовлена тим, що в сучасній науці ним позначають і процес ( зміни, що відбуваються з людиною у нових життєвих умовах ) і результат цих змін.

Основні відмінності в цих розуміннях обумовлені новими для пізнання багатьох психічних явищ ускладненнями і неможливістю чітко відокремити процесуальні аспекти психічного життя від результативних. Адже, психіка людини функціонує таким чином, що будь-який, навіть локальний результат в ході змін, що відбуваються, не відокремлюється від процесу, завдяки якому був досягнутий, а відразу ж включається в нього.

Таким чином, кожен результат є проміжним, оскільки відбувається подальше функціонування явища. Для його дослідження, необхідно виділити:

1) від багатьох контекстів, що обумовлені постійними зв’язками, в які відповідне явище включене у психіці людини;

2) від наступних змін – тих динамічних зв’язків, що виникають та змінюються у процесі розвитку поточних подій.

Ось чому при статичному розгляді адаптація може бути представлена як послідовна зміна відносно стабільних періодів, коли досягається визначена рівновага між індивідом та середовищем. Ця рівновага фактично умовна, оскільки стан людини постійно змінюється під впливом безперервно діючих зовнішніх та внутрішніх факторів.

У В.А. Семіченко запропонувала концепцію системного розгляду процесу адаптації. В її основі лежить ідея про те, що загальна ефективність процесу адаптації людини суттєво залежить від інтеграційних тенденцій особистості. Таким чином, загальний процес адаптації – це складне явище, яке має певну структуру, складається із багатьох відносно незалежних процесів. Кожен із них обслуговує певну систему відносин, які виникають у людини з відповідною системою, і в сукупності з ними та відповідними зв’язками складає певний структурний компонент[59].

На думку автора, кожен структурний компонент процесу адаптації є в свою чергу системою, яка включає :

а) об’єктивне явище і його умови (так звані зовнішні умови);

б) відносини, що виникають у людини, яка адаптується з відповідним явищем (ставлення, відносини, зв’язки);

в) індивідуальні особливості самої людини, що відповідають чи не відповідають вимогам (внутрішні умови або власні ресурси людини).

У відповідності до цього виділяються такі основні підсистеми :

енергетична – відображає ресурсні можливості організму, їх спроможність забезпечити функціонування основних систем організму в умовах підвищення енерговитрат. Мова йде про той фізіологічний механізм, що забезпечує пристосування людини як біологічної істоти, на рівні організму, до ускладнених умов діяльності.

Сам процес адаптації відбувається як руйнування тих засобів пристосування, що не відповідають новим умовам, перш за все динамічним стереотипам.

Психологічними еквівалентами, що відображають тенденції адаптування на цьому рівні, можуть бути самооцінка співвідношення самопочуття, активності та настрою, стан нервово-психічного напруження тощо.

середовища – відображає відносини людини та тих зовнішньо-предметних умов, що її оточують. Зміна умов може бути повною або частковою: життя в цілому, навчання, проживання (показниками адаптації, що відбувається на середовищному рівні, можуть бути відповіді на прямі запитання – задоволеність чи незадоволеність відповідними аспектами життя).

діяльнісна – відображає здатність людини до виконання дій, що складають зміст відповідної діяльності. По-перше, це передбачає засвоєння нових дій. По-друге, подолання вже напрацьованих навичок, які в нових умовах є недоцільними. По-третє, часові витрати на виконання цих дій. Показниками адаптації до діяльності можуть бути: наявність уникнення труднощів та помилок у виконанні основних видів діяльності, доцільний розподіл навантаження протягом доби, тижня.

соціальна– відображає входження людини в нове соціальне середовище. Соціальний аспект адаптації характеризується з одного боку, ступенем прийняття людиною норм та правил життя в новій соціальній спільності. А з іншого – ступенем прийняття цієї людини соціальним оточенням. Показники, що відображають тенденції соціальної адаптації: задоволення людини групою, до складу якої вона входить, співпадіння індивідуальних та соціальних цінностей, соціально сприятлива позиція.

особистісна – відображає той загальний результат адаптації, коли людина відчуває психологічний комфорт від ситуацій свого життя, приймає її як конструктивно значущу, що відкриває подальші перспективи розвитку.

Показниками особистісного рівня адаптації можуть бути: зниження особистісного рівня тривожності, домінування позитивних емоцій, відсутність бажання змінити життєву ситуацію, стійка адекватна самооцінка, впевненість у собі, у власних силах, у здатності вирішити проблеми свого життя тощо.

Таким чином, поняття «адаптація» є багатозначним. В найбільш поширеному розумінні під адаптацією розглядають процес пристосування організму до нового середовища. Мова йде про цілісне, системне пристосування, що об'єднує біологічний, психологічний та соціальні рівні.

Адаптацію в широкому смислі трактують як: процес пристосуван­ня індивідних і особистісних якостей людини до життя і діяльності в умовах існування, що змінилися[15]; процес ак­тивної взаємодії особистості і середовища; процес взаємодії особистості з оточуючим середовищем, який веде, в залежності від ступеня активності особистості, до перетво­рення середовища відповідно до потреб, цінностей і ідеалів особистості або до переваги залежності особистості від середовища зміни, що супроводжують на рівні психічної регуляції процес активного пристосування індивіда до нових умов життєдіяльності ; процес, що є цілісною реакці­єю особистості на складні зміни життя і діяльності[41].

Загалом, можна стверджувати, що професійнаадаптація - це пристосування працівника до виконуваної роботи; освоєння професії, її специфіки, придбання професійних навичок, достатніх для якісного виконання обов'язків, розвиток стійкого позитивного ставлення до своєї професії[55].

На успішність професійної адаптації впливають наступні фактори:

1. Суб’єктивні характеристики спеціаліста:

- Соціально-демократичні:

· Вік. Відмічається двосторонній вплив віку на успішність адаптації. З одного боку, адаптаційні можливості молодого спеціаліста вищі, в похилому віці вони значно знижуються; з іншого – з віком накопичується досвід урівноваження з професійним середовищем.

· Стать. По деяким даним, в професійній адаптації жінок на перший план виступає соціально-психологічний аспект, в той час як чоловіки адаптуються перш за все до діяльності.

· Сімейний стан. Наявність власної сім'ї робить спеціаліста представником малої соціально-психологічної групи зі своїми інтересами та нормами. В подальшому він вимушений коректувати свою професійну поведінку у відповідності з приналежністю до даної групи. Відсутність сім'ї, з одного боку, дозволяє спеціалісту більше часу уділяти роботі, а з іншого – знижує його задоволеність життєдіяльністю, оскільки він позбавлений необхідних компонентів життєвої рівноваги.

- Фізіологічні особливості.

- Емоційна стабільність.

- Адекватна самооцінка. Різко завищена самооцінка може створити на певному етапі діяльності зону постійних невдач, знижену мотивацію. Занижена самооцінка сприяє розвитку пасивності, боязні відповідальності, зниженню суб’єктивної ймовірності успіху. Результатом неадекватної самооцінки зазвичай є неповна реалізація можливостей людини в професійній діяльності, в окремих випадках – відмова від неї.

- Активність особистості. Під активною адаптацією розуміється прагнення молодого спеціаліста впливати на професійне середовище з метою її зміни. Низький рівень особистісної активності характеризує пасивну адаптацію до середовища. Найбільш ефективною є адаптація як процес активного пристосування співробітника до мінливим умовам професійної діяльності.

- Передадаптивний рівень знань, вмінь, навичок.

- Соціальна та професійна готовність до діяльності:

· Установка на подолання труднощів;

· Налаштованість на професійну діяльність;

· Очікування успіху.

- Відповідність реальної та необхідної компетентності молодого спеціаліста. Переважання реальної компетентності над необхідною приводить до зниження мотивації, розчаруванню, так як для спеціаліста важливо, щоб був затребуваний весь професійний досвід, що він має. Перевага необхідної компетентності над реальною приводить до постійної або часткової професійної непридатності спеціаліста доданого робочого місця. Можливі ситуації, коли молодий спеціаліст просто неадекватно оцінює свою компетентність, зробивши поспішні висновки за результатами випадкових спостережень (недооцінка) або не оцінивши ґрунтовно зміст діяльності, якій йому прийдеться займатися (переоцінка).

2. Об’єктивні фактори:

- Умови праці. Під умовами праці розуміється сукупність факторів виробничого середовища, що чинить вплив на здоров’я та працездатність людини в процесі праці.

- Організація технічного процесі. Зміст виробничих завдань, особливості нормування та оплати праці, стимулювання успішного виконання виробничих завдань, систематичний аналіз допущених адаптантом помилок, навчання засобом прикладу, задання темпу включення спеціаліста в технологічний процес та інше.

- Режим праці та відпочинку. Режим праці та відпочинку – чергуування періодів роботи та перерв, що встановлюється на основі аналізу робото здатності з метою забезпечення високої продуктивності праці та збереженні здоров’я працівників.

Практика показує, що не рідко молоді спеціалісти не можуть вирішити прості задачі та виконати стандартні завдання. Причинами труднощів в такому випадку є:

- Нестача або несвоєчасність отриманої інформації, що дозволяє визначитися в новій ситуації і знайти правильне рішення.

- Надлишок інформації, який з одного боку, вимагає максимальної уваги та запам’ятовування, а з іншого – заважає обрати необхідну інформацію для ефективного впливу на нову ситуацію.

- Необхідність вирішувати одночасно декілька рівнозначних завдань: вивчити ситуацію, приймати рішення, виконати свої нові обов’язки, встановити корисні контакти, опанувати нові елементи професійної діяльності, особливо ретельно будувати свою поведінку.

- Необхідність формувати певну позитивну думку оточуючих про себе, постійне перебування в зоні оцінювання Іноді виникає необхідність змінити несприятливу думку інших про себе, що з’явилася в наслідок певних соціальних установок та стереотипів, характерних для даного колективу[38].

Не можна не погодитися з тими дослідниками, що визначають процес адаптації як безперервний, але який активізується в тих випадках, коли в системі «суб'єкт праці — професійне середовище» виникає розбіжність. Причиною дезадаптації можуть служити як зміни в суб'єкті праці, так і підвищення вимог діяльності до нього. Ці зміни можуть бути стійкими, визначати тривалу і глибоку перебудову, і тоді їх варто віднести до загальної професійної адаптації, але мо­жуть бути короткочасні «збурювання», що припускають ситуативну адаптацію. Очевидно, в процесі і загальної і ситуативної адаптації можна виділити три періоди: адаптаційну напругу, стабілізацію й адаптаційне стомлення. Ці уявлення про періодичність психічної адаптації формулює Ф.Б.Березін, співвідносячи періоди адаптації з основними стадіями стресу, описаними Г.Сельє. Зближення цих двох систем понять особливо чітко виявляється при вивченні про­фесійної діяльності в екстремальних умовах, наприклад в умовах Крайньої Півночі[10, 58].

Адаптованість, тобто динамічна рівновага в системі «людина - професійне середовище», виявляється насамперед в ефективності діяльності. Ефективною можна назвати діяльність, що характери­зується високою продуктивністю і якістю продукту, оптимальними енергетичними і нервово-психічними витратами, задоволеністю про­фесіонала. Ф.Б.Березін формулює три критерії, відповідно до яких доцільна оцінка психічної адаптації в умовах визначеної професійної діяльності: 1) успішність діяльності (виконання трудо­вих завдань, ріст кваліфікації, необхідна взаємодія з членами робо­чої групи й інших осіб, що робить вплив на професійну ефектив­ність); 2) здатність уникати ситуацій, що створюють загрозу для трудового процесу, і ефективно усувати погрозу, що виникла (за­побігання травм, аварій, надзвичайних подій); 3) здійснення діяль­ності без значимих порушень фізичного здоров'я[10].

Є.А.Мілерян увів поняття «якість трудової діяльності», що характеризується надійністю, ефективністю, різнобічністю, гнуч­кістю і темпом роботи. При цьому надійність може бути виражена стабільністю оптимального рівня працездатності в екстремальних умовах праці, що розглядається як здатність працівника до ощадливої витрати сил і розподілові у часі. Гнучкість проявляється в здатності людини вчасно змінювати стратегію або спосіб здійснен­ня дій відповідно до змін умов праці. Показником гнучкості може служити час або швидкість зміни стратегій у відповіді, на зміну си­туації. Під різнобічністю розуміється загальна кількість варіантів стратегій, прийомів і способів здійснення дій, кожен з яких веде до досягнення поставленої мети праці[46].

С.Л.Ареф'єв як критерії адаптованості фахівця викори­стовував два показники: «задоволеність роботою» і «задоволеність адміністрації працівником», запропонувавши для їх оцінки оригі­нальну методику. За допомогою спеціальної анкети він одержував інформацію щодо специфічних труднощів на шляху фахівця, харак­теру його професійних інтересів і темпів їх формування. За результа­тами відповідей на окремі питання обчислювалися «індекс задоволе­ності роботою», «індекс інтересу до роботи» й «індекс задоволеності професією». Був також розроблений план програмованого інтерв'ю з керівником, що дозволяє одержати дані як про обстежуваного фахівця, так і про компетентність інтерв'юера. За розробленою дослід­ником формулою виводився інтегральний показник адаптованості.

Досить докладно розроблені критерії соціально-психологічної адаптації: у сфері суспільної активності — участь у суспільній робо­ті і задоволеність цією участю; у сфері міжособистісного спілкуван­ня - соціометричний статус і задоволеність відносинами з товаришами, відношення до об'єднання (велика група), відношення до колективу (мала група), задоволеність собою на ро­боті, відношення до керівника, адекватність взаємодії з іншими учасниками діяльності. Критеріями психофізіологічної адаптації вважаються: стан здоров'я, настрій, рівень тривожності, ступінь стомлюваності, активність поведінки[20].

Загальним показником адаптованості є відсутність ознак дез­адаптації.

Дезадаптація може виникнути внаслідок короткочасної та силь­ної дії середовища на людину або під впливом менш інтенсивної, але тривалої дії. Дезадаптація виявляється в різних порушеннях діяльності: у зниженні продуктивності праці та її якості, у пору­шеннях дисципліни праці, у підвищенні аварійності і травматизму. Фізіологічні і психологічні ознаки дезадаптації відповідають добре вивченим і описаним ознакам стресу[54].

Психологічне забезпечення професійної адаптації повинне бу­дуватися на всебічному обліку розглянутих факторів у їх взаємо­зв'язку і взаємодії. При цьому варто виходити з принципово важ­ливого теоретичного положення про єдність процесу психічного розвитку людини і розуміння, що випливає з цього положення, взаємозв'язку етапів професійного шляху. Усередині будь-якого попереднього періоду складаються ресурси і резерви наступного розвитку. Процес психічного розвитку є про­цесом кумулятивним; у його ході результат розвитку кожної попе­редньої стадії, трансформуючись, певним чином включається в на­ступну.

Адаптивні можливості людини закладаються вже в дитинстві, у процесі формування її особистості, досвіду взаємодії з різними людьми і колективами, досвіду успішної і неуспішної поведінки в незвичних обставинах. Успішність професійного самовизначення створює готовність для встановлення рівноваги між здібностями майбутнього працівника і вимогами професії, між ціннісними орієнтаціями суб'єкта вибору професії й особливостями конкрет­ного професійного середовища[7].

Проблема адаптації особистості в цілому (і її соціалізації зокрема) – є міждисциплінарною науковою проблемою, яка вивчається педагогами, психологами, соціологами, біологами і представниками інших наукових областей знання. Тому не випадково проблема адаптації військовослужбовців – контрактників являє собою одну з важливих загальнотеоретичних проблем, що досліджуються в наш час на психофізіологічному, індивідуально-психологічному, соціально-психологічному рівнях, і до сих пір є традиційним предметом дискусій. Рішення даної проблеми повинен носити компромісний характер, а саме: максимально мають бути використанні ті наукові результати, узагальнення та передовий педагогічний досвід, які набуті тисячами вчителів, що є майстрами в своїй педагогічній праці. Особливо важливий такий синтезований науково-педагогічний підхід щодо адаптації військовослужбовців-контрактників. Вчора вони ще були цивільними людьми, а сьогодні ще не стали повноцінними військовослужбовцями. Саме тому проблема адаптації у них завжди загострена[60].

Професійна адаптація військовослужбовців військової служби за контрактом – це процес пристосування особи, яка тільки-но вступила на службу до лав української армії, до вимог військової служби, умов середовища, до завдань та змісту діяльності військовослужбовця, специфічних особливостей служби, а також до військового колективу[19].

Зі вступом на військову службу юнак зіштовхується з наступними факторами:

- Інший ритм життя;

- Статутний порядок та дисципліна;

- Побутові незручності;

- Особливості географічного розташування;

- Незвичні кліматичні умови;

- Необхідність придбання нових навичок та знань;

- Освоєння нового кола обов’язків;

- Зміна характеру та режиму харчування;

- Зміна рольових функцій;

- Та інше.

Специфіка адаптації контрактників обумовлена характером діяльності військовослужбовця, а також умовами у яких вона здійснюється.

Високі адаптивні здібності особистості військовослужбовця залежать від факторів:

- Настрій особистості;

- Ступінь нервово-психічної стійкості;

- Розвиток таких якостей особистості, як сердечність, доброта, відкритість, соціальна сміливість, терпимість, впевненість в собі та ін..

Офіцери-психологи повинні враховувати в своїй роботі і вік військовослужбовців-контрактників. Педагогічний досвід, психологічні дослідження, медична практика на емпіричній основі виділяють різні вікові періоди.

Вік військовослужбовців-контрактників можна умовно розділити на наступні періоди:

1. Від 18-20 до 25-27 років – період, найбільш сприятливий для професійного становлення та адаптації до служби в армії. Військовослужбовці в цьому віці обирають професію, «приглядаються» до своїх можливостей і до того, що може дати професія військового. В цьому віці, як правило, добре працює пам'ять, властива підвищена енергійність, яка може використовуватись, як з позитивною, так і з негативною цілями, достатня фізична витривалість.

Для цього віку характерні крайності в думках та вчинках, непередбачуваність, недовіра до авторитетів і в той самий час велика навіюваність і можливість потрапляння під чий-небудь впив. У них, з одного боку, сильний супротив «прирученню», а з іншого боку, велике бажання виділитися та довести свою незалежність та самостійність. В екстремальних ситуаціях можлива нестриманість, необачність, необдуманість вчинків.

2. Від 26-28 до 34-37 років – період соціальної та професійної зрілості. В цьому віці практично всі військовослужбовці-контрактники мають сім'ю і це в значній мірі визначає їх мотивацію до професійної діяльності, вони вже набули значний життєвий та професійний досвід, вони починають цінити стабільність в професії, і навіть при низькій задоволеності військовою професією все одно продовжують служити. Відсутність задоволеності професією в цьому віці приводить не до пошуків нової професії, а до бажання «відключитися» від професійних клопотів, що може призвести до негативних наслідків (вживання алкогольних напоїв, наркотиків). Пізнавальні інтереси починають гаснути у зв'язку з сімейними турботами, відсутністю масштабних перспектив, зміною захоплених уявлень про життя, розумінням, що не всі можуть бути великими особистостями та не всі ними стають.

3. Від 35-38 до 45-50 років – період, що характеризується певною зрілістю, розвинутими професійними навичками та вміннями, прагненнями до спокійної незалежної професіональної діяльності. Фізичні можливості знижуються, часто військовослужбовець стає залежним від стану здоров'я. Великі фізичні навантаження переносяться з напруженням і не викликають у військовослужбовця задоволеності. Мотивація професійної діяльності більше пов’язана зі звичкою виконувати свої функціональні обов’язки. В цьому віці військовослужбовець прагне до стабільності, він надійний у виконанні складних, відповідальних задач, тяготить до наставництва, до виховання молодшого покоління[32].

Необхідно враховувати, що кожен військовослужбовець - контрактник, більш-менш інтуїтивно відчуває індивідуальну форму своєї особистості. Для військовослужбовця-контрактника служба в армії – це перш за все робота, а робота повинна бути по душі.

Процес воєнно-професійної адаптації на пряму залежить від якостей особистості військовослужбовця. Якщо військовослужбовець ще до служби в армії ставив не вузькопрофільні цілі, а активно проявляв ініціативу в суспільній діяльності виробничого чи навчального колективу, усвідомлював значимість військової служби для становлення повноправним членом суспільства, і проявляв до неї інтерес, то такий військовослужбовець адаптується до військово-професійної діяльності протягом 2-3 місяців.

Слабкий розвиток чи відсутність позитивних якостей, перевага негативних якостей характеру, звичок поведінки у деякої частини призивної молоді значно понижує адаптаційний потенціал. У таких людей виникають складності у військовому колективі. Вони змушені пристосовуватися до незвичних для них вимогам, дотримуватися субординації при спілкуванні з товаришами по службі. Дуже часто вони негативно налаштовані на адаптаційний процес, це проявляється у зовнішньому погодженні з вимогами та нормами військового колективу при внутрішньому його не сприйманні[62].

Вступаючи у військове життя, чоловіки вже мають в своєму «багажі» певний досвід взаємовідношень в колективі, він базується на досвіді сімейних відношень та відношень з однолітками; мають свою систему цінностей, орієнтацій та установок до діяльності; мають складене уявлення про службу в армії, і в подальшому, під час несення військової служби і адаптації до умов військової діяльності відбувається «ломка» стереотипних уявлень про службу і формуються ціннісні орієнтації військового колективу та успішна інтеграція особистості в колектив[35].

Адаптація військовослужбовця військової служби за контрактом до професійної діяльності підрозділяється на ряд етапів: первинна адаптація, період стабілізації, можлива дезадаптація, повторна адаптація, вікове зниження адаптаційних можливостей. Якщо початком первинної адаптації вважати прибуття до військової частини, то своєрідним вступом до неї є процес становлення готовності до діяльності, що включає професійне самовизначення, формування мотивації, накопичення знань, розвиток професійно важливих властивостей та інше.

 

Професійна адаптація контрактника містить у собі ряд етапів:

1. У перші дні служби у молодого військовослужбовця відбувається ознайомлення з його професійною діяльністю. На даному етапі він повинен освоїти основні положення Статутів Збройних Сил України та Наказів військової частини, одержати інформацію про всі елементи своєї військової діяльності, бути спроможним охарактеризувати основні обов’язки своєї військової служби.

2. На другому етапі військовослужбовець повинен до самостійної діяльності. Працівник ефективно виконує свої функціональні обов’язки.

3. Етап професійної майстерності, високого ступеня суспільної діяльності, перевищення встановлених, ініціативність та наполегливість. Військовослужбовці, які професійно виконують свої обов’язки, проявляють свої лідерські та організаторські якості, займають сержантські посади та отримують службові підвищення[23].

Загальним показником адаптованості є відсутність ознак дезадаптації. Дезадаптація може виникнути внаслідок короткочасних і сильних впливів середовища на людину або під впливом менш інтенсивних, але тривалих впливів. Дезадаптація виявляється в різноманітних порушеннях діяльності: у зниженні продуктивності праці та її якості, у порушеннях військової дисципліни, у підвищенні травматизму та хворобливості.

На успішність професійної адаптації впливають наступні психологічні особливості військовослужбовця:

- Ініціативність;

- Самостійність;

- Цілеспрямованість;

- Наполегливість;

- Інтелектуальна продуктивність;

- Уміння організувати свою роботу;

- Впевненість у собі;

- Та інше.

Ці ознаки входять до показника «гармонійна активність». До показника «високий рівень домагань» належать якості:

- Лідерство;

- Самооцінка;

- Толерантність до фрустрації;

- Комунікативні здібності;

- Інтелектуальна продуктивність;

- Соціальний статус.

Також виділяють третій показник, що впливає на успішність професійної адаптації. Він пов'язаний з реакцією на фрустрацію. Для військовослужбовців, які адаптуються успішно, показник має назву «показник самокритичності» і «показник агресивності поведінки» - для військовослужбовців, які відчувають труднощі при адаптації.

Одностайно підкреслюється значення активності особистості, при цьому вирізняються активне ставлення до роботи, інтелектуальна активність, активність у спілкуванні, що виявляються в таких особистісних властивостях, як ініціативність, самостійність, цілеспрямованість.

Дослідники відзначають значення професійно важливих властивостей (розумових, мнемічних, сенсомоторних, комунікативних), їхній вплив на адаптаційний процес і на зберігання здатності до ефективної психічної адаптації.

Особливе місце в структурі особистісних чинників психічної адаптації дослідники відводять мотивації досягнення успіху. Високий енергетичний потенціал надається найбільш важливому у діяльності, що потребує мобільності, швидкого входження в нові ситуації, освоєння нових навичок, дій в умовах, у яких кінцеві успіх чи невдача ще не визначилися і тісно пов'язані з індивідуальною активністю. Енергетичний потенціал значною мірою забезпечується виразністю і структурою мотивації досягнення. Переважання мотивації досягнення успіху над мотивацією запобігання невдачі сприяє й ефективній психічній адаптації, і успішності діяльності.

Ми виділяємо чотири показника успішної адаптації військовослужбовця:

- Успішність професійної діяльності військовослужбовця. Це зовнішній показник адаптації військовослужбовця військової служби за контрактом до умов військової служби. Зазвичай цей показник визначається аналізом спостережень за успішністю виконання службових обов’язків підлеглого.

- Емоційна напруженість. Цей показник має значний вплив на адаптаційний процес військовослужбовця, так як військова служба досить напружена та активна. Саме від емоційної витримки, схвильованості військовослужбовця залежать його успіхи та невдачі в виконанні службових завдань та загальної життєдіяльності в підрозділі.

- Соціально - психологічний фактор. В будь-якій організації: як в військовій, так і в цивільній – суттєве значення для адаптації військовослужбовця мають його комунікативні здібності та вміння пристосуватися до колективу. У випадку якщо процес вливання в колектив проходить легко, то й процес адаптації відбувається значно швидше та без проблемно.

Самооцінка. Це останній показник, що ми виділяємо, який, на наш погляд, має суттєве значення для професійної адаптації військовослужбовця військової служби за контрактом до умов військової служби.

Самооцінка людини нерідко виступає як своєрідний «фасад особистості». Вона спеціально виділяє риси, що властиві їй на основі стереотипів (соціальних ролей), інші «відокремлюються від неї». Соціальна роль людини, а також і враження, яке вона справляє на оточуючих (зовнішнє вираження соціального статусу), складається з двох компонентів. По-перше, це та зовнішня інформація, яку сама людина про себе повідомляє (слова, міміка і жести та ін.); по-друге, та інформація, яку вона дає несвідомо. Рівень соціальних домагань особистості, тобто сукупність її інтересів, стосунків також можуть бути за цим «фасадом», і людина не розкриває себе. Проте уважне спостереження за її поведінкою, бесіди, діяльність можуть допомогти в розкритті особистості. Знання соціальних очікувань і засобів їх реалізації необхідні для вирішення багатьох питань роботи з особовим складом підрозділу[8].

Успішність діяльності, емоційна напруженість, соціально-психологічний фактор та самооцінка – усі ці найважливіші показники професійної адаптації піддаються керуванню, головним важелем якого служить психологічно вивірене сполучення доган, зауважень за невдачу і нагороди, подяки за успіх. Саме для такого правильного та чіткого керування професійною адаптацією військовослужбовця, слід постійно та уважно вивчати його психологічні особливості. Така активна та правильна робота офіцера-психолога може принести успіх не лише у вигляді відповідального та ініціативного несення служби військовослужбовцем, а й зберегти його психічну стійкість та врівноваженість.

 

1.2Сутність поняття адаптаційного потенціалу

Розгляд змісту та сутності феномену адаптації призводить до необхідності уточнення понять, похідних від терміна "адаптація", які мають власну специфіку предметних областей. Це поняття "адаптивності" і "неадаптівності", а також "адаптаційних ресурсів", "адаптаційних можливостей "," адаптаційних здібностей ", що об'єднуються у смислову категорію "адаптаційного потенціалу".

На думку Т.В. Рогачової (2004), якщо адаптивність являє собою тенденцію особистості до реалізації і відтворення в діяльності вже наявних прагнень, спрямованих на здійснення тих дій, доцільність яких

була підтверджена попереднім досвідом, то не адаптивність являє собою протиріччя між поставленою суб'єктом метою і результатом його активності. У всіх випадках необхідно говорити про різні варіанти адаптації, що представляють собою як би шкалу, на одному кінці якої -

конструктивна поведінка спрямована на самозбереження, на іншій - неконструктивну, саморуйнівну поведінку.

В.І. Розов (1993) досліджував особливості структурної організації адаптивності в екстремальних умовах. Ним виявлено, що адаптивною психо-динамічною властивістю особистості є активність, а неадаптивним - емоційність. Центральне місце в групі адаптивних займає показник соціальної енергійності. У групі неадаптивних даний показник не пов'язаний ні з одним з психо-динамічних ознак.

Структурно-утворюючими ознаками адаптивності в екстремальних умовах є показники особистісного самоконтролю, індивідуальної саморегуляції, сензитивності, самореалізації, інтелектуальної активності, психодинамічної витривалості та гнучкості, здатності до досягнення цілей.

Несподіваний погляд на проблему адаптації особистості наводиться в монографії В.А. Петровського "Психологія неадаптивної активності" (1992), в якій робиться акцент не на адаптивності особистості, а на її не адаптивності. На категоріальному рівні аналізу "адаптивність-не адаптивність", як представляється автору, можуть бути розкриті як тенденції функціонування цілеспрямованої системи, що визначаються відповідністю-невідповідністю між її цілями і досягнутими результатами. Тоді адаптивність виражається в узгодженні цілей і результатів її функціонування, а не адаптивність полягає в тому, що між метою і результатом активності індивіда складаються суперечливі відносини: намір не збігається з діянням, задум - з втіленням, спонукання до дії - з його результатом. У цьому протиріччі - джерело динаміки особистості, її існування і розвитку.

Далі В.А. Петровський пояснює, що прикмети не адаптивності, будь то "адаптивність як неминучість" або "активно неадаптивні" тенденції, простежуються у всіх сферах буття людини: в його взаєминах з природою, предметним світом, іншими людьми і самим собою, а також під взаємопроникнення цих сфер. Не адаптивність служить моментом динаміки особистості і разом з тим забезпечує її цілісність.

При уточненні розуміння суті адаптаційних ресурсів особистості в роботі С.А. Ларіонової (2001) з'ясовується, що це ряд психологічних та індивідуальних характеристик, що визначають ступінь соціально-психологічної адаптованості особистості в конкретних соціальних умовах.

Адаптаційні ресурси особистості складають її певні психологічні особливості (основні фактори соціально-психологічної адаптації): ціннісні орієнтації, спрямованість особистості (позитивні соціальні установки); високий ступінь самосприйняття (відсутність великої розбіжності між Я-реальним і Я-ідеальним); високий рівень рефлексії; високий рівень емпатії, доброзичливість; розвинений вольовий контроль над імпульсами, афектом, спонуканнями; досить високий рівень розвитку адаптивних властивостей інтелекту (стильові властивості інтелекту, високі репрезентативні здібності), наявність почуття гумору, позитивне ставлення до парадоксів .

Що ж стосується адаптаційних і адаптивних здібностей, адаптаційних можливостей, то ці поняття у вивченій нами літературі вживаються вкрай обмежено і, як правило, в контексті адаптаційного потенціалу, який є

предметом нашого подальшого розгляду.

З медико-біологічних позицій адаптаційний потенціал - це кількісне вираження рівня функціонального стану організму і його систем, що характеризує його здатність адекватно і надійно реагувати на комплекс несприятливих факторів при економній витраті функціональних резервів, що дозволяє запобігти розвитку преморбідного стану. І тоді здоров'я - це здатність організму зберігати необхідні компенсаторні і захисні властивості,

певний рівень функціональних резервів, оптимальна здатність адаптуватися до умов зовнішнього і внутрішнього середовища.

 

У психології витоки поняття адаптаційного потенціалу особистості (особистісного потенціалу) сходять до робіт А.Г. Маклакова (2001), С.Т. Посохова (2001), Д.А. Леонтьєва.

А.Г. Маклаков (2001) вважає, що оцінити адаптаційні можливості особистості можна через оцінку рівня розвитку психологічних характеристик, найбільш значимих для регуляції психічної діяльності і процесу адаптації. Чим

вище рівень розвитку цих характеристик, тим вище ймовірність успішної адаптації, тим значніше діапазон факторів зовнішнього середовища, до яких індивід може пристосуватися.

Дані психологічні особливості особистості взаємопов'язані і становлять одну з інтегральних характеристик психічного розвитку особистості - особистісний адаптаційний потенціал, показники якого містять інформацію про відповідність або невідповідність психологічних характеристик особистості загальноприйнятим нормам.

Д.А. Леонтьєв (2002) визначає особистісний потенціал як стрижень особистості- базову індивідуальну характеристику, якісно характеризує рівень особистісної зрілості – а головним феноменом особистісної зрілості і формою прояву особистісного потенціалу вважає самодетермінації особистості.

Особистісний потенціал відображає міру подолання особистістю заданих обставин і подолання особистістю самої себе, а також міру доданих їй зусиль по роботі над собою і над обставинами свого життя (Соловйова С.Л., 2010).

А.М. Богомолов (2008) визначає адаптаційний потенціал як здатність особистості до структурних та рівневих змін (під впливом адаптогенний факторів) якостей і властивостей, що підвищує її організованість і стійкість.

Адаптаційний потенціал є інтегральним поняттям, включає специфічні ресурси, представлені на різних рівнях організації особистості (індивідуальна, особистісному, суб'єктно-діяльнісної). Важливими складовими

адаптаційного потенціалу є механізми, способи використання і перетворення адаптаційних ресурсів, їх кількісних і якісних складових (розгортання,

акумуляція, заповнення і т. д.). Ці процеси служать сполучними ланками між можливостями і здібностями особистості і реальною їх реалізацією в цілеспрямованому адаптаційному процесі.

Аналіз джерел, присвячених адаптаційному потенціалу особистості, показує зростаючу частоту застосування цього терміну при констатації адаптаційних можливостей особистості, формулюванні психологічного і психосоматичного діагнозу. Розповсюдження поняття адаптаційного потенціалу особистості в практиці психологічної допомоги обумовлено завданнями оцінки пристосованих можливостей індивіда, диференціації стійких порушень адаптації і скороминущих дезадаптивних станів, а також з'ясування психологічного змісту психосоматичних захворювань. Виникнення психосоматичних проблем розглядається як один з варіантів виснаження адаптаційного потенціалу особистості. Уявлення про природу порушень адаптації, кордонах і властивостях адаптаційного потенціалу визначаються дослідниками як важливі передумови ефективності корекційно-реабілітаційних заходів.

Г.Сельє один з перших почав розробляти поняття адаптаційного потенціалу, яке зводиться їм до «поверхневої» і «глибин­ної» енергії. Перший вид енергії витрачається під впливом середовища і доповнюється з резервів «глибинної» енергії, витрачання якої є незворотнім. Коли адаптаційний потенціал помітно зменшується, виникають «хвороби адаптації». У групу хвороб адаптації Г.Сельє і прихильники його ідей включають гіпертонічну і виразкову хворобу, хвороби сердеч­но-судинної системи, атеросклероз, ревматичні захворювання, шизофренію, рак, шок і ін.

На сьогоднішній день існує декілька підходів до розуміння особистісного адаптаційного потенціалу в роботах вітчизняних авторів.

Адаптаційний потенціал особистості визначається Н.Л. Коноваловою як інтегруюча характеристика психічного здоров'я. Психічна адаптивність оцінюється при цьому як здатність особистості протистояти зривам психічної адаптації. Адаптивність, на думку автора, залежить від багатьох конституціональних, природжених і придбаних чинників, що визначають структуру особистості і які знаходяться в тісному зв'язку з періодизацією розвитку особистості. Складовими психічної адаптивності виступають спільний рівень психічного розвитку, особистісні особливості і система стосунків, характер і зміст психологічних проблем, позиція особистості по відношенню до них [].

Зміст особистісного адаптаційного потенціалу конкретизується в дослідженнях А.Г. Маклакова і насичується головним чином взаємозв'язаними психофізіологічними і соціально-психологічними характеристиками, такими як нервово-психічна стійкість, самооцінка особистості, рівень соціальної підтримки, здатність вирішувати конфлікти, досвід спілкування, орієнтація на загальноприйняті норми поведінки і вимоги колективу. Чим більш виражені перераховані характеристики, тим вище вірогідність успішної адаптації, тим значніше діапазон чинників зовнішнього середовища, до яких індивід може пристосуватися. Адаптаційному потенціалу ав­тор відводить важливу роль в психічному і соціальному розвитку індивіда. Показники адаптаційного потенціалу містять інформацію про відповідність або невідповідність психологічних характеристик особистості загально­прийнятим нормам [3].

Дослідження різнорівневих характеристик особистості як внутрішніх чинників, що обумовлюють ефективність психічної адаптації, представлені в роботах Ф.Б. Березіна, А.А. Налчаджяна, А.А. Реана і ін.

На думку С.Т. Посохової адаптаційний потенціал доцільно представляти як інтеграль­не утворення, що об'єднує в складну систему соціально-психологічні, психічні, біологічні властивості і якості, які актуалі­зуються особистістю для створення і реалізації нових програм поведінки в змінених умовах життєдіяльності. Особистісний адаптаційний потенціал включає біопластичний, біографічний, психічний і особистісно-регуляторний компоненти. У адаптаційному потенціалі, на думку автора, закладена латентність адаптаційних здібностей, своєчасність і вектор реалізації яких залежить від активності особистості [4].

Таким чином, адаптаційний потенціал прийнято розглядати як системну властивість особистості, що обумовлює кордони її адаптаційних можливостей і характер протікання адаптації у відповідь на дію тих або інших умов середовища. Особливості адаптаційного потенціалу, опосередковують дію адатогенних чинників, визначають напрям, зміст і інтенсивність адаптаційної відповіді особистості.

Існує точка зору, згідно якої адаптаційний потенціал може служити основою імовірнісного прогнозу розвитку адаптаційного процесу і динаміки адаптаційного статусу особистості. А.М. Богомолов вважає, що адаптаційний потенціал особистості характеризує можливості особистості до продуктивного проходження адаптаційного процесу, формування прогресивних адаптаційних ефектів, розширення діапазону реагування і придбання нових адаптаційних навичок. На думку автора, окрім структурних особливостей, доцільно виділяти динамічні властивості адаптаційного потенціалу особистості. Динамічні властивості характеризують мінливість і активність функцій і структури ресурсів в часі і включають інтенсивність використання, схильність до консервації, стійкість і т.д. [1].

Ми поділяємо точку зору автора, згідно якої динамічні властивості адаптаційного потенціалу є найбільш значущими. Успішність процесу адаптації визначається не абсолютною величиною потенціалу, а відносною. Відносність величини особистісного адаптаційного потенціалу може розглядуватися як механізми формування ресурсів, індивідуальний стиль їх витрачання, відновлення і взаємозбагачення, можливості компенсації відсутніх ресурсів, гнучкості їх використання в межах деяких кордонів потенціалу. Через це навіть при низьких адаптаційних ресурсах окремо, характер їх об'єднання в потенціал, за певних внутрішніх і зовнішніх умов, може привести до високої ефективності адаптації [1].

Проведені А.Г Маклаковим дослідження адаптаційного потенціалу виявили залежність таких показників як успішність в освітньому процесі, компетентність у сфері міжособистісних відносин, дисциплінованість, оптимальний рівень нервово-психічної стійкості і тривоги, висока мотивація до навчання, сприяють розвитку адаптаційних здібностей індивіда. Однак не завжди високі успіхи у навчанні є доказом розвинених адаптаційних можливостей військовослужбовця . Це може пояснюватися зменшенням інтелектуального компонента в адаптаційному потенціалі.

Проблема адаптації особистості в цілому (і її соціалізації зокрема) - міждисциплінарна наукова проблема, яка вивчається педагогами, психологами, соціологами, біологами та представниками інших наукових областей знання. Тому не випадково проблема адаптації військовослужбовців-контрактників являє собою одну з важливих загальнотеоретичних проблем, досліджуваних в даний час на психофізіологічному, індивідуально-психологічному, соціально-психологічному рівнях, і до теперішнього часу є традиційним предметом дискусій. Рішення даної проблеми має носити компромісний характер, а саме: максимально повинні бути використані ті наукові результати, узагальнення та передовий педагогічний досвід, які придбані тисячами вчителів майстрів педагогічної праці. Тут потрібно взяти на озброєння все найкраще і продуктивне, переломити для потреб армії. Особливо важливий такий синтезований науково-педагогічний підхід у справі адаптації військовослужбовців-контрактників. Вчора вони були цивільними людьми, а сьогодні ще не стали повноцінними військовослужбовцями. Проблема адаптації у них одвічна , варто завжди особливо гостро.

Оцінити адаптаційні можливості особистості можна через оцінку рівня розвитку психологічних характеристик, найбільш значимих для регуляції психічної діяльності і процесу адаптації. Чим вище рівень розвитку цих характеристик, тим вище ймовірність успішної адаптації, тим значніше діапазон факторів зовнішнього середовища, до яких індивід може пристосуватися.

Дані психологічні особливості особистості взаємопов'язані і становлять одну з інтегральних характеристик психічного розвитку особистості - особистісний адаптаційний потенціал, показники якого містять інформацію про відповідність або невідповідність психологічних характеристик особистості загальноприйнятим нормам. З цього випливає ,що адаптаційний потенціал це сукупність різних показників розвиваючи які ми розвиваємо адаптаційні можливості військовослужбовця . Інакше кажучи розвиток комунікативних здібностей ,самооцінки, професійної спрямованості ,нервово психічної стійкості ,моральної нормативності сприятиме формуванню у військовослужбовця адаптаційного потенціалу .

Методами розвитку цих складових є як проведення психологічних тренінгів , так і безперервна виховна робота в підрозділі спрямована на формування згуртованості військового колективу, формування у військовослужбовців почуття значущості ,високої самооцінки, військово-професійної спрямованості, моральної нормативності, нервово-психічної стійкості.

Аналіз педагогічної практики офіцерів і прапорщиків свідчить, що найбільш характерними формами виховної роботи: бесіди, інформування, завдання, збори особового складу, індивідуальна допомога, заслуховування звітів військовослужбовців, особисте спілкування з військовослужбовцями та ін. Бесіда являє собою діалог вихователів і виховуваних, в ході якого відбувається обмін думками, оціночними судженнями, відносинами та іншою інформацією. Розрізняють бесіди ознайомчі та профілактичні, планові та позапланові, індивідуальні, колективні та ін. Основними умовами ефективності бесіди є: попередня підготовка вихователя до її проведення, актуальність теми, рівень педагогічної майстерності офіцера .

Важливою формою виховної роботи є завдання. Вони полягають в тому, що військовослужбовцям даються такі доручення, які повинні вплинути на формування і розвиток у них позитивних якостей або усунення негативних. Дієвість цієї форми виховання залежить від уміння вихователя підібрати доручення для кожного військовослужбовця в залежності від його індивідуально-психологічних особливостей.

Тренінг (від англ. to train), що означає “навчати, тренувати, дресирувати“ – це одночасно: цікавий процес пізнання себе та інших; спілкування; ефективна форма опанування знань; інструмент для формування умінь та навичок; форма розширення досвіду. Під час тренінгу створюється неформальне, невимушене спілкування, яке відкриває перед групою безліч варіантів розвитку і вирішення проблеми, заради якої вона зібралася. Як правило, учасники перебувають в захваті від тренінгових методів, тому що вони роблять процес навчання цікавим, не обтяжливим. Атрибути тренінгу *(атрибут від лат. аttributum – додане) – істотна ознака, властивість чого-небудь. тренінгова група; тренінгове коло; спеціально прилаштоване приміщення та приладдя для тренінгу (фліпчарт, маркери тощо); тренер; правила групи; атмосфера взаємодії та спілкування; інтерактивні методи навчання; структура тренінгового заняття; оцінювання ефективності тренінгу. Тренінгові заняття можуть бути різної тривалості: від 1,5 – 3 годин (2-4 академічні години, тривалістю 45 хв. кожна) до декількох днів поспіль, в залежності від мети тренінгу. В процесі тренінгу рекомендована перерва до 15-ти хвилин. Рекомендована кількість учасників тренінгу не більше 20 осіб. Робочі місця для учасників у приміщенні можуть бути розташовані по різному, але доцільно уникати “аудиторного” та “шкільного“ стилів. Добре, коли стільці для учасників розташовуються півколом, - це сприяє створенню атмосфери відкритості, розвитку довіри, уваги та інтересу учасників один до одного.

 


Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 680 | Нарушение авторских прав


 

 

Читайте в этой же книге: Організація і методика емпіричного дослідження | Емпіричне дослідження рівня адаптаційного потенціалу військовослужбовців військової служби за контрактом. | Результати дослідження за методикою багаторівневого особистісного опитувальника «Адаптивність 200». | Практичні рекомендації заступникам командирів по роботі з особовим складом щодо розвитку адаптаційного потенціалу військовослужбовців військової служби за контрактом | Висновки до розділу |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
ОБРАБОТКА РЕЗУЛЬТАТОВ| Висновки до розділу

mybiblioteka.su - 2015-2022 год. (0.149 сек.)