Читайте также:
|
|
Державна програма рег розвитку до 2015 року: Основні проблеми регіонального розвитку:
Ключовою проблемою, що потребує поетапного розв'язання, є збільшення диспропорцій соціально-економічного розвитку регіонів, низька конкурентоспром та інвестиційно-інноваційна активність. Різні темпи розвитку регіонів підсилювалися кризовими проявами в економіці. Це в основному спричинено дією механізму ринкової конкуренції, що призвело до поділу регіонів за їх конкурентними перевагами, різним рівнем адаптації до умов ринку регіонів з різною структурою економіки та
можливостями місцевої влади до проведення реформ на регіональному рівні; послаблення ролі держави у спрямуванні та прискоренні регіонального розвитку.
Поглиблення дисбалансу в економічно-соціальному розвитку на регіональному та місцевому рівні істотно ускладнює реалізацію єдиної політики у сфері соціально-економічних перетворень, збільшує загрозу виникнення регіональних криз, дезінтеграції національної економіки; перешкоджає формуванню загальнодержавного ринку товарів і послуг; не дає змоги повною мірою використовувати
потенціал міжрегіонального та прикордонного співробітництва; ускладнює розв'язання екологічних проблем.
Значна диспропорція у сфері економічного розвитку регіонів спричинена проблемами, що впливають на конкурентоспроможність, - незадовільний стан інфраструктури, низький рівень пристосування
робочої сили до ринкових умов, недостатня підтримка розвитку підприємництва, відсутність інноваційної спроможності підприємств, деградації навколишнього природного середовища та, як наслідок, низька інвестиційна привабливість територій.
Зазначена ситуація склалася в основному через відсутність ефективного механізму обмеження та послаблення впливу диспропорції у сфері розвитку, ефективного стимулювання діяльності місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та підприємців, пов'язаної з прискоренням розвитку регіонів на основі
більш повного використання природного, економічного, трудового, наукового та іншого потенціалу.
З урахуванням наведеного основною метою державної регіональної політики України на сучасному етапі розвитку є створення умов, що дадуть змогу регіонам повністю реалізувати наявний потенціал, зробити максимальний внесок у національну економіку, здобути конкурентні переваги на зовнішньому ринку.
118.Система фінансового вирівнювання:її необхідність та об’єктивні критерії побудови.
Термін "вирівнювання" в українському законодавстві вперше з'явився у 1995 р. у Законі України "Про бюджетну систему України" (ст. 16). Пізніше він трансформувався в "бюджетне вирівнювання" в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 20 травня 1997 р. (ст. 1). На практиці часто застосовується поняття "фінансове вирівнювання".
Фінансове вирівнювання — приведення у відповідність витрат місцевих бюджетів (за економічною та функціональною класифікаціями) до гарантованого державою мінімального рівня соціальних послуг на одного мешканця, ліквідація значних диспропорцій у здійсненні бюджетних видатків за окремими територіями.
У зв’язку з тим, що дохідний потенціал держави переважно розподілений нерівномірно у її регіонах, виникає необхідність у фінансовій підтримці місцевих бюджетів із відносно слабшою доходною базою. На сьогоднішній день місцеві органи влади не можуть мати повної фінансової незалежності, що і спричиняє потребу у їх додатковому фінансуванні, яке здійснюється за рахунок системи трансфертів.
Як доходи, так і видатки місцевих бюджетів окремих регіонів України мають досить значні відмінності. Місцеві бюджети 16 з 25 областей більш ніж на 50% сформовані за рахунок трансфертів із державного бюджету. Найбільшу частку трансфертів в доходах мають Тернопільська, Волинська, Закарпатська області. Найменша частка трансфертів у бюджетах Дніпропетровської, Одеської та Донецької областей.
Тому виникає потреба у проведенні фінансового вирівнювання, яке спрямоване на нівелювання (у певних межах) таких відхилень, тому що їх наявність створює неоднакові умови для надання державними органами економічних, соціальних, адміністративних та інших послуг. В Конституції України закріплені рівні можливості для всіх громадян у здійсненні своїх прав, незалежно від того, на якій території вони проживають. Сплачуючи однакові податки, громадяни в праві розраховувати на однаковий рівень надання суспільних послуг, фінансування яких забезпечується переважно за рахунок бюджетних коштів.
Головним інструментом проведення фінансового вирівнювання адміністративно-територіальних одиниць країни нині є бюджетні трансферти (дотації переважно).
Виняткове значення фінансового вирівнювання для досягнення позитивної економічної динаміки в країні, реалізації завдань регіональної політики, забезпечення соціальної справедливості і політичної стабільності в суспільстві зумовлює доцільність дотримання таких підходів (критерії побудови) під час його здійснення:
— насамперед потрібно враховувати об'єктивно наявні розбіжності в економічному та соціальному розвитку регіонів, окремих населених пунктів, особливості їх місцезнаходження, природно-кліматичні, екологічні, демографічні та інші умови, які спричинюють диференціацію бюджетних видатків;
— механізм фінансового вирівнювання має бути узгоджений із визначеними у чинному законодавстві цілями та пріоритетами регіональної політики, враховувати встановлені критерії та перелік депресивних територій країни, які потребують додаткових фінансових ресурсів;
— вирівнюванню видатків місцевих бюджетів повинно передувати вирівнювання їх дохідної бази, як необхідна передумова для створення рівних можливостей функціонування всіх територіальних громад, тобто для здійснення ними однакових видатків;
— важливим елементом механізму фінансового вирівнювання є ступінь вирівнювання доходів місцевих бюджетів, який доцільно встановити для забезпечення зацікавленості органів місцевого самоврядування у збільшенні дохідних джерел;
Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 186 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Цілі, завдання та пріоритети фінансової політики на місцевому рівні та державної регіональної політики. | | | Запровадження єдиних загальнодержавних мінімальних соціальних стандартів. |