Монтаж контактної мережі

Роботи з монтажу контактної мережі виконують відповідно до технологічних карт і Правилами безпеки при електрифікації залізниць.

Консолі монтують на встановлених опорах за допомогою поліспастів, переносних лебідок або машини МШТС. При підйомі одноколійних консолей використають поліспасти вантажопідйомністю 500 кг. Важкі двоколійні й багатоколійні консолі піднімають ручною лебідкою, поліспастами вантажопідйомністю 2000 кг або краном. Армують консолі на землі до їхньої установки.

Одноколійні консолі поліспастом установлюють у наступному порядку: електромонтер піднімається до вершини опори (на залізобетонну за допомогою приставних сходів) і через струбцину закріплює один блок поліспаста, потім інший блок унизу кріплять за консоль і піднімають її в похилому стані з бугелем унизу до рівня п'яти. Закріпивши консоль у п'яті, піднімають її до робочого стану, використовуючи п'яту як шарнір, після чого закріплюють тягу й знімають блоки. Наприкінці підйому й закріплення її п'яти відтягають консоль убік від опори й утримують від розгойдування дротом БМ6.

У тих випадках, коли є можливість надання «вікон», монтаж консолей, особливо важких, виконують із монтажної машини МШТС-2ПМ. У цьому випадку консолі встановлюють у наступному порядку: машину зупиняють поблизу опори на відстані, що забезпечує роботу шарнірної стріли. Кошик стріли опускають для завантаження консолі й необхідних деталей. Після завантаження й заходу електромонтерів у кошики (колиски) піднімають стрілу й підводять до опори. Консоль закріплюють у п'яті, один з електромонтерів переходить на опору, а іншої втримує консоль. Стрілу піднімають нагору до положення консолі трохи вище робітника, після чого закріплюють тягу консолі. Електромонтер з опори переходить у кошик і шарнірну стрілу опускають.

Правильність установки консолей по висоті й у плані визначають за допомогою схилу, у якості якого використають тонку мотузку з вантажем.

Якщо роботи з установки консолей значно випереджають розкочування несучого троса, то для запобігання від розгойдування консоль розвертають уздовж шляхи й закріплюють дротом БМ6 до опори.

Тверді поперечки армують безпосередньо з ригеля, з монтажної площадки автомотриси (дрезини) або з кошика машини із шарнірною стрілою. Консольні стійки встановлюють у зібраному виді разом з консоллю. Два електромонтери, здійнявшись на тверду поперечку, установлюють кріпильні куточки. Потім поліспастом піднімають консольну стійку, утримуючи мотузкою, установлюють її на поперечці й остаточно закріплюють. Всі деталі й конструкції масою до 25 кг піднімають мотузкою, пропущеної через ролик.

При армировці твердих поперечок трикутними підвісами прикріплюють опорні куточки з тягою крюковими болтами до поперечки, а потім на тязі підвішують гірлянду ізоляторів із сідлом або роликом.

Траверси встановлюють у такій послідовності: до поперечки крюковими болтами біля проміжних розкосів закріплюють опорні куточки, до куточків приєднують гірлянди ізоляторів і потім до них траверсу. До одному з отворів у траверсі, найближчому до осі шляху, підвішують сідло або ролик.

Фіксуючий трос монтують після розкочування по всіх шляхах несучого троса. Натяг фіксуючого троса регулюють штангою з різьбленням на одному з її кінців.

Монтаж гнучких поперечин починають із визначення необхідної довжини фіксуючих тросів, для чого вимірюють відстані між опорами з урахуванням нахилу передньої грані опор, а також довжини натяжних штанг, муфт й ізоляторів, що включають у трос. Поперечні несучі троси заготовлюють на 3-4,5 м довше фіксуючих (залежно від відстані між опорами); їхню довжину визначають по формулі

де l — відстань між передніми гранями опор на рівні кріплення поперечних несучих тросів, м;

ƒ - стріла прогину ненавантаженого несучого троса, м, що приймають 4,2-4,5 м для опор висотою 15 м й 9,0-9,4 м - для опор висотою 20 м.

У гнучкій поперечині спочатку монтують верхній фіксуючий трос: при закріпленому одному кінці трос перекидають через шляхи, витягають за допомогою поліспаста й визначають точне місце закладення другого кінця. Після цього незабитий кінець троса опускають на землю, на оцінці монтують натяжні затиски (або коуш), знову піднімають кінець на опору, натягають трос блоком і закріплюють.

Після монтажу верхнього фіксуючого троса підвішують поперечні несучі троси. З урахуванням подовження тросів при їхньому завантаженні поперечним несучим тросам при їхньому монтажі дають стрілу прогину трохи меншу, чим розрахункова (залежно від його довжини).

Нижні фіксуючі троси монтують після розкочування несучих тросів, але до розкочування контактних проводів. Попередньо при підготовчих роботах у ці троси врізають ізолятори для створення нейтральних вставок і для розділу між секціями. При великій кількості урізних ізоляторів там, де важко точно визначити місця розташування, їх врізають після монтажу троса зі знімної вишки за допомогою натяжної муфти. Після монтажу тросів установлюють всі необхідні для монтажу ланцюгової підвіски затиски.

Регулюють гнучкі поперечини після розкочування й монтажу поздовжніх несучих тросів і контактних проводів, але до регулювання ланцюгової підвіски в цілому. При цьому несучі троси контактних підвісок установлюють у проектне положення щодо осі шляху, струни гнучких поперечин приводять у вертикальне положення, а фіксуючі троси - у горизонтальне. Після регулювання остаточно закріплюють струни гнучких поперечин.

Монтаж несучого троса контактних підвісок починають із його розкочування одним зі способів: поверху з розгортальної платформи, що рухається (із закріпленням кінця троса до початку розкочування на анкерній опорі); поверху з нерухомої розгортальної платформи, установленої в початку анкерної ділянки (із протяганням троса автомотрисою, що рухається до протилежного кінця анкерної ділянки).

До розкочування троса проводять необхідні підготовчі роботи, що полягають в установці монтажних роликів, компенсаторів й ін.

При виконанні робіт поверху із платформи, що рухається, автомотриса зупиняється в початку анкерної ділянки (Рисунок 15.13). Трос 1 закріплюють на опорі й на монтажній площадці 2 дрезини, піднятої на таку висоту, щоб трос перебував приблизно на рівні підвіски на опорах. Потім при русі монтажного поїзда зі швидкістю 8—10 км/ч закладають трос у монтажні ролики в кожній крапці підвісу. При цьому залежно від складу монтажного поїзда можуть бути два способи розкочування: з попереднім розкочуванням несучого троса на шпали (або на узбіччя шляху) із платформи 3, переміщуваної мотовозом 4 (див. Рисунок 15.13, а) і без застосування додаткового мотовоза з одночасним розкочуванням і підйомом троса (див. Рисунок 15.13, б). Натягають й анкеруют

Рисунок 15.13. Схеми розкочування несучого троса поверху із дрезиною, що рухається: на шпали (узбіччя) з наступним підніманням (а) і з одночасним підніманням

на опори (б)

трос на опору за допомогою поліспаста, що приєднує до опори. Потім несучі троси переводять із роликів у сідла й одночасно монтують струни.

Розкочування несучого троса з нерухомої платформи виробляються в тих випадках, коли доводиться пропускати його над якими-небудь раніше змонтованими проводами. Перед початком розкочування монтажний поїзд установлюють в анкерної опори, на якій повинен анкеруватися розгортає участок, що, троса. Платформу з барабанами загальмовують і відчіплюють від автомотриси. На автомотрису подають вільний кінець троса, після чого починається розкочування. У кожної крапки підвісу автомотрису зупиняють і кінець троса пропускають через підвішений на консолі ролик. У кінця анкерної ділянки трос закріплюють на анкерній опорі. Витягають трос із боку розгортальної платформи, після чого його анкерують.

Після розкочування несучого троса встановлюють струни, які заготовлюють по розрахункових розмірах. Несучий трос переводять із роликів у сідла одночасно з монтажем струн.

Монтаж несучих тросів на станційних коліях виконують груповим методом: одночасно по узбіччю розгортають до чотирьох анкерних ділянок троса із чотирьох барабанів. Початкові кінці тросів кріплять на відповідних анкерних опорах. Піднімають і пересувають троси на відповідний шлях по черзі за допомогою поліспастів.

Потім регулюють натяг і стріли прогину підвішеного троса. Натяг визначають за допомогою динамометра, а стрілу прогину розраховують по формулі

де h ₁ й h ₂ — висоти двох сусідніх крапок підвісу несучого троса над УГР;

h _c — відстань від несучого троса до головки рейки в середині прольоту.

Визначивши температуру зовнішнього повітря, змінюють натяг троса поліспастом, а довжину стріл прогину вибирають відповідно до монтажної таблиці, але зменшеними на 5-10 % з урахуванням наступної витяжки троса.

Для приклада нижче наведена монтажна таблиця стріл прогину F і натягів Т несучого троса ПБСМ-70 напівкомпенсованої ланцюгової підвіски з одним контактним проведенням МФ-100 у ненавантаженому стані (тобто до монтажу контактного проведення) при довжині еквівалентного прольоту 70 м: Температура

повітря, °С...........................-30 -20 -10 0 +10 +20 +30 +40

Стріла прогину F, см…….. 32 36 41 47 54 62 71 81

Натягнення Т, кН..............11,45 10,15 8,25 7,80 6,80 5,90 5,15 4,55

З огляду на, що довжина прольотів між опорами неоднакова, величину так називаного еквівалентного прольоту можна прийняти як середнє арифметичне довжин прольотів у межах анкерної ділянки.

Розкочування контактного проводу 1 (Рисунок 15.14) роблять за допомогою монтажного поїзда, що має розгортальну платформу 4 і монтажну автомотрису 2. Перед початком розкочування монтажний поїзд установлюють поблизу анкерної опори. Кінець контактного проведення подають на площадку автомотриси й потім на опору, де закріплюють за струбцину, укріплену на висоті анкеровки проведення. Після цього монтажний поїзд рухається зі швидкістю до 10 км/ч у напрямку до протилежного кінця анкерної ділянки. При цьому контактне проведення підв'язують до підвішеного на несучому тросі струнам 3. Два електромонтери підхоплюють струни й, переходячи уздовж монтажної площадки в напрямку, протилежному ході поїзда, підв'язують контактне проведення до кінців струн. Третій електромонтер, перебуваючи на площадці, піднімає контактне проведення. Електромонтери, що перебувають на розгортальній платформі, пригальмовують барабани й стежать за сходом з них проведення.

Фіксатори на прямих ділянках шляху й у кривих більших радіусів при монтажі контактного проведення звичайно не встановлюють

Рисунок 15.14. Схема розкочування контактного проведення поверху

тому розкочування проведення ведуть без зупинки монтажного поїзда. У кривих малих радіусів проведення до опор відтягають тимчасовим дротовим відтягненням.

Подвійне контактне проведення розгортають одночасно з підв'язуванням до струн кожного проведення. При підході до кінця анкерної ділянки поїзд зупиняють і на монтажну площадку автомотриси подають блок поліспаста, приєднаного іншим кінцем до струбцини, укріпленої на опорі або у вилки рухливого блоку компенсатора, і витягають проведення.

Ланцюгова підвіска в цілому може бути змонтована поверху й понизу. Існуючі методи монтажу ланцюгової підвіски поверху розділяють на два: роздільний і комплексний.

При роздільному методі спочатку розгортають поверху несучий трос, установлюють струни, потім в інше «вікно» розгортають поверху контактне проведення. Цей метод монтажу застосовують на станціях, у кривих малого радіуса, при електрифікації других шляхів і на знову споруджуваних електрофікованих лініях.

При комплексному методі в одне «вікно» одночасно розгортають несучий трос, установлюють струни, розгортають і підв'язують до струн контактне проведення. Для роботи з комплексного методу формують монтажний поїзд із двома автомотрисами. Для цього методу монтажу необхідне надання меншої кількості «вікон», але більшої тривалості.

Під час монтажу понизу несучий трос і контактне проведення розгортають на узбіччя шляху, після чого тимчасово підвішують їх на опорах на невеликій висоті, витягають, анкерують, збирають і попередньо регулюють ланцюгову підвіску в комплексі зі струнами. Потім підготовлену анкерну ділянку піднімають у сідла на консолі, розгорнуті уздовж осі шляху. Для цього несучий трос на двох-трьох суміжних опорах звільняють від тимчасового кріплення й, завдяки слабині, що виходить, поліспастом піднімають ланцюгову підвіску в зборі на консоль, після чого переходять до наступної опори.

Після того як ланцюгову підвіску піднімуть у сідла по всій довжині анкерної ділянки, консолі повертають і встановлюють перпендикулярно осі шляху при напівкомпенсованій підвісці й з необхідним зсувом (залежно від температури навколишнього повітря при монтажі) - при компенсованій. Монтаж понизу здійснюють при неізольованих консолях з одним контактним проведенням на прямих і кривих ділянках радіусом більше 1200 м з опорами на внутрішній стороні кривої.

Проводи ВЛ СЦБ, ВЛ ПЕ, що підсилюють й інші, розташовані з польової сторони опор, монтують різними способами залежно від конкретних умов.

Якщо до опор є досить гарний під'їзд із польової сторони, то проведення розгортають із автомобіля або трактора. Барабани із проведенням установлюють на монтажні козла або на домкрати в кузові автомобіля або на спеціальному візку. Піднімають проведення й установлюють кронштейни машиною МШТС-2А.

При відсутності під'їзду до опор з боку поля проведення розгортають на узбіччя шляху, що доцільно робити до установки консолей, тому що після розкочування проведення перекидають через опори, використовуючи площадки автомотрис, дрезин або кошика машини МШТС-2ПМ.

У деяких випадках проведення розгортають вручну. Барабани в цих випадках розвозять у зручні місця й установлюють на монтажні козла, що забезпечують підйом барабана із землі до висоти, достатньої для його обертання.

Монтаж зазначених проводів, розташованих з боку шляху, ведуть одним зі способів, застосовуваних при монтажі несучого троса.

Дата добавления: 2015-07-11