Рим, Ватикан (Pio-Clementino). вис.224 см.

За описом видатного німецького мистецтвознавця Винкельмана, бог йде, розсипаючи навколо – направо і наліво, вперед і назад, вгору і вниз – промені божественної слави, що засліплюють. Безсумнівно, цей пам'ятник, що став хрестоматійним, належить до кращих творінь еллінів. В наступні роки Леохар став придворним майстром Олександра Македонського.

Пракситель був майстром ліричних божественних образів.

Він найкращий виразник художніх ідеалів свого часу. Це епоха, коли ідеал героїчного громадянства вже відходить у минуле. Перед художниками відкрились багатства людського внутрішнього світу. Навіть образи богів стають олюдненими: боги страждають, мріють, бешкетують. Пракситель народився в Афінах близько 390 р. до н.е. в сім’ї, де заняття скульптурою було традицією. Молодий майстер стає відомим вже завдяки своїм першим роботам. Глядачам сподобались гнучкі образи його атлетів, їхні граціозні жести, виразні обличчя. Особливо прославилась статуя Ерота. Розповідають, що Пракситель вважав Ерота однією з своїх кращих робіт. Він подарував його Фрині, своїй коханій, знаменитій красуні гетері, що стала йому моделлю для багатьох чарівних жіночих образів.

Пракситель. Відпочиваючий сатир. Пракситель. Граючий сатир.

Пракситель. Аполлон, що вбиває ящірку. Пракситель. Ерот.

.Збереглось багато римських копій його творів: «Сатир, що наливає вино», «Сатир, що відпочиває» «Аполлон Сауроктон» (або «Аполлон, що вбиває ящірку»), «Ерот» та ін.

Найбільш відома його скульптура оголеної Афродіти, виконана на замовлення острова Коса, але перекуплена жителями острова Кнід, яка отримала назву «Афродіта Кнідська». Між 364 і 350 рр. до н.е.

Пракситель Афродіта Кнідська (рим. копія з ориг. 4.ст.до н.е)

Рим,Нац.музеї (голова, руки, ноги, драпировка реставравровані)

Пракситель здійснив поїздку в Малу Азію. Тоді ж він створив статую оголеної Афродіти. Пракситель вперше оголив Афродіту: тільки їй одній дозволялося демонструвати свою красу без одягу. Вона ніби тільки вийшла з води, прикриваючись руками. Копії, що збереглися, не передають красу статуї богині, яка була дивовижною, дивлячись на елегантність робіт цього майстра.

Її власником стало місто Кнід, що з цього часу перетворилось на місце паломництва всіх, хто бажав побачити статую богині. Слава про новий твір Праксителя рознеслась по всьому Середземномор’ю. Її вважали найпрекраснішою статуєю древності.

Пракситель. Торс Афродіти Кнідської. IV ст. до н. е. Рим. копія. Лувр, Париж,

Венера Медичі (Клеомен,1 cт. до н. е., можливо з ориг..Праксителя)

Римська копія сер. 1 ст. Флоренція, Уффіци

Пракситель свої фігури, висічені в теплому, що ніжно світився, мармурі, віддавав для підфарбуванню Нікію, який їх тонував воском і оживлював легким кольором. Зараз важко уявити їхню красу. На щастя, одна з робіт Праксителя дійшла до наших днів в оригіналі. Це «Гермес з маленьким Діонісом».

Пракситель. Гермес з малим Діоніном. Б. 340-330 рр. до н. е. Мармур. Музей в Олімпії, Греція.

Реконструкція.

Група була присвячена храму Гері в Олімпії, де її й знайшли під час розкопок. Втрачені лишень ноги і кисть руки Гермеса, що тримав виноградне гроно. Гермес, що несе немовля на виховання німфам, відпочиває в дорозі. Фігура бога сильно нахилена, але це не робить скульптуру негарною. Вона, навпаки, овіяна атмосферою комфорту. Риси обличчя означені не дуже різко, вони ніби плавляться під впливом полудневого сонця. Повіки більше не підкреслюються, і тому погляд стає млосним, ніби розсіяним. Вражаюче життєво передає скульптор м’яке, тепле, рухливе тіло. Багатим є світ почуттів, що відбивається на обличчі Гермеса. Забавляючись, він дражнить Діоніса.

Часто Пракситель шукає для своїх фігур додаткове опертя: стовбури, пілони або інші підпірки, ніби не сподіваючись на силу їх власної тектоніки.

На рубежі грецької класики та еллінізму працював останній великий скульптор – Лісіпп (б. 390 – б. 300 до н.е.), давньогрецький скульптор (Пелопоннес). В античності стверджували, що Лісіппом створено 1500 статуй. Навіть якщо це перебільшення, то все одно очевидно, що Лісіпп був надзвичайно плодовитим і різнобічним художником. Основну масу його творів складали переважно бронзові статуї, що зображували богів, Геракла, атлетів та інших сучасників, а також коней і собак. Лісіпп був придворним скульптором Олександра Македонського.

Лісіпп. Геракл, що бореться з левом (зменш. римська мар. копія с бронз.ориг.).

3 чв. 4 ст. до н.е. Ермітаж.

Лісіпп. Геркулес.

Лісіпп. «Апоксіомен». 2-а пол. 4 ст. до н. е. Римська копія. Музей Піо-Клементіно. Ватикан.

Головна його робота – «Апоксіомен» -- зображує юнака, що зчищає з тіла пісок після змагань (грецькі атлети натирали своє тіло маслом, до якого під час змагань прилипав пісок); вона значно відрізняється від творінь пізньої класики, і зокрема, від робіт Поліклета. Поза атлета вільна і навіть дещо розгвинчена, пропорції зовсім інші – голова складає не одну шосту частину від усієї фігури, як у «квадратному» каноні Поліклета, а одну сьому. Фігури Лісіппа більш стрункі, природні й незалежні. Проте в них щезає дещо, дуже важливе – атлет вже не сприймається як герой, образ стає більш приниженим, в той час, коли у високій класиці він був висхідним: людей гармонізували, героїв обожнювали, а богів ставили на рівень вищої духовної і природної сили.

Лісіпп. Бюст Сократа. Музей Ватикана. Мармур. Голова Олександра Македонського.

Римська копія. 4 в. до н.е. ІІ пол. 4 ст. до н.е. Стамбул, Археологічний

Музей.

Лісіпп. Відпочиваючий Гермес. Бронз. рим. копія з ориг. 2-ї пол.4 ст.до н.е.

У 317 р. до н.е. правитель Афін Деметрій Фалерський видав закон, що забороняв розкіш. Чудові, сповнені мудрості і людяності рельєфи, які в час пізньої класики використовували для надгробків, замінили подібними низькими колонками, що невизначними рядами розміщувались над могилами. Викорінення пам'яті, в якій би формі воно не відбувалось, говорило ще раз про те, що мистецтво грецької класики припиняє своє існування.

Проте, грецькі художники не переставали творити – вже не для власних потреб, а на замовлення нових багатих замовників. Вони продовжували традицію, що вплинула на мистецтво країн і народів на величезному просторі – від Рима до держав Середньої Азії.

Тема 5. Мистецтво епохи еллінізму.

План.

1. Загальна характеристика.

2. Мистецтво елліністичної Греції.

3. Мистецтво Олександрії.

4. Мистецтво Пергама.

5. Мистецтво Родоса.

1. Загальна характеристика.

До кінця 4 ст. до н.е. вузькість кордонів маленьких грецьких міст - держав – полісів – відчувалась все гостріше. Класичний грецький світ, що роздирався внутрішніми війнами, практично викорінив себе. Наступала нова епоха: ламались кордони, об'єднувались народи і культури всієї ойкумени (відомого світу, в якому живе людина). Цьому сприяли великі завойовницькі походи видатного грецького полководця – македонського царя Олександра. Олександр Македонський зі всією армією завоював багатьох давніх народів, дійшовши аж до Індії і створивши величезну імперію, померши зовсім молодим (у двадцять вісім років).

Після його смерті у 323 р. до н.е. колосальна монархія розпалась на кілька областей, якими керували сподвижники завойовника – діадохи. До їх числа належить Сирія з центром в Антіохії на Оронті, Єгипет зі столицею Олександрією, Пергамське царство з центром у Пергамі. Саме Греція все більш пустішала і поступово перетворювалась у провінцію: майстри знаходили замовлення при дворах нових правителів. Проте вона стала основним осередком еллінізму – художньої системи сприйняття світу, що закарбувалась у творчості видатних майстрів. Мистецтво епохи, що настала після Олександра Македонського, назвали елліністичним, тому що місцеві школи в кожній країні багато в чому наслідували загальновідомому еллінському стилеві. Для культури еллінізму характерне широке розповсюдження традицій грецького мистецтва на грандіозну за масштабами територію елліністичного світу: від Сицилії на заході до Середньої Азії й Індії на сході, від Північного Причорномор'я до Нубії у екваторіальній Африці. Важливим моментом було й органічне поєднання елементів грецької культури зі східними традиціями, з давніми елементами місцевої культури. Причому в різних областях співвідношення між культурою місцевою і античною, що вступила з нею у взаємозв'язок, були різні.

Епоха еллінізму була відмічена крупними науковими відкриттями, розвитком точних і природничих наук, філософії, глибоким інтересом до моральних і естетичних проблем. Бурхливі підйоми і кризи, грандіозні військові битви, повстання рабів і пригнічених народів сприяли зародженню у мистецтві нових тем і образів. Це знайшло вираження у розширенні тематики, розробці різноманітних художніх жанрів. Архітектура і монументальна пластика тяжіли до колосальних масштабів, багатофігурних груп, величезних рельєфних композицій. Отримує широкий розвиток мілка пластика побутового змісту, а також садово-паркова скульптура. Поряд з міфологічними темами розповсюджуються алегоричні, історичні, жанрові, портрет, пейзаж. Більш сильно проявляється зацікавленість повсякденним життям, натуралістичними деталями і подробицями.

Кращі твори елліністичного мистецтва датуються кінцем 4 серединою 2 ст. до н.е., тобто періодом розквіту елліністичних держав, виникнення ряду самостійних культурних центрів. В цей час склались нові принципи містобудування. Якщо у класичну епоху головною міською спорудою був храм, то тепер виділяється адміністративний і торгівельний центр міста. Повсюдно будувались і пишно розквітали нові міста, які вже не наслідували живописний принцип оформлення старих акрополів. Нові міста підпорядковували регулярному плануванню: їх перерізували прямі й широкі вулиці; площі прикрашались храмами, бібліотеками, будівлями громадського призначення. В архітектурні ансамблі включаються і твори монументальної скульптури.

2.Мистецтво елліністичної Греції.

Серед творів монументальної скульптури елліністичної Греції, що втратила свою колишню економічну і політичну роль, виділяється одна з найбільш видатних пам'яток епохи – «Ніка Самофракійська».

Ніка Самофракійська. Б.190 до н.е. Париж, Лувр. Вис.328. мар.

Цей шедевр датується 2 ст. до н.е. Сходження божества у людський світ представлялось у мистецтві і раніше, але «Ніка» з острова Самофракія перевершує всі раніше створені пам'ятки. Богиня перемоги була представлена так, що вона ніби злітає з постаменту у формі корми корабля. Її прекрасне міцне тіло облягає намоклий одяг; гвинтоподібний поворот, що широко використовувався в часи Скопаса, ніби прорізує повітря, наповнене бризками соленого моря. Могутні крила Ніки важко тріпочуть за спиною, кожне перо на них показано окремо. Образ стоїть на грані «натурального», але в той же час лишається величавим і поетичним.

Статую було поставлено на честь морської перемоги у 306 ст. до н.е. над Птолемеєм. (Нині вона зберігається в Луврі в Парижі). Нерозривно пов'язана з оточуючим пейзажем, статуя вимагала обходу її з усіх боків. Кожна з точок зору давала новий аспект вираження монументального, глибоко патетичного життєстверджуючого образа.

Втілювала в мистецтві ідея грандіозності світу і катаклізмів, що в ньому відбуваються, -- лише один бік еллінізму. Іншою стороною був відхід в особистісний духовний світ. З'явились камерні образи, головним змістом яких стало духовне життя. Однією з найкращих пам'яток такою роду є знамениті «Венера Мілоська» -- статуя Афродіти (лат. Venus – “Венера”), знайдена на острові Мелос (нині Мілос). Богиню зображено напівоголеною так, що її одяг, закутуючи ноги і низ торсу, є свого роду постаментом для відкритих рук, які були показані в русі. Можливо, в одній з них Афродіта тримала яблуко. В епоху еллінізму вона, безперечно, була найулюбленішою з богинь. Її уявляли, що вона то кокетує, то пустотливою. Афродіта з острова Мелос сувора і стримана. У неї проста зачіска з прямим проділом, обличчя і фігура представлені досить узагальнено. Напевно, вона стояла на високому постаменті і дивилась на глядача згори донизу. Погляд Афродіти несе спокій. Авторство приписують Олександру (або Агесандру). Виконано скульптуру приблизно у 3-2 ст. до н.е. (Лувр, Париж).

Афродіта Мілоська. ІІ ст. до н.е. Мармур. h – 2,04 м. Париж, Лувр.

3. Мистецтво Олександрії.

Найбільш міцним з поміж інших елліністичних держав був Єгипет, столиця якого Олександрія стала найбільшим центром елліністичного світу.

Елліністичний Єгипет, де царювала династія Птолемеїв, виявилась найбільш міцною з елліністичних держав. Єгипет пережив найменше потрясінь, ніж інші елліністичні держави, і пізніше за всіх країн Середземномор’я був завойований Римом (30 р. до н.е.). Найвищий розквіт елліністичного Єгипту відноситься до 3 ст. до н.е., коли Олександрія, головне місто, стала справжньою столицею всього елліністичного світу, заснована Олександром Македонським в 332 - 331 рр. до н.е. в дельті Нілу. Місто було збудоване за єдиним планом родоського архітектора Дейнократа. Величезне місто мало в окружності 15 миль.

Воно уславилося біломармуровими храмами, високими будинками в кілька поверхів, прекрасною бібліотекою. Тут знаходився знаменитий Фароський маяк, який називали одним з семи чудес світу. Протягом півтори тисячі років його існування вогонь Фароського маяка було видно мореплавцям на відстані більш як сто миль.

Маяк при вході в Олександрійську гавань на острові Фарос. ІІІ ст. до н.е.

Вважався одним з чудес світу. Варіанти реконструкції.

Уславлені парки Олександрії були прикрашені декоративною скульптурою. Традиції класичного мистецтва знайшли своє продовження в статуї Афродіти Киренської (кін. 4 і 3 ст. до н.е., Рим, Музей Терм). Також у Римі (Ватикан) знаходиться декоративна алегорична статуя річки Ніл. Щоправда, її зовнішня привабливість поступається деякій в'ялості і дрібноті форми.

Афродіта Кіренська. Фрагмент. Мармур. Кінець 4—3 ст. до н. е. Рим. Музей Терм.

Олександрійські майстри звернулись і до портрета – «Різний камінь з портретом Птолемея Філадельфа та Арсіної» (так звана «Камея Гонзага», 3 ст. до н.е., С.-Пб, Ермітаж), до побутового жанру, до образів людей із низів суспільства – «Старий рибалка» (2-1 ст. до н.е., Рим, Ватикан), різних вікових категорій – «Хлопчик з гусаком» (скульптор Боеф Халкедонський, Рим, Католицький музей), різних народностей – «Хлопчик-нубієць» (Париж, Національна бібліотека). В них найбільш різко підкреслюється характерне й індивідуальне.

Камея Гонзага. ІІІ ст. до н.е. Сардонікс. 0,16х0,12 см. Санкт-Петербург, Ермітаж.

Старий рибалка. 2—1 ст. до н. е. Мар. римська копія з втраченого оригінала. Рим. Ватикан.

Хлопчик-нубієць. Бронзова статуетка з Олександрії. Париж. Нац. бібліотека..

Дата добавления: 2015-10-24