Статуя кори. VI в. до н. э.

Обличчя і куросів, і кор не індивідуалізували: у чоловічих постатях – стриманість, мужність, сила; у жіночих – стриманість і благородство при підкресленій жіночості, ніжності.

Архаїчні статуї не були такими одноманітно білими, як ми їх уявляємо зараз. На багатьох статуях збереглися сліди фарби: напевне, їх розмальовували у світлі, радісні кольори. Волосся мармурових дівчат були золотавими, щічки рожевими, зіниці синіми. А храми облицьовувались кольоровою теракотою. На тлі голубого неба Еллади все це повинно було виглядати дуже святково, але разом з тим і строго завдяки ясній простоті, зібраності і конструктивності форм і силуетів.

Перехід від символізму архаїки до класичного мистецтва пов'язаний із рядом важливих змін у світогляді людини. Природа не стала для греків колосальним страхітливим чудовиськом, як це було на сході. Основою грецького менталітету був не страх перед могутністю природних сил, а здивування, прагнення раціонально пояснити закономірності живого і досконалого космосу.

Грецьке мистецтво вперше набуває особливого, лише йому притаманного призначення. Мета його – не відтворення фігури померлого, яка б забезпечувала рятівний притулок для його «Ка», не затвердження встановленої влади в пам'ятниках, не вплив магією на сили природи. Мета мистецтва – створення краси, яка тотожна доброті. Створювана мистецтвом ідеальна краса народжує в людині шляхетне прагнення до самовдосконалення.

Грецьке мистецтво шукає людської міри в усьому: його найбільш улюблений образ – стрункий юнак-атлет. Грецька архітектура не схильна до грандіозності, вона дотримується засад ясної і доцільної архітектоніки. Грецька міфологія, на відміну від зооморфної східної, цілком антропоморфна: олімпійські боги мають людську зовнішність, їм притаманні усі людські достоїнства. Вони гніваються, помиляються, інтригують – все це не заважає їм бути могутніми і прекрасними. Прихильність греків до краси і мудрого устрою людського тіла була настільки великою, що вони естетично осягали його не інакше, як у статуарній довершеності. Саме вона дозволяла оцінити велич осанки, гармонію рухів тіла. Показати людину у випадковому аспекті, розчинити її у пейзажі, сховати її у затінки – все це забезпечило б естетичному символу віри еллінських майстрів.

2)Афінський Акрополь. Архітектура.

Побудований в цей період афінський Акрополь став безсмертним пам'ятником, в якому архітектура і скульптура виступають у нерозривній єдності. Акрополю віддав 15 років життя видатний скульптор Греції Фідій.

Акрополь – великий довгастий пагорб, що височить над містом і увінчує його храмами, присвяченими покровительці міста Афіні – богині мудрості і праці. Він був і святилищем, і укріпленням, і громадським центром; тут зберігалась державна казна, містились бібліотека і картинна галерея.

Афінський Акрополь. Реконструкція.

З Акрополем пов'язані головні свята Афін – Панафінейські -- на честь Афіни. Раз на чотири роки по священній дорозі від Афін до Акрополя йшов похід з дарами богині й шатами для неї – пеплосом, котрий ткали найкращі афінські дівчата. Рухались вершники на конях, йшли державні мужі, йшли воїни в обладунках і молоді атлети, дівчата і юнаки вели жертовних тварин, везли з собою модель священного панафенійського корабля з прикріпленим до його щогли розкішним пеплосом – покривалом, призначеним в дарунок Афіні. Святкування закінчувалось загальним бенкетом на Акрополі.

Мнесикл. Пропілеї афінського Акрополя. 437-432 рр. до н.е.

Пропилеи на афинском Акрополе (437—432 до н. э., архитектор Мнесикл):
ионическая капитель внутреннего портика

Процесія підіймалася на пагорб через парадні ворота Пропілеї, які складалися з іонічної колонади між двома портиками, що були схожі на два бічних крила: ліве більш масивне, з глухими стінами (тут вміщувалась пінакотека [від грец. піна – картина і тека – сховище – сховище творів живопису]) і праве у вигляді високого постаменту, що виступає вперед, який увінчаний храмом іонічного ордера Ніке Аптерос («Безкрилої перемоги»), що стояв на виступі скелі Акрополя, з дерев'яною скульптурою Ніке Аптерос всередині.

Храм Ніки Аптерос. Афінський Акрополь. Vст. до н.е.

Ніка, що розв’язує сандалію. Рельєф балюстради храму Ніки Аптерос в Афінах.

Р. до н.е.

Це рідкісне зображення безкрилої перемоги. У поетичній уяві греків богиня перемоги поставала зрадливою дівою, яка легко перелітала від одного до іншого, і тому найчастіше її зображали крилатою. Тут афіняни побажали зобразити її безкрилою, щоб вона не могла відлетіти з їхнього міста.

Пройшовши крізь Пропілеї, процесія виявлялась на великій площі; тут височила восьмиметрова бронзова статуя Афіни - Промахос або Войовниці, відлита Фідієм.

Афіна Промахос.

Афінський акрополь. Реконструкція.

Зображення Афіни Промахос на монеті

Вона була центром всього ансамблю; блиск її списа, що відбивав сонячні промені, було видно навіть далеко в морі.

Процесія прямувала до центрального храму Акрополя, що знаходився в глибині справа. Це було головна і найбільша споруда Акрополя, присвячена Афіні-Парфенос – Афіні-Діві. Храм мав назву Парфенон.

Парфенон. Вигляд із заходу. Реконструкція.

Його площа 70х31 м, він оточений 46 колонами заввишки 10 м. У Парфеноні поєднані риси доричного та іонічного ордерів. Мармур його колон, червоний і синій кольори, делікатно введена позолота надавали храмові святковості. Пропорційність його частин, точність у розрахунках зробили Парфенон шедевром на всі часи. Процесія рухалась вздовж довгої стіни Парфенону і крізь його колонаду бачила таку ж процесію на рельєфі внутрішнього фризу цели (лат. cella – кімната – внутрішнє приміщення античного храму, де була статуя божества, в Греції -- наос):там також скакали вершники, йшли дівчата, що несли дари. Цей фриз, як фронтони і статуї, як все скульптурне оздоблення Акрополя, виконувався за задумом і під керівництвом Фідія – ним самим та його учнями.

Іктін і Калікрат. Парфенон. Афінський Акрополь. V ст. до н.е. Сучасний вигляд.

Наближаючись до головного святилища Парфенону, хода минала Ерехтейон – другий храм, що стоїть ближче до північного схилу пагорба (Парфенон стоїть на південній його частині).

Храм Ерехтейон з північного заходу. За реконструкцією Німана.

Він присвячений Афіні, Посейдону і міфічному царю – Ерехтею. Ерехтейон будувався пізніше, в останній чверті V ст., але у повній згоді із загальним задумом і плануванням.

Дата добавления: 2015-10-24