Сучасний вигляд.

Загалом у мистецтві намітились два напрямки:

1. відхід у патетичну героїку;

2. відхід в індивідуальний, піднесено-ліричний світ.

Представниками цих двох напрямків у пластиці доби пізньої класики були великі майстри ІУ ст. до н.е. – Скопас і Пракситель.

Скопас народився на острові Парос, що уславився місцем народження найпрекраснішого, сніжно-білого кристалічного мармуру. Духовно він тяжів до «пафосу». Створював Скопас свої скульптури на замовлення в різних куточках світу, в т.ч. і в Малій Азії, де працював над фризом зі сценою битви амазонок – амазономахії, призначеним для Галікарнаського мавзолею. Мавзолей у Галікарнасі побудував за життя для себе і дружини Артемісії правитель Карії Мавсол. Це чудо світу не збереглося, але за припущеннями, гробниця являла собою багатоярусну прямокутну споруду із захороненнями внизу, героїчними фігурами у центральному об'ємі-храмі і статуями Мавсола та Артемісії, що стоять на колісницях. Рельєф Скопаса зображував двобої греків з амазонками, фігури яких були насичені особливим драматизмом.

Скопас. Битва з амазонками. Фриз на Галікарнаському мавзолеї.

Голова пораненого воїна з храму Афіни Алеї у Тігеї показує Скопаса глибинним реформатором концепції Фідія. Під його різцем колись прекрасна форма спотворюється: страждання робить людину негарною, спотворює його обличчя. Раніше грецька естетика взагалі виключала страждання. Наприклад, грецька поетеса Сафо (УІІ ст. до н.е.) говорила: «Скорбота в домі любителя муз недоречна». Безпристрасність вважалась ознакою гарного тону.

І ось фундаментальний моральний принцип давньогрецького мистецтва було порушено. Краса поступилася місцем болю, біль змінює образ людини, з його грудей виривається стогін. Пропорції обличчя спотворені: голова стає майже кубічною і сплющеною. Такої виразності образ скорботи ще не досягав.

Знаменита «Вакханка» (ІУ ст. до н.е.) – невеличка статуетка служниці культу Діоніса – являє Скопаса як майстра нових пластичних рішень.

Скопас. Менада. Зменш. мар. римська копія з оригіналу 1-й тр. 4 ст.до н.е. Дрезден, Альбертінум

Напівоголена, у дикому танку, фігура вже не стоїть, не повертається, а крутиться навколо вісі у стрімкому, бурхливому русі. Менада (друга назва вакханки) охоплена пристрастю – розриває на частини звіра, в якому бачить втілення бога. На очах у глядачів здійснюється кривавий ритуал, який ніколи до того в грецькій скульптурі таким чином не зображувався.

Образи Скопаса можуть бути і глибоко задумливими (юнак з надгробку ріки Іліса, зберігається: Афіни, Нац. музей), або в більшій мірі -- живими і пристрасними.

Скопас. Голова пораненого воїна з західного фронтона храму Афіни-Алеї в Тегеї.

Мармур. І пол. 4 ст. до н. е. Афіни. Нац. музей.

Надгробок юнака з ріки Іллісос. 4 ст. до н.е. Пов’язують з творчістю Скопаса.

Афінський нац. археологічний музей.

В ті ж часи працював товариш Скопаса по роботі над Галікарнаському мавзолеєві скульптор Леохар над статуєю Ганімеда, що возноситься на небеса. Юнак, якого несе орел у піднебесну височінь, в цілому був представлений звичайно, але у нього під ногами було відсутнє опертя, фігура не мала власної тектоніки, і стосовно до неї ставав безглуздим стиль Поліклета – рівновага сил у людському тілі, при якому протилежні частини (права рука – ліва нога, і навпаки) взаємно пов'язані.

Леохар. Артеміда Версальска (мар.рим.копія 1-2 ст. з ориг. б.330 р. до н.е.) Париж,Лувр. вис.200.

Леохару приписують знамениту статую «Аполлон Бельведерський».

Леохар. Аполлон Бельведерський. (мар.рим.копія з бр.ориг. б.340 до н.е.)

Дата добавления: 2015-10-24