Бій на дорозі життя

Я родився далеко від Бога,

Бо так рідний наш уряд хотів,

І була в нас одна лиш дорога,

Та ніхто з неї сходить не смів.

А тому і не дивно, що й досі

Багатьох ми не знаєм молитв,

Так нам голови всім засмітили,

Що у ній – ані рим, ані ритм.

І я також не вірив у Бога

На відміну, як батько і дід,

Тож сьогодні шукаю дорогу

Ту, якою ходив весь мій рід.

А тому, мушу жити ще й жити,

Бо не все ще зробив, що хотів,

Щоб до Бога себе підтягнути,

А дітей відтягнуть від чортів.

Хочу я в цьому світі створити

Для людей щось незвично‑своє,

І щоб кожний повірив у диво,

В те, що все‑таки Бог в світі є.

11.2.1999 р.

ЖИВУ У ЛІСІ

Живу у лісі. Лісу не бачу.

Усі сміються, а я ледь не плачу.

Плачу від того, що ті, хто грабують,

Нашим правитилям всім аплодують.

Гривню в полову перетворяють,

А нащо? Хіба вони того не знають,

Щоб націю нашу /але це між нами/,

Зробити усіх до одного рабами.

Доларом з люду викручують жили,

Щоб ті, що за морем, іще краще жили.

15.4.1999 р.

БДЖОЛИ І ШЕРШНІ

Я кланяюсь кожній бджолі,

Що вона є бджола, а не шершень,

А в нас у Верховній

Засідають шершні‑парламентарії,

Чи варто якісь коментаріі?

Що вони зробили для нас –

Для народу, для Неньки?

Рекет, корупцію, геноцид

І як завжди – побрехеньки,

Правда – солоденькі.

Радуйтесь і радійте!

От так держать, пани‑добродії,

Поки народ вашим методом

І вас огріє.

От тобі і Божий рай,

От і ати‑бати,

Хто не вміє працювать –

Йде у депутати.

27.5.1999 р.

САМИЙ НАДІЙНИЙ ПРОГНОЗ

Я сам собі прогноз,– сказав Артос:

Як прийде мила буде літо,

А якщо ні – буде мороз.

6.2.1999 р.

ЖУКОВСЬКОМУ С.М.

Поету, товаришу, куму присвячую.

Ж‑овтіє поле нашого дитинства

У‑квітчане березовим вогнем.

К‑оли під тим веселим падолистом

О‑сяг тебе осіннім теплим днем.

В‑сесильний вітер віяв наді мною

С‑олодких мрій, надій і почуттів,

К‑оли зустрівсь я в Ірпіні з тобою,

О, як тоді і сам помолодів!

М‑абуть тоді негадано‑нежданно

У тім краю, де Сонце й солов’ї,

С‑аме тоді ти став моїм серпанком,

М‑оїм найкращим другом на землі.

Давно ті дні і роки вже раюють,

Забравшись десь в діброви і гаї,

І інші вже свою любов римують,

Як ми колись мережили свою.

Давно ті дні і роки відшуміли,

І став Ірпінь, і ти, і я – другим,

Але, браток, поети не старіють,

Бо зорі, Місяць – нерозлучні з ним.

А що світить ти став так головою,

За те Богів не сіпай, Станіслав,

Бо, щоб людей ти милував строфою,

Тобі те сяйво Місяць передав.

Жовтіє поле нашого дитинства,

І вечір вже крадеться у наш край.

Але талант, мій друже, то не листя,

Тому пиши, надійся і дерзай.

На ниві нашого дитинства

Уже і вечір гомонить.

Невже і ми осипимось, як листя,

Щоб знов колись у світі цім ожить?

Не вірю, що замовкнуть наші рими

І що колись обірветься струна

У тім нестерпно‑мелодійнім ритмі,

Аби донести наші імена.

Невже оті шикарні янгелочки,

Що очі в них, аби цідить вино,

Всі вивітрять із пам’яті рядочки,

В яких життя поетове пройшло?

Невже оті пикаті і пузаті,

Яким на честь і совість наплювать,

Будуть гасать, як ідоли прокляті,

І далі честь людини плюндрувать?

22.5.1988 р.

ЯК ГУСКА ОБСКУБАНА

Обездолена ти і нещасная

Й багатюща в одночас земля,

Ти сьогодні, як гуска общипана

І беззахистна, ніби дитя.

Обдирають тебе, кому хочеться,

А пани, що на троні сидять,

Як і ті, що колись, посміхаються

І кивають:

– Отак і держать!

5.8.1999 р.

ДОЛИНА ЩАСТЯ

Коли ти зириш на стегенця

І можеш ще піти в кіно

А потім збуцать ще й лезгінку

Так ти, браток, ще ого‑го‑го!.

Знать, ще в тобі вогонь клекоче,

І дише полум’ям вулкан,

Знать, що душа ще хоче й хоче

Стрибать у грізний океан.

Стрибать, як рись, в долину щастя,

Торкатись кінчиків дзвіниць,

Можливо, то найбільше щастя,

Що під спідничками в дівиць?

9.2.1998 р.

ЯКБИ НЕ ЯЗИК

Щоб тебе, моя кохана,

Бог позбавив язика,

Запевняю, що у світі

Ти б найкращою була.

2.2.1999 р

Дата добавления: 2015-10-31