Мчаться танки

Мчаться танки по проспекту

І броньовики,

А за ними мчать "Катюші"

І бойовики.

Революція в Росії

Кажуть, знову почалась,

І колона демострантів

Аж до Ради розтяглась.

Я подумав: як же будуть

Революцію робить,

Якщо там одні бандюги

А бандюг не можна бить?

26.11.1989 р.

ВЕСЕЛИЙ КОМАНДИР

Скільки років тільки й мови

У державі про повій,

Мов, всі біди і нещастя –

Все у нас від їхніх дій.

І людей ми не цінили,

Люд на панщині кишів,

А тому й перетворявся

У повій і торгашів.

А могутні генерали,

І їх п’яний командир –

Будували полігони,

А кричали:

– Ми за мир!

А війна в Афганістані –

То ж вершина всіх підлот!

Як могли ці "генерали"

Так зганьбити свій народ?

Ви під носом розберіться,

Що в нас твориться навкруг?

Ну а потім й виясняйте,

Хто в нас ворог, а хто друг.

Я неможу те простити,

Як в квітучий мирний час

В чорних сукнях йшли вдовиці

В вісімнадцять, в двадцять п’ять.

Бо отим‑бо "генералам" –

В кого висох розум, страх –

Хлопці тре’ були для "слави"

А дівчата для розваг.

А Чорнобиль – горе людства,

То хіба не є війна?

От чому і бігли люди

Якподалі від Дніпра.

30.11.1989 р.

НЕДОТОРКАНІ

Скільки душ прострелених в потилицю

Шастає сьогодні в небесах,

А убивці, як коти у маслі,

Й досі ще жирують у верхах.

15.8.1992 р.

СПОВІДЬ ПОЕТА

Я хожу читать вірші

Тим, хто їздить "Нивою",

Де хоч трішечки в цеху –

Пахне перспективою.

Я ніколи не писав,

Так сказать, на публіку,

І не стану я читать

За дірки від бубликів.

Просто так я не пишу

І в веселу рубрику,

Як не кинуть сотні дві

За вірші ті рубликів.

Я на честь людську дивлюсь

Як на примітивність,

А тому не признаю

Я таку активність.

Тож, як хочете, щоб я

Вам читав по віршику,

То спочатку заплатіть,

Чим від інших гірший я?

Хто сказав, що я пишу

На сопливу публіку?

Та для цього у нас є

Саша й Петя з Любою.

Не привик я тратить час

І на сантименти,

Щоб весь день читать вірші

За аплодисменти.

6.12.1989 р.

ДОЩІ І ГРОМОВИЦІ

Чому дощ і громовиці

Більш вночі шумлять?

Аби людям працювати

Днем не заважать.

20.5.1995 р.

ПОМІДОРИ

З кожним роком бюрократам

Ставки О! – які дають!

А картопля й помідори

Як гнили, так і гниють.

З кожним роком в агрофірмі

Все упрощення ідуть,

А як бачите, й понині

Винних в тому не знайдуть.

І ніхто не хоче думать,

Де причину ту шукать,

Чому стали помідори

Не по гривні, а по п’ять?

Скрізь кругом аплодисменти,

Скрізь "ура!",

Помідори, бачте, стали,

Як в собаки голова!

Що ж то буде, люди добрі,

Де ж той гад, що кров з нас п’є,

Що живе за наш рахунок

Ще й вказівки нам дає?

І невже ж той помідорчик

З року в рік,

Став вологи більше пити,

Ніж торік?

Чи земля другою стала,

Чи вода,

А можливо, у міністрів

Більше сорому нема?

Це якраз ото й почути

Від міністрів я хотів:

–Хто ж мої чотири гривні

На Олімпі тому з’їв?

6.12.1989 р.

ЩО БУДЕШ РОБИТИ?

– Що ти будеш,– скажи, брате, –

В цім світі робити,

Як не зможеш ти вже гавкать

І людей дурити?

5.10.1995 р.

НЕ ТЕРПЛЮ РАБІВ

Писати оди тим не стану,

Хто на Олімпі в нас сидять,

Бо надто хлопці кровожадні,

За що,скажіть,їх шанувать?

І оди теж писать не стану

Я тим, хто сіють і мовчать,

Бо бідним оди не потрібні,

А дурням – ні за що писать.

А як колись писати стану,

То тим, хто любить свій народ:

Це Іванову й пану Гдляну,

Хто за народ пішов в поход.

6.11.1989 р.

Дата добавления: 2015-10-31