А ЦЕХ КОПТИТЬ

І знов почався Новий рік,

І все так само, як торік,

І знов цехи заверещали,

Немов розлючені шакали!

Клянеться щиро бригадир,

Що він за дружбу і за мир,

І знову той же голова

Нам обіця все ті ж права.

А цех коптить, як і коптив.

Кому із них душа болить,

Навіщо розум їм "сушить",

Як є що їсти і що пить?

Вони ж живуть поза законом –

Їм привезуть все з‑за кордону,

А ти ковтай ті гербіциди,

Як хочеш, брате," довго" жити!

Їм би путівку в Магадан –

А він вибрикує, як пан.

О, розмахнувсь "пенсіонер" –

На все вікно кондиціонер.

Скажи йому про комунізм –

Так він же перший тебе з’їсть.

Всі знають: треба щось робить,

А що? Бояться говорить...

Так що тримайсь, робочий клас,

Надії тільки всі на вас!

Бо ці гнилі інтелігенти –

Вони неначе інтервенти.

На їх мораль людська не діє,

Такі вони в нас добродії!

3.1.1989 р.

НАВІЩО ДРУЖИНА?

Сиджу і міркую:

– Нащо мені мак,

Навіщо дружина,

Як можна і так?!

1.9.1989 р.

ТРАНСПАРАНТИ

Я хочу відпочить

Від тих крикливих гасел,

Щоб поруч ти була

І тьохкав соловей,

І зорі в небесах

Ніколи щоб не гасли,

Під шум цикад

І блиск твоїх очей.

З тобою хочу буть

І слухать голос неба

З твоїх грудей

І шепотіть:

– Люблю!

О, як мені

Набридли транспаранти,

І крики

Помираючих в гаю.

Я хочу пить любов

З очей твоїх блакитних,

А ти весь час:

– Я хочу відпочить,

А вже до нас

Повзе по скронях старість,

Коли ж, скажи,

Ми будемо вже жить?

О, як мені

Набридли транспаранти,

Щось на зразок:

– "Дайош Отчізнє БАМ!"

А завтра

Ненажерливі куранти

Вже новий план

Напишуть дурням‑нам.

15.1.1989 р.

НА ХРЕЩАТИКУ

У Чорнобилі біда,

На Хрещатику – ура!

Та кому ж кричить – ура!

Ця доросла дітвора?

1.5.1989 р.

БАТЬКІВ ЗАПОВІТ

Мені завжди чомусь здавалось –

То Бог зі мною гомонить,

Коли гуде ночами поле,

І вітер струнами бренить.

Як підступає з поля казка –

Зірки притомлені мовчать,

Бо хочуть всі, немов підслухать,

Про що ж ми будем розмовлять.

І Місяць в полі, як найстарший,

Поглянув десь з‑за хмар на світ,

І, ніби мій старенький батько,

Всім побажав щасливих літ.

Згадав про батька і заплакав:

Життя було на волоску,

А він іще про бджілок думав

І посміхавсь до них в садку.

Й весь час прохав мене:

– Синочку!

Мій час пройшов, а ти живи,

Та про комах цих надзвичайних

Прошу тебе, ти напиши.

Комаха ця – свята від роду,

І людям створена служить,

Сам Бог її створив для того,

Щоб вчились ми, як треба жить.

Так, так! Я, друзі, не обмовивсь,

Що тут багато говорить?

І ще щоб нас вона навчила,

Як треба край свій боронить.

23.6.1989 р.

ЗАКОН І БЕЗЗАКОННЯ

Для селян і для робочих –

В них свої закони, хлопці.

Жаль, що в цю статтю не входять

Ті, хто ці закони творять.

Бо щоб бідні люди знали,

Що там твориться в Кремлі –

То давно б його рознесли,

Щоб не мучив він землі.

7.7.1989 р.

ЛЕТЯТЬ ЖУРАВЛІ

Летять журавлі над полями,

Торкаючись крилами зір,

Все ж зорі лишаються з нами –

А птахи летять в бездну гір.

Журливо на серці і млісно,

І хочеться вслід закричать:

Невже на Вкраїні вам тісно

І простору мало співать?

І білі журавки по зову

Курликнули нам за Десну:

– Ми летимо, щоб вам знову

На крилах принести весну.

17.11.1978 р.

Дата добавления: 2015-10-31