Під дулом автомата

Може хтось захоче і зі мною,

Щоб поговорити тет‑а‑тет,

Щоб з рядків моєї одісеї

Відтворити сталінський портрет.

Коли правда й честь були в загоні,

А в пошані – кривда і хула,

Як текли по світу ріки крові,

І носилась смерть, як сатана.

Як невіглас по указці "тата"

З нами що хотів – те і творив,

Як жили під дулом автомата,

Й це тоді вважали за прорив.

Як же не згадать тут Чингізхана,

Гітлера та інших маньяків,

Як вони на "відьом" полювали,

І були страшніші від вовків?

Бо людей й за бидло не вважали,

Ті корячконогі вояки,

Які скрізь вбивали й гвалтували,

І були, як справжні хижаки.

17.9.1989 р.

ПРО ПОЕТА ТА ЧЕСТЬ

Якщо писать якусь брехню,

То чи не краще вже мовчати,

То хоч коли помрете ви –

Вас будуть гідно шанувати.

Зфальшивиш раз, зфальшивиш два –

Це як зірвать незрілу грушу,

Бо хто в житті брехнув хоч раз –

Це як продав він чорту душу.

І скільки б ти не маскувавсь,

Одначе з тебе маску знімуть,

Знімуть медалі й ордени,

Так само їх як і надінуть.

Краще ори, поете, й сій

І їж хліб свій і ти цим самим

Хоч збережеш повагу й честь,

І рід козацький не знеславиш.

2.10.1989 р.

ПИШУ ДЛЯ ТЕБЕ...

Пройдуть часи, і я те знаю,

Що будуть жить мої вірші,

Бо їх писав не ради слави,

А щоб шуміли комиші.

Хоч я не Пушкін, не Шевченко,

Але я знаю: буду жить,

Бо вчив людей не грабувати,

А шанувати і любить.

І слава Богу, не спішив я

Свої вірші у світ пускать,

Бо вкласти в них хотів я душу,

Й як більше м’язи накачать.

Писав вірші не ради слави,

А щоб народ свій розбудить;

Писав для тебе, Україно,

Аби могла ти вільно жить.

І я упевнений у тому,

Що буду довго‑довго жить,

Бо, навіть, як мене й не стане,

Й тоді панів я буду бить.

І облетять вірші Планету

Так, як народні трубачі,

І будуть заздрить ще поети,

Ті, що писали за харчі.

3.10.1989 р.

ДОПРАЦЮВАЛИСЬ

В нас все "робили" комуністи,

А що ж тоді робив народ?

Який часу не мав й присісти,

Бо не давав йому город?

6.10.1989 р.

ЖИВИ І НЕ НАГЛІЙ

Живи, радій і не наглій,

І де б не був ти, будеш – свій.

8.102003 р.

НАШІ КУРОРТИ

Чорна кіптява великих думок –

Ось вона тут, як у горлі комок.

Де ж справедливість і де ж той Ілліч,

Що обіцяв всім нам тепленьку піч?

Де ж ті надії і мрії людські?

Певно, у вічній лежать мерзлоті.

А де ж ті гіганти великих ідей?

Певно, із феями грають в хокей.

А нам, щоб не нудились наша братва,

Кращі курорти в тайзі віддала,

Тільки пригляньтесь: Сибір, Колима –

Ну як за ту "щедрість" не крикнеш –"Ганьба!"

6.10.1989 р.

ХТО ТАКИЙ ЧЛЕН ПАРТІЇ

В хаті із буквариком Танечка стояла:

– Хто такий член партії? – в татка запитала.

– Це така порода, як тобі сказати,

Що любила людям всім все обіцяти.

Ну а хто не вірив в їхню тріпотню,

Тих або до стінки, або всіх в Чечню..

– А навіщо тре’ було їм людей вбивати?

– Щоб не заважали членам царювати.

Тож ходили селами й на "цимбалах" грали

І дівчат гарнесеньких скрізь вони шукали:

Щоб так, як при Цезарю, всі йому давали...

Бо, мов так потрібно все це для держави.

Бо щоб їхня влада мала процвітати,

То державу треба було кров’ю поливати.

А мужчин тому ті вилупки вбивали,

Щоб ті дурні менше їм "Ура!" кричали.

6.10.1989 р.

ЩОБ СЛУХАТЬ ПТАХІВ

Якщо послухать хочеш птахів –

То в ліс іди без жінки й свахи.

18.4.2004 р.

КОРОВАЙ

В голові не розум – каменюка,

Що готова будь‑кого вже вбить,

Може наш Олімп мені підскаже,

Що мені й народові робить?

Зими з кожним роком холодніють,

На полях бур’ян, як ліс, росте,

А Кравчук туди‑сюди гасає,

І ніхто до мене не іде.

Над землею ніби смерч пронісся,

Хоч давно вже не було війни,

І до кого ти не повернися –

Всі вже стали злючі, як вовки.

Що ж це воно сталося зі світом,

Хто ж на всіх нас мор цей напустив,

Що зима вже стала навіть влітку,

Ніби хтось Планету підмінив.

А в верхах все ділять Україну:

Кому буде Буг, кому Дніпро,

І ніяк не може вгамуватись

Спікер комуністів – пан Петро.

І Мороз – то ваший він, то наший,

То в Москву, то в Мюнхен, то в Шанхай,

От як манить Президентська каша

Й безрозмірний панський коровай.

А над нами – голод, смерть, розруха,

Хто що може – тягне і гребе,

Україна стала вже, як шлюха,

Хто її вже тільки не... довбе.

Ну а хлопці, знай своє всі знають–

Той в Москву, той в Мюнхен, той в Шанхай...

Бог із ним. Народ хай вимирає,

Головне б не втратить коровай.

13.1.1998 р.

ЛАЮТЬ

Мене всі лають, як біду,

Що я не впав, що я іду.

4.4.2004 р.

Дата добавления: 2015-10-31