Вриваюсь в Космос

Вже не влаштовує сьогодні

Усе, що я донині знав,

Мій розум в космос вже, як в поле

Скакун веселий поскакав.

По Всесвіту, по океанах,

По Сонцю, Місяцю, зірках,

Щоб потім, з Космосу вернувшись,

Міг спалахнуть в нових думках.

18.1.1997 р.

СВІТ – ГАРЕМ

Весь світ – гарем, а ми – султани,

Це всім давно відома річ,

Бо нас оточують путани,

Як світлий день і темна ніч.

Тому й ходжу я у діброви,

Аби послухать солов’їв

Й всю ніч дивитися на брови

Серед веселих яворів.

Не хочу палаців, ні храмів,

А якщо храм – лише в душі,

Тому й терпіть не можу хамів,

Що брешуть як і їх вірші.

Тому й люблю гаї, діброви,

Люблю поля я запашні,

Де ходять в полі чорні брови

Й за ними – всі думки мої.

4.5.1997 р.

ЖИТТЯ – СПЕКТАКЛЬ

Я світ вважаю надто мудрим,

Як, скажем, гру у доміно,

Й тільки недавно зрозумів я:

Життя людське – це як кіно,

Де все продумали до крапки –

Ті Мойши, Пашки – фахівці,

В яких давно вже, любі, з вами

Всі сидимо ми на кінці.

1.2.1997 р.

ДИВІДЕНДИ

Якби мене батько навчив був брехать,

Або хоч би як прикидатись –

Сьогодні в житті я б не став жебраком

Й по світу не став би тинятись.

Сьогодні я, певен, вже б мав "Мерседес"

Чи іншу б якусь іномарку,

Й купався б десь в Ялті серед стюардес

І їв би ікру, пив би чарку.

Бо той, хто сьогодні на честь наплював,

Собі накрутив дивіденди,

Двох слів він не може до купи зв’язать,

А він уже – став Президентом.

І все ж, я не заздрю таким ані чуть,

Бо шельму, як кажуть, Бог мітить,

Тому краще буду спокійно я спать

І міцно хай сплять мої діти.

Бо знаю: безкарним не може буть зло,

А стогін не бути почутим,

Отож, як сьогодні тобі повезло,

То ти не викручуй всім руки.

19.12.1997 р.

ДВОХГОЛОВИЙ ПРОВОКАТОР

Із кожним днем все важче встать,

Зникають сили десь хутенько,

І все ж, не можу я мовчать,

Коли мою грабують Неньку.

Коли ще й досі в наш‑то вік

Є провокатори – лужкови,

Які, щоб рейтинг свій піднять,

Ладні зірвать з усіх підкови.

Й вони далеко недурні,

Дурнями вбивці не бувають,

Вони підпалять і підуть,

А дурні – Крим хай розгрібають.

21.1.1997 р.

ЯКЩО СВЕРБЛЯТЬ РУКИ

Люди, люди! Всіх світів і націй

Вслухайтесь у пісню солов’їв,

І невже цей патріарх‑чудесник

Вас своїм він співом перегрів?

І невже ми мало пережили

Горя, лиха і дитячих сліз,

І невже не боляче дивитись,

Як старий на милицях поліз?

Як горіли і міста, і села,

Як живих палили у вогні,

І невже із пам’яті людської

Можна оті вивітрити дні?

Люди, люди! Стійте, зупиніться!

Перестаньте гратися вогнем!

Бо ніде ніколи будь‑які ракети

Вам не допоможуть, войовничий Сем.

А як руки в тебе засвербіли дуже,

То за слово, бовдуре, ти мене прости!

Так знайди такую ж ти бандитську пику,

І вже скільки хочеш в неї ти гати.

Бийте скільки влізе ви один одного,

І горіхів стільки в душу ту напхай,

Щоб із вас вже жодний,

як колись проснеться,

Не казав, що пекло – краще є за рай.

8.7.1981 р.

ТИМ, ЩО БІСЯТЬСЯ

Якщо не любиш ти людей,

Будь ти хоч тричі імператор,

Для людства ти – не Одісей,

А просто – підлий провокатор.

Людям потрібна не війна,

Доїть ракет ніхто не буде,

А ти доводиш, що вона –

Ніби прогрес несе всім людям.

5.11.1982 р.

Дата добавления: 2015-10-31