За трьома замками

Наш директор – ну й башка –

Він, як дуб у лузі!

Де ще в Києві хто має

Стільки замів, друзі?!

Сам не робить ні хріна,

І те саме – зами,

От що значить, коли шеф –

За трьома замками.

Наш директор – божий дар –

Любить грати в пулечку,

Телефакс собі,"Тойоту",

А підлеглим – дулечку.

8.6.1992 р.

ГОЛУБА ХУСТИНА

Дивлюсь я, як по вулиці

В хустині голубій

Іде дівча, шаріючись,

Щось хлопчик каже їй.

До вуха нахиляється,

Цілує їй лице,

А та хоч і соромиться,

Але за хлопцем йде.

Дивлюсь і серце тьохкає,

І думаю собі:

– Невже на них накинеться

Злий коршун в наші дні?

І мрії, ніби квіточки,

Не збудуться в житті,

Бо в самий розквіт ніжності –

"Гриб" стане на путі?

Невже дівча, як квіточка

В свої сімнадцять літ

В житті як сніп повалиться

Й не буде вже радіть?

Невже, невже це трапиться –

Бодай їх грім побив –

Отих, хто з смертю бавляться,

Хто з честю не дружив?!

Невже невинна посмішка

Навіки зникне з днем?

Бодай вам всім по сто чортів –

Хто грається з вогнем!

38.10.1966 р.

ТЯГНИ Й МОВЧИ!

– А ти мовчи,– Грицько до Гліба,–

Як хочеш мати хліб й до хліба,

Що тобі кажуть – те й роби –

Поки не виростуть горби.

4.4.2004 р.

ЯГІДКИ

Ми живем у вік чудесний –

Хай ви що не говоріть –

Скрізь грабіжники‑нікчеми,

Як вовки, грабують світ!

Де не глянеш – крик і стогін,

Де не глянеш – скрізь брехня,

Ледь стемніє – в місті рекет,

Там – грабіж, а там – Чечня.

Там горить, а там палає,

А в Верховній – торгаші

Україну роздягають

До останньої душі.

Вже по всій моїй державі,

Де не станеш, – скрізь біда,

В муках Ненька помирає

Й винуватого нема.

А хапуги‑Президенти,

Як колись було вожді:

–Почекайте, це ще квіти...

Ягідки ще впереді.

31.1.1997 р.

ВІДЦВІЛА КАРТОПЛЯ

А колорад картоплю доїдає,

Якими та, неначе мак, цвіте.

Ну а Верховна Рада засідає:

–Чого б іще придумать щось таке,

Щоб наш народ поставить на коліна,

Та так поставить, щоб і не піднявсь.

Живи красуйся, Україно!

Народ, на партію рівняйсь!

4.6.1997 р.

Відцвіла картопля, мов червоний мак,

А народ піднявся і сказав всім: "ТАК!"

Годі грабувати і чинить розбій,

Хоч народ стояв ще на нозі одній.

Пан Кравчук як глянув на червоний мак,

Зрозумів, нарешті, що робив " НЕ ТАК!"

5.2.2005 р.

ГІДНІСТЬ

Я не хочу, щоб думали всі так, як я,

Але є поняття для всіх спільні:

Це коли у людей за народ, за свій край

Є єдина і гордість, і гідність.

Це якраз та зернина, з якоє ти зріс,

Звідки велич твоя, звідки сила,

Сила та, що постійно душив комуніст,

Щоб, не дай Бог, його не скосила!

І цей новий божок все хотів помінять:

Спарувати ведмедя з козою,

Щоб все літо давала коза молоко,

А копита смоктала зимою.

Є ще й досі такі, що хотять змінить світ,

І все поле засіять брехнею,

Але світ вже не той, і вже люди не ті,

Щоб могли подружитися з нею.

19.5.1997 р.

ВОРОГИ

Скільки їх у модненьких краватках

Тільки те і роблять, що сопуть,

І не сплять ті генії ночами,

Думають: кого б і ще надуть.

Бо на світ для того народились,

Щоб придумать якнайбільше зла.

Хоч, як глянуть, – ніби янгелочки,

І не скажеш – схожий на козла.

Люди! Побратими! Не дрімайте!

І не вірте в посмішки братви,

Всі вони уміють гарно говорити,

А насправді – наші вороги.

8.7.1990 р.

ОТАК І ВИЖИВАЛИ

Менше платили – більше крали,

Отак всі люди й виживали.

6.8.2000 р.

ГОЛОДОМОР

В голові, як в танку – глухо.

В животі – голодомор.

Ну а слуги цідять "Віски",

П’ють "Шампанське" і "Кагор".

На своїх шикарних віллах,

Мов на фермах, доять фей,

В кожного по дві‑три фірми,

А самі гудуть в хокей.

Пропивають Україну,

Пропивають і Дніпро,

І нема нікому діла,

Як там їх сусід Петро?

І кому жалітись будеш,

Як з них кожен – прокурор?

Про яких в народі кажуть

В нас російським словом: "вор".

О, машина ти залізна!

О, наш батьку отаман!

І коли ж уже, нарешті,

Свій напхаєш барабан?

Скільки ж можна грабувати,

Скільки ж можна люд дурить?

Чи пора сокиру брати,

Щоб ганьбу цю кров’ю змить?

А бандити‑президенти

Там, де пальми шелестять,

Розробляють нові плани,

Щоб іще щось з голих знять?

25.12.1997 р.

ЗАСИДІЛИСЬ

Всі рвачі біля корита

А тому вони й еліта.

Бо хто всівся на коні –

Замовляє той пісні.

То ж чекай, браток, і диш,

Поки вже одержиш шиш.

31.1.2000 р.

СОЛОВКИ

Біля хати зажурились

І притихли ясени.

Як згадаю про минуле,

Хоч сьогодні хорони.

Роки‑роки молодії,

Ніби в полі скакуни,

Хто ж мені сьогодні скаже,

Де поділися вони?

Над лісочком Місяць сходить,

Над лісочком сплять віки,

А мені ще й досі сняться –

Магадан і Соловки.

18.10.1997р.

НА НИВКАХ

Прощай, мій парк, – куточок райський,

Тебе, як жінку, полюбив,

Бо у твоїх озерах синіх

Свою я молодість лишив.

Прощай! Люблю і незабуду

Твою небесну я красу,

І якщо в Києві ще буду –

Обов’язково навіщу!

26.6.1992 р.

Дата добавления: 2015-10-31