Як з’явились люди

Хто з вас, дітки, хоче знать, де ви взялись?–

То ж сідайте тихо всі ви за столи.

Та, будь‑ласка, прошу, як з’їсте млинці,

Перемийте посуд і протріть стільці.

Отже, тищі років, в царстві орхідей,

Появились перші признаки людей.

У лісах дрімучих, де ліан повзе,

Бігали горили й спритні шимпанзе.

Шимпанзе любили гратись і стрибать,

А горили більше їх за хвіст тягать.

Й так вони старались, так стрибали твіст,

Що в приматів деяких відірвали хвіст.

І примат безхвостий голову задер,

Та й побачив в небі, як летить орел.

З того часу часто в небо заглядав,

Й щоб спіймати птаха – дві ноги підняв.

І як став на задні – в лісі й по полях

Став ходить примат наш вже на двох ногах.

Потім й інші стали в небо поглядать,

Аби того птаха, що летить, спіймать.

Довго так дивились, але це між нами,

Що передні лапи стали в них руками.

Тож, із того часу й стали ті людьми,

Бо ходити стали, як сьогодні ми.

Й менші ті любили вічно пустувать,

А оті здорові – на малих кричать.

І Павло промовив: –Знаю нині все:

Хто в нас від горили, хто від шимпанзе.

– Ну і хто ж від кого? Вовочка гуде.

Шеф наш від горили, тять від шимпанзе.

– А ти звідки знаєш? – став Грицько питать.

– Бо на батька вічно шеф його ричать.

16.6.1988 р.

ПОРИЖІЛА ТРАВА

А бурі з Чорнобиля віють і віють,

Куди не поглянь – порижіла трава.

Чи й справді не знають пани із столиці,

Чому в українців болить голова?

19.10.1988 р.

СТЯГ

Кровавий стяг наш по Планеті

Промчавсь, як в бричці модний сер,

А вслід за бричкою, як вимпел,

Родився наш СРСР.

От тільки зараз зрозумів я

Той колір нашого вождя:

Щоб стяг не вигорів бувало –

Його вмокали в кров щодня.

Бо харч вождів – то свіжа кров

Й крики замучених з дібров,

Бо не були б вони вождями,

Аби не пили кров морями.

19.6.1990 р.28.6.1990 р.

КАТ

Як я про Сталіна читав,

Син якось в мене запитав:

– Хто ж був насправді більший кат –

Фашист чи наш партійний брат?

– Фашист душив чужі народи,

А комуністи – всіх підряд,

Отож, ти сам ото й кумекай,

Хто був насправді більший кат.

– А як же ти лишився жить,

Чому ж тебе не стали бить?

– Бо в тому, де я був загоні,

Вже не залишилось патронів.

19.8.1990 р.

ГЕНІЙ

Люди купаються і засмагають.

Я ж не купаюсь, бо часу не маю.

Люди гуляють в місцях відпочинку,

А я все шукаю для дачі начинку.

Люди купаються: хто на болоті,

Я ж на городі або на роботі,

Нічого не купиш, дають все по жмені,

Таку, брат, систему придумать міг – геній!

28.6.1990 р.

ГІПОКРАТОВІ СИНИ

– Хто такий був Гіпократ – люди знають,

І за це якраз його поважають,

А сьогодні хто вам скаже, де вони,

Ті, що послані богами – Гіпократові сини?

Просто соромно дивитись з сторонни,

Як ті руки простягають, щоб їм що‑небудь дали.

І з‑під лоба поглядають, як на зайця Білий Бім,

Й, головне, ви вибачайте, і не соромно всім їм?

А як глянете на них ви – писк свій стануть так кривить,

Що, якщо сказать відверто, так і хочеться вліпить.

Бо у вас не запитають, чи ти їв, чи ти не їв,

Бо їх всіх привчила влада з Кравчуком до хабарів.

А можливо, у бабусі чи в старенького бомжа

Залишилася і всього, як говорять, лиш душа.

Що ж воно ото виходить: їх не треба лікувать

Чи, якщо немає грошей, то живого закопать?

От до чого, люди добрі, ми сьогодні дожились,

А кому ж в халатах білих наші Янгели клялись?

Бо вони не хочуть думать, що той хворий ледь приліз,

А тому йому, можливо, вже було й не до валіз.

21.6.1992 р.

Дата добавления: 2015-10-31