Жайвір над полями

Жайвір над полями Сонечко вітає,

Бо воно коханням душі наповняє.

І летить той щебет, мов Ерота стріли,

Тільки б ми кохались, тільки б ми раділи!

А тому і поле росами палає,

Бо жаринки в полі жайвір розкидає.

28.8.1988 р.

НОВОМУ ЦЕЗАРЮ

В шоковому стані

Вся наша еліта,

В шоковому стані –

Наший Президент,

Що народ не вибрав

Нового бандита,

Того, що народ наш

Доконав би вщент.

4.11.2004 р.

НУДОТА

В нас все, що робили, – то все для народу.

Як глянеш на річ ту, немов на гидоту.

Чорнобиль, до прикладу, Київське море,

Хіба ж то не дурість, хіба ж то не горе?

Подивися збоку: аж жилки тремтять,

Не знаєш, коли і кого вже вбивать,

Бо ладні братки ті нас всіх заморить –

В кого нема блату і серце болить.

А люди щоб довше жили і раділи,

В них ліки відняли й до нитки розділи.

Бо голому, кажуть, мов, жить веселіше,

Нічого не тисне і простору більше.

То як же, скажіть, не любить таку владу,

Де все по‑знайомству й великому блату?

26.6.1996 р.

КОМУ ТИ СЛУЖИШ?

Отак як люди, так і вірші

Є і від Бога, й сатани,

Отож, як пишеш їх, то думай,

Кому служитимуть вони?

19.5.1997 р.

РАБИ І ГНОМИ

Хто привик тягнуть з дитинства,

Як же зможе вам давать?

Як його привчила мати

Грабувать і віднімать!

І утямив він з роками,

Що він – монстр, що він є хтось,

Решта всі – раби і гноми,

Бо в роду їх так велось.

13.9.2001 р.

НОСИТЬСЯ СМЕРТЬ

Наді мною промчавсь ураган

Своїм чорно‑кровавим потоком:

Арзамас, Єреван, Фергана

І Чорнобиль з прожареним боком.

Над планетою носиться смерть,

І всі люди уже задихаються,

А над нами летять журавлі

І назад вже до нас не вертаються.

Над планетою носиться смерть,

Невидима, без смаку, з апатії,

І руйнує довіру вщент

До Москви, комунізму, до партії.

5.4.1990 р.

ЖИВУ, ЯК МАТРОСОВ

Я був поза часом і поза людьми,

На світ наваливсь, як Матросов грудьми,

На світ казнокрадів і світ брехунів,

Щоб більше наш світ від брехні не чорнів.

24.8.1997 р.

ЦАР – ЯНИЧАР

Якісь думки неповноцінні

Обсіли мій духовний трон,

І ніби я – не я вже зовсім,

А цар якийсь, чи фараон.

І віддаю геть всім накази,

Щось на зразок: піди, подай,

А по палацу ходять Ази

І всі заманюють в свій рай.

Навколо скрізь одні лакузи,

Де не поткнись – одні раби,

І всі вовтузяться на пузі,

Що з ними вже що хоч роби.

Й мені їй‑богу бридко стало:

– Невже це мій такий народ,

Якому б що не говорили –

А він мовчить, закривши рот?

Та що ж це, вибачте, за царство

Та і який із мене цар?

Певно, якщо такий народ мій,

То я в тім царстві – яничар?

20.1.1997 р.

КУДИ БІЖИТЬ МІСЯЦЬ?

Коли дивлюсь, як Місяць в хмарах

По небу синьому біжить,

То так і хочу запитати:

– Куди ж це він всю ніч спішить?

Куди біжить, куди несеться,

Що й не присяде ні на мить,

Невже і в нього є проблеми,

Чи на партзбори десь спішить?

А може в нього є кохана,

І на побачення біжить,

Й себе не хоче, так сказати,

Від злого ока засвітить?

Коли дивлюсь, як Місяць ясний

По небу синьому біжить,

То з кожним днем мені все більше

Бажання в світі цьому жить.

20.1.1997 р.

ПО СПРАВЕДЛИВОСТІ

Не любила наша влада

Ні п’яниць, ані ханиг,

А де бачили тверезим

Хоч одного ви із них?

І хоч зроду для робочих

Не творила милості,

Та любила повторяти:

– Всім по – справедливості!

5.6.1990 р.

Дата добавления: 2015-10-31