Моя автобіографія

Родився я за власним за бажанням,

Таки ж в своїх у власних, у батьків,

Як вівці щипали травичку в травні ранню

І ніжний вітер з полем лепетів.

Родився я за батьковим велінням,

Бажанням матері, щоб кріп СРСР,

Родився я при повному горінні,

Говорять – зразу ледь не піонер.

А як було? Як мати воду

Пішла відром на річку брать,

Втопила брожку і старанно

Давай із річки витягать.

Раз черпонула й не спіймала,

А вдруге – глядь – аж я в відрі...

Я пам’ятаю, так сказала

Мати і брату, і сестрі.

Було це в тридцять сьомім році

Десь по весні, ну а число

Дев’яте травня, день – неділя,

А свідки – річка і село.

Так отже, сам я з України.

Село Містечко. Назва ця

Пішла колись від Катерини,

З її починного слівця.

Район – Брусилівський – відомий,

Колись такий був генерал,

Область Житомирська, Полісся,

Серед лісів й гранітних скал.

Мій батько був в той час службовцем,

Бджолиний райглавагроном,

А мати просто робітниця,

А я шкодливим пацаном.

Мати сапала грядки в полі,

Вставала рано до зорі,

І я також, набравши солі,

Її тайком садив в ріллі.

Та не росла, не проростала

Та сіль, хоч як я поливав.

А мати суп варила, взнала,

І батько в школу записав:

– Оце тобі у покарання,

Щоб не робив, чого не слід.

Та це було моє бажання,

Яке чекав я вісім літ.

Отак ото й попав я в школу

Десь в сорок п’ятім у селі,

І більше вже не сіяв солі,

Яка стояла на столі.

Закінчивши десятирічку,

У ВУЗ поїхав я вступать,

Але невдало. Й п’ятирічку

Прийшлось за днів з десяток здать.

Отак й попав я на будову:

Хрещатик, 6, Облрембудтрест,

А колись у кожнім слові

Букварю свій ставив хрест.

Як пішов до школи,

Вчитись не хотів,

Добре, що хоч вчасно

Потім зрозумів.

Зрозумів, що вчитись

Необхідно нам,

Щоб хвости не чистить,

Не крутить волам.

Батько всяк старався

Й все робив для нас,

Тільки б закінчили

Хоч десятий клас.

Потім нас направив

У великий світ

Всього, що одягнутих,

Молодих, як цвіт.

Ні багатств, ні слави

З нас ніхто не мав,

Та зате освіту,

Розум батько дав.

З цим от і поїхав

Київ штурмувать,

Й так ото і став я

В місті працювать.

Йшли‑спливали роки,

Мов із гір вода,

Як зробив я кроки

Ближче до Дніпра.

Ось я на будові –

Штукатур‑маляр,

А колись по слову

Я читав буквар.

Писав я з римами й без рими,

Як вмів – і вздовж, і впоперек,

Але пробачте, люди милі,

Який же з мене ще поет?

А тому, може чути в змісті

Прийдеться нотки негативні,

То знайте: коми не на місці –

Вони у цьому всьому винні.

Закінчив десять, та й понині

Як треба синтаксис не знаю:

Знак треба ставить в середині,

А я його поставлю скраю.

Отож, якщо я вам потрібний,

То напишіть в мій край лісний:

Пролетарська, двадцять, бачите,

Номер не складний.

А кому? Мене там знають –

Дім, що в Ірпіні,

Й Валентином називають

Там мене всі дні.

Ну а прізвище – Кудрицький,

Бо кудрявий сам,

І на цьому, добрі люди,

Шлю привіт свій вам.

28.5.1959 р.

ІДУ ХРЕЩАТИКОМ

Який величний ти сьогодні,

Мій красень‑Київ і Дніпро,

І люди, що ідуть з роботи,

Які будують в нас метро.

Ідуть Хрещатиком дівчата,

І кожна з них, як в полі цвіт,

Ну хто від них щось бачив краще,

Як їм було по двадцять літ?

15.7.1958 р.

Дата добавления: 2015-10-31