Живий анекдот

Якщо ти той, що кажуть "жлоб"–

Ти не похожий на вкраїнця,

Бо українці – це народ,

В якого всім чарки – по вінця.

Бо українці – це народ,

Який похожий на Федота,

Йому і грошей не давай,

Йому аби була – робота.

26.1.2003 р.

ЩОБ НЕ ЧЕРВОНІТЬ

Ти на своїх поглянь діток,

Як це у світі скрізь ведеться,

Бо все оте, що в них вкладеш,

Те все й до тебе повернеться.

Як маєш суд над кимсь вершить –

То ти до себе придивися,

Щоб не прийшлося червоніти,

Коли прийдеться зупиниться.

24.4.2003 р.

В ГАЮ

Я пам’ятаю, як колись

В гаю з тобою обнялись,

Як Місяць цілу ніч сміявся,

Що я у тебе закохався.

12.8.2003 р.

ЯКЩО ТИ УКРАЇНЕЦЬ

Мені байдуже, хто твій батько:

Єврей, татарин чи грузин,

Все ж, як родивсь ти на Вкраїні,

То й мову мусиш знать, Максим.

Бо мова – то як кров держави,

І не потрібно тут язвить,

Якщо ти хочеш, щоб в державі

Було колись нам краще жить!

Бо мова рідна – це як кисень,

Це так, як вічність, як Едем,

Й тоді, як будем мислить нею,

То й лад в державі наведем!

29.9.2003 р.

ПЕРЕВОРОТ

Отак помалу‑помаленьку

Без автоматів, так сказать,

Євреї Київ захопили,

Що й українцям ніде стать.

Де банк – єврей, де офіс – також,

А де базар – там Тель Авів,

І в кожнім тресті третій кожний

Родом також із тих країв.

Й нарешті, знов переворот –

Вже і в Верховній той народ!

А хто ж туди їх вибирав?

Звичайно, той хто розум мав.

Можливо, мудрий цей народ,

То буде кращий наш оплот,

І може нашу Україну

Братва та витягне з руїни?

Й за гроші ті, що з нас поцуплять,

Гляди, ще й нас із вами скуплять?

Чому б і ні, якщо, пробачте,

Народ затурканий мовчить?

Я й сам, можливо б, так вчинив би

Бо ж треба якось дурнів вчить.

1.5.2006 р.

СТОЮ НАВПРОТИ КДУ

Сьогодні в парку я стою.

Тарас Григорович Шевченко,

Дивлюсь на постать я твою,

Як до людей нагнувсь злегенька.

Я знаю: думаєш про нас,

І хочеш ти поговорити,

Та заважають, як колись,

У нас негідники й бандити.

Чого ж іще від них нам ждать?

Чого іще від них чекати?

Хотів би в тебе запитать,

Коли нам всім в похід збиратись?

Скрізь транспаранти і Іуди,

Кому ж ми служим, добрі люди?

30.8.1988 р.

КОЛИ СЕРЦЕ ПАЛАЄ

Коли серце палає коханням,

Я не хочу, щоб гасли зірки,

Хочу, щоб посміхалась кохана,

Хочу, щоб посміхались жінки.

Я не хочу, щоб білі берези

Почорніли, як в Прип’яті ліс,

І над світом палали пожежі,

Ті, які підпалив комуніст.

У голові гуде‑гуде,

Земля з‑під ніг кудись зникає...

Куди ж нас партія веде?

Невже про це ніхто не знає?

8.8.1988 р.

ЯКЩО Є ПЛЯШКА..

Нема такої квітки на землі,

Щоб не подобалась мені.

І жінки теж нема такої,

Як пару пляшок є з собою.

10.5.2002 р.

ЯКЩО ТИ ЛІДЕР

Ти вже не лідер, просто – мрець,

Хоч поки ще і жеребець.

Бо той, хто трохи клепки має –

Той свій табун не обкрадає.

А ти? Що ти зробив з людьми,

Чи знаєш ти, ким стали ми?

О, ні! Не всі ще, як колись,

За кусень хліба продались.

Бо справжня все‑таки людина

Не тільки хлібом є єдина.

Мудрість не в злі, а в доброті,

Сила не в біцепсах, в умі.

Мудрість шукають по крупині,

Та не в кориті, там де свині.

Якщо ти мудрість цю утямиш,

Досягнеш величі і слави.

Ще будуть червоніти люди,

Що піддались на клич Іуди.

А страх – це вічний стан рабів,

Яких розділи до штанів,

Якими правив Гітлер, Сталін

І з Біблії відомий Каїн.

4.1.2005 р.

ЯК ГРИБИ

Люди бідують і бідують,

А мерседеси, як гриби

Після дощу, пани купують

За наші біди і горби.

Приїхали б та подивились,

Як "бідні" слуги в нас живуть,

Які хороми і паркани

Навколо Києва ростуть!

Навіть великі королі

Таких не мали вілл, як ці.

А ті, що звуться депутати,

Вже переплюнули і Штати.

І це усе – моя держава.

Тому ото я і тужу,

Що приписала нам дієту...

Кому ж я, вибачте, служу?

4.4.2004 р.

Дата добавления: 2015-10-31