Байки та анекдоти

Ба́йка — один із різновидів ліро-епічного жанру, невеликий алегоричний, здебільшого віршовий твір повчального змісту.

// Історія байки

Байка має здавна сформовану (ще від прозових «притч» легендарного давньогрецького байкаря Езопа — 6 ст. до н.е.) структуру, традиційне коло образів, мотивів, сюжетів. Езопівською мовою інколи називають підтекст художнього твору.
Байка — це оповідання, дійовими особами якого, поряд з людьми (точніше — схематичними фігурами людей), виступають тварини, рослини, неживі предмети, котрі уособлюють певні ідеї та людські характери. Розповідь, як правило, супроводжується на початку або в кінці твору прямо сформульованим афористичним моралістичним висновком, що надає оповіданню алегоричного звучання. Комізм і сатира — невід'ємні особливості байки.
Відомими авторами байок є Езоп, Барбіус, Федр, Авіан, Лафонтен, Іван Крилов. Крім античних джерел, байка зазнала впливу індійської «Панчататри» («П’ять книг», 3 століття до н. е.).

Байка в українській літературі 18-19 століть

Байковий жанр має давню й багату традицію у світовій і, зокрема, українській літературі. Зразки байок зустрічаються в шкільних риториках Митрофана Довгалевського, Феофана Прокоповича, Георгія Кониського. Байки використовували у своїх «казаннях» Іоаникій Галятовський та Антоній Радивиловський. Нову літературну байку в Україні започаткував Григорій Сковорода «Баснями харьковскіми» (1753–1785).

У перші десятиліття 19 ст. у часи формування нового національного письменства байка була одним із панівних і найпродуктивніших жанрів, який помітно сприяв демократизації літературного процесу. Петро Гулак-Артемовський, Левко Боровиковський та Євген Гребінка збагатили жанр байки структурно й тематично, наповнили новими життєвими реаліями, народним колоритом.

Розквіт жанру в українській літературі пов'язують із іменем Леоніда Глібова. До байки також зверталися Іван Франко, Борис Грінченко.

Байка в українській літературі 20 століття

У 20 столітті байки писали Василь Блакитиний, Сергій Пилипенко, Микита Годованець, Анатолій Косматенко, Павло Глазовий та ін.

Байка нині зазнає певної еволюції. Крім сюжетних байок, з'являються байки-приповідки («ліліпути»), а також байки-епіграми, байки-жарти, байки-пародії тощо.

Анекдот (грецьк. anekdotos – невиданий) – коротка усна оповідь гумористичного чи сатиричного ґатунку з дотепним фіналом. Свого часу до анекдоту відносили фабліо та фацеції і польські фрашки. А. схильний розгортатися в новелу. Сюжети А. постійно використовував в свої співомовках С. Руданський:

Питаються якось хлопця

Придорожні люди:

«Чи багато верстов, сину,

До Києва буде?»

«Та так, люде, того року

Було вісімнадцять.

А тепер, - говорить хлопець, -

Лічімо сімнадцять!»

«Що ж то, сину, за пригода

Така прилучилась?»

«Така пригода – не пригода –

Верства провалилась!»

Народні пісні

Наро́дні пісні́ — це фольклорні твори, які зберігаються в народній пам'яті і передаються з вуст в уста.

Твори анонімні, бо імена першотворців, як правило, невідомі. Народна пам'ять зберегла нам лише деякі імена авторів народних пісень. Це Маруся Чурай, авторка пісень «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «3асвіт стали козаченьки» — це козак Семен Климовський — «Їхав козак за Дунай». Інша частина народних пісень літературного походження — «Реве та стогне Дніпр широкий» — Т. Г. Шевченко «Ніч яка місячна» — Старицький. Народні пісні мають багато жанрів:

· Веснянки та гаївки

· Весільні пісні

· Голосіння

· Жартівливі пісні

· Історичні пісні

· Календарні пісні

· Козацькі пісні і думи

· Колискові пісні

· Колядки та щедрівки

· Купальські пісні

· Ліричні пісні та балади

· Обрядові пісні

· Побутові пісні

· Рекрутські пісні

· Стрілецькі пісні

· Повстанські пісні

· Танці і хороводи

· Чумацькі пісні

· Щедрівки

· Патріотичні пісні

Обрядова пісення творчість. Календарно-обрядові пісні. Родинно-обрядові

Обрядові пісні — це пісні, які виконувались під час різних народних свят та обрядів. Ці пісні тісно зв'язані з язичницькими віруваннями. Слов'яни вірили в сили природи, в духів природи та вважали, що обрядовими піснями можуть вплинути на них та примусити їх діяти в бажаному напрямку.

Обрядова поезія дуже тісно зв'язана з працею людини, з родинним побутом та з народним календарем. У різні пори року виконувались різні обрядові (календарно-обрядові пісні). Ці пісні повинні були забезпечити успіхи в господарюванні, добрий урожай, щастя в родинному житті. Наприклад: на сільських майданах і галявинах співали веснянки і гаївки, під час Зелених свят — русальні пісні, на Івана Купала — купальські пісні. По закінченню жнив, люди співали жниварські пісні, славлячи землю за те, що дала їм гарний урожай. Під час зимового сонцестояння виконували сонцесяйні пісні.

Пізніше календарно-обрядові пісні поступово втрачали зв'язок з давніми обрядами, почали підпорядковуватись християнським святам. Надзвичайної популярності в народі набули колядки та щедрівки. Ці пісні приурочувались до основних свят зимового циклу: колядки — до Різдва (7 січня), щедрівки — до Нового Року (за старим календарем 14 січня).

Серед відомих колективів, що досліджують і відтворюють українську календарно-обрядову пісенність, - фольклорний гурт автентичного співу "Володар", основу репертуару якого складають саме календрані, обрядові, весільні пісні.

Побутові пісні. Родинно-побутова лірика. Соціально-побутові пісні. Коломийки

Родинно-побутова лірика

Пісні про кохання Пісні про родинне життя Жартівливі пісні

Ідейно-тематичний зміст родинно-иобутового циклу пісень (загальна характеристика)

Вони охоплювали найважливіші події і явища з родинного життя селян, з винятковою повнотою відображали їхню пси­хологію, погляди, мораль. У них немає чітко виражених «трудових сюжетів», розповідей про важку працю, але зображення подій ведеться на фоні трудового життя, що надає їм життєвої правдивості.

Коломи́йки є традиційним жанром української фольк-музики. Невідомо, коли виник цей жанр, однак його назва вказує на місце виникнення: місто Коломия Івано-Франківської області. Залишаючись на перших порах місцевим, танець набув особливої популярності серед міського населення прилеглих областей у середині XIX-го сторіччя.

Коломийкою також називають коротку пісню, яка виконується під характерну для танцю мелодію. Наприклад:

А я тото дівчє люблю,

Що біле як гусі.

Воно мене поцілює,

А я засміюсі.

Прислів’я та приказки. Загадки та скоромовки

Прислі́в’я — мала форма народної поетичної творчості, що вдягнулася в короткий, ритмізований вислів, що несе узагальнену думку, висновок, іносказання з дидактичним ухилом.

У фольклористиці прислів'я та приказки позначають терміном паремії.

При́казка — жанр фольклорної прози, короткий сталий образний вислів констатуючого характеру, що має одночленну будову, нерідко становить частину прислів'я, але без висновку, і вживається в переносному значенні^[1].

Загадка — це художнє алегоричне зображення якоїсь істоти, предмета або явища шляхом несподіваного зближення її з іншою істотою, предметом або явищем.

Хитромудре запитання зазвичай має просту відгадку. Народність жанру підкреслює побутова тематика багатьох загадок, етнічність — часта прив'язка до побуту і реалій життя конкретного етносу, особливості його ментального, матеріального і духовного розвитку, специфіка образного мислення тощо.

Скоромовка - жанр як фольклорного, так і літературного походження; дотепна гра спеціально скомпонованих важковимовних слів, і звуків, що створюють труднощі для швидкої й виразної вимови слів. Зазвичай має форму ритмізованої прози, іноді римованої. Зміст С. найчастіше жартівливий: «Про Прокопа й про прокопенят»; «Ходить посмітюха по смітнику з посмітюшенятами».

С. може бути застосована для тренування артикуляційного апарату. Також С. - поширений та засіб, за допомогою якого виправляються дефекти мови у дітей.

Для самоосвіти

Практичне заняття № 7. Визначення фольклорних жанрів, види казок та пісень. Аналіз фольклорних творів

Опрацювання ідейно-художнього змісту соціально-побутової пісні «За городом качки пливуть»

Тема: зображення різної долі під час сватання бідних і багатих дівчат.

Ідея: засудження соціальної нерівності, яка є перешкодою до щасливого подружнього життя, возвеличення справжньої дівочої краси.

Основна думка: 1) любов – почуття, на яке не повинні впливати гроші, матеріальний стан закоханих; 2) Нащо мені на подвір’ї / Воли та корови, / Як не буде в моїй хаті / Любої розмови!

Жанр: соціальна, родинно-побутова пісня, інтимна лірика.

Композиція.

Експозиція: Вбогі дівки заміж ідуть, / А багаті плачуть.

Зав’язка: Чи чула ти, дівчинонько, / Як я тебе кликав, / Через твоє подвір’ячко / Сивим конем їхав?

Кульмінація: Нащо мені на подвір’ї / Воли та корови, / Як не буде в моїй хаті / Любої розмови!

Розв’язка: Оце вдова своїй доні / Весілля справляє.

Художні особливості твору.

Протиставлення: «Вбогі дівки заміж ідуть, / А багаті плачуть. / Вбогі дівки заміж ідуть, / А багаті дівки сидять».

Повтори: «Вбогі дівки заміж йдуть», «А багаті…», «Нехай знають…»

Риторичне запитання: «Чи чула ти, дівчинонько?..».

Риторичні оклики: «Темна нічка – петрівочка - / Вийти боялася!», «Бо я хлопець молоденький / Не зрадив нікого!», «Хоче собі багатую / Невістку шукати!», Як не буде в моїй хаті / Любої розмови!».

Епітет: «люба розмова».

Метафора: «скрипка витинає».

Звертання: «Чи чула ти, дівчинонько?», «Ой не бійся, дівчинонько…».

Для самостійної роботи

1. Прочитайте декілька легенд з Біблії за власним вибором.

2. Зробіть ідейно-художній аналіз однієї з прочитаних легенд.

Дата добавления: 2015-10-28