Лежу під небом

Лежу я під небом на ліжку в кімнаті.

До мене зірки зазирають патлаті.

І Місяць забувсь, що сьогодні в нас піст

Й сміється, як легінь, на повний свій зріст.

А хмарки дрібненькі пливуть кудись геть,

І в очі мені заглядають ледь‑ледь,

І Місяцю‑батьку із різних сторін

Всю ніч посилають свій ніжний уклін.

Ось хмарка ледь більша вляглася під боком

І видно по всьому – накинула оком,

А він посміхнувсь їй: о, баюшкі‑бай,

Як хочеш гульнути, то інших шукай.

Як гарно надворі! Яка благодать!

Невже нам прийдеться цей світ залишать?

Ці гори, ці зорі, моря і поля,

Невже ця планета моя – не моя?

Невже те, що бачу, то всього – є мить,

Яка, мов комета повз нас пролетить?

Невже те, що бачу, то всього – є мить,

То як же, пробачте, цю мить не любить?!

31.10.2003 р.

ПЕРШОПРОХОДЕЦЬ

Думаю про Шевченка:

Хто він? Пророк? Шайтан?

Він теж піднімався першим

І став над панами пан.

І звідки б не дув теплий вітер,

Він віє з такої душі,

Що вміє любить і мислить,

Що вміє писать вірші.

22.9.2001 р.

СМІЯЛИСЬ БДЖОЛЯРІ

Сміялись бджолярі на кутні:

Рій улетів, остались трутні.

1.7.2002 р.

ВОРОНИ

Іду у невідомість.

Туман на всі сторони.

Ніби попав у невагомість.

А навколо – одні ворони, ворони, ворони.

Зупиняюсь і думаю: де я?

А може вернутись?

–Ні! – каже сила якась невідома,

Йди без зупину,

Однаково вистрілять в спину.

І знову іду у невідомість,

І знову попав у невагомість,

І знову туман на всі сторони,

І знову каркають ворони,

А може то їхні останні вже стогони?

Нехай краще стріляють у спину,

Аніж на колінах загину.

Смерть не найгірше.

Гірше, коли помирають вірші,

Прострелені в потилицю часом.

Пити. Хочу пити. Амінь...

18.10.1992 р.

РОБІТНИЧИЙ КЛАС

Робочий клас мовчить, мов вимер,

Ніби його і не було.

А хто ж тоді зробив це місто,

Побудував оце село?

Хто збудував КАМАЗ, Магнітку,

Пустив у Космос кораблі?

Хто взимку мерз і жаривсь влітку,

Ходив з волами по ріллі?

То де ж дівався він сьогодні,

Коли іде такий грабіж?

Мабуть, не зовсім ще голодний,

Коли не взяв у руки ніж?!

2.7.1992 р.

МІЙ КОМП’ЮТЕР

Мій комп’ютер, відчуваю,

Вже пора в ремонт здавать:

Стали з пам’яттю проблеми,

Мікросхеми барахлять.

Одним словом, що казати,

У душі – нестерпний крик,

Моїй фірмі – мені тобто –

Наближається гаплик.

26.9.2001 р.

ДЕРЖАВНА ТАЄМНИЦЯ

Шеф робочих позвільняв

Й тут же цех в оренду здав,

І тепер Григорій Кий

Став ого який крутий!

Роздає всім милості –

Все "по справедливості"...

Хто був ближче до корита –

В того всього є досита,

А навіщо честь бандиту,

Якщо вже схватив корито?

– Де ж ти грошей стільки взяв?

– У аренду совість здав.

Щоб ніхто не заглядав –

Шеф паркан побудував,

Що б паркан той розібрать –

Можна б місто збудувать!

– Де ж ти грошей взяв?– до Гриця.

– То – державна таємниця!

28.6.2004 р.

ВУНДЕРКІНД

Він каже: ніколи дівчат не любив,

Не пив, не палив, не женився...

І звідки ж такий він в наш світ прилетів?

І звідки такий він з’явився?

25.2.2002 р.

КЕРМАНИЧ

Що ті думають магнати,

Що хотять нас залякати,

Може думають вони –

Що пройшли часи війни?

Ні! Війна була і буде,

Де тиранствують Іуди,

Де живе грабіж, обман,

Де керманичем – наган.

22.7.2001 р.

ЗАСЛУЖЕНІ

Ані в Кучми, ані в слуг,

Ані честі, ні заслуг,

Мало, що із горла преться,

Так й за пільги він ще б’ється.

Чим тобі не кашалот?

"Хай не спить,– мовляв, – народ".

В нас, щоб мати нагороду,

Тре’ буть ворогом народу.

– А народ?

– А що народ?

Йому можна й дулю в рот!

13.4.2000 р.

ІДУ ДО НЬОГО

Все більше і більше розум ясніє,

А тіло і серце все більше німіє,

Очі не бачать, вуха не чують

Слів тих чарівних, що душу хвилюють.

Що це: кінець чи початок нового?

Йду помаленьку я, певно, до Нього.

12.11.2001 р.

НЕМА ТАЛАНТУ

Не дав Господь талант мені брехати,

Тому й не можу я над світом панувати.

7.7.1994 р.

ДИКИЙ ТУР

– Нині виживе не щедрий

А хутчіше – жлоб з жлобів.

Так, пробач мені кохана,

Рідний уряд захотів.

А як жінка те почула,

Застрочила тут же вмить:

– А якщо почався ринок,

І мені пора платить!

–А за що, які заслуги,

Ти ж не вариш, не переш?

– А за те, що так як нічка –

"Дуньку" приступом береш.

– Розлучись, чого гвалтуєш,

Нічого з садистом спать...

В світі стільки "безробітних,"

Тільки свисни – прибіжать...

Тут дружина схаменулась,

І примкнула свій базар:

– Хочеш ти мене позбутись,

Щоб ходить самому в бар?

Щоб гулять, як тур у лісі?

Тут, браточок, не хитруй!

Ну, а фігу ти не хочеш?

Краще вже мене... гвалтуй!

12.1.1992 р.

Дата добавления: 2015-10-31