Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

КАВА В ДЖУНГЛЯХ

Пану Д. Корчинському

Не знаю, хто я – дурень, геній?

В житті це важко довести,

Ким краще бути: непідкупним

А чи продажним, як ось ти?

І на цей лад, на цю державу

Так як вона на нас – начхать...

І пити десь у джунглях каву

І жіночок там спокушать.

9.11.2001 р.

 

КІНЕЦЬ СВІТУ

Від голоду бабку привезли в реанімацію,

А на центральній площі гриміли овації.

Люди, неначе з ними щось сталось,

Та, видно, не від картоплі і сала.

Що це? Я в урядовців вимагаю звіту,

Невже це і справді настав кінець світу?

20.10.2001 р.

 

ОТУПІВ, ОЗВІРІВ...

Отупів, озвірів і зневірився:

З Невідкуди іду в Нікуди,

Заворожений генієм партії –

Вже й незнаю, куди нам іти.

Я забувсь про любов, про життя.

І будую, будую, будую я

Проклятущий отой Комунізм.

Коли чую команду:

– Відставить! –

Розвертайтеся в Капіталізм.

І ламаю, ламаю я знову

Те, що стільки я літ будував...

А як з’явиться й ще один геній,

І напише нам новий устав?

9.9.1992 р.

 

ЗНОВУ З’ЯВИЛИСЯ ПАНИ

Чомусь така журба і туга,

Мов після похорон душа.

Бо світ – бардак, а доля – шлюха,

В кишені жодного гроша.

Й куди підеш, кому жалітись,

Що вас обдерли, як сурка,

Де ті прокляті душогуби?

Кравчук сказав, що їх нема.

То де ж вони, куди поділись?

І хоч всі знають та мовчать,

І знов пани – куди не підеш –

Неначе змії – скрізь сичать.

А де ж вони, куди поділись?

Ніхто не знає, де вони,

А на частині шостій світу –

Знов появилися пани.

9.9.1992 р.

 

ЛЕВОВА КУМА

– Я не файна, ще й чумна,

А все ж – левова кума.

21.6.2000 р.

 

ПАВУКИ

Як все набридло й остогидло

І світ став просто навпаки,

Де світом править всяке бидло

І ненажери‑павуки.

Що все хапають і хапають,

Мов сотні літ зібрались жить,

Останню совість пропивають,

Пора по‑путінськи – мочить.

Де була честь – безчестя стало,

Де була гідність – сором, страх,

Зате усі молитись стали

Із автоматами в руках.

Все в цьому світі помінялось

І править в ньому блат і факс,

І всі служить синьйорам стали

З коротким ім’ям – Секс і Бакс.

29.3.2003 р.

 

ЯРМО

Втомивсь ще більше, як худоба,

Яка запряжена в ярмо,

І як би ви її не били –

А їй, пробачте, – все одно.

Боровся я проти бандитів,

І що добився? І це факт:

У них ген, гляньте, – форди, вілли,

В мене ж інсульт та ще й інфаркт.

11.9.1992 р.

 

ЗВІДКИ БОЛЯЧКИ?

Всі стали коханок, коханців мінять,

Неначе хірург рукавички,

Немов кінець світу наступить, от‑от

Спішать мужички й молодички.

Не знаю, чи вірно всі роблять, чи ні?

Судить я про це не беруся,

А потім питають:

– І звідки той СНІД,

І звідки болячки беруться?

22.4.2003 р.

 

АВРОРА

Роки ідуть, хмарки пливуть,

А ти на кухні крутишся,

А я чогось все жду – як ждав,

Мов має щось відбутися.

І так же само, як і вчора,

Хтось обікрав в селі когось,

І войовнича та ж Аврора,

З якої зло все почалось.

І ті ж листочки на березках,

Немов мої останні дні,

І Місяць так, як і раніше,

Всю ніч, як сторож у вікні.

Роки ідуть, хмарки пливуть

Й куди не гляньте – витрішки.

А люди новий постріл ждуть.

Невже вона не вистрілить?

11.1.2000 р.

 

Я ВІРЮ В УКРАЇНУ

Я не вірю, що знову настане негода

І що небо захмариться знов,

І хоч в серці моєму тривога –

Але вірю в порядність, в любов.

Бо я знаю – любов не зникає,

Де любов – там вершина всіх благ.

Але величі ті досягають –

В кого є власний гімн і свій стяг.

Бо де стяг, де є гімн – там і сила,

Там і слава, могутність і честь!

І хоч нам ще викручують крила –

Та Вкраїна була, буде, є!

Я не вірю, що в підлості вічність

І що зникне безслідно наш гнів,

То ж нехай шахраї пам’ятають,

За що люди не терплять панів.

21.3.2000 р.

 

ПЕРШИЙ СОРТ

Той, хто любить секс і спорт,

То людина – перший сорт.

28.1.2006 р.

 

БАНДИТАМ

Ці намістники Божі,

Що по горло в крові,

Чи невже вони й справді

Безнадійно тупі?

І невже ті не знають

Що війна – то змія,

То – найбільше страхіття,

Яке знає земля.

І невже зрозуміти

Ті не можуть ніяк,

Що людина – не робот,

Що вона – не слимак?

Їх не може дістати

Ані плач, ні мольба,

Що сказать таким можна,

Окрім слова – ганьба!

А тому я звертаюсь

До землян, так сказать:

– Вбийте першого того,

Хто накаже вбивать!

А Планета гуляє,

А Планета гуде,

Може завтра і нашу

Україну це жде?

2.3.2003 р.

 


Дата добавления: 2015-10-31; просмотров: 181 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: СХАМЕНІТЬСЯ, НЕДОЛЮДКИ! | ЛЕЖУ ПІД НЕБОМ | ЗНАЙШЛИ ПРИЧИНУ | САМА ПРИБІГЛА | НОВЕ МИСЛЕННЯ | ЖИВИЙ АНЕКДОТ | ЖАЙВІР НАД ПОЛЯМИ | ВЕСЕЛИСЬ, НАРОД | СОРОМНО ЗА ДЕРЖАВУ | КЕНТИШ – ДУША |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Д. Корчинському| ДО ЧОГО ДОЖИЛИСЬ?

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.011 сек.)