Реформація 1 контрреформація

І Реформація, і Контрреформація - це бунт менш цивілізованих народів проти інтелектуального панування Італії. Реформація — і політичний, і теологічний бунт: авторитет папи відкидався, а податки, які він стягував за те, що тримав ключі від неба, касувалися. Натомість Контрреформація - тільки бунт проти інтелектуальної і моральної свободи ренесансної Італії, вла­да папи не обмежувалась, а, навпаки, посилювалась; водночас да­валось утямки, що його влада несумісна з розбещеністю Борджа та Медічі. Грубо кажучи, Реформація - це німецький рух, Контрреформація - іспанський; релігійні війни були водночас війнами.між Іспанією та її ворогами, збігаючись у часі з добою найбільшої могутності Іспанії.

Ставлення громадської думки північних країн до ренесансної Італії ілюструє тогочасне англійське прислів'я:

Хто набрався італійства, В тім диявол утілився.

Спостережено, що чимало негідників у Шекспіра - італійці. Яго, мабуть, найвидатніший приклад, але ще яскравіший - Якімо з «Цимбеліна», що збиває з пантелику чесного британця, який подорожує по Італії; потім Якімо їде до Англії ошукувати його безневинних родичів. Моральне обурення італійцями таки добре пов'язане з Реформацією. На жаль, із ним поєдналося несприй-мання інтелектом усього, що Італія зробила для цивілізації.

Три найвидатніші діячі Реформації і Контрреформації - Лю-тер, Кальвін і Лойола. Якщо порівняти їх з італійцями, що без­посередньо передували їм, або з Еразмом чи Мором, то» за своєю свідомістю вони всі троє представляють у філософії середньовіччя. З погляду філософії століття після початку Реформації - доба варварства. Лютер і Кальвін повернулися до св. Августина, зберігши, проте, тільки ту частину його вчення, де йдеться про взаємини душі з Богом, а частину, де йшлося про Церкву, відкинули. Їхня теологія мала применшити владу Церкви. Вони скасували чистилище, з якого душі померлих могли виходити за­вдяки молитвам. Вони засудили торгівлю індульгенціями, від яких залежала значна частина папських прибутків. Згідно з теорією предетермінізму доля душі після смерті стає цілком незалежна від дій священиків. Ці новації, допомігши в боротьбі проти папи, не дозволили протестантським церквам стати такими ж могутніми в протестантських країнах, як католицька церква в католицьких країнах. Протестантські священики (принаймні спочатку) були такі ж святенники, як і католицькі богослови, але мали меншу владу, отже, менше могли заподіяти зла.

Майже з самого початку протестанти розкололися, по-різному визначаючи вплив держави на релігійні справи. Там, де володар протестант, Лютер погоджувався визнавати його главою Церкви власної країни. В Англії Генріх VIII та Єлизавета затято обстою­вали свої претензії на верховенство над Церквою, того самого до­магались і протестантські державці в Німеччині, Скандінавії та (після повстання проти Іспанії) в Голландії. Це прискорило вже наявну тенденцію зміцнення монархічної влади.

Але ті протестанти, що поважно сприйняли індивідуалістичні аспекти Реформації, почували таке ж небажання коритися монар­хам, як і папі. Анабаптистів у Німеччині придушили, але їхнє вчення поширилось у Голландію та Англію. Конфлікт між Кром­велем і Довгим парламентом мав чимало аспектів, теологічний аспект почасти полягав у конфлікті між тими, хто відкидав, і ти­ми, хто приймав думку, що держава повинна втручатись у релігійні справи. Мало-помалу втома від релігійних воєн призвела до усвідомлення потреби релігійної терпимості, що стала одним із джерел руху, який завершився лібералізмом вісімнадцятого-дев'ят-надцятого сторіч.

Успіхи протестантів, спершу просто-таки разючі, значно змен­шились після створення Ігнатієм Лойолою єзуїтського ордену. Лойола - воїн, і його орден збудовано на військовий штиб: гене­ралові корилися безумовно, а кожен єзуїт наче йшов на війну проти єресі. Єзуїти показали свою силу вже на Тридентському соборі. Вони були дисципліновані, здібні, до останку віддані справі, вміло вели пропаганду. їхня теологія суперечила теології протестантів, вони відкинули ті елементи вчення св. Августина, які підносили протестанти. Єзуїти вірили у свободу волі і запере­чували предетермінізм. Спасіння досягається не самою вірою, а вірою і ділами. Єзуїти здобули повагу своїм місіонерським завзят­тям, надто на Далекому Сході. Вони набули популярності як сповідники, бо (коли вірити Паскалеві) виявляли більшу поблаж­ливість (тільки не до єресі), ніж інші духовні особи. Єзуїти зосе­редились на освіті, тим самим цупко наклавши руку на голови молодого покоління. Там, де не йшлося про теологію, освіта, яку давали єзуїти, була найкраща; ми далі побачимо, що вони дали Декартові більше математичних знань, ніж він міг набратися деінде. З погляду політики єзуїтський орден був єдиною згуртова­ною дисциплінованою організацією, що не боялася ніяких небез­пек, ніяких труднощів: єзуїти спонукали католицьких володарів безжально переслідувати відступників, а їдучи в обозі переможних іспанських армій, знову насаджували інквізицію навіть в Італії, що вже майже ціле століття втішалася вільнодумством.

У сфері інтелекту наслідки Реформації та Контрреформації спершу були дуже лихі, а зрештою обернулися на сприятливі. Тридцятилітня війна переконала всіх, що остаточної перемоги не здобудуть ні протестанти, ні католики; виникла потреба полишити середньовічні надії на доктринальну єдність, і це збільшило свобо-

ду людини думати геть про все, навіть про основи. Завдяки роз­маїттю віровчень у різних країнах стало можливим уникати пе­реслідувань, живучи за кордоном. Знехіть до теологічних супере­чок дедалі дужче скеровувала увагу здібних людей на світську науку, зокрема математику. Це одна з причин, чому після бунту Лютера шістнадцяте сторіччя з погляду філософії безплідне, а до сімнадцятого сторіччя належать найвидатніші імена, відбувся найбільший поступ порівнюючи з грецькими часами. Поступ спершу почався в науці, яку я розгляну в наступному розділі.

Дата добавления: 2015-07-08