Конфлікт між імперією та папством

З часів Григорія VII до середини тринадцятого сторіччя стриж­нем європейської історії є боротьба за владу між Церквою і світськими монархіями - спочатку імператором, а згодом, залежно від обставин, з королями Франції та Англії. Понтифікат Григорія

завершився очевидною невдачею, проте його політику, додавши більше поміркованості, перейняв папа Урбан II (1088-1099), що потвердив його укази проти світської інвеститури і вимагав вільного вибору єпископів за участю духівництва й народу (участь народу, звісно, мала бути чисто номінальною). Проте на практиці папа не заперечував проти світських призначень, якщо вони були добрі.

Спершу Урбан почувався в безпеці тільки на норманській те­риторії. Але 1093 р. син Генріха IV, Конрад, повстав проти свого батька і в союзі з папою завоював Північну Італію, де Ломбард­ська ліга, спілка міст на чолі з Міланом, обставала за папою. 1094 р. Урбан рушив тріумфальним походом через Північну Італію та Францію. Він здобув перемогу над Філіппом, королем Франції, що прагнув розлучитися з дружиною і за це був відлучений папою, а згодом таки визнав його зверхність. На Клермонському соборі в 1095 р. Урбан проголосив перший хресто­вий похід, породивши хвилю релігійного завзяття, що призвело до зміцнення папської влади - а заразом і до жорстоких єврейських погромів. Останній рік свого життя Урбан цілком безпечно про­жив у Римі, де загалом папи рідко тішилися безпекою.

Наступний папа, Пасхалій II, як і Урбан, прийшов з абатства Клюні. Він далі провадив боротьбу за інвеститури і мав успіхи у Франції та Англії. Але після смерті Генріха IV в 1106 р. наступ­ний імператор, Генріх V, узяв гору над папою, що був не від світу цього, і дозволив своїй святості переважити політичну доцільність. Папа запропонував, щоб імператор відмовився від інвеститур, а за це єпископи і абати мали зректися володіння земними маєтками. Імператор ніби схилявся до згоди, та коли розійшлася чутка про майбутній компроміс, проти папи несамови­то повстали церковники. Імператор, що саме був у Римі, скори­стався нагодою й полонив папу; той під тиском погроз відступив інвеститури й коронував Генріха V. Проте через одинадцять років у 1122 p., коли було укладено Вормський конкордат, папа Калікст II змусив Генріха V зректися інвеститур і впливу на вибір єпископів у Бургундії та Італії.

Отже, поки що наслідком боротьби стало те, що папа, колись бувши підданим Генріха III, тепер уже дорівнявся до імператора. Водночас він став цілком незалежно керувати Церквою, урядуючи з допомогою легатів. Таке посилення папської влади відповідно зменшило вплив єпископів. Вибори папи стали вільні від нагляду з боку мирян, а духівництво в цілому дужче схилялося до чесно­ти, ніж на початку руху за реформи.

Дата добавления: 2015-07-08