Дванадцяте сторіччя

Дванадцяте сторіччя цікаве для нас у чотирьох аспектах:

1) невпинні конфлікти імперії та папства;

2) розквіт ломбардських міст;

3) хрестові походи;

4) розвій схоластики.

Усі ці чотири чинники діяли і в наступному сторіччі. Хрестові походи скінчилися безславно, але решта процесів, зародившись у дванадцятому сторіччі, досягли своєї кульмінації в тринадцятому. У тринадцятому сторіччі папа остаточно взяв гору над

імператором, ломбардські міста досягли тривкої незалежності, за­буяла схоластика. Все це було наслідком того, що сформувалось у дванадцятому сторіччі.

Не тільки перший з цих чинників, а й решта три тісно пов'язані з посиленням папства та церковників. Папа був у союзі з ломбардськими містами проти імператора; папа Урбан II освя­тив перший хрестовий похід; його наступники якомога сприяли дальшим хрестовим походам; усі філософи-схоласти належали до духовного сану, а церковні собори пильнували, щоб вони не ви­ходили за межі ортодоксального вчення, направляючи їх, коли вони збивалися на манівці. Гордість за політичні перемоги Церк­ви, до яких вони відчували свою причетність, безперечно, стиму­лювала їхні інтелектуальні пошуки.

Одна з найцікавіших рис середньовіччя - його оригінальний і творчий характер, дарма що саме воно про те не здогадувалось. Усі партії виправдовували свою політику, спираючись на анти­кварні й архаїчні аргументи. В Німеччині імператор посилався на феодальні закони часів Карла Великого; в Італії на римське право і владу античних імператорів. Ломбардські міста зверталися до ще сивішої давнини, до інституцій республіканського Риму. Папська партія грунтувала свої претензії на сфальшованій грамоті про «Костянтинів дар», а почасти й на взаєминах Саула й Са­муїла, описаних у Старому Заповіті. Схоласти посилалися то на Святе Письмо, то спершу на Платона, згодом на Арістотеля, а коли виявляли оригінальність, то намагалися приховати цей факт. Хрестові походи були лише спробою відновити становище, що існувало в доісламські часи.

Та не слід обманюватися цією нібито архаїчністю. Справжня архаїчність була тільки у випадку з імператором. Феодалізм зане­падав, надто в Італії, від Римської імперії зосталася сама згадка. Тому й не дивно, що імператор зазнав поразки. Натомість міста Північної Італії на пізніх стадіях свого розвитку хоч і були дуже подібні до міст стародавньої Греції, все ж повторювали той зразок не задля імітації, а через аналогічність обставин: невеликі, за­можні високоцивілізовані республіканські торговельні громади були оточені монархіями з низьким рівнем культури. Схоласти, хоч як низько схилялися перед Арістотелем, виказували більше оригінальності, ніж усі арабські філософи, ба навіть більше, ніж будь-який філософ після Плотіна або принаймні Августина. І в політиці, і в царині думки - під старим усюди ховалося нове.

Дата добавления: 2015-07-08