Школьное образование и книжное дело Киевского государства

Виникнення та поширення писемності сприяли швидкому розвиткові освіти,науки й взагалі культури на Русі.Особливо позитивно цей вплив позначився на процесах подальшого розвитку шкільної справи.Спершу «книжне письмо» не набуло більш-менш значного поширення,обмежувалося невеликим числом «луччих людей» або «нарочитих чадей».Володимир створив у Києві при Десятинній церкві першу школу для дітей місцевої аристократії,Ярослав Мудрий у Новгороді 1054р створив школу для 300 дітей старост і духовних осіб(навчали читанню,письму,основам християнського віровчення та лічбі).Створювали окремі школи співу,малярства,різьбярства,гутництва,художнього ковальства.Після смерті ЯрославаМ школи створювали при єпископських осередках для підготовки духівництва(вчили навичкам читання,співу,писання,основ віри й моралі). Багато корисного у справу розвитку освіти вніс Києво-Печерський монастир(центр підготовки вищого духовенства,художників,лікарів)Наукові центри на Русі-Київ,Новгород.Осердям тогочасної науки була теологія,часто забарвлена філософським змістом.В історичних знаннях виділяються перклади візантійських хронік І.Малали,Г.Амартоли і Г.Сінкела.На зразок істор-х хронік Візантії розроблялася й тодішня історіографія,що займалася історією нашої держави,наше літописання(«Велесова книга»).окремо від ін. наук варто згадати медицину.перші лікарі-ворожбити і знахарі,віщуни,чудесники.лікували замовляннями і заклинаннями.Поодинокі згадки маємо про хірургічне втручання до організму хворого.

12. Литература времён Киевской Руси: летописи

Література дуже швидко розвивалася на Київській Русі.у ній чітко виділяється два напрями:передовсім-це перекладна літ-ра,а також-оригінальна.переважала перекладна.Біблійна літ-ра КР була представлена також апокрифами(твори,що не визнавалися церквою канонічними й заборонялися нею) і житійною літ-рою(агіографічна літ-ра,яка була прямим продовженням біографічних традицій Біблії).-природничо-наукова літ-ра(пов язана з вивченням природи,природознавча літ-ра(анонімний «Фізіолог», «Шестоднев» Іоанна Екзарха)).-історична літ-ра:інтерес укр-в до подій світової історії історії задовольнявся перекладами Біблії та візантійських історичних хронік(хроніки Іоанна Малали). –повісті:цей жанр користувався чи не найбільшою популярністю,був найпоширенішим і найулюбленішим серед читачів(«Александрія»). –оригінальна літ-ра: в цій літ-рі найповніше відтворено народні традиції,національну самосвідомість і прагнення володарів КР відстояти свою і державну незалежність у боротьбі як із зовнішніми ворогами,так і з внутрішньою роздробленістю та відцентровими силами. –паломницька літ-ра:паломництво як суспільне явище на Русі виникло відразу після запровадження та зміцнення християнства.це-ходіння до «святої землі»,до Палестин, «Гробу Господнього». («слово о полку ігоревім», «Слово про погибель Руської землі», «Моленіє» Данила Заточника).Важливою подією в давньоукраїнському письменстві стала поява літописання( записи подій,ведені ченцями в монастирях,поволі вони перетворювалися на літературно-наукові твори).автори літописів висловлювали в них свої погляди,власну ідеологію,редагували в них праці попередників.1-й вітчизняний літопис був написаний у 1037-1039 роках при софійському соборі в Києві і названий ним найдавнішим Київським зводом.2-й за часом творення є Новгородський,складений близько 1050 р.1-й найвидатніший твір-«повість врем яних літ»(літ-но-енциклопед-й твір,у якому читач знаходив відповіді на всі питання історії,що його цікавили) Нестора.У сер.13-го ст. важливим центром літописання стає галицьке місто Холм.

13. Памятка древнерусского права. «Русская правда»

Першим юридичним кодексом, який регулював правові відносини в Київській Русі на етапі її становлення, став «Устав і закон руський». На думку академіка П.Толочка, він захищав власність багатих від спроб бідних привласнити її. В основу його було покладено принцип поділу людей на вільних і залежних (челядинів).Найстаріший слов янський правовий кодекс 11-12 ст – «Руська Правда» свідчить про довголітню його підготовку й порівняльні дослідження візантійського,західноєвропейського та власного,давньоукраїнського,звичаєвого права. Ця збірка законів князя Ярослава та його наступників лягла в основу Литовського статусу і законодавства гетьманської доби.Вона цікава ще й своєю майже чистою східнослов янською мовою,без церковнослов янських елементів,прозорою будовою речень та словником сьогодні вже не вживаних слів-термінів. Еволюція правових відносин на Русі значною мірою визначалась посиленням персональної відповідальності по-рушників феодальних законів, зростанням розмірів штрафів за порушення прав феодаль-ної власності. Разом з тим, «Правда Ярославичів» обмежувала до певної міри свавілля феодальних землевласників над залежним населенням. їм заборонялося без князівського суду мордувати смердів, знуща-тися над ними. За порушення цієї норми винний платив чотири гривні. Високі штрафи (40 гривень) встановлювалися за вбивство смерда, що працював на землі, яка перебувала у верховній власності держави. Проте за вбивство вотчинного смерда стягувався штраф у розмірі лише 5 гривень. Потрібно зазначити, що у «Розширеній Правді» загалом, як і в «Уставі Володимира Мономаха» зокрема, були закладені норми не лише цивільно-процесуального і кримінального, а й сімейно-шлюбного, спадкоємного та інших галузей права. їх політико-правове значення полягало в тому, що вони забез-печували юридичне узгодження діяльності різних соціальних верств населення Київської Русі. Проте в умовах формування та розвитку феодальної системи суспільства давньоруське законодавство мало виразно окреслений станово-класовий характер, а тому не могло бути об’єктивним та спра-ведливим до всіх верств населення східнослов’янської держави і було своєрідним джерелом соціальних «образ» та «кривд».

14. «Поучение детям» Владимира Мономаха как памятка христианской славянской морали и дидактики

«Повча́ння ді́тям» Володимира Мономаха — визначна пам'ятка літератури Київської Русі. Збереглося (без закінчення) в Лаврентіївському списку «Повісті минулих літ» під 1377 р. у кількох неповних частинах.Точної дати написання не встановлено, ймовірно 1109 рік.З літературного погляду — це зразок популярного в античній та середньовічній літературі жанру повчань і одночасно перша в давній українській літературі спроба життєписної розповіді.«Повчання» — оригінальний твір, у якому Володимир Мономах висловлює думки загальнодержавного, політичного та морального характеру, повчає своїх дітей бути розумними правителями, захищати інтереси Русі, боротися з князівськими міжусобицями, самим учитися й поширювати освіту, власною поведінкою подавати приклад іншим. Свої настанови він підкріплює прикладами із власного життя, розповідає про численні походи, викликані необхідністю зміцнення єдності Русі та її захисту від зовнішніх ворогів. Перша частина "Повчання" складається з цитат з так званої ворожільної Книги псалмів. Псалтир під час ворожіння найперше розкривався на тих сторінках, які були Мономахом найбільш "зачитані". Чим раніше цитується той чи інший псалом, тим суб'єктивно важливішою була його тема для Мономаха. За законами психологічного захисту, з тексту, що "випав", будуть виписуватися якомога більш загальні й нейтральні місця, тобто цитована і нецитована частини псалма перебувають у відношенні свідомого-підсвідомого у психіці людини: нецитована частина міститиме заборонені, витіснені теми, тінь особистості. Найпершим було процитовано 42 псалом: "Чого печалишся душе моя? Чого непокоїш мене?" У нецитованій частині 42 псалма Бог асоціюється з водними потоками: "Прикликає безодня безодню на гуркіт твоїх водоспадів, усі вали Твої й хвилі Твої перейшли наді мною". Аналіз другої, автобіографічної частини "Повчання", дає підстави вбачати тут чітко прописану тему переправи через ріку Стугну в 103 році, яка спричинила значну психотравму Мономаху Завдяки кропіткій праці Л.Є. Махновця з віднесення згадуваних Мономахом подій до конкретних років було зроблено висновок про феноменальне відтворення князем минулих подій у чіткій часовій послідовності. Але ця чітка хронологічна послідовність має дві лакуни - перша між 1087 і 1093 роками, друга - між 1094 і 1096 роками. Не виключена можливість, що насправді це одна лакуна, а умовний центр її (1093 рік) саме і позначає психотравмуючу подію - смерть брата Ростислава у водах ріки Стугни на очах у Мономаха, який не зміг (чи не захотів?) врятувати зведеного брата.Вперше текст «Повчання» Володимира Мономаха був опублікований графом О. Мусіним-Пушкіним 1793 р.

15. «Слово о полку Игореве» - выдающиеся произведение древнерусской культуры

«Слово о полку Ігоревім» було надруковане у 1800 році з рукописного списку XVI століття, що належав книгосховищу Спасо-Ярославського монастиря.

«Слово...» — велична пам'ятка генію нашого народу. За своїми ідейно-художніми особливостями — це вершинне досягнення давньоруської літератури.

16. Воно «золотить» собою всю епоху. Цей твір, очевидно, не був поодиноким діамантом, а продовжував існуючу літературну традицію свого часу. І сам автор зазначає у вступі, що він писатиме «старими словесами», маючи на увазі наслідування взірців, що не дійшли до нашого часу.

«Слово о полку Ігоревім» розповідає про невдалий похід 1185 року новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича проти половців, які своїми набігами завдавали Руській землі дошкульних ударів. Про цю подію існували літописні оповідання. Проте автор «Слова...», на відміну від літописців, не стільки повідомляє про окремі факти походу Ігоря, скільки розмірковує над ними, над долею рідної землі, обіймаючи своїм духовним зором часи від «старого Володимира до нинішнього Ігоря».

Як палкий патріот і сучасник тих подій, автор «Слова...» відбирає найяскравіші епізоди походу князя, передусім ті, що дають змогу зробити висновок про причину поразки руської дружини. Композиційно «Слово...» складається з оповідних сцен про похід Ігоря та його поразку (виступ, об'єднання полків, перша переможна і друга невдала битви, полон Ігоря та його втеча), а також із авторських публіцистичних роздумів і поетичних картин (звернення до «віщого» Бояна, розмірковування про поразку русичів, «золоте слово» Святослава тощо). Обидва плани об'єднані патріотичною ідеєю — закликом до руських князів про єднання, династичну солідарність заради єдності і процвітання Руської землі.

«Руська земля», «русичі», дружина Ігорева— це опорні слова твору, сповнені для автора невимовної любові, гордості й водночас жалю. Сконцентрувавши в собі силу авторського почуття, вони випромінюють у тексті світлу енергію. І хоч основний тон розповіді песимістичний (бо ж чорна земля «костями була посіяна, а кровію полита», русичі «полягли за землю Руську»), проте містить у собі великий оптимістичний заряд: є на Русі-Україні воїни, здатні зберегти силу і велич рідної землі.

За своїми ідейно-художніми особливостями «Слово...» — вершинне досягнення давньоруської літератури. Воно «золотить» собою всю епоху, а з золотих вершин, як відомо, нічого не починається. Та й сам автор зазначає y вступі, що він писатиме «старыми словесы», маючи на увазі існуючу літературну традицію. І дійсно, дослідники вказували на певні подібності між «Словом о полку Ігоревім» та іншими пам'ятками тогочасної літератури — вітчизняними і перекладними. Так, деякі подібності у фабулі, в загальному настрої оповіді помічаємо і в «Девгенієвому діянні» (перекладній «воїнській» повісті), і літописах XI—XIІ ст. (зокрема в літописних оповіданнях про похід Ігоря 1185 p.). Але глибинний аналіз показує, що ці подібності — лише аналогії, а не запозичення, копіювання. І автор «Слова...», і літописці несли на собі печать духу своєї епохи, її світогляду й настроїв, але в коментуванні подій, у поетичному вислові думок вони різні. В літописах маємо більш сухий, фактографічний виклад подій, а в «Слові...» — емоційно-пристрасний, піднесено-патетичний. Він ближчий до ліричної стихії народної поезії. Так, елегійний тон, мотиви плачу в «Слові о полку Ігоревім» творчо перейняті з народних голосінь і заклинань. Звідти ж узято й символічні образи тужної зозулі, сокола, весілля як смерті. З міфологічних вірувань привнесені окремі персоніфікації, імена Велеса, Стрибога, Дажбога; з пісень Боянових — поетичні. засоби тогочасної дружинної поезії, окремі елементи стилю (але ідея інша — оспівування не князів, а руського народу).
Проте запозичення традиції позначилося на авторові «Слова...» «як осад перечитаних книг», він ніде не опускається до голого наслідування, копіювання. Творчо засвоївши досвід своїх попередників і сучасників, переплавивши його в горнилі свого таланту, автор «Слова...» створив неповторний поетичний світ, що чарує своєю досконалістю, самостійністю, глибиною суджень і сучасного читача.

16.Культура литовско – польского времени: борьба православья и католицизма как ситуация культурного выбора

Українці, постійно перебуваючи під владою чужоземних держав, зазнавали асиміляційного тиску з боку панівної культури. Безпосереднє сусідство з католиками-поляками призвело до гострої релігійної та культурної боротьби українців і поляків.

Православна релігія була поставлена в складні умови. Православні ієрархи замінювалися уніатськими, у монастирів відбиралися маєтності, а самі вони перетворювалися на уніатські. Православні купці, ремісники та шляхтичі обмежувалися в правах.

Борьба православия против Католицизма

Не все шло гладко, как того хотелось польскому королю и католическим иерархам. Их намерения и действия не остались безответными. Значительная часть православного духовенства и монахов остались верными своей религии. В ответ на усиление террора, насилия и лингвоцида нашлись патриоты, которые решительно выступили против, ведя за собой огромную массу мирян. Видя предательства некоторых высших сановников, они взяли инициативу в свои руки и возглавили борьбу за права своего народа и интересы православной церкви, стали организовывать из патриотически настроенных монахов и мирян религиозно-просветительные братства при православных церквях и монастырях. По структуре эти братства напоминали средневековые ремесленные цеха, имели свой устав и правила поведения. Прикрываясь просветительной миссией, открывали церковноприходские школы, сплачивали вокруг себя православных христиан. Братства организовали печатание небольших книг, брошюр и букварей. В открытых ими школа обучали детей начальной грамоте и воспитывали их в духе требований православной веры. Одним из таких общественно-религиозных обществ надо считать Львовское успенское ставропигийское братство, открытое в 1586 году. Весть об этом разлилась по всем землям бывшего Галицко-Волынского княжества. По примеру Львовского, вскоре братства открываются в Рогатине, Дрогобыче, Перемышле, Галиче, Луцке. В 1615 году было открыто братство в Киеве. Одним из организаторов его был винницкий церковный деятель Исайя Копинский (?-1640), ярый противник Брестской унии и сторонник воссоединения Украины с Россией. Братства привлекли на свою сторону много православных шляхтичей, крестьян, городских мещан, но самое главное - все Запорожское казачество во главе с гетманом Петром Сагайдачным.

Дата добавления: 2015-07-08