IV. За наявністю необхідних членів речення поділяються на п о в н і і н е п о в н і.

Повне – речення, в якому є всі необхідні для висловлення думки члени речення. У неповному реченні опущено один чи кілька потрібних членів речення, які встановлюються з контексту чи ситуації: Попереду їхав бородатий офіцер на сірому коні. За ним – кілька офіцерів…(Ю. См.). У першому реченні наявні всі члени речення, тобто воно повне. У другому пропушено присудок їхали, який встановлюється з попереднього речення. Таке речення і є неповним.

Увага! На місці пропущеного члена речення ставиться тире, якщо робиться інтонаційна пауза: Ігор і Ярославна сіли з одного боку столу, Володимир – з другого (В. Мал.). Але при відсутності паузи на місці пропу-щеного члена речення тире не ставиться: Я йому про цибулю, а він мені про часник (Н. тв.).

Вправа 204. Прочитайте речення, знайдіть серед них неповні; визначте, які члени речення пропущено.

1. По один бік молодих дубків шумів золотавим волоттям овес, а по другий пшеничний лан, на якому снували комбайни, залишаючи по собі духмяні валки жнив’я (І. Ц.). 2. У тихій річці біля латаття плавала дівчинка років семи. А друга сиділа на березі (О. Довж.). 3. У поетичних текстах оспівувалися господар, господиня та їхні діти, їм зичили щастя і здоров'я, а господарству – статків і щедрого приплоду (В. Ск.). 4. Залозний шлях починався в Києві і колись з'єднував його з Тмутараканню, а після захоплення її половцями – з Половецькою землею. Правим берегом він тягнувся до Заруба, де подорожні переправлялися бродом через Дніпро, і прямував на південний схід уже лівим, низинним берегом, густо порослим очеретами, вільшняком і найбільше – лозами. Тому й прозвали його Залозним, тобто шляхом за лозами (В. Мал.). 5. Малі пташки в гнізді сидять, а великі з гнізда летять (Є. Гуц.). 6. Погожого червневого ранку іде чоловік степом. Над ним – чисте голубе небо, довкола – хліба дозрівають (М. Н.). 7.Пахло курявою. А ще – зерном і любистком (В. Др.).

Вправа 205. Спишіть поданий текст, вставляючи пропущене тире; поясніть його вживання.

Справжній художник у своїй праці має стверджувати красу. Живопис це музика барв і кольорів, це пісня, яка застигла на полотні. Звісно, не можна підходити з однією міркою до портрета, картини, пейзажу чи етюда. В портреті головне передати внутрішній духовний світ людини, щоб відчули ми багатство душі героя, його характер. Не обов’язково, скажімо, знатного шахтаря малювати з відбійним молотком чи в касці, металурга освітленого вогнем домни, комбайнера на комбайні, ткалю біля верстата. Адже ці атрибути так званий інтер’єр, що засвідчує лише професію героя, а не його внутрішній зміст, душевну красу. Основне в портреті героя це його обличчя, очі, через які проступає душа.

Інша річ пейзажі. На них художник відпочиває, органічно зливається з природою. Вона підказує, вчить, викликає творчі пориви, породжує високе натхнення. Живопис стає музикою твого серця, а картина піснею без слів.

За І. Цюпою

Дата добавления: 2015-07-08