На закінчення: Капіталізм як «соціальна патологія».

Історія економічної думки це, в багатьох аспектах, історія людських соціальних стосунків, з моделями певних простих припущень, які стали панівними через те, що протягом довгого часу розглядатися як священні та непорушні. Цей елемент традиціоналізму, який став кульмінацією цінностей та системи вірувань ранніх періодів, був основною темою у короткому огляді економічної історії. Головним моментом тут є те, що атрибути, які сприймаються як «дане» для панівних економічних теорій сьогодні, насправді не базуються на прямій фізичній основі, яка потрібна для того, щоб отримати затвердження шляхом наукового методу. Вони скоріше базуються на простому увіковіченні встановленої ідеологічної структури, яка еволюціонувала химерним шляхом в таку, яка самопосилається на свою внутрішню логіку, виправдовуючи своє власне існування за своїми ж власними стандартами.

Сьогодні, найбільш проблемним є не те, що конкретно втілює в собі капіталістична ідеологія, а скоріше те, що вона в більшості не враховує. Так само як ранні релігії вбачали світ плоским і були вимушені виправляти свою риторику, оскільки наукою було доведено, що він є насправді круглим, традиції ринкової економіки також стикнулися з подібним випробуванням. Беручи до уваги простоту сільськогосподарських, а зрештою примітивних підходів до промислового виробництва, впродовж тривалого часу було дуже мало відомо або не приділялося достатньо уваги його можливим негативним наслідкам, які проявлялися не лише на екологічному рівні (природне середовище), але також на рівні людини (охорона здоров’я).

Більше того, ринкова система з її дуже давніми припущеннями стосовно можливостей, також ігнорує (або навіть протистоїть) потужний прорив в науці та технологіях, який свідчить про можливість вирішувати проблеми та створювати збільшений достаток. Фактично, як буде пізніше досліджуватися в есе «Ринкова ефективність проти технічної ефективності», такі прогресивні дії та гармонійне розуміння середовища проживання та здоров’я людини вказують на те, що ринковий капіталізм буквально не може застосовувати ці рішення, оскільки сама його механіка за замовченням не дозволяє цього та працює проти застосування таких можливостей.

Загалом кажучи, вирішення проблем, а отже і посилення ефективності є, в багатьох аспектах, анафемою для ринкових операцій. Повне вирішення проблем означає втрату можливості отримувати прибуток від «обслуговування» цих проблем. Збільшення ефективності майже завжди означає зменшення потреби в праці та витратах енергії і в той час коли це може здаватися позитивним для справжньої планетарної ефективності, це також часто означає втрату робочих місць та зменшення грошового обігу після його застосування (272).

Саме тут капіталістична модель починає виконувати роль соціального патогенну, не лише з точки зору того, що вона ігнорує, чому перешкоджає та проти чого працює, але також з точки зору того, що він посилює та увіковічує. Якщо ми повернемося до твердження Локка щодо природи грошей, які при мовчазній згоді суспільства, стали по суті служити товаром самі по собі, то легко побачимо як цей колись лише «посередник при обміні» еволюціонував у свою теперішню соціологічну форму, де вся основа ринку функціонує фактично не з наміром щось створювати та сприяти виживанню, здоров’ю та процвітанню людей, а тільки лише для того, щоб сприяти отриманню прибутку і тільки прибутку.

272 Простим прикладом цього є сума фінансування та рівень зайнятості, який був створений завдяки раку. Якби лікування насправді відбувалося, то логічним результатом цього стало б скорочення штату цих масивних медичних інститутів. Це означає, що вирішення таких проблем може призвести до втрати засобів для існування для тих багатьох людей, які працювали над обслуговуванням таких проблем. Це створює спотворений стимул зберігати речі такими, якими вони є, уникаючи змін у цілому.

Адам Сміт ніколи б не осягнув, що в ці дні, найбільш прибутковою, доходною сферою стало не виробництво товарів, які підтримують чи покращують життя, а скоріше дії по переміщенню грошей, - а отже «робота» фінансових інститутів, на зразок банків, «Уолл-стрит» та інвестиційних фірм – компаній, які буквально нічого не створюють, але володіють неосяжним багатством та мають величезний вплив.

Сьогодні, єдиною реальною теорією вартості, яка має місце є та, яку можна назвати «грошовим виміром вартості» (273). Гроші почали жити своїм життям у відповідності до закріпленої психології, яка ними рухає. Вони не мають ніякої іншої безпосередньої мети в своїх намірах, окрім як отримати більшу кількості грошей з їх меншої кількості (інвестування).

Таке явище «пошуку грошей через гроші» не лише створює розлад системи цінностей, в якій інтерес грошового прибутку затьмарює все, залишаючи по-справжньому важливим екологічним проблемам та проблемам охорони здоров’я другорядне та «неістотне» місце в економіці, але разом з постійною схильністю «примножуватися» та «розширюватися» насправді має властивості ракової пухлини, де така ідея необхідного «зростання» замість сталої рівноваги продовжує свій паталогічний ефект на багатьох рівнях.

Можна також багато чого сказати про боргову систему (274) та про те, як фактично всі країни на планеті Земля на сьогодні заборгували самі собі до такої мірі, що весь наш людський вид, насправді не має стільки грошей в обороті, щоб виплатити самим собі те, що ми напозичали буквально з повітря. Потреба у все більшому й більшому «кредиті» для того, щоб живити «ринок» є на сьогодні постійною через таку відсутність рівноваги. Це означає, що так само як і з раковою пухлиною, ми маємо справу з намірами безкінечного розширення та споживання. Це просто не може працювати на обмеженій планеті.

Більше того, породжені дефіцитом конкурентні моральні уявлення суспільства властиві цій моделі продовжують увіковічувати розбратну класову війну, яка не лише тримає весь світ у війні з самим собою через протекціонізм та імперіалізм імперій, але також серед населення в цілому. Сьогодні, більшість людей навколо бояться один одного, оскільки експлуатація та зловживання є панівним та заохочуваним етосом. Всі люди, адаптовані до цієї культури, зайвим чином розглядають один одного у якості загрози для свого виживання у все більше і більше абстрактних «економічних» умовах. Наприклад, коли двоє людей, щоб влаштуватися на роботу ідуть на співбесіду, шукаючи засоби життєзабезпечення, вони не зацікавлені у добробуті один одного, оскільки лише один з них отримає роботу. Фактом є те, що емпатійна чутливість негативно пригнічується у цій системі переваг і вона залишається в повній мірі невинагородженою фінансовим механізмом.

Більш того, припущення, що в такому конкурентному середовищі може коли-небудь існувати «справедливість», особливо коли природа «перемоги» чи «програшу» означає втрату засобів життєзабезпечення необхідних для існування, є глибоко наївною ідеєю. Правові акти, які існують для того, щоб зупинити право монополії та фінансову «корупцію» існують лише тому, що в цій моделі буквально не існує жодних вбудованих запобіжних механізмів від званої «корупції». Як випливає з робіт Сміта та Веблена згаданих в цьому есе, «держава» насправді є проявом економічних передумов, а не навпаки. Використання державної влади задля ведення законодавчої діяльності з метою безпеки і процвітання одного класу над іншим, є не спотворенням капіталістичної системи, а основною характеристикою конкурентної етики вільного ринку.

Багато хто з прихильників лібертаріанства, політики невтручання держави в економіку, австрійської школи, чиказької школи та інших неокласичних відгалужень

273 Ця фраза застосовувалася Джоном МакМартрі в його роботі «Ракова стадія капіталізму» (The Cancer Stage of Capitalism, Pluto Press, 1999 р.)

274 Створення грошей із боргів в поєднанні з їх примноженням через позикову систему часткового резервування, що є мало не універсальною практикою всіх центральних банків світу, за самою своєю механікою продовжує прагнути безкінечного зростання.

постійно ведуть розмови про те, як «державне втручання» являє собою проблему на сьогоднішній день, так само як і протекціоністська політика імпорту та експорту або сприяння певним галузям виробництва зі сторони держави. Вважається, що ринок якимосьчином може бути «вільним» та функціонувати без прояву монополій або «корупції», що є властивим для того, що сьогодні називають «кумівським капіталізмом», навіть якщо вся основа його діяльності є конкурентна або, в більш чіткій термінології, «воююча». Знову ж таки, вважати, що держава не буде використовуватися як інструмент для різноманітних переваг – у якості інструмента для бізнесу – є абсурдом (275).

Врешті решт, ці відверті та невиправдано егоїстичні цінності були причиною людських конфліктів від самого свого початку і, як вже зазначалося, історичне поняття війни між людьми на класовому рівні більшістю розглядаються як щось «належне», «природне» і «незмінне». В існуючій соціальній моделі, яка взята по суті із породженої дефіцитом ксенофобської та расистської системи цінностей, немає місця таким речам як мир та рівновага. Такі речі є просто неможливими в капіталістичній моделі. Більше того, продовжує існувати ілюзія рівності між людьми в так званих «демократичних» суспільствах, яка припускає, що незважаючи на явну економічну нерівність, яка властива такому методу виробництва та виду людських відносин якимось чином може проявлятися політична рівність.

Раніше в цьому есе мимохідь згадувалася різниця між «історичною» та «механістичною» точкою зору на економічну логіку. Важливість «механістичної» (наукової) точки зору, яка буде досліджена в пізніших есе, є критичною для розуміння того, наскільки глибоко застарілою та порочною є насправді ринкова економіка. Коли ми беремо до уваги відомі закони природи, як на рівні людини так і нарівні середовища нашого проживання, і починаємо підраховувати якими є наші можливості та перспективи, технічно, без багажу таких історичних припущень, то з’являється зовсім інший хід думок. З точки зору руху «Zeitgeist», він являє собою новий світогляд, за яким повинно впорядковуватися людство для того, щоб вирішити свої теперішні соціологічні та екологічні проблеми, які постійно посилюються та щоб відкрити двері для велетенських можливостей для майбутнього процвітання.

275 Варто зазначити, що «ринкова дисципліна», або виправна природа ринку, якій, як передбачається, повинен піддаватися весь бізнес, в реальності застосовується сьогодні лише до нижчих класів. Як показує історія, вислів «занадто великий, щоб збанкрутувати» та нещодавні (у 2008 р.) видачі фінансової допомоги банкам на суму більш ніж 20 трильйонів доларів свідчать про те, що багаті сектори захищені жестами так званого «соціалізму», а не капіталізму.

Дата добавления: 2015-07-10