Читайте также:
|
Для класицизму характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Теоретичним підґрунтям класицизму була антична теорія поетики і насамперед «Поетика» Арістотеля, теоретичні засади якого втілювала французька “Плеяда” (XVII ст.). У виробленні своїх загальнотеоретичних програм, особливо в галузі жанру і стилю, класицизм спирався і на філософію раціоналізму. Першою важливою спробою формулювання принципів класицизму була «Поетика» Ж.Шаплена (1638), але найпослідовнішим, найґрунтовнішим був теоретичний трактат «Мистецтво поетичне» Н.Буало (1634), написаний після того, як літературний класицизм у Франції сформувався. Застосувавши філософський метод Декарта до літератури, який полягав в узагальненні досвіду класицистів, Н.Буало встановив суворі рамки для кожного жанру, узаконив жанрову специфіку. Для класицизму був характерний раціоналізм, представники якого вважали, що краса та істина досягаються через розум, шляхом природи, яка мислилася як відкрита розумом сутність речей. З раціоналізмом пов'язана нормативність класицизму, яка регламентувала мистецтво та літературу, встановлювала вічні та непорушні правила й закони. Для драматургії — це закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця). Практиками класицизму були насамперед французькі драматурги П'єр Корнель, Жан Расін, Жан-Батист Мольєр. французький драматург, «батько французької трагедії».Творив під час становлення Фр монархії. Тому в нього відчувається більше конфліктності у творах. Немає однозначної перемоги обов’язку над коханням. Трагедія Сід (за визначенням Корнеля – трагікомедія(не закінч погано, ніхто не помер) стала першим великим твором класицизму. Характери створюються інакше ніж раніше, Їм не властиві багатосторонність, гостра конфліктність внутрішнього світу, суперечливість у поведінці. Характери не індивідуалізовані, не випадково обрано такий сюжет у якому одна і та ж проблема постає перед кількома персонажами, при цьому всі вони вирішують її однаково. Класицизму було властиво під характером розуміти одну рису, яка як би пригнічує всі інші. Характер мають ті персонажі, які можуть свої особисті почуття підпорядкувати велінням обов'язку. Корнель розкриває новий конфлікт - боротьбу між почуттям і боргом - через систему більш конкретних конфліктів. Жан Батист Расін. французький драматург, один із «Великої Трійці» драматургів Франції XVII століття, поруч з Корнелем та Мольєром. Творив у 2 етап абсолют.монархії у Фр. Вона показує свої негативні боки, що і відбилося у його творчості. Расін розхитує баланс між коханням та обов’язком. Герої досить суперечливі. Вагаються. Трагедії більш ліричні. На відміну від Корнеля у якого вони більш ідеалізовані, у Расіна все більш реальне. Споконвічний конфлікт, на якому виросла французька класична трагедія, насамперед трагедія Корнеля, - конфлікт між розумом і пристрастю, почуттям і боргом - повністю переосмислюється в цій трагедії Расіна, і в цьому вперше виявляється його внутрішнє вивільнення з пут традиції і зразків. Свобода вибору, якою володіли герої Корнеля, інакше - свобода розумної волі приймати рішення і здійснювати його хоча б ціною життя, недоступна героям Расіна: першим трьом із-за їх внутрішнього безсилля, приреченості перед обличчям власної пристрасті; А - із-за її зовнішнього безправ'я і приреченості перед чужою безжальною і деспотичною волею. Альтернатива, що стоїть перед Андромахой, - зрадити пам'яті чоловіка, ставши дружиною вбивці всієї її сім'ї, або принести в жертву єдиного сина - не має розумного і морального рішення.
Дата добавления: 2015-10-28; просмотров: 464 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Творчість Кальдерона як центральне художнє явище іспанського театру XVII ст. «Життя – це сон» як естетизація етико-філософських уявлень бароко про світ та людину. | | | Творчість П. Корнеля як основного представника першого етапу розвитку фр класицистичної драматургії. Поетика трагедії «Сід». |